Рішення № 72526985, 20.02.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/14169/17

н/п 2/640/489/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.

за участю секретаря Шаповал Є.Б.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4 про відшкодування шкоди в результаті ДТП, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути на свою користь з відповідача ТДВ СК «Кредо» невиплачене страхове відшкодування у розмірі 49 000,00 грн., з відповідача ОСОБА_3 відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) грошові кошти в розмірі 48636 грн., включаючи розмір франшизи – 1000,00 грн., та стягнути з відповідача судові витрати понесені позивачем у зв’язку з розглядом справи – витрати, понесені на оплату судового збору, експертних досліджень та на оплату юридичних послуг. В обгрунтування вказаних вимог посилається на наступне. 01.11.2015 року о 13.00 год. водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки Мітсубісі, д.р.н. АХ7258СІ у м. Харкові в районі перехрестя вул. ОСОБА_5 та вул. Паризької Комуни скоїв зіткнення з автомобілем Фольцваген д.р.н. АА48290Е, котрим керував інший учасник ДТП ОСОБА_3, у зв’язку з чим автомобілі отримали механічні ушкодження, та було заподіяно матеріальні збитки. Постановою Київського районного суду м. Харкова від 16.12.2016 року було встановлено, що ДТП сталось з вини позивача. 01.03.2017 року Апеляційним судом Харківської області було скасовано вказану постанову, та встановлено, що висновок експерта підтверджує причинний зв’язок між діями водія ОСОБА_3 та виникненням ДТП, в той час як у діях ОСОБА_2 такого зв’язку з виникненням ДТП не вбачається, а тому провадження на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП було закрито у зв’язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. У зв’язку з тим, що відповідальність автомобіля Фольцваген д.р.н. АА48290Е була застрахована відповідачем ТДВ «СК «КРЕДО» згідно до Полісу №А1/7273554, позивач звернувся до останнього із заявою про відшкодування шкоди в результаті ДТП, але йому було відмовлено у зв’язку з тим, що вина відповідача ОСОБА_3 доведена не була в скоєній ДТП. У зв’язку з пошкодженням авто позивача, він звернувся за оцінкою до ХНДІСЕ ім. проф. ОСОБА_6, де отримав висновок експерта, в якому зазначено, що сума матеріального збитку, спричиненого власникові Мітсубісі, д.р.н. АХ7258СІ , пошкодженого при ДТП складає 97636,62 грн. Тому позивач просить стягнути з відповідача ТДВ «СК «КРЕДО» страхове відшкодування в розмірі 49000,00 грн., оскільки франшиза становить – 1000,00 грн., а різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, з урахуванням франшизи в розмірі 48636,62 грн. стягнути з відповідача ОСОБА_3

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ТДВ «СК «КРЕДО» в судове засідання не з’явився, надіслав до суду заперечення, в яких просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись, що постанови у відношенні ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності не надходило, а посилання в постанові на те, що в діях ОСОБА_3 вбачається ознаки порушення ДТП є оціночним судженням мотивувальної частини постанови, а резолютивна частина не містить ніяких посилань про вину відповідача ОСОБА_3

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 в судовому засіданні просив також відмовити в задоволенні позову, оскільки вина відповідача є недоведеною, а протокол про адміністративне правопорушення було складено лише на позивача по справі.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, повідомлявся судом належним чином та своєчасно.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 01.11.2015 року о 13.00 год. водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки Мітсубісі д.р.н. АХ7258СІ у м. Харкові в районі на перехресті вул. ОСОБА_5 та вул. паризької ОСОБА_5 відповідно до дорожньої обстановки не вірно обрав безпечну швидкість руху, скоїв зіткнення з автомобілем Фольксваген д.н.р. АА48290Е, у зв’язку з чим автомобілі отримали механічні пошкодження, та було заподіяно матеріальні збитки.

За фактом вказаної ДТП протокол про адміністративне правопорушення відносно позивача за ст. 124 КУпАП.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 16.12.2016 року, позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та провадження у справі закрито у зв’язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Постановою Апеляційного суду Харківської області від 01.03.2017 року вказану постанову було скасовано, та провадження по справі щодо ОСОБА_2 закрито на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП, тобто у зв’язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. У вказаній постанові Апеляційний суд Харківської області прийшов до висновку, що висновок експерта підтверджує причинний зв’язок між діями водія ОСОБА_3 та виникненням ДТП, в той час як у діях ОСОБА_2 такого зв’язку між виникненням ДТП не вбачається.

У зв’язку із заподіянням позивачеві матеріального збитку, спричиненого даною ДТП, позивач звернувся до суду.

Автомобіль Мітсубісі д.р.н. АХ7258СІ належить на праві власності ОСОБА_7 (а.с. 37).

Пунктом 13 Постанови Пленуму №4 зазначено, що враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

В результаті ДТП, позивачу була заподіяна матеріальна шкода, яка складає 97636,62 грн., що підтверджується звітом експертного автотоварознавчого дослідження від 22.02.2017 року виготовленого ХНДСЕ ім. проф. ОСОБА_6 на замовлення позивача.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 1187 ч.2 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.

Відповідно до роз’яснень, викладених в Пленумі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» в п. 6 зазначено, що «особою, яка зобов’язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди

( п. 2.2. Правил дорожнього руху України)».

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України), відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи №5325 від 31.10.2016 року, яка була проведена за постановою Київського районного суду м. Харкова від 14.01.2016 року в рамках розгляду справи №640/20437/15-п про адміністративне правопорушення у відношенні водія ОСОБА_2, в дорожній обстановці дії водія автомобіля VOLKSWAGEN Caddy ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.п. 10.1 та 10.4 ПДР України і знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв’язку з виниклою ДТП.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

За таких обставин, позивачем доведено причинно-наслідковий зв'язкок між діями відповідача та пошкодженням транспортного засобу, та наведені підстави прийняття в якості достовірних даних, викладених у висновку експерта за результатами проведення судової автотехнічної експертизи від 31.10.2016 року, враховуючи при цьому обставини, встановлені постановою у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили. А відповідачами доказів на спростування вказаного висновку експерта до суду надано не було.

Відповідно до частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

У п. 8 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що шкода, завдана кількома особами, відшкодовується кожною з них у частці, завданій нею (у порядку часткової відповідальності).

Доводи відповідачів про те, що ДТП відбулася не з вини відповідача, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідачів матеріальної шкоди, є необгрунтованими, оскільки це спростовано зібраними у справі доказами, зокрема постановою Апеляційного суду Харківської області від 01.03.2017 року та висновком судової автотехнічної експертизи від 31.10.2016 року.

А тому, посилання представників відповідачів, що вина ОСОБА_3 у здійсненній ДТП не є встановленою, то відповідно до приписів ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

А тому, закон не покладає на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Судом встановлено, що третьою особою ОСОБА_4 було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/7273554 з ТДВ СК»КРЕДО», на умовах якого був забезпечений

транспортний засіб VOLKSWAGEN CADDY р.н. АА48290Е, яким керував відповідач в момент ДТП.

Позивач звертався до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування, проте йому було відмовлено у зв’язку з тим, що не надані докази настання цивільно-правової відповідальності страхувальника.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).

Разом з тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь або на користь третьої особи страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення

до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

На виконання вимог Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач ТДВ СК «КРЕДО» повинен виплатити позивачу страхову суму, яка встановлена у полісі, у розмірі 50 000 грн., оскільки сума франшизи становить 0,00 грн. Але, позивач просить лише стягнути 49 000 грн., а тому суд не може вийти за межі позовних вимог, а з відповідача ОСОБА_3 суму франшизи 1000,00 грн., але вона була встановлена 0,00 грн., тому суд відмовляє в позовні вимозі про стягнення франшизи.

Таким чином, позовні вимоги в частині відшкодування суми страхового відшкодування в розмірі 49 000,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 1194 ЦК України установлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача в розмірі 47636 грн. матеріальної шкоди підлягає задоволенню в повному обсязі. Також в матеріалах справи міститься звіт №468/2015 дослідження спеціаліста-автотоварознавця складеного 11.11.2015 року за листом від СК «Кредо», відповідно до якого матеріальний збиток, завданий власникові MITSUBISHI PAJERO SPORT д.н. НОМЕР_1 в результаті його пошкодження при ДТП складає з ПДВ 87940,99 грн., без ПДВ 73284,16 грн. Але, суд вважає за необхідне стягнути матеріальну шкоду з відповідачів за звітом експертного дослідження виготовленого за заявою саме позивача.

Що стосується вимоги позивача стягнути з відповідачів витрат понесених позивачем за експертне дослідження, та витрат на правову допомогу, яка надавалась йому адвокатом ОСОБА_8, то матеріали справи не містять доказів які саме витрати були понесені позивачем, та їх розмір, тому суд відмовляє в задоволенні даних вимог.

Відповідно до ст. 141 ч.1 ЦПК України, суд стягує з відповідачів витрати по оплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76, 206,263-265 ЦПК України, ст. ст. 999, 1166, 1187, 1188 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії «КРЕДО», ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4 про відшкодування шкоди в результаті ДТП – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», код ЄДРПОУ 13622789, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, страхове відшкодування в розмірі 49 000 (сорок дев’ять тисяч) 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 47 636 (сорок сім тисяч шістсот тридцять шість) гривень.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», код ЄДРПОУ 13622789, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, витрати по оплаті судового збору в розмірі 490 (чотириста дев’яносто) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, витрати по оплаті судового збору в розмірі 476 (чотириста сімдесят шість) гривень 36 коп.

В задоволенні позовних вимог про стягнення франшизи, витрат по сплаті експертних досліджень та витрат на оплату юридичних послуг – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.п. 15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Позивач – ОСОБА_2, місце перебування: АДРЕСА_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2.

Відповідач – Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», місцезнаходження: м. Запоріжжя, пр-т Моторобудівників, буд. 34, код ЄДРПОУ 13622789.

Відповідач – ОСОБА_3, місце перебування: АДРЕСА_2, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3

Третя особа – ОСОБА_4, місце перебування: Харківська область, м. Куп’янськ, пр-т Конституції, 49/73, паспорт: МК 111173.

Повний текст рішення складено 02 березня 2018 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ