Постанова № 72541140, 02.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/7237/14-ц 22-ц/774/301/К/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2018 року м. Кривий Ріг

справа № 182/3610/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Гладиш К.І.,

сторони:

позивач за первісним позовом: ОСОБА_1

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2

ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2017 року, яке постановлено суддею Кобиляцькою-Шаховал І.О. у місті Нікополі, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи – Нікопольська міська рада Дніпропетровської області, КП «Нікопольський земельний кадастровий центр» Нікопольської міської ради, відділ архітектури та містобудування Нікопольського міськвиконкому, Нікопольський регіональний відділ інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою, в якому просив суд зобов’язати відповідачів не чинити перешкод у здійсненні його права користування земельною ділянкою, яка знаходиться в м.Нікополі по вул.Слави, буд.25, відповідно до рішення Комісії з вирішення земельних спорів від 24.04.2013 року; зобов’язати відповідачів перенести паркан на межу між їх земельними ділянками, відповідно до технічних паспортів; зобов’язати відповідачів звільнити вказану земельну ділянку від їх майна; стягнути з відповідачів 5 000 грн. моральної шкоди, 2 000 грн. – за юридичну допомогу та судові витрати.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди позивачпросила суд усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою через зобов”язання ОСОБА_1 перенести огорожу на довжину земельної ділянки 26,49 метрів, стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000 грн. та судові витрати.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди позивачпросив суд усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою через зобов’язання ОСОБА_1 перенести огорожу на довжину земельною ділянки 26,49 метрів; стягнути з ОСОБА_1 на його користь моральну шкоду на суму 5 000 грн. та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов’язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою, яка знаходиться в м.Нікополі по вул.Слави, буд.25, відповідно до рішення Комісії з вирішення земельних спорів від 24.04.2013 року.

Зобов’язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перенести паркан на межу між земельними ділянками, відповідно до технічних паспортів.

Зобов’язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити вказану земельну ділянку від їх майна.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на загальну суму 431 грн. 00 коп.

В інших позовних вимогах відмовлено.

В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 – відмлено в повному обсязі.

В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 – відмовлено в повному обсязі.

Додатковим рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2017 року абзац п"ятий та шостий резолютивної частини рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2017 року викладено в такій редакції:

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1000 грн. (одна тисяча грн.) 00 коп. моральної шкоди, з кожного по 500 грн. (п"ятсот грн.) 00 коп.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на загальну суму 431 грн. 00 коп. (чотириста тридцять одна грн.) 00 коп., з кожного по 215 грн. 50 коп.(двісті п’ятнадцять грн.) 50 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення її зустрічних позовних вимог посилаючись на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин справи.

Так, ОСОБА_2 посилається на те, що судом були прийняті до уваги тільки доводи ОСОБА_1, натомість не надана оцінка його поясненням.

Суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги протокол № 12 засідання комісії з вирішення земельних спорів від 24.04.2013 року згідно того, що «…при виїзді на місцевість спеціалістами управління комунального майна виявлено, що розмір земельної ділянки по вул. Слави, буд.25 зменшений…» та визначив, що спірна земельна ділянка фактично перебуває у користуванні ОСОБА_1

Натомість судом першої інстанції не були досліджені технічні паспорти на житлові будинки та на земельні ділянки, на яких розташовані будинки.

ОСОБА_2 вважає, що розмір стягнутої моральної шкоди на користь ОСОБА_1 є безпідставним.

Також апелянт зауважує на тому, що суд першої інстанції не прийняв до уваги наявність у неї правоустановлюючого документу на земельну ділянку площею 0,0573 по вул. Слави, 23-А в м. Нікополі для обслуговування житлового будинку і є незрозумілим як вона повинна усунути перешкоди у здійсненні права користування своєю же ділянкою.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Вислухавши суддю-доповідача, відповідач за первісним позовом ОСОБА_3, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, позивача за первісним позовом ОСОБА_1 та його представника – ОСОБА_5, які кожен окремо, заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду відповідає зазначеим вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку № 25 по вул.Слави в м.Нікополі (а.с.8-12, 93-94). Відповідачка ОСОБА_2 є власницею житлового будинку № 23а по вул.Слави в м.Нікополі (а.с.37-40, 49-52, 57-59). Земельні ділянки, користувачами яких є сторони по справі, межують між собою.

Звертаючись з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що його право на здійснення права користування належною йому земельною ділянкою, порушено відповідачами по справ, а саме: відповідачами по справі при встановленні нового паркану межа земельної ділянки змістилась в його бік, тим самим відповідачі зайняли неналежну їм частину земельної ділянки, у зв’язку з чим позивач просив суд зобов’язати відповідачів перенести паркан на межу між їх земельними ділянками, відповідно до технічних паспортів; зобов’язати відповідачів звільнити вказану земельну ділянку від їх майна; стягнути з відповідачів 5 000 грн. моральної шкоди, 2 000 грн. – за юридичну допомогу та судові витрати.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод”, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов”язків цивільного характеру.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсягах та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч.1 ст.103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Згідно зі ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов”язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів.

Відповідно до ст.158 ЗК України, органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Комісії (Витяг з протоколу № 12) від 24.04.2013 року у складі: відділу земельних ресурсів управління комунального майна, юридичного відділу міської ради, КП „Нікопольський міський кадастровий центр”, КП „Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації”, управління містобудування та архітектури міської ради, встановлено факт порушення земельних прав позивача за первісним позовом ОСОБА_1 з боку відповідачів за первісним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 та постановлено, що відповідачам потрібно встановити межу земельних ділянок, відповідно до технічних паспортів, встановити огорожу на відповідне місце, дотримуючись довжини його земельної ділянки у 29,26 метрів, та дотримуватись правил добросусідства.

Відповідачами за первісним позовом вимог вказаного рішення комісіє не виконано, що підтверджується наявністю даного спору.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про порушення прав позивача за первісним позовом на користування належною йому земельною ділянкою, яке підтверджено рішенням комісії від 24.04.2013 року. У зв’язку з чим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги протокол № 12 засідання комісії з вирішення земельних спорів від 24.04.2013 року, згідно якого при виїзді на місцевість спеціалістами управління комунального майна виявлено, що розмір земельної ділянки по вул. Слави, буд.25 зменшений та визначив, що спірна земельна ділянка фактично перебуває у користуванні ОСОБА_1, оскільки вказаним протоколом засідання зафіксовано факт порушення земельних прав позивача за первісним позовом ОСОБА_1 з боку відповідачів за первісним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2, та сторонами данний протокол не оскаржено.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують право відповідачів за первісним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2, на користування спірною земельною ділянкою. При цьому, фактичним користувачем зазначеної земельної ділянки є позивач ОСОБА_1, який є власником житлового будинку № 25 по вул.Слави в м.Нікополі і до якого в зв’язку з набуттям права власності на будинок після смерті його матері перейшло й право користування спірною земельною ділянкою.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом першої інстанції безпідставно не були досліджені технічні паспорти на житлові будинки та на земельні ділянки, на яких розташовані будинки, оскільки технічні паспорти на земельні ділянки були дослідженні, як судом першої інстанції, так і 24.04.2013 року на засіданні комісії з вирішення земельних спорів та було прийнято рішення щодо встановлення межі між суміжними земельними ділянками, відповідно до технічних паспортів.

Також не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що розмір стягнутої моральної шкоди на користь ОСОБА_1 є безпідставним, оскільки, відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачів за первісним позовом моральної шкоди на користь позивача, оскільки моральні страждання позивача за первісним позовом виразились в порушенні його звичного життєвого укладу, в неможливості нормального відпочинку, подавленого стану позивача, вимушеність його витрачати власний час на відновлення справедливості.

Погоджується колегія суддів і з розміром моральної шкоди, яка визначена судом першої інстанції з урахуванням роз’яснень, наведених Пленумом Верховного Суду України в п.9 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі за зустрічним позовом звернулись з позовами після спливу строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками и суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.257 ЦПК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст.261 ЦПК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачі за зустрічним позовом, кожен окремо, як на підставу задоволення своїх позовних вимог посилались на те, що ОСОБА_1, який має площу земельної ділянки в 26,49 метрів, незаконно змінив розмір земельної ділянки на 29,26 метрів, та від того часу вони не можуть нормально користуватись своєю земельною ділянкою.

Таким чином, в своїх позовних заявах позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не зазначили, коли саме вони дізнались про порушене право.

Натомість, поясненнями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судовому засіданні в суді першої інстанції встановлено, що про порушене право вони дізнались після повернення на Україну після тривалого службового відрядження в період з 1977 року по 1984 рік, тобто в 1984 році (а.с.44-45), однак, відновити своє порушене право вирішили лише через майже 30 років.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пропущено строк звернення з позовами до суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, в той час як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 02 березня 2018 року.

Головуючий:

Судді: