Постанова № 72545137, 28.02.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2018 р. Справа № 920/1293/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Матюха Д.М., довіреність № 02/09 від 02.01.18 р.,

відповідача - адвокат Литвиненко В.О., договір про надання правової допомоги від 24.11.2017 довіреність № 1 від 02.01.18 р.

третіх осіб - не з'явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" (вх. № 97С/1) на рішення господарського суду Сумської області від 14.12.2017 у справі № 920/1293/16 (повний текст якого складено 20.12.2017 в приміщенні зазначеного суду головуючим суддею Левченко П.І., суддями Соп'яненко О.Ю., Резніченко Ю.О.)

за позовом Державної екологічної інспекції у Сумській області, м. Суми,

до Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп", м. Лебедин Сумської області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1) Михайлівської сільської ради Лебединського району Сумської області, с. Михайлівка Роменського району Сумської області,

2) Сумської обласної ради, м. Суми,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) фізичної особи-підприємця Лобко Яни Андріївни, м. Лебедин Сумської області,

про стягнення 415133,02 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2016 року Державна екологічна інспекція у Сумській області звернулась до господарського суду з позовом про стягнення з Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" в доход місцевого бюджету Михайлівської сільської ради, завдану державі шкоду в сумі 415133,02 грн. з врахуванням вимог статей 29, 691 Бюджетного кодексу України, а саме: 30 % грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати до Державного бюджету України та 70 % грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати в доход місцевого бюджету.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 07.08.2017 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Михайлівську сільську раду Лебединського району Сумської області, Сумську обласну раду (40030, м. Суми, пл. Незалежності, буд. 2) та стороні відповідача - ФОП Лобко Яну Андріївну.

Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог (вх. 9226 від 19.10.2017) позивач просив суд стягнути з Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" (Сумська область, м. Лебедин, вул. Залізнична, 42, ідентифікаційний код 23637208) збитки в сумі 415133,02 грн., завдані внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства України, а саме: 124539,91 грн. - до спеціального фонду Державного бюджету України, 83026,60 грн. - до спеціального фонду обласного бюджету Сумської обласної ради, 207566,51 грн. - до місцевого бюджету Михайлівської сільської ради Лебединського району, з початковим зарахуванням стягуваної суми на рахунок Михайлівської сільської ради Лебединського району, код бюджетного призначення платежу - 24062100 (грошові стягнення за шкоду заподіяну пушенням природоохоронного законодавства), р/р 33118331700230, ОКПО 37345566, в ГУДКСУ у Сумській області, МФО 837013.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14.12.2017 у справі № 920/1293/16 позов задоволено.

Стягнуто з Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" (Сумська область, м. Лебедин, вул. Залізнична, 42, ідентифікаційний код 23637208) збитки в сумі 415133,02 грн., завдані внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства України, а саме: 124539,91 грн. - до спеціального фонду Державного бюджету України, 83026,60 грн. - до спеціального фонду обласного бюджету Сумської обласної ради, 207566,51 грн. - до місцевого бюджету Михайлівської сільської ради Лебединського району, з початковим зарахуванням стягуваної суми на рахунок Михайлівської сільської ради Лебединського району, код бюджетного призначення платежу - 24062100 (грошові стягнення за шкоду заподіяну пушенням природоохоронного законодавства), р/р 33118331700230, ОКПО 37345566, в ГУДКСУ у Сумській області, МФО 837013.

Стягнуто з Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" (Сумська область, м. Лебедин, вул. Залізнична, 42, ідентифікаційний код 23637208) на користь Державної екологічної інспекції у Сумській області (40030, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 25; ідентифікаційний код 37970834, р/р 35215012080919, МФО 820172, Державна казначейська служба України м. Київ) витрати по сплаті судового збору в сумі 6227,00 грн.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційних вимог заявник посилається на те, що ДП «Лебединський агролісгосп» на час звернення позивача до суду не мав державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, на якій був виявлений незаконний поруб, а отже не є постійним лісокористувачем та не може бути притягнутий до відповідальності за невиконання обов'язків, що покладаються саме на постійних лісокористувачів. Також, апелянт зазначає, що суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність у відповідача статусу постійного лісокористувача незважаючи на те, що позивач не надав суду доказів реєстрації за відповідачем права постійного користування земельною ділянкою, на якій у 2016 році було здійснено незаконну рубку дерев, яке згідно статті 125 Земельного кодексу України виникає з моменту державної реєстрації прав та згідно статті 126 того ж Кодексу оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Крім того, відповідно до рішення Сумської обласної ради від 19.10.2000 року «Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб» було визначено процедуру визначення спеціалізованих підприємств постійними лісокористувачами шляхом оформлення державних актів на земельні ділянки, однак такий акт в матеріалах справи відсутній. Також, заявник зазначає, що в порушення статті 1166 Цивільного кодексу суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність вини ДП «Лебединський агролісгосп» у невжитті заходів до виявлення та притягнення винних осіб, які вчинили незаконну рубку, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували, що незаконний поруб в обході 13, квартал 50 виділ 58 в межах території Михайлівської сільської ради Лебединського району було здійснено працівниками ДП «Лебединський агролісгосп». Крім того, в матеріалах судової справи наявні докази, що дочірнє підприємство «Лебединський агролісгосп» встановивши винних осіб, звернулося з цивільним позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення в солідарному порядку 415133, 02 грн. майнової шкоди завданої кримінальним правопорушенням в рамках кримінального провадження № 1201620009000439. Тобто, суд першої інстанції дійшов висновку про вину у скоєному правопорушенні дочірнього підприємства «Лебединський агролісгосп» всупереч наданим доказам, що підтверджували наявність кримінального провадження по факту даного правопорушення де державним обвинуваченням доводиться вина зовсім інших осіб.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.01.2018 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою та встановлено строк позивачу та третім особам до 18.01.2018 для надання суду відзивів на апеляційну скаргу у відповідності до вимог ч. 2 ст. 263 ГПК України, а також докази надсилання (надання) копій відзивів та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

17.01.2018 Сумською обласною радою надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що відповідачем здійснювалась господарська діяльність на території Михайлівської сільської ради Лебединського району Сумської області, отже шкода за порушення вимог природоохоронного законодавства повинна частково відшкодовуватись в доход Державного бюджету, обласного та сільського бюджетів. Крім того, просив у зв'язку з відсутністю можливості забезпечити участь представника в судовому засіданні розглянути справу № 920/1293/16 без участі її представника.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2018 призначено справу до розгляду на 08.02.2018.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2018 задоволено клопотання Державної екологічної інспекції у Сумській області про участь у судовому засіданні 08.02.2018 об 14-30 год. по справі № 920/1293/16 в режимі відеоконференції.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 оголошено про перерву у розгляді справи до 27.02.2018.

Позивачем 14.02.2018 надані додаткові пояснення, в яких він зазначив, що Державна екологічна інспекція Сумській області є уповноваженим державним органом на звернення до суду з позовами про захист інтересів держави в галузі охорони навколишнього природного середовища і стягнення шкоди заподіяної порушенням природоохоронного законодавства на користь доходної частини бюджети відповідних рівнів.

Відповідач 27.02.2018 надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що 19.10.2017 Державна екологічна інспекція у Сумській області, подавши до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила суд з посиланням на ст.22 ГПКУ задовольнити позов в новій редакції предмету позову (позовної вимоги), фактично подала заяву про зміну предмету позову з огляду на роз'яснення, про які йде мова у вище вказаній постанові Пленуму ВГСУ. При цьому, Державна екологічна інспекція в Сумській області при поданні заяви про зміну предмету позову мала дотриматися правил вчинення відповідної процесуальної дії, а саме надіслати копії зазначеної заяви про зміну предмету позову сторонам по справі та надати докази надіслання вказаних документів суду. Вказана процесуальна дія вчинена не була, що підтверджується матеріалами справи, де відсутні докази надіслання заяви про зміну предмету позову сторонам. А тому господарський суд Сумської області прийняв вказану заяву до розгляду з порушенням норм процесуального права. Також зазначив, що юридичні особи, на користь яких позивач просив суд стягнути збитки, мали в даній судовій справі статус не позивачів чи осіб в інтересах яких позивач звернувся до суду, а були залучені третіми особами, які не заявляють вимог на предмет спору, а отже процесуальний статус цих осіб не передбачав наявності жодних вимог з їх боку щодо предмета спору. Крім того, дана заява була подана після початку розгляду справи по суті.

Крім того, апелянт в даних поясненнях зазначив, що у зв'язку з тим, що представник ДП «Лебединський агролісгосп» Литвиненко В.О. не приймала участі під час розгляду справи № 920/1293/16 в господарському суді Сумської області, була відсутня можливість надати до матеріалів справи докази, про які стало відомо вказаному представнику з матеріалів кримінального провадження, а саме висновку судово-економічної експертизи № 255/495 від 28.04.2017 року по кримінальному провадженню № 42016201240000090, який він просив залучити до матеріалів справи як належний доказ того, що позивачем було невірно здійснено розрахунок заподіяних збитків. Представник відповідача стверджував, що можливість надати вказаний доказ до матеріалів справи в суді першої інстанції була відсутня, оскільки про наявне кримінальне провадження представнику ДП «Лебединський агролісгосп» було невідомо. Про існування вказаного доказу відповідачу стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, а тому причини його неподання об'єктивно не залежали від ДП «Лебединський агролісгосп».

Розділ 2 вказаної експертизи містить висновок експерта про те, що за результатами проведеного дослідження, виходячи з вимог постанов Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року № 665, складений Державною екологічною інспекцією розрахунок заподіяної шкоди в сумі 415 133, 02 грн. документально та арифметично підтверджується на суму 103806, 86 грн. Різниця становить 311326, 16 грн., яка пояснюється не тотожністю між діаметрами пнів, взятих до розрахунків, складених в ході проведення експертизи та наданого слідством, і застосуванням перевіряючим всупереч вимог постанови № 665 збільшеного вдвічі розміру шкоди за незаконне вирубування сухостійних дерев.

Складений в ході дослідження розрахунок розміру спричиненої шкоди та його співставлення з розрахунком Державної екологічної інспекції докладно представлено в додатку № 2 до вказаного висновку.

Судовий експерт дійшов висновку, що в обсязі наданих документів, в межах компетенції судового експерта, за результатами проведеного дослідження, розрахована сума шкоди, завданої лісу внаслідок незаконної рубки дерев на землях лісового фонду ДП «Лебединський агролісгосп» в обході 13 кварталі 50 виділ 58 (Михайлівської сільської ради, Лебединського району) в розрізі 415133,02 грн., зазначена в акті від 10.11.2016 року Державної екологічної інспекції у Сумській області підтверджується документально і арифметично на суму 103806,86 грн., і не підтверджується на суму 311 326,16 грн.

Таким чином, на думку відповідача, Державна екологічна інспекція у Сумській області невірно обчислила розмір шкоди заподіяної лісу, оскільки відповідно до п. 4 примітки І додатку І Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» застосовують середній діаметр пня дерева у корі, який визначається як «середнє арифметичне значення між найбільшим та найменшим замірами діаметра».

Детальний опис порушень допущених позивачем по справі при обчисленні згоди містить розділ 2 судової економічної експертизи.

27.02.2018 відповідачем надані додаткові пояснення, в яких він зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази, подані Державною екологічною інспекцією у Сумській області, які б свідчили про наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах Михайлівської сільської ради та Сумської обласної ради.

На думку позивача, в даній судовій справі в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Сумській області повинен був виступати прокурор Сумської області.

В судовому засіданні 27.02.2018 відповідачем заявлене усне клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку з тим, що відсутній предмет спору, оскільки, на думку відповідача, у даному спорі відсутній предмет позову.

Розглянувши зазначене клопотання колегія суддів вирішила відмовити у задоволенні даного клопотання, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предметом позову є матеріально-правова вимога, яка звернена позивачем до відповідача через суд, тому колегія суддів не може погодитись з твердженнями відповідача про те, що у даній справі відсутній предмет спору, оскільки з матеріалів справи випливає, що Державна екологічна інспекція у Сумській області звернулась до господарського суду з позовом про стягнення з Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" в доход місцевого бюджету Михайлівської сільської ради, завдану державі шкоду в сумі 415133,02 грн, тобто певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти рішення, існує.

В судовому засіданні 27.02.2018 колегією суддів оголошено ухвалу про перерву у розгляді справи до 28.02.2018.

Відповідач 28.02.2018 надав пояснення стосовно відсутності у позивача права самостійно звертатись з позовом до суду в інтересах держави на користь третіх осіб.

28.02.2018 позивачем надано пояснення по справі стосовно наявності у нього права звертатись з позовом до суду в інтересах держави на користь третіх осіб.

В судове засідання, призначене на 28.02.2018 представники третіх осіб не з'явились, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, будь-яких письмових клопотань Михайлівською сільською радою Лебединського району Сумської області та ФОП Лобко Я.А. (в т.ч. і про відкладення розгляду справи) не заявляли.

Натомість, представник Сумської обласної ради просив розглядати справу без його участі.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, відсутність будь-яких клопотань з боку Михайлівської сільської ради Лебединського району Сумської області та ФОП Лобко Я.А., наявності клопотання ФОП Лобко Я.А., колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності зазначених представників, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 12.09.-15.09.2016 державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Сумської області Приходьком І.О. та Сугоняком Я.В. в присутності головного лісничого ЛДАП "Лебединський агролісгосп" Гордієнка М.І. проведено позапланову перевірку по дотриманню вимог природоохоронного законодавства у сфері використання лісових ресурсів Лебединським дочірнім агролісогосподарським підприємством "Лебединський агролісгосп".

Перевіркою встановлено, що відповідачем в обході 13, квартал 50 виділ 58 в межах території Михайлівської сільської ради Лебединського району при здійсненні санітарно вибіркової рубки, відповідно до Польової перелікової відомості відповідача у обході 13, кв. 50, вид. 58 в губку взято (вимічено) 90 (дев'яносто) дерев з них: 27 породи дуб, 54 породи ясен та 9 породи клен.

В ході перевірки при здійсненні контрольного переліку пнів від зрубаних дерев встановлено, що відповідачем у обході 13, кв. 50, вид. 58 фактично було зрубано 188 дерев внаслідок чого відповідачем незаконно було зрубано 98 дерев без спеціального дозволу (лісорубного квитка), чим порушено вимоги статей 19, 65, 67, 69 Лісового кодексу України.

Як зазначає позивач, позапланова перевірка на предмет дотримання вимог природоохоронного законодавства в частині ведення лісового господарства проводилась на підставі постанови слідчого СУ Головного управління національної поліції України в Сумській області від 12.09.2016 в рамках кримінального провадження № 12016200090000439 від 21.07.2016 та на підставі направлення Державної екологічної інспекції у Сумській області від 12.09.2016 № 164/04, яким передбачалось проведення перевірки відповідача в термін з 12.09.2016 по 15.09.2016 та яке під особистий підпис отримав 12.09.2016 в.о. директора відповідача ОСОБА_10, наказу Державної екологічної інспекції у Сумській області № 242-п від 12.09.2016 року, яким також передбачалось проведення перевірки відповідача в термін з 12.09.2016 по 15.09.2016 року

Разом з цим в акті позапланової перевірки в наслідок описки (механічної помилки) невірно зазначений термін проведення перевірки а саме з 09.09.2016 по 14.09.2016 та підстава постанова слідчого Лебединського ВП ГУНП в Сумській області від 21.07.2016 № 12016200090000439. Це зумовлено тим, що в цей же приблизно період, а саме: з 09.09.2016 по 15.09.2016 на підставі постанови слідчого Лебединського ВП ГУНП в Сумській області Литвиненко В.О. від 09.09.2016 року в рамках кримінального провадження № 12016200090000439 від 21.07.2016 року тими ж самими державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Сумської області Сугоняком Я.В. та Приходьком І.О. проводилась позапланова перевірка на предмет дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства по кв. 60 вид. 24, у зв'язку з чим при оформленні акту перевірки були допущенні описки, що підтверджується постановою слідчого Лебединського ВП ГУНП в Сумській області Литвиненко В.О. від 09.09.2016 року та направленням від 09.09.2016 року № 161/04 на проведення перевірки відповідач в термін з 09.09.2016 року по 15.09.2016 року, яке під особистий підпис 09.09.2016 року отримав в.о. директора ЛДАП "Лебединський агролісгосп" ОСОБА_10

Таким чином фактично перевірка відповідача відбулась з 12.09.2016 (момент отримання в.о. директора ЛДАП "Лебединський агролісгосп" ОСОБА_10 направлення № 164/04 від 12.09.2016) по 15.09.2016 (момент підписання та отримання в.о. директора ЛДАП "Лебединський агролісгосп" ОСОБА_10 акту перевірки).

Разом з цим в акті позапланової перевірки ЛДАП "Лебединський агролісгосп" зі зробленими в ньому описками від 09.09.2016 по 14.09.2016 є посилання на польову відомість контрольного переліку від 01.08.2016.

Так, в період з 26.07.2016 по 08.08.2016 Державна екологічна інспекція у Сумській області на підставі листа Управління майном Сумської обласної ради № 05-750 від 26.07.2016 спільно з Управлінням майном Сумської обласної ради та Сумським обласним комунальним агролісогосподарським підприємством "Сумиоблагроліс" приймала участь у здійсненні аудиту на ЛДАП "Лебединський агролісгосп".

По наслідкам участі у здійсненні аудиту була складена довідка в якій було зазначено, що при здійсненні контрольного переліку пнів від зрубаних дерев відповідно до польової відомості контрольного переліку від 01.08.2016 було встановлено, що у обході 13, квартал 50, виділ 58 замість 90 вимічених під санітарну вибіркову рубку дерев фактично було зрубано 189 дерев.

З урахуванням цього в акті позапланової перевірки ЛДАП "Лебединський агролісгосп" зі зробленими в ньому описками від 09.09.2016 по 14.09.2016 є посилання на польову відомість контрольного переліку від 01.08.2016, яка була комісійно складена раніше та є ідентичною (однакові діаметри пнів) тій що була складена 14.09.2016.

Також, 02.08.2016 в ході здійснення аудиту у майстра лісу ЛДАП "Лебединський агролісгосп" ОСОБА_11 були відібрані пояснення, в яких останній пояснив, що дійсно у обході 13, квартал 50, виділ 58 було вимічено в рубку 90 (дев'яносто) дерев, а фактично було зрубано 189 дерев, що підтверджує факт порушення відповідачем вимог Лісового кодексу України.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини (ст.1166 ЦК України).

Отже, позадоговірна (деліктна) цивільно-правова відповідальність настає за умови наявності складу правопорушення, що обов'язково має містити такі елементи, як: а) протиправність поведінки; б) шкоду; в) причинний зв'язок між ними; г) вину заподіювача шкоди.

Зазначені підстави є загальними та необхідними у всіх випадках, якщо інше не обумовлено законом, для стягнення шкоди поза договірними зобов'язаннями.

Згідно статей 1, 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною. Державній охороні підлягає у т.ч. ліс.

Згідно статті 7 Лісового кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно частини третьої статті 17 Лісового кодексу України, у постійне користування лісами на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установами та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень відповідно до частини четвертої статті 17 Лісового кодексу України.

Пунктом 1 та підпунктом 1.1 рішення Сумської обласної ради від 19.10.2000 року "Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб" вирішено вилучити та надати в постійне користування землі сільських, селищних та міських рад Сумської області дочірнім агролісогосподарським підприємствам Сумського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Сумиоблагроліс" для ведення лісового господарства в розрізі суб'єктів земельних відносин по площах та угіддях згідно з додатком.

На запит Державної екологічної інспекції у Сумській області від 03.08.2016 року № 2205/09-23 щодо надання інформації скільки агролісогосподарських підприємств займаються веденням лісового господарства, чи є дані підприємства постійними лісокористувачами і чи здійснюють вони спеціальне використання лісових ресурсів, Сумське обласне комунальне агролісогосподарське підприємство "Сумиоблагроліс" листом від 08.08.2016 року № 449 повідомило, що ряду агролісогосподарських підприємств області, зокрема, і відповідачу було надано в постійне користування для ведення лісового господарства землі сільських, селищних та міських рад Сумської області.

Агролісогосподарські підприємства в межах своїх повноважень оформляють спеціальні дозволи на використання належних їм лісових ресурсів (лісорубні квитки).

З урахуванням вищевикладеного посилання відповідача на те, що він не є постійним лісокористувачем є безпідставним та таким, що не підтверджується жодним наданим доказом.

Тимчасові ж лісокористувачі згідно із вимогами статті 20 Лісового кодексу України зобов'язані, зокрема, дотримуватись встановленого законодавством режиму використання земель.

Відповідно до статті 18 Лісового Кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані вести лісове господарство, здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів та використовувати земельні ділянки лісового фонду способами, які забезпечували б збереження оздоровчих та захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для їх охорони, захисту, використання і відтворення.

Статтею 19 Лісового кодексу України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.

Згідно статті 65 Лісового кодексу України, використання лісових ресурсів може здійснюватися в порядку загального і спеціального використання.

Статтею 69 Лісового кодексу України визначено, що спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно.

На виділених лісових ділянках можуть використовуватися лише ті лісові ресурси і лише для цілей, що передбачені виданим спеціальним дозволом.

Частина перша статті 92 Земельного кодексу України передбачає, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Статтею 96 Земельного кодексу України встановлено, що землекористувачі зобов'язані додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Пунктом 1.3 роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/744 від 27 червня 2001 року зі змінами та доповненнями "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Роз'яснення) зазначено, що розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, господарські суди повинні обов'язково враховувати наявність таких умов відповідальності як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача.

Пунктом 1.6. Роз'яснення передбачено, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника (статті 440, 442 Цивільного кодексу України).

Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Згідно до пункту 6.1.2 Роз'яснення, у вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов'язки із: забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до статті 19 Лісового кодексу України, покладено на постійних лісокористувачів.

Пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 року № 555 "Про затвердження санітарних правил в лісах України" передбачено, що вибіркові санітарні рубки проводяться власниками лісів, постійними лісокористувачами шляхом вилучення з насаджень сухостійних, відмираючих, дуже ослаблених внаслідок пошкодження насаджень пожежами, шкідниками, хворобами лісу і внаслідок аварій та стихійного лиха окремих дерев або їх груп.

Пунктом 26 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 року № 555 "Про затвердження санітарних правил в лісах України" визначено, що під час відведення насадження для проведення вибіркових санітарних рубок проводиться нумерація дерев, що підлягають вирубуванню, починаючи з тих, що мають ступінь товщини стовбура 24 сантиметри і більше на висоті 1,3 метра, та складається нумераційна відомість дерев, призначених для вибіркової санітарної рубки із зазначенням породи, категорії технічної придатності і підстав для відбору їх для рубки.

Відповідачем відповідно до польової перелікової відомості дерев призначених під вибіркову санітарну рубку (ВСР) у обході 13, квартал 50, виділ 58 на площі 1,6 га. в рубку вимічено та взято 90 (дев'яносто) дерев, з яких породи дуба - 27 дерев, ясеня - 54 дерев, клен - 9 дерев.

Після чого на цю рубку був виписаний лісорубний квиток.

В ході здійснення позивачем контрольного переліку дерев 14.09.2016 року у обході 13, квартал 50, виділ 58 був встановлений факт вирубки на зазначеній ділянці 188 дерев, з яких 98 (дев'яносто вісім) дерев були не відведені (вимічені) під санітарну вибіркову рубку, зокрема з яких породи дуба - 34 дерева та породи ясень - 64 дерева.

Згідно статті 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної лісу" від 23.07.2008 року № 665, розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок самовільного порубу лісу становить 415133,02 грн.

Частина четверта статті 69 Лісового кодексу України визначає, що на виділених лісових ділянках можуть використовуватися лише ті лісові ресурси і лише для цілей, що передбачені виданим спеціальним дозволом.

Тобто, відповідачу був наданий дозвіл (лісорубний квиток) для видалення саме 90 (дев'яноста) дерев вимічених (відведених) під вибіркову санітарну рубку (ВСР) а решта 98 (дев'яносто вісім) дерев були зрубані незаконно, що є порушенням вимог статей 19, 65, 69 Лісового кодексу України.

Статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що за порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення.

Пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, в нашому випадку державі.

Статтями 1, 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду мають державні та інші органи, що не є суб'єктами господарювання і звертаються до суду за захистом не власних прав, а державних інтересів.

Частиною вісімнадцятою статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що головними розпорядниками бюджетних коштів - є бюджетні установи в особі їх керівників. В нашому випадку Михайлівська сільська рада Лебединського району Сумської області.

Частиною двадцять дев'ятою статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що доходами бюджету - є усі податкові, неоподатковані та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.

Пунктом 7 частини третьої статті 29 та пунктом 7 частини другої статті 69 Бюджетного кодексу України передбачається, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України у частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності; джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів є 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної республіки Крим - 20 відсотків.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

На позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.

Відповідно до пункту 1.6 роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" № 02-5/744 від 27.07.2001 року, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника (стаття 1166 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відшкодування шкоди на підставі цієї норми здійснюється у разі, наявності у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності: неправомірної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини завдавача шкоди.

При цьому причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише через неправомірну поведінку відповідача а не іншої особи, оскільки сама лише неправомірна поведінка особи, яка не пов'язана із наслідками у вигляді шкоди, не тягне за собою її відшкодування.

Враховуючи вищенаведене та те, що судом встановлено наявність всіх складових правопорушення, а саме, факт неправомірної поведінки відповідача (невжиття заходів з охорони лісів), наявність шкоди (збитки в розмірі 415133,02 грн.) та наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач як лісокористувач неналежно виконував свої обов'язки з забезпечення охорони лісів на підвідомчій позивачу території від незаконної рубки та невжиття необхідних заходів до виявлення та притягнення винних осіб, які вчинили незаконну рубку дерев, внаслідок чого була спричинена шкода.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 15.12.2015 року у справі № 909/558/15, постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2014 року у справі № 909/308/14, постанові Вищого господарського суду України від 29.07.2013 року у справі 5010/1287/2012-п-13/90.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 названого Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням вищевказаного та оскільки відповідач належними доказами позовні вимоги не спростував, доказів сплати суми збитків суду не надав, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків в сумі 415133,02 грн. є законними та обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.

Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 29 Бюджетного кодексу України, джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 69 Бюджетного кодексу України, до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної республіки Крим - 20 відсотків.

Оцінюючи заперечення відповідача стосовно відсутності у позивача права самостійно звертатись з позовом до суду в інтересах держави на користь третіх осіб, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Представник позивача неодноразово вказував, що позов поданий ним не в інтересах третіх осіб, а самостійно, з метою виконання покладених законом функцій.

У відповідності до підпункту 3 п.2 ст. 11 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент подання позову) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, в нашому випадку державі.

У відповідності до ст. 1 ГПК України (в редакції чинній на момент подання позову) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи ( у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з ст. 2 ГПК України (в редакції чинній на момент подання позову) господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках передбачених законодавчими актами України; прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Стаття 202 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить право пред'являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Відповідно до Положення про Державну екологічну Інспекцію у Сумській області від 12.12.2011 за № 136, яке діяло в період грудня 2016 року Інспекція є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища на території Сумської області в тому числі законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, позивачем може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

З урахування вище, викладеного Державна екологічна інспекція у Сумській області є уповноваженим державним органом на звернення до господарського суду з позовами про захист інтересів держави в галузі охорони навколишнього природного середовища і стягнення шкоди заподіяної порушенням природоохоронного законодавства на користь доходної частини бюджетів відповідних рівнів.

Щодо тверджень апелянта про ненаправлення уточненої позовної заяви позивачем усім учасникам процесу, що є підставою для повернення позову , колегія суддів зазначає, що дійсно, таке порушення суду першої інстанції має місце, в матеріалах справи відсутні докази такого направлення учасникам процесу, але, як вбачається з матеріалів справи, а саме протоколу судового засідання від 14.12.2017, всі учасники процесу були обізнані про дане уточнення та надали відповідні пояснення стосовно нього, тобто повністю реалізували свої права передбачені ст. 22 ГПК України (в редакції чинній на момент прийняття рішення). Крім того, зазначене відповідачем порушення мало місце, але санкції, яка може бути застосована на стадії апеляційного провадження, процесуальним законом не встановлена.

Щодо тверджень апелянта про те, що зазначена уточнена заява була подана після початку розгляду справи по суті колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, заява про уточнення позовних вимог подана 19.10.2017. В свою чергу, 17.11.2017 було змінено склад суду, відповідно розгляд справи було розпочато з початку.

Щодо вимоги апелянта про залучення до матеріалів справи висновку судово-економічної експертизи № 255/495 від 28.04.2017 по кримінальному провадженню № 42016201240000090 як доказу невірного розрахунку розміру збитків колегія суддів зазначає, що дійсно розділ 2 вказаної експертизи містить висновок експерта про те, що за результатами проведеного дослідження, виходячи з вимог постанов Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року № 665, складений Державною екологічною інспекцією розрахунок заподіяної шкоди в сумі 415 133, 02 грн. документально та арифметично підтверджується на суму 103806, 86 грн. Різниця становить 311326, 16 грн., яка пояснюється не тотожністю між діаметрами пнів, взятих до розрахунків, складених в ході проведення експертизи та наданого слідством, і застосуванням перевіряючим всупереч вимог постанови № 665 збільшеного вдвічі розміру шкоди за незаконне вирубування сухостійних дерев.

Розрахунок, викладений у вказаному висновку, позивачем не заперечується.

Однак даний висновок не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції як належний доказ, оскільки у відповідності до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Як зазначає представник апелянта Литвиненко В.О., вона не приймала участі під час розгляду справи № 920/1293/16 в господарському суді Сумської області, тому в неї була відсутня можливість надати до матеріалів справи докази, які вона відшукала при ознайомленні із матеріалами кримінального провадження № 42016201240000090.

Колегія суддів вважає дані посилання необґрунтованими, оскільки відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 191 КК України, були внесені до ЄРДР 01.09.2016 та про це було повідомлено Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Лебединський агролісгосп". Відповідач був обізнаний про дане кримінальне провадження, а в зв'язку з цим повинен був бути обізнаний про призначення експертизи. Посилання на те, що представник Литвиненко В.О. не приймала участі у розгляді справи в суді першої інстанції та не знала про дане кримінальне провадження також позбавлені належної переконливості, оскільки вона є представником юридичної особи, яка несе усі ризики, пов'язані із неналежною якістю виконання своїх обов'язків первісним представником відповідача ОСОБА_12

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність об'єктивної неможливості надання даного висновку експертизи до суду першої інстанції, і, відповідно, неможливість прийняття даного висновку як належного доказу по справі.

Щодо тверджень апелянта про те, що заявлені збитки підлягають до стягнення відповідно до ст.ст. 22, 623 ЦК України колегія суддів зазначає, що підставою деліктної відповідальності, яка є предметом даного позову, є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства допустив самовільну порубку на території щодо якої був відсутній відповідний дозвіл та не забезпечив збереження не призначених за відповідним лісорубним квитком для порубки дерев.

Щодо тверджень відповідача про те, що дочірнє підприємство «Лебединський агролісгосп», встановивши винних осіб, звернулося з цивільним позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення в солідарному порядку 415133, 02 грн. майнової шкоди завданої кримінальним правопорушенням в рамках кримінального провадження № 1201620009000439 колегія суддів зазначає, що наявність зазначеного цивільного позову не змінює правового становища відповідача, передбаченого положеннями ст. 1172 ЦК України, відповідно до якого юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" на рішення господарського суду Сумської області від 14.12.2017 у справі № 920/1293/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 14.12.2017 у справі № 920/1293/16 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 02.03.2018.

Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.