Постанова № 72533187, 28.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 332/1745/17 Головуючий у 1-й інстанції: Федоренко О.І.

Провадження № 22-ц/778/694/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

Суддів: Бєлки В.Ю.

ОСОБА_2.

при секретарі: Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА :

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначено, що 04.06.2014 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит в розмірі 5910,31 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою 18 % річних на суму залишку заборгованості.

Проте, свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_3 не виконувала належним чином, в зв’язку з чим станом на 11.06.2017 року виникла заборгованість в сумі 17458,78 грн.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість в сумі 17 458,78 грн та судовий збір 1600 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 16 720, 91 грн. та судовий збір в сумі 1536 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення учасників процесу, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав..

Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права .

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт наявності заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитною угодою від 04.06.2014 року.

Проте, колегія не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до приписів ст.ст.77,78 ЦПК України докази мають бути належними і допустимими.

З матеріалів справи вбачається, що 04 червня 2014 року між сторонами було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію боргу за кредитним договором від 19.10.2009 року та приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт. (а.с. 6).

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, Генеральна угода, укладена між сторонами 04.06.2014 року не є кредитним договором в розумінні вимог цивільного законодавства, та не покладає на відповідача обов’язку передбаченого ч. 1 ст. 1054 ЦК України..

За вказаною угодою відповідачка будь-яких кредитних коштів не отримувала.

Зазначена Генеральна угода за своєю правовою природою є узгодженим сторонами порядком виконання умов кредитного договору від 19.10.2009 року.

Окрім цього, Генеральна угода не містить підпису позичальника про надання згоди на укладення о кредитного договору від 04.06.2014 року, тобто ОСОБА_3 не надавала своєї згоди на реструктуризацію заборгованості та не приєднувалась до Умов та правил надання продукту кредитних карт, тому зазначена угода у розумінні ст.. 77 ЦПК України не є належним доказом існування заборгованості ОСОБА_3 перед Банком. (а.с. 6 –зворот).

Між тим, в матеріалах справи міститься кредитний договір, укладений 19.10.2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 (а.с. 5).

Таким чином, право вимоги про стягнення заборгованості у Банку виникло за вищезазначеним кредитним договором від 19.10.2009 року, а не на підставі Генеральної угоди від 04.06.2014 року, проте вимогу про стягнення з ОСОБА_3 суми заборгованості за вказаним договором позивачем заявлено не було.

З огляду наведеного, Банком не надано жодного належного та допустимого доказу в обґрунтування своїх позовних вимог.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вбачає, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, ухвалив рішення, яке не у повному обсязі відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

В силу вимог ч.1,13 ст.141 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, має право на компенсацію за рахунок позивача судових витрат у вигляді судового збору, понесених нею при подачі цієї скарги до суду апеляційної інстанції.

З урахуванням ухвали апеляційного суду від 05 грудня 2017 року про відстрочення сплати судового збору судові витрати пов’язані з апеляційним розглядом справи підлягають стягненню з позивача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2017 року у цій справі – скасувати, прийняти нову постанову за якою:

«У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – відмовити.».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 1760 (одна тисяча сімсот шістдесят) гривень.»

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 02.03.2018 року

Головуючий:

Судді: