Постанова № 72541935, 02.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/2091/17 22-ц/774/291/К/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2018 року м. Кривий Ріг

справа № 212/2091/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Гладиш К.І.,

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13 червня 2017 року, яке постановлено суддею Колочко О.В. у місті ОСОБА_2, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ОСОБА_3 «ЦГЗК») про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, в обґрунтування якого зазначила, що вона з 04.07.1971 року по 10.04.1982 року, та з 05.10.1994 року по 20.05.2005 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала на ОСОБА_3 «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» машиністом конвеєру та фільтрувальником на дільниці з виробництва концентрату збагачувальної фабрики.

Наказом по підприємству від 19.05.2005 року за № 77к-485 була звільнена з підприємства за власним бажанням у зв’язку із виходом на пенсію.

В лютому 2017 року вона дізналась, що при звільненні у зв’язку із виходом на пенсію відповідач повинен був виплатити вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, оскільки вона пропрацювала на підприємстві відповідача більше 20 років та була звільнена за власним бажанням у зв’язку із виходом на пенсію. Однак до часу звернення до суду належні до виплати кошти у вигляді вихідної допомоги не виплачені.

У зв’язку з чим вважає, що з відповідача на її користь підлягає стягненню невиплачена вихідна допомога у розмірі 3328,83 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 20.05.2005 року по 20.05.2010 року у розмірі 66573,60 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 3328 грн. 83 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13315 грн. 32 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 «ЦГЗК» на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13 вересня 2017 року відповідачу відмовлено в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 «ЦГЗК» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Так, судом першої інстанції не перевірено розповсюдження положень ОСОБА_4 угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2005-2007 роки на відповідача, яка її не підписувала. Вважає, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях.

На думку представника відповідача, вихідна допомога при звільненні на пенсію не є ні основною, ні додатковою заробітною платою, а є «іншою заохочувальною виплатою», що підтверджується Інструкцією зі статистики заробітної плати», затвердженою Наказом державного комітету статистики України №5 від 13.01.2004 року, а тому підстави для застосування положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України відсутні. Враховуючи те, що предметом позовних вимог ОСОБА_1. є стягнення одноразової допомоги працівникам, які виходять на пенсію, що не являється оплатою праці, вважає, що суд мав застосувати строк позовної давності у три місяці, як це передбачено ч.1 ст. 233 КЗпП України, який позивачем пропущено й про поновлення якого питання вона не ставила.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_2.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_2.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_5, яка підтримала доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 «ЦГЗК», представника позивача – ОСОБА_6, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги,перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга апеляційна скарга ОСОБА_3 «Північний ГЗК» підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 з з 04.07.1971 року по 10.04.1982 року, та з 05.10.1994 року по 20.05.2005 року, по день звільнення, працювала машиністом конвеєру та фільтрувальником на дільниці з виробництва концентрату збагачувальної фабрики (а.с.4-6).

Відповідно до наказу № 77К-485 від 19.05.2005 року, ОСОБА_1 звільнена з роботи 20.05.2005 року за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію, за ст. 38 КЗпП України (а.с.11).

Згідно довідки, наданої ОСОБА_3 «ЦГЗК» б/н та без дати, середньомісячна заробітна плата позивача за останні два місці перед звільненням склала 1109,60 гривень (а.с.11).

ОСОБА_4 Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2005-2006 рр. встановлено (п.1.12), що Угода набирає чинності з 1 січня 2005р. і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди. Угода була підписана Головою Центрального комітету профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України та власниками підприємств, включаючи генерального директора ТОВ «ОСОБА_7 холдінг» ОСОБА_8, до складу холдінга входить ОСОБА_3 «ЦГЗК».

Пунктом 6.1 ОСОБА_4 Угоди на 2005-2006 рр. «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» передбачено, що власник за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов’язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: від 7,5 до 15 років – одного розміру середньомісячної заробітної плати (а.с.9).

На момент звільнення, стаж роботи позивача на підприємстві склав більше ніж 20 років.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що при звільненні їй не була виплачена вихідна допомога, що передбачена умовами ОСОБА_4 угоди гірничо-металургійного комплексу України (далі – ОСОБА_4 угоди), у зв’язку з чим, відповідач зобов’язаний сплатити їй вихідну допомогу, середній заробіток за час затримки при розрахунку.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивачу з вини роботодавця не було виплачено одноразову допомогу при виході на пенсію в розмірі середньої заробітної плати, право на отримання якої вона має у відповідності до умов ОСОБА_4 угоди, яка є обов’язковою до виконання відповідачем, що й є підставою для стягнення з відповідача на її користь розміру такої вихідної допомоги, а також застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів погоджується з такими з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Госпрозрахункові підприємства відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Пунктом 6.1 розділу 6 «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» ОСОБА_4 Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2005-2006 роки, яка була чинною на день звільнення позивача, передбачено, що сторона власників зобов’язується виплачувати працівнику при фактичному виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на підприємстві, але не менше тримісячної середньої заробітної плати при стажі від та більше 20 років.

Положеннями ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Статтею 9 цього ж Закону передбачено, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги ОСОБА_4 угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Оскільки ОСОБА_3 «ЦГЗК» входить до складу ОСОБА_7, яка здійснює стратегічне управління гірничо-металургійним бізнесом ОСОБА_7 СКМ, управляючою компанією якої є ТОВ «ОСОБА_7 Холдинг», то дія зазначеної ОСОБА_4 угоди розповсюджується на ОСОБА_3 «ЦГЗК». У зв’язку з чим, спростовуються доводи апеляційної скарги представника відповідача про неправомірність застосування судом першої інстанції до врегулювання спірних правовідносин умов ОСОБА_4 угоди.

Отже, враховуючи, що позивач на момент виходу на пенсію за власним бажанням станом на 20.05.2005 року мала більше ніж 20 років стажу роботи на підприємстві відповідача, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що на ОСОБА_1 розповсюджується дія п. 6.1. ОСОБА_4 угоди та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі середньомісячного розміру заробітної плати працівника.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, зі змінами та доповненнями (далі Порядок), середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

Так як, позивач була звільнена 20.05.2005 року, відповідно до довідки без номеру та без дати, наданої відповідачем середньомісячна зарплата ОСОБА_1 перед звільненням становила 1109,61 грн. (а.с.11).

Оскільки позивач відпрацювала на одному і тому ж робочому місці більше 20 років, та у відповідності до ОСОБА_4 угоди на 2005-2006 рр. відповідач зобов’язаний був виплатити позивачу одноразову допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати, що становить 3328,83 грн., із розрахунку: середньомісячна заробітна плата позивача за два останні місяці перед звільненням становила 1109,61 грн., йому належало виплатити одноразову допомогу при звільненні в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат – 3328,83 грн., отже недоплата становила - 3328,83 грн.,

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вихідна допомога у розмірі 3328,83 грн.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає, що так як ОСОБА_1, яка звільнена 20.05.2005 року, не були виплачені всі належні суми у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а повного розрахунку на момент ухвалення рішення судом апеляційної інстанції проведено не було, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Згідно п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Колегія суддів погоджується з розміром середнього заробітку, наведеним в рішенні суду першої інстанції.

Посилання ж представника відповідача ОСОБА_3 «ЦГЗК» на те, що одноразова допомога при звільненні на пенсію не є ні основною, ні додатковою заробітною платою, а є «іншою заохочувальною виплатою», що підтверджується Інструкцією зі статистики заробітної плати», затвердженої Наказом державного комітету статистики України №5 від 13.01.2004 року, а тому до врегулювання спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України, колегія суддів не може взяти до уваги, так як відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до складу заробітної плати входять також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оскільки відповідно до ОСОБА_4 угоди одноразова допомога відноситься до інших виплат, які не передбачені актами чинного законодавства (окрім ОСОБА_4 угоди) встановлені додатково при припиненні трудового договору у зв’язку із виходом на пенсію, то її виплата повинна бути здійснена згідно з вимогами ст. 116 КЗпП України в день звільнення працівника.

У зв’язку з вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги представника відповідача про застосування до вимог позивача щодо стягнення вихідної допомоги наслідків пропуску ним строків позовної давності відповідно до положень ч.1 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено тримісячний строк позовної давності щодо вирішення інших трудових спорів, оскільки у відповідності до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині правового визначення одноразової допомоги при звільненні на пенсію, яка не є заробітною платою в розумінні вказаної Інструкції зі статистики заробітної плати, яка не відносить витрати з виплати такої допомоги до фонду оплати праці, й врахування ним, що зазначене положення має значення для статистичної звітності підприємства по фонду оплати праці і не тягне правових наслідків у справі, що переглядається виходячи із офіційного тлумачення Конституційним судом України ч.2 ст. 233 КЗпП України.

Так, Конституційний Суд України у рішенні №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у системному зв’язку із положеннями статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, враховуючи те, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена ОСОБА_1 у зв’язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, на які працівник має право при звільненні на пенсію згідно з умовами ОСОБА_4 Угоди, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, про те, що в даному випадку право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком у відповідності до ч.2 ст.233 КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду на підставі ст. 375 ЦПК України - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд , -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо–збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 02 березня 2018 року.

Головуючий:

Судді: