Ухвала суду № 72545698, 03.03.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

"03" березня 2018 р. Справа № 906/1828/13

Суддя (суддя-доповідач) Рівненського апеляційного господарського суду ОСОБА_1, перевіривши матеріали апеляційної скарги Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 29.01.2018р. у справі №906/1828/13 (суддя Тимошенко О.М.)

за скаргою комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при виконанні рішення суду у справі №906/1828/13

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"(м. Київ)

до комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (м. Житомир)

про стягнення 36077995,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Житомиртеплокомуненерго" звернулося до Господарського суду Житомирської області із скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.01.2018р. скаргу задоволено; визнано неправомірними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2, які полягають в списанні з рахунку комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради №26007303022079, відкритому у філії Житомирське обласне управління ПАТ "Ощадбанк України", коштів в сумі 292130,91 євро; визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2, яка полягає у не вчиненні дій щодо повернення на вказаний рахунок комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради безпідставно списаних коштів в сумі 292130,91 євро; зобов'язано старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2, або іншу особу, яка буде виконувати обов'язки державного виконавця, повернути на рахунок комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (код 35343771) №26007303022079, який відкритий у філії Житомирське обласне управління ПАТ "Ощадбанк України", кошти в сумі 292130,91 євро, які були протиправно списані з цього рахунку за вимогою державного виконавця на виконання постанови державного виконавця від 15.02.17 у виконавчому провадженні №32276114.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали суду, скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі.

Розглянувши апеляційну скаргу, додані до неї матеріали, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України передбачено, що до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) передбачено, що за подання до господарського суду апеляційної скарги на ухвалу суду судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1 762 грн.

За таких обставин, апелянт оскаржуючи ухвалу суду, повинен був сплатити за подання даної апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 762 грн.

Проте, в порушення вищевказаних вимог скаржником доказів сплати судового збору до суду не надано.

Разом з тим, скаржник в апеляційній скарзі просить суд відстрочити сплату судового збору. Обґрунтовуючи клопотання скаржник посилається на те, що він є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок коштів державного бюджету України, розрахунково-касове обслуговування якого здійснюється Державною казначейською службою України та лише в межах відкритих асигнувань, а тому, враховуючи стислі строки подання апеляційної скарги на ухвалу суду, просить суд відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Колегія суддів, розглянувши подане клопотання, дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за наявності перелічених умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" суд також може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, вказаній у частині 1 зазначеної статті.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає існування вищевказаних підстав та умов, передбачених ст. 8 Закону України "Про судовий збір", тому приходить до висновку, що клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "ОСОБА_3 проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "ОСОБА_3 проти України").

Таким чином, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначений в ГПК України обов'язок заявника при зверненні до суду сплачувати судовий збір. Невиконання заявником вищенаведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом залишити без руху та повернути скаргу скаржнику.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Креуз проти Польщі, no. 28249/95, від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Частиною 2 статті 260 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 ГПК України підлягає залишенню без руху.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником не виконано вимоги п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України, що відповідно до положень ст. 260 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення вказаного недоліку.

Керуючись статтями 174, 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 29.01.2018р. у справі №906/1828/13 - залишити без руху.

2. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України усунути встановлений при поданні апеляційної скарги недолік шляхом сплати суми судового збору у розмірі 1 762 грн. протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

3. Роз'яснити скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали у встановлений вище строк, апеляційна скарга вважається неподаною та буде повернута апелянту.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.

Суддя Розізнана І.В.