Постанова № 72541611, 01.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 444/7573/12 22-ц/774/163/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 444/7573/12

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Кислиця І.В.

сторони:

заявник Державний виконавець Центрально-Міського відділу Державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції ОСОБА_1,

боржник – ОСОБА_2,

стягувач – ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 19 лютого 2015 року, яка постановлена суддею Бондарєвою О.І. о 09 годині 30 хвилин у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 лютого 2015 року, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року державний виконавець Центрально-Міського відділу Державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції (надалі – Центрально-Міський ВДВС Криворізького МУЮ) ОСОБА_1 звернулася до суду з поданням про обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2, посилаючись на те, що в провадженні Центрально-Міського ВДВС Криворізького МУЮзнаходиться виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 444/7573/12, виданого Центрально-Міським районним судом м.Кривого Рогу 14 січня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу на загальну суму 42 546,18 грн. Божник ухиляється від виконання судового рішення. У зв’язку з викладеним, просила суд, тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 19 лютого 2015 рокуподання державного виконавця Центрально-Міського ВДВС Криворізького МУЮ задоволено.

Обмежено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в праві виїзду за межі України до виконання зобов'язань за виконавчим листом №444/7573/12 від 14.01.2013 року, виданого 18.04.2013 року Центрально - Міським райсудом м. Кривого Рогу, про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у сумі - 42546,18 грн.

В апеляційній скарзі боржник ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні подання державного виконавця, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала є невмотивованою та такою, що порушує норми процесуального законодавства. Так, законодавством передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов’язань, а за ухилення від їх виконання. При цьому, судом не було встановлено факту саме винних дій боржника та факту його ухилення від виконання своїх зобов’язань. Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що вона взагалі не знала про існування заочного рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 14 січня 2013 року про стягнення з неї грошових коштів.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Державний виконавець Центрально-Міського ВДВС Криворізького МУЮ, будучи завчасно належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи (а.с. 118), в судове засідання не з'явилася і про причини своєї неявки суд не повідомила, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Заслухавши суддю-доповідача, боржника ОСОБА_2, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржувана ухвала постановлена судом на час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваної ухвали перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні державного виконавця Центрально-Міського ВДВС Криворізького МУЮперебуває виконавче провадження № 44885697 відкрите на підставі виконавчого листа № 444/7573/12, виданого Центрально-Міськимрайонним судом м.Кривого Рогу 14 січня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу на загальну суму 42 546,18 грн. (а.с. 53).

Враховуючи значний термін невиконання боржником зобов’язань, державний виконавець Центрально-Міського ВДВС Криворізького МУЮ ОСОБА_1звернулася до суду з поданням про обмеження боржнику права виїзду за межі України до виконання судового рішення.

Постановляючи ухвалу про задоволенні подання про обмеження ОСОБА_2 у праві тимчасового виїзду за межі України до виконання обов’язків покладених на неї заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 14 січня 2013 року, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ухиляється від виконання судового рішення, законні вимоги державного виконавця умисно не виконує.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

З огляду на ст. 2 Протоколу N4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року №475/97, визначено, що на здійснення права кожного залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно статті 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.12.1966 року, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РАС «Про ратифікацію Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права» від 19.10.1973 року № 2148, передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Аналогічне положення закріплено й у статті 313 Цивільного кодексу України, в редакції на час постановлення оскаржуваної ухвали суду, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон передбачені Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".

Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.6 цього Закону, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Частиною другою ст.6 цього Закону передбачено, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті.

Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України, в редакції на час постановлення оскаржуваної ухвали суду, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно п.18 ч.3 ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов’язань.

При цьому, з погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та у п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Таким чином, поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Отже, особа, яка має невиконані зобов’язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне, то відповідно до положень ч.2 ст. 10 ЦПК України, в редакції на час постановлення оскаржуваної ухвали суду, наявність умислу та обставини, які є предметом посилання державного виконавця, як на підставу вимог подання про тимчасове обмеження особи у праві виїзду, підлягають доведенню.

Із наведеного уявляється, що обмеження виїзду за кордон може бути застосоване у разі наявності доказів про свідоме злісне ухилення боржника від виконання рішення суду.

Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч.5 ст.19 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема утримання від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; недопуск в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру неподання виконавцю протягом п’яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; неповідомлення виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно не з’являтися на вимогу виконавця; ненадання пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Відповідно до ч.2 ст. 377-1 ЦПК України, в редакції на час постановлення оскаржуваної ухвали суду, тягар доведення факту ухилення боржника від виконання зобов’язання покладається саме на державного виконавця, як особи, що приймає участь у судовому засіданні, зважаючи, що участь сторін та інших заінтересованих осіб у засіданні не передбачена.

Як вбачається з матеріалів справи, у поданні державного виконавця в обґрунтування ухилення ОСОБА_2 від виконання покладеного судовим рішенням обов’язку сплатити грошові кошти містилось посилання про обізнаність боржника про наявність такого виконавчого провадження та не виконання законних вимог державного виконавця.

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей щодо належного повідомлення боржника ОСОБА_2 не лише про наявність виконавчого провадження № 44885697, але й про наявність заочного рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 14 січня 2013 року, яким з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_3 борг на загальну суму 42 546,18 грн. (а.с. 32 - 58).

За таких обставин колегія суддів вважає, що державним виконавцем не надано достатніх та належних доказів, які неспростовно свідчили б про те, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судом, а також достовірних відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання.

Приймаючи до уваги те, що, як в поданні державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, так і в оскаржуваній ухвалі суду, відсутні будь-які посилання, доводи і обґрунтування того, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань, а лише робиться посилання на сам факт наявності у останньої невиконаного зобов'язання, покладеного на неї судовим рішенням, що само по собі не доводить факту ухилення від виконання покладених на неї зобов'язань, колегія суддів приходить до висновку, що подання Центрально-Міського ВДВС Криворізького МУЮ про обмеження ОСОБА_2 в праві виїзду за межі України до виконання нею зобов’язань, покладених судовим рішенням, є недостатньо обґрунтованим, передчасним та не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що аналіз доказів по справі та наведених норм права дають підстави для висновку про скасування оскаржуваної ухвали з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні вказаного подання.

Керуючись ст.ст. 367, 368, ч.1 п.2 ст. 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Дніпропетровської області, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- задовольнити.

Ухвалу Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 19 лютого 2015 рокускасувати та постановити нове судове рішення.

В задоволенні подання державного виконавця Центрально-Міського відділу Державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції ОСОБА_1 про обмеження праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 - відмовити..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 березня 2018 року.

Головуючий:

Судді: