Постанова № 72540497, 28.02.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/2382/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 лютого 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого – судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Готри Т.Ю. і ОСОБА_1,

за участю секретаря Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 04 жовтня 2017 року (у складі судді Монич О.В.) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства «Кредобанк», третя особа – приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася у суд із указаним позовом у березні 2017 р.

Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ПАТ «Кредобанк» (надалі – Банк) і ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5, із дня його вчинення.

На обґрунтування зазначила, що 17.04.2008 р. між нею і Банком був укладений кредитний договір № 22/19-18/2008. На забезпечення виконання зобов’язань між сторонами укладено також договір іпотеки № 23/19-18-2008, у який згодом були внесені зміни, внаслідок яких Банку було передано у власність квартиру загальною площею 100 кв. м.

22 лютого 2017 р. Банк у порядку, передбаченому ст.38 Закону України «Про іпотеку», продав цю квартиру ОСОБА_4

Вважає, що договір купівлі-продажу необхідно визнати недійсним, оскільки під час його укладення не було дотримано істотних умов договору. Так, Банк не здійснив експертної оцінки вартості предмета іпотеки, продаж відбувся за заниженою ціною, що в свою чергу зумовило порушення їїмайнових прав. Водночас зазначає, що вказаний договір суперечить актам цивільного законодавства та ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 04 жовтня 2017 р. у позові відмовлено.

Представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Доводить про неповне з’ясування обставин, які суд вважав встановленими, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Указує, що суд першої інстанції не з’ясував дійсну ринкову вартість квартири (предмета іпотеки) станом на момент її відчуження ОСОБА_4 Зазначає, що оспорюваний договір купівлі–продажу між Банком і ОСОБА_4 укладений із порушенням ст. 38 Закону України «Про іпотеку», тобто суперечить акту цивільного законодавства та порушує права позивача.

Уписьмових запереченнях і відзивах на апеляційну скаргу Банк і ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 не визнали апеляційної скарги як необґрунтованої і просять залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення – залишенню без змін, із таких мотивів.

Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.

При цьому встановлено та не заперечується, що 17.04.2008 р. між Банком і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 22/19-18-2008 на суму 57160 доларів США та іпотечний договір № 23/19-19-2008, предметом якого було право іпотекодавця на отримання у власність квартири № 7 на другому поверсі по вул. Климпуша, 11, у м. Ужгороді загальною площею 99.61 кв. м (житловою – 51.39 кв. м) разом із місцем для зберігання автотранспорту (гараж) № 1 площею 32.73 кв. м. Згодом, згідно з договором № 14/7-3-2009 про внесення змін до вказаного іпотечного договору предметом іпотеки стала вже належна іпотекодавцю на праві власності трикімнатна квартира № 7 загальною площею 100 кв. м (житловою – 51.4 кв. м) по вул. Климпуша, 11, у м. Ужгороді вартістю 212022 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11.03.2017 р., яке набрало законної сили 29.03.2010 р., стягнуто з ОСОБА_3 за рахунок її майна та коштів на користь Банку заборгованість за кредитним договором № 22/19-18-2008 від 17.04.2008 р. у сумі 472729.47 грн. (т.1, а.с.168-172).

У процесі примусового виконання цього рішення суду електронні торги з реалізації указаної квартири не відбулися.

22.02.2017 р. Банк уклав із ОСОБА_4 договір купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені (в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку»), згідно з яким Банк продав, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 100 кв. м, житловою – 51.4 кв. м, три житлові кімнати, ринкова вартість якої відповідно до висновку про вартість майна, складеного 07.02.2017 р. суб’єктом оціночної діяльності – ТОВ «Галтекс ПЛЮС», становить 476000 грн.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції через його відповідність повно з’ясованим і доведеним належним чином обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не з’ясував дійсну ринкову вартість квартири станом на момент її відчуження ОСОБА_4, не заслуговують на увагу через таке.

Ринкова вартість квартири (предмету іпотеки) була визначена станом на 03.02.2017 р. висновком звіту про незалежну оцінку об’єкту, проведеного оціночною компанією ТОВ «Галтекс плюс» на підставі даних, наданих замовником (Банком) і прийнятих як достовірні, вивчення правовстановлюючої, технічної, фінансової документації, аналізу, маркетингу ринків даної галузі, послуг, регіону, з урахування загальних положень та обмежуючих умов із застосуванням методик, затверджених законодавством України та Міжнародних стандартів Оцінки.

Згідно з положеннями ст. 38 ч.6 Закону «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Як видно з іпотечного договору № 23/19-19-2008 від 17.04.2008 р., заставна вартість предмету іпотеки визначена сторонами в сумі 371146.86 грн., а ринкова вартість на момент продажу складала 476000 грн.

У зв’язку з цим та з огляду на предмет позову (визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири) суд першої інстанції не повинен був з’ясовувати ринкову вартість квартири станом на момент її відчуження ОСОБА_4, оскільки ціна продажу квартири встановлена на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності і перевищувала погоджену сторонами суму (заставну вартість).

Решта доводів апеляційної скарги, які зводяться до права на судовий захист у порядку, передбаченому ст.ст. 15, 16 ЦК України, щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним у зв’язку з порушенням ст. 38 Закону «Про іпотеку», не дають підстав для скасування оскарженого рішення як необґрунтовані.

Так, відповідно до ч.1 ст. 38 Закону «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Тобто, будь-яких інших правових наслідків, таких, зокрема, як недійсність договору купівлі-продажу іпотечного майна, ст. 38 Закону «Про іпотеку» не передбачено.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою для його недійсності (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 цього Кодексу).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 3, 4, 14, 15, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Разом із тим, оскільки спорений ОСОБА_3 у частині ціни договір купівлі-продажу квартири не суперечить положенням ст. 38 Закону «Про іпотеку», то немає підстав стверджувати про порушення прав ОСОБА_3 як іпотекодавця і заінтересованої у визнанні недійсним правочину особи.

Отже, за результатам розгляду апеляційної скарги апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку та ухвалив законне і обґрунтоване рішення. Порушень норм процесуального права, які можуть бути обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

4. Повне судове рішення складено 03.03.2018 р.

Судді: