Постанова № 72545614, 28.02.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. ОдесаСправа № 923/943/17Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.В. Лашина

суддів В.І. Жекова

ОСОБА_1

При секретарі судового засідання: Є.О. Чеголя

Представники сторін в судове засідання не з’вилися.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Каланчацької районної державної адміністрації

на рішення господарського суду Херсонської області

від 28.11.2017

по справі №923/943/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Херсонської філії ПАТ "Укртелеком"

до Управління соціального захисту населення Каланчацької районної державної адміністрації

про стягнення заборгованості у сумі 61 183,05 грн.

суддя суду першої інстанції: ОСОБА_2.

час та місце прийняття судового рішення: 28.11.2017 р., м. Херсон, вул. Театральна 18, господарський суд Херсонської області

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року публічне акціонерне товариство «укртелеком» в особі Херсонської філії публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (у наступному за текстом – ПАТ «Укртелеком») звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Управління соціального захисту населення Каланчацької районної державної адміністрації (далі – Управління соціального захисту населення Каланчацької РДА) про стягнення 61 183,05 грн. заборгованості за надання послуг пільговим категоріям абонентів.

Позовні вимоги обґрунтовані нормами Законів України «Про телекомунікації», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256, а також рішенням Європейського Суду з прав людини від 18.10.2005 р. у справі «Терем Лтд», Чечеткін та Оліус проти України».

Рішенням господарського суду Херсонської області від 28 листопада 2017 року (суддя Пригуза П.Д.) позовні вимоги задоволенні у повному обсязі. З відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість в сумі 61 183,05 грн. та витрати по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з цим рішенням, Управління соціального захисту населення Каланчацької РДА в апеляційній скарзі просить його скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, оскільки заборгованість документально не підтверджена, акти звіряння розрахунків відповідачем не підписувалися.

Також скаржник зазначає про недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору, передбаченого ст. ст. 6-8 ГПК України

Крім цього, Управління соцзахисту Каланчацької райдержадміністрації наголошує, що пільги та критерії їх надання визначаються виключно законами, тоді як відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» у 2016 році не було передбачено фінансування субвенцій з державного бюджету, як цього не міститься й у статті 91 Бюджетного кодексу України. Між тим, згідно до статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

В відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Укртелеком» просить відмовити у задовленні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення господарського суду без змін, вважаючи його законним та обгрунтованим та прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Усі сторони були належним чином повідомлені про час, дату і місце судового розгляду про що свідчать поштові повідомлення з відміткам про вручення, однак своїми процесуальними правами не скористалися, своїх представників у судові засідання апеляційної інстанції не направили.

Перевіривши юридичну повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною першою статі 14 названого Кодексу передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій врегульовані Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до статтей 18, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно із ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. за № 295, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України за місцем проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Статтею 102 Бюджетного кодексу України (далі – БК України), у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, визначений перелік субвенцій на здійснення державних програм соціального захисту, а також категорії громадян, яким надаються пільги за рахунок цих субвенцій, зокрема надання пільг з послуг зв'язку.

Також й Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про охорону дитинства» передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв’язку.

Зі змісту ст. 89 та ст. 102 БК України вбачається, що видатки на державні програми соціального захисту (пільги окремим категоріям громадян) здійснюються з місцевих бюджетів та проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р за № 256 було затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі - Порядок № 256) та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Враховуючи положення пункту 3 Порядку № 256 Управління соціального захистунаселення Каланчацької РДА є головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення.

З положень Порядку № 256 вбачається, що обов'язок щодо розрахунку з постачальниками послуг покладено на головних розпорядників коштів місцевих бюджетів.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р. позивачем надавалися послуги зв’язку споживачам телекомунікаційних послуг, що проживають на території Каланчацького району, які мають право на встановлені чинним законодавством України пільги на загальну суму 61 183,05 грн.

На підтвердження факту понесення витрат по наданих пільговій категорії населення послугах зв'язку, позивачем надано розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з січня по грудень 2016 року, оформлені за формою, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 р. № 535, а також акти звіряння розрахунків по наданих пільговій категорії населення послугах, які відповідачем не підписані. При цьому, відповідачем щомісячно звірялися списки осіб, що мають право на пільги, та з цих списків виключалися особи, які померли за певний період часу /а.с. 13, 17, 21, 25, 29, 34, 39, 44, 49, 54, 59, 64/.

Претензію позивача від 14.09.2017 р. за № 18-650000/28 стосовно відшкодування послуг пільговим категоріям абонентів в розмірі 61 183,05 грн. відповідач залишив без задоволення, обґрунтовуючи відсутністю бюджетних призначень /а.с. 96-97/.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається саме у відповідності до вимог Законів України, а тому Управління соцзахисту населення Каланчацької райдержадміністрації повинно відповідати за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону, і така відповідальність не може ставитись у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Аналізуючи матеріали справи, судова колегія вважає наведені вище висновки суду першої інстанції правомірними, зробленими при повно встановлених обставинах справи в їх сукупності та наданням вірної юридичної оцінки із застосуванням до спірних правовідносин належних норм матеріального права та з дотриманням положень процесуального законодавства України.

Посилання Управління соціального захисту населення Каланчацької РДА на безпідставність позовних вимог у зв’язку з їх непідтвердженістю документально є неспроможними та спростовуються матеріалами справи, зокрема, розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з січня по грудень 2016 року, оформлені за формою, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 р. № 535.

Згідно із п. 2 постанови Кабінету Міністрів України на розпорядників коштів бюджетів покладено обов’язок ведення персоніфікованого обліку отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» та здійснення розрахунків з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги. При цьому пунктом 5 Порядку № 256 встановлено, що саме на розпорядників бюджетних коштів покладено обов’язок підготовки акти звіряння розрахунків за надані послуги.

Листи ПАТ «Укртелеком» /а.с. 9-10, 31, 36, 41, 46, 51, 56, 61/ зі звітами по кількості пільговиків по кожній категорії щомісячно у 2016 році відповідачем приймалися і перевірялися, але підтвердження встановлення будь-яких розбіжностей матеріали справи не містять. Будь-яких контррозрахунків відповідачем не наведено та відповідних доказів, які б спростовували розмір позовних вимог, не надано.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент пред’явлення позову та вирішення спору, приписів статті 74 чинного ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Не може погодитися судова колегія й з твердженням скаржника щодо недотримання позивачем досудового претензійного порядку врегулювання спору, оскільки право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002), й норми ГПК України не позбавляли позивача права на безпосереднє звернення до суду без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

До того ж, позивач звернувся до суду лише за результатами розгляду його претензії Управлінням соцзахисту населення Каланчацької райдержадміністрації, яким у задоволенні вимог про відшкодування послуг, наданих пільговим категоріям абонентів, відмовлено /а.с. 96-97/.

Посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування видатків на відшкодування послуг, наданих пільговим категоріям громадян, як на підставу для відмову у задоволенні позовних вимог є безпідставним.

Згідно із висновками Верховного Суду України, викладеною у постановах від 15 травня 2012 року у справі № 3-28гс14, від 22 березня 2017 року у справі № 905/2358/16, а також правовою позицією Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 925/360/17, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність органів державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

До того ж, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист, а тому відповідно до Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007).

Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року у справі № 1-29/2007).

Якщо у державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства», заяви № 65731/01 та 65900/01).

Якщо ж вона є пасивною щодо цього та відмовляє особам у реалізації їх прав, мотивуючи це тим, що відсутній необхідний законодавчий механізм, відбувається порушення державою статті 1 Першого Протоколу до Конвенції шляхом втручання у право особи (справи «Броніовський проти ОСОБА_2», № 31443/96, «Будченко проти України», № 38677/06). При цьому, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії», № 59498/00, справа «Кечко проти України», № 63134/00).

Більш того, Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «ОСОБА_1 проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 58, а також рішення у справі «Гаші проти Хорватії», заява № 32457/05, та у справі «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67).

Таким чином, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення відповідача (органу, уповноваженому державою здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобов'язання зі сплати компенсації пільг, а посилання відповідача на те, що він не має бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг не звільнюють його від обов'язку сплатити здійснити таке відшкодування, враховуючи також й положення статті 218 Господарського кодексу України і статті 617 ЦК України.

Посилання скаржника на розбіжність зазначеної судом першої інстанції в п.2 резолютивної частини рішення цифрами та прописними літерами суми судового збору присудженої до стягнення, підставою для зміни оскаржуваного рішення слугувати неспроможна, оскільки наведене є опискою, яка може бути виправлена судом першої інстанції в порядку ст.243 ГПК України шляхом постановлення відповідної ухвали.

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Херсонської області відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому достатніх правових підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

З огляду на викладене, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 240, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Каланчацької районної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення господарського суду Херсонської області від 28.11.2017 р. у справі № 923/943/17 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст складено та підписано 28.02.2018

Головуючий суддя В.В. Лашин

Суддя В.І. Жеков

Суддя Л.В. Лавриненко