Рішення № 72540134, 26.02.2018, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 180/2090/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 р.

Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Нанічкіної Н.М.,

з секретарем судового засідання – Ганоченко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Марганець в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про усунення порушень прав споживача, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

05 грудня 2017 року позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 02074 від 22 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» на користь ОСОБА_1 суму платежу в розмірі 123700 гривень, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 22 листопада 2017 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» (далі – ТОВ Сігма Автолізинг» був укладений договір фінансового лізингу № 02074. Відповідно до умов договору лізингодавець (відповідач) взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (автомобіль марки KIA SORENTO NEW), вартістю 1 036 350 гривень, та передати предмет лізингу у користування йому, як лізингоодержувачу, на строк та на умовах, передбачених договором. Представник відповідача повідомив йому, що у разі сплати ним 123700 гривень, протягом трьох днів йому буде передано автомобіль. Він одразу ж сплатив 123700 гривень на рахунок відповідача. Однак автомобіль не отримав, а від представника відповідача телефоном дізнався, що 123700 гривень, які він сплатив, це одноразовий платіж – комісія за організацію по договору фінансового лізингу, який становить 10% вартості автомобіля, і що він повинен виконувати умови договору та сплатити авансовий платіж для того, щоб отримати автомобіль. Під час укладання договору його не повідомлено про те, що за складання договору він повинен одноразово сплатити 123700 грн., які не враховуються в авансові платежі за автомобіль, і у разі розірвання договору лізингу не повертаються. 28 листопада 2017 року, розуміючи, що його ошукали, він на адресу відповідача надіслав заяву про розірвання договору фінансового лізингу та повернення сплачених ним коштів у розмірі 123700 грн. Станом на день звернення до суду з позовом кошти відповідачем не повернуті.

Вважає, що укладений договір є несправедливим відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та таким, що обмежує права споживача. Також, у відповідача відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг, договір фінансового лізингу не був нотаріально посвідчений, тому з огляду на положення ст.ст.203, 215 ЦК України, є недійсним.

16 лютого 2018 року представником позивача надано суду заяву, у якій він просить приєднати до матеріалів справи виписку з ПАТ КБ «Приватбанк» за 09 лютого 2018 року, в якій відображене перерахування відповідачем коштів в сумі 16052 гривень з призначенням платежу «за розірвання договору лізингу від 22.11.17 р.». в зв’язку з цим просить врахувати даний платіж при вирішенні питання про стягнення з відповідача коштів.

23 січня 2018 року на адресу суду відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що на виконання договору фінансового лізингу позивач 22 листопада 2017 року сплатив 103635 гривень, які відповідно до ст.9 п.п.9.1, 9.6 договору зараховані як комісія за організацію договору, та 20065,00 гривень, які зараховані відповідно до ст.9 п.п.9.2, 9.3, 9.6, як частина авансового платежу. Договір фінансового лізингу № 02074 вчинений у письмовій формі відповідно до ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», підписаний позивачем добровільно, на кожному аркуші зазначеного договору, в якому передбачені всі істотні умови, а тому не може бути визнаний недійсним, оскільки відсутні підстави недійсності правочину, передбачені ст.215 ЦК України.Лізингоодержувач погодився з усіма умовами договору під час його підписання і здійснив оплату комісії за організацію саме послуг з організації та оформлення договору при його укладанні, що визначено умовами договору. Також позивач сплатив частину авансового платежу. Посилання позивача на те, що у відповідача відсутня довідка про взяття на облік юридичної особи і Ліцензія на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, не відповідає дійсності, є необґрунтованим та спростовується доданими до відзиву доказами. Крім того, відповідач не погоджується з доводами позивача щодо необхідності нотаріального посвідчення договору. Договір фінансового лізингу, укладений з позивачем, вчинений з дотриманням норм ЦК України, ЗУ «Про фінансовий лізинг», ЗУ «Про захист прав споживачів», містить основні істотні умови, встановлені законом, вчинений у письмовій формі, а тому не може бути визнаний судом недійсним у встановленому законом порядку.

Вивчивши позовну заяву, відзив на позов, дослідивши законодавчу та нормативно-правову базу з питань, що стосуються спірних правовідносин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову з таких підстав.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

22 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю«Сігма Автолізинг» в особі представника ОСОБА_2 укладено договір № 02074 фінансового лізингу (а.с.15-22) строком на 60 місяців, за умовами якого відповідач повинен був передати ОСОБА_1 в лізинг (користування) автомобіль марки KIA SORENTO NEW.

За користування автомобілем ОСОБА_1 зобов’язався сплачувати щомісячні періодичні лізингові платежі, відповідно ст.10 Договору № 02074 фінансового лізингу.

Крім того, договір фінансового лізингу передбачав право ОСОБА_1 отримати автомобіль:

- у користування не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок Лізингодавця комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу, у разі наявності, оплатити різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.4 ст.9 даного договору, з урахуванням умов, викладених у п.1.7 ст. 1 договору (п.4.1. ст.4 Договору),

- у власність за умови повної сплати його вартості та інших витрат (п.11.3 ст.11 Договору).

ОСОБА_1 ТОВ «Сігма Автолізинг» було видано квитанцію на суму 123700,00 гривень, у якій вказано призначення платежу: авансовий платіж згідно Договору Фінансового Лізингу № 02074 від 22.11.2017 року (а.с.13).

В день укладення договору фінансового лізингу № 02074, тобто 22 листопада 2017 року, позивач сплатив 123700,00 гривень на рахунок відповідача, призначення платежу: авансовий платіж (оплата за автомобіль) (а.с.12).

Предмет лізингу позивачу не було передано, а тому 28 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Сігма Автолізинг» із заявою про розірвання договору та повернення йому сплачених коштів в сумі 123700 гривень, про що було надано копію фіскального чеку (а.с.14).

Станом на день звернення до суду кошти відповідачем не повернуті.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Частинами першою та третьою статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, договір фінансового лізингу № 02074, укладений 22 листопада 2017 року між сторонами, є змішаним договором, містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, і згідно зі статтею 799 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки однією зі сторін договору є фізична особа.

Однак, як зазначив позивач у своєму позові, і підтвердив відповідач у своєму відзиві, оспорюваний договір нотаріально не посвідчений, а отже, є нікчемним.

Крім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Такої позиції додержується Верховний Суд України, і її викладено у правовому висновку у справі № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року та підтверджено правовим висновком у справі № 6-648цс16 від 18 січня 2017 року.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

ТОВ «Сігма Автолізинг» надало суду копію розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, № 2993 від 27 червня 2017 року, згідно якого постановлено видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання послуг фінансового лізингу (а.с.49). Крім того, ТОВ «Сігма Автолізинг» надало суду копію довідки Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про взяття на облік юридичної особи - ТОВ «Сігма Автолізинг» (а.с.48).

Разом з тим, суду не надано належним чином завіреної копії самої ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, тобто, не доведено наявність у відповідача такої ліцензії.

За таких умов договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, може бути визнаний судом недійним.

У зв’язку з цим, суд не вважає за необхідне досліджувати інші фактичні обставини справи, а саме: щодо справедливості договору з позиції прав споживача, законності умов договору та інше.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України. Згідно положень вказаної статті недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунованою вимогу позивача про повернення йому авансового платежу, сплаченого на рахунок відповідача 22 листопада 2017 року на виконання умов договору фінансового лізингу, з вирахуванням коштів у сумі 16062,00 гривень, що сплачені відповідачем 09 лютого 2018 року на рахунок позивача. Таким чином, до стягнення підлягає сума коштів у розмірі 107648,00 гривень.

Також, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись статтями ст.ст.12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 02074 від 22 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» (код ЄДРПОУ 41298109, р/р 2600231365101 в ПАТ «ОСОБА_3 Дніпро», МФО 305749, юридична адреса: 02121, м.Київ, вул.Харківське шосе, буд.182) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серія АМ №433916, виданий Томаківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 13 вересня 2001 року, адрес: Дніпропетровська область, м.Марганець, Сонячний квартал, 10/54) суму платежу в розмірі 107648 гривень, а також судові витрати в розмірі 640 гривень, разом 108 288 (сто вісім тисяч двісті вісімдесят вісім) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Марганецький міський суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 березня 2018 року.

Суддя: Н. М. Нанічкіна