Постанова № 72533257, 01.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/1445/18 Головуючий у 1-й інстанції: Щаслива О.В.

Є.У.№ 336/4713/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

секретар: Ващенко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за поданням старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про примусове проникнення до житла,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 09 березня 2005 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуті аліменти у розмірі ? частки всіх видів заробітку але не менше прожиткового мінімуму доходів громадян на утримання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 09.03.2005 року і до повноліття дитини.

У січні 2018 року старший державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_6 звернувся до суду із поданням про примусове проникнення до житла ОСОБА_3, посилаючись на те, що останній рішення суду не виконує, аліменти на сплачує, розмір заборгованості становить понад 50 000 грн., на виклики до виконавчої служби не з’являється, за місцем реєстрації підприємство, на якому працює боржник, не відшукане.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 10 січня 2018 року подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області задоволено.

Дозволено старшому державному виконавцю Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_7 примусове проникнення до квартири АДРЕСА_1, ? частка якої належить боржнику у виконавчому проваджені ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, відмовити у задоволенні подання.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника є необхідним заходом для забезпечення виконання судового рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 30 Конституції України, кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку як за вмотивованим рішенням суду.

Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема, для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України й міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави в права людини з метою забезпечення загальних інтересів.

Такі обмеження передбачені у п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

Зазначені повноваження державного виконавця надані на забезпечення виконання Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до ч. 1 ст. 18 якого виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Встановлено, що в провадженні Шевченківського ВДВС знаходиться виконавчий лист 2-1667/2005 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання дитини.

Вказане виконавче провадження перебувало в провадженні Жовтневого ВДВС м. Запоріжжя за місцем роботи боржника, а 19 квітня 2017 року передане до Шевченківського відділу виконавчої служби за місцем реєстрації ОСОБА_3

Під час перебування виконавчого провадження у Жовтневому відділі встановлено, що підприємство «Діджитек», посаду директора якого обіймає боржник, за місцем реєстрації відсутнє.

Після отримання виконавчого провадження державний виконавець в забезпечення примусового виконання рішення суду 24 травня 2017 року і 3 серпня 2017 року здійснив виходи до квартири АДРЕСА_2, частка в праві спільної власності на яку належить боржнику, з метою виявлення його майна та звернення на нього стягнення. Між тим здійснити перевірку майна не сталося можливим, оскільки мешканці квартири двічі не відкривали двері житла, про що державним виконавцем складено відповідні акти.

В ході виїзду за місцем проживання боржника 24 травня 2017 року боржнику залишений виклик про необхідність явки до відділу державної виконавчої служби 30 травня 2017 року, а 3 серпня 2017 року – виклик на 4 серпня 2017 року, проте ОСОБА_3 за вказаними викликами не з’явився.

31 липня 2017 року державним виконавцем направлено вимогу, яку проігноровано боржником, про зобов’язання з’явитися до відділу. 8 вересня 2017 року, 18 жовтня 2017 року боржнику направлені виклики до відділу виконавчої служби, які отримані ОСОБА_3, але він до відділу не з’явився.

Запит до приватного підприємства «Діджитек» за місцем його державної реєстрації був повернутий до відділу з приміткою установи пошти про те, що вказаний суб’єкт господарювання не відшуканий за вказаною в реєстрі адресою. За результатами виїзду державного виконавця за місцем реєстрації цього підприємства 2 листопада 2017 року складено акт про те, що за місцем реєстрації підприємство не знаходиться.

Крім перелічених заходів забезпечення виконавчого провадження, державним виконавцем направлено запити до органів, уповноважених на реєстрацію транспортних засобів, та до фінансових установ, згідно відповідям на які боржник не є власником автомобілів та рахунків в банківських установах.

Заборгованість боржника станом на 21 грудня 2017 року становить 56967 грн. 61 коп. (а. с. 159).

Згідно із ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як випливає із змісту наведених положень закону, метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб.

До засад виконавчого провадження в силу ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» відносяться засади верховенства права та законності, а також обов’язковість судових рішень, а статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений обов’язок державного виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Вказаною статтею законодавства про виконавче провадження передбачено право державного виконавця звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

Зазначені положення узгоджуються зі змістом статті 439 ЦПК України, згідно з якою питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника вирішуються судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив, за поданням державного виконавця.

Підставою для такого проникнення, як логічно випливає з аналізу наведених положень законодавства, є порушення боржником у виконавчому провадженні встановлених статтею 19 Закону «Про виконавче провадження» обов’язків, які свідчать про ухилення особи від виконання рішення суду.

До таких обов’язків, зокрема, відносяться: обов’язок допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; своєчасно з'являтися на вимогу виконавця.

Наданими суду фактичними даними доведено ухилення боржника від виконання рішення суду, а також вчинення дій, що ускладнюють виконання судового рішення.

Обізнаність боржника про існування виконавчого провадження і заборгованості по ньому не викликає сумнівів у суду, оскільки вона підтверджується його заявами під час розгляду справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення додаткових коштів, зумовлених хворобою дитини, в ході якого державний виконавець Логвін О.І. був допитаний як свідок (справа № 336/1849/17; пров. № 2/336/70/2018); діями з апеляційного оскарження ухвали суду про обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за кордон до виконання встановлених рішенням суду зобов’язань (справа № 336/4713/17; пров. № 6/336/257/2017); наданими державним виконавцем під час розгляду цього подання фактичними даними про направлення боржнику вимог і викликів, загальна кількість яких обчислюється шістьма поштовими направленнями.

Заходи, спрямовані на виявлення рахунків боржника у фінансових установах, а також наявності у нього транспортних заходів, стабільного заробітку, інші заходи забезпечення виконавчого провадження, виявилися неефективними і позитивних наслідків не дали, як свідчать надані державним виконавцем матеріали виконавчого провадження.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухомість ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_2, тому звернення з поданням про проникнення саме до цього житла ґрунтується на законі.

Наявність у боржника невиконаних зобов’язань, від виконання яких останній ухиляється, а також розмір заборгованості, яка через особливість виконання рішення шляхом сплати регулярних платежів до досягнення дитиною повноліття у відсутність таких платежів характеризується тенденцією до зростання, на думку суду, є співмірними суворості обраного державним виконавцем заходу впливу на боржника.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права є безпідставними.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що державним виконавцем неправильно обчислений загальний розмір заборгованості, що боржник як засновник і керівник приватного підприємства регулярно нараховує собі заробітну плату, від якої і сплачує аліменти, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Доказів регулярної сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини боржник суду не надав, у передбаченому законом порядку довідка про загальний розмір заборгованості не скасована.

Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність висновків суду про те, що боржник перешкоджав державному виконавцю проникнути до свого житла, що останнім не з’ясована фактична адреса його місця проживання, є також неспроможними.

Із актів державного виконавця від 24.05.2017 р. і 03.08.2017р. вбачається, що останнім був здійснений вихід за місцем реєстрації боржника, двері його житла ніхто не відчинив.

Доказів на підтвердження того, що боржник фактично проживає за іншою, не зареєстрованою у встановленому порядку, адресою, матеріали виконавчого провадження не містять.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують

Оскаржувана ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування судове колегія не вбачає.

За положенням ст.374 ч.1 п.1, ст. 375 ЦПК У5країни суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2018 року по цій справі залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: