Постанова № 72540943, 01.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 216/3074/15-ц 22-ц/774/130/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа 216/3074/15-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді –доповідача: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар – Євтодій К.С.,

сторони справи:

позивач – Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 28 вересня 2015 року, ухваленого суддею Бутенко М.В. у м. Кривому Розі, повний текст судового рішення складений 28 вересня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» ( надалі – ПАТ КБ«ПриватБанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 21.04.2006 року між ПАТ КБ«ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNH4KP27430422, згідно умов якого він отримав кредитні кошти у розмірі 1976 грн., на споживчі цілі, зі сплатою 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач умови Договору належним чином не виконав, у зв'язку з чим, виникла заборгованість, яка станом на 23.04.2015 року, складає: 40973,84 грн. Від цієї суми позивач відрахував розмірі заборгованості 5901,28 грн., який був стягнутий судовим наказом Широківського районного суду м. Кривого Рогу від 26.11.2008 року. Різницю заборгованості за кредитним договором та штрафи у загальному розмірі 37326,19 грн. та судові витрати просить суд стягнути з відповідача.

Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 28 вересня 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № DNH4KP27430422 від 21.04.2006 року у розмірі – 37326,19 грн.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 11 липня 2017 року відповідачу ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність рішення суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема судом не враховано, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Не взято до уваги, що позивач використав своє право та в судовому порядку стягнув кредитну заборгованість.

В запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду як законне та обґрунтоване залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_2.

За частиною 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_2.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та їх представників в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 21.04.2006 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNH4KP27430422 що підтверджується копією укладеного договору (а.с.6). Згідно умов якого Відповідач отримав кредитні кошти у національній валюті, у розмірі 1976,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Згідно судового наказу виданого Широківським районним судом Дніпропетровської області від 26.11.2008 року та заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» з відповідача з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 5901,28 грн., яка складається з: 1976 грн.– заборгованості за кредитом,2529,70 грн. – заборгованості по процентам,1395,58 грн. –пеня за несвоєчасне виконання зобов’язання ( а.с.29,88).

Відповідач своїх обов’язків по своєчасному погашенню кредиту та по сплаті відсотків належним чином не виконував, у результаті чого, за розрахунком наданим позивачем станом на 23 квітня 2015 року утворилась заборгованість в сумі 40973,84 грн., яка складається з: 1973,43грн. – заборгованість за кредитом; 11908,26 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 27092,15 грн. –пеня за несвоєчасність виконання; 500, 00 грн. – штраф (фіксована частина); 1753,63грн. – штраф (процентна складова) ( а.с.6).

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» суд першої інстанції дійшов висновку що відповідачем не виконується належним чином зобов’язання за укладеним кредитним договором, стягнув заборгованість із урахуванням розміру заборгованості, стягнутої раніше судовим рішення.

Однак, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний з’ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Між сторонами виникли правовідносини стосовно виконання відповідачем умов укладеного кредитного договору.

У спорі, пов’язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов’язань та їх розмір.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов’язання передбачені ст. ст. 599–601, 604–609 ЦК України, зокрема ст. 559 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

В абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599–601 , 604–609 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов’язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Таким чином, оскільки судовим наказом Широківського районного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2008 року з відповідача вже стягнуто кредитну заборгованість, яка виникла по закінченню строку дії договору, то нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки тощо поза строком дії кредитного договору законом не передбачено.

Згідно умов укладеного кредитного договору, сторони домовились, що уладений договір є строковим, на 24 місяці з дати укладання, тобто до 21 квітня 2008 року ( а.с.7).

Умовами укладеного договору не передбачено розмір відсотків за користування кредитними коштами після закінчення дії договору.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Разом із тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16).

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог п.3,4 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З огляду на дату звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду за захистом порушених прав 03 травня 2015 року та обсягом заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на отримання відсотків в порядку ст..625 ЦК України, з розрахунку 3% річних за порушення боржником ОСОБА_1 виконання грошового зобов’язання, обсяг якого визначений судовим рішенням, що набрало законної сили, а доказів його виконання боржником не надано. Вимоги про стягнення інфляційних витрати позивачем ПАТ КБ «Приват Банк» заявлено не було.

Отже, розмір відсотків, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» становить 531,11грн. за період з 03 травня 2012 року по 23 квітня 2015 року ( в межах заявлених позовних вимог) та строків позовної давності, виходячи з розрахунку 5901,28/100*3*3.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, на підставі положення п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, у зв’язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк".

Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача.

Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом та при поданні апеляційної скарги позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» сплачував судовий збір у загальному розмірі 3360 грн.( 1600+1760), який підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 47,70 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383,386 ЦПК України Апеляційний суд Дніпрпетровської області,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 28 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором– задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість по відсоткам за кредитним договором № DNH4KP27430422 від 21 квітня 2006 року за період з 01 травня 2012 року по 30 квітня 2015 року у розмірі 3% річних 531,11грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 47,70 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: