Рішення № 72536828, 01.02.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2018 р. № 814/2513/17 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Устинова І. А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, вул. Генерала Карпенка, 26, м. Миколаїв, 54038

до відповідача:Військової частини А2802, пр-т Г. Сталінграду, 60, м. Миколаїв, 54025

про:визнання протиправною відмову від 22.08.2017р., зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А 2802 (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Військової частини А2802 Міністерства Оборони України від 22.08.2017 р. про зарахування часу навчання ОСОБА_1 у Тверському суворівському військовому училищі в період з 14 серпня 1989 року по 17 червня 1991 року включно до загального стажу військової служби;

- зобов'язати Військову частину А2802 Міністерства Оборони України зарахувати час навчання ОСОБА_1 у Тверському суворівському військовому училищі в період з 01 серпня 1989 року по 16 червня 1991 року включно в загальний стаж військової служби, у зв’язку з чим внести зміни до всіх відповідних документів.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він має право на зарахування часу навчання у Тверському суворовському військовому училищі до загального стажу військової служби відповідно до Конституції України та інших нормативно-правових актів України.

Відповідач надав до суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Позивач у судове засідання не з’явився, повістка суду від 12.01.2018 року, що направлялась на його адресу, повернулась до суду без вручення її адресату з поштовою відміткою «За закінченням терміну зберігання». Частиною 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі повернення поштового відправлення з повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належний чином, проти задоволення позову заперечує, про що зазаначив у письмових запереченнях.

З урахуванням положень частин 1, 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) справа вирішується на підставі наявних у ній доказів у письмовому провадженні.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, в період з 14.08.1989 року по 17.06.1991 року навчався у Тверському Суворовському Військовому училищі, який має статус військового закладу.

У відповідності до ст. 24 Закону України «Про загальний військовий обов’язок та військову службу» в редакції 1992 року початком перебування на військовій службі являється день прибуття для навчання у військово-навчальний заклад (військовий ліцей), що зазначене в приписі, який виданий військовим комісаром для допризовників та військовозобов’язаних.

ОСОБА_1, у позовній заяві зазначає, що при оформленні його особистої справи, йому не був зарахований час навчання у Тверському суворовському військовому училищі до загального стажу військової служби починаючи з дня прибуття для навчання у військово-навчальний заклад, на що він має право відповідно до Конституції України, Закону України «Про загальний військовий обов’язок та військову службу» та «Тимчасового положення про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами та старшинами», затвердженого Указом Президента України від 13.05.1993 р. № 174/93.

Позивач 10.08.2017 року звернувся до Військової частини А2802 із заявою про визначення дати вступу до Тверського суворовського військового училища як дати, з якої починається термін початку його військової служби.

Відповідач вважає вимоги позивача безпідставними виходячи з наступного.

До прийняття Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (далі - Закон) в редакції від 25.03.1992 року, діяло Положення про суворовські, нахімовське військово-морське і військово-музичне училище, затверджене наказом Міністра оборони СРСР від 9 липня 1981 року № 150, відповідно до якого час навчання не підлягав зарахуванню у строк дійсної військової служби.

Стаття 58 Конституції України закріплює принцип права, за яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тобто дія нормативно-правового акту в часі розуміється так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", початком перебування на військовій службі вважався, зокрема, й день прибуття на навчання до військово-навчального закладу і військового ліцею, вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, допризовників, призовників і військовозобов'язаних. Така редакція діяла з 12.05.1992 року до 31.07.1999 року.

Частиною 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" визначено виключний перелік видів військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів: військова служба за контрактом офіцерського складу. Дана стаття передбачає обов’язкову умову прийняття на військову службу - це, зокрема, досягнення громадянином України відповідного віку, передбаченого статтями 15 та 20 цього Закону.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, про те, що позивач закінчив навчання у Тверському суворовському військовому училищі до початку дії редакції статті 24 Закону № 2232-ХІІ, якому не було надано зворотної дії в часі, отже, він не підлягає застосуванню на період навчання ОСОБА_1 у Тверському суворовському військовому училищі з 14.08.1989 року по 17.06.1991 року.

Крім того, відповідно до Закону України «Про освіту» та Закону України "Про загальну середню освіту" ліцей належить до загальноосвітніх навчальних закладів як навчальний заклад Ш ступеня з профільним навчанням та допрофесійною підготовкою (може надавати освітні послуги ІІ ступеня, починаючи з 8 класу).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992року № 490 «Про реформу системи військової освіти» ліцей не є військовим навчальним закладом, а тому навчання в такому освітньому закладі не відноситься до визначеного в ст. 2 Закону переліку видів військової служби.

На підставі Положення про ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 28.04.1999 року № 717 ліцей є середнім загальноосвітнім навчальним закладом з військово-професійною спрямованістю навчання та виховання і належить до середиьої загальноосвітньої школи третього ступеня з поглибленим вивченням програми допризовної підготовки юнаків.

Отже, набір на навчання до ліцеїв та інших середніх загальноосвітніх навчальних закладів відбувався у добровільному порядку, учнів 8-9 класів у віці 15-16 років, які навчались у школах і не були військовослужбовцями.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що строк навчання позивача у суворовському училищі після його закінчення не може бути зараховано в загальний строк військової служби, оскільки навчання в такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби відповідно до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу".

За таких обставин суд, оцінивши в сукупності надані докази, що містяться в матеріалах справи, приходить до висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

За приписами частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач на підставі ст. 5 ч. 1 п. 13 Закону України "Про судовий збір" звільнений від його сплати, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (вул. Генерала Карпенка, 26, м. Миколаїв, 54038, ідент.код НОМЕР_1) до Військової частини А2802 (пр-т Г. Сталінграду, 60, м. Миколаїв, 54025, код ЄДРПОУ 26614159) відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов