Постанова № 72523875, 27.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2018 р. Справа№ 927/453/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Буравльова С.І.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Беліменко О.О. - адвокат

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації

на рішення Господарського суду Чернігівської області, ухваленого 13.12.2017, повний текст якого складений 18.12.2017,

у справі № 927/453/17 (суддя Федоренко Ю.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»

до Управління соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації

про стягнення 330 282,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення 330 282,75 грн. заборгованості по компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян у період з грудня 2015 року по 31.12.2016.

В обґрунтування позову позивач зазначив про те, що на нього як на оператора телекомунікацій згідно ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, покладено обов'язок надавати телекомунікаційні послуги з урахуванням пільг відповідно до законодавства України, проте надані ним в період з грудня 2015 року по 31.12.2016 послуги оплачені у повному обсязі не були.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Так, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.05.2017 у вказаній справі позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.05.2017 змінено, позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено заборгованість в сумі 327 568 грн., в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.10.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 та рішення господарського суду Чернігівської області від 16.05.2017 у справі № 927/453/17 скасовано, справу № 927/453/17 передано на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, Вищій господарський суд України послався на те, що:

- дійшовши висновку, що чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян і такі зобов'язання не залежать від їх фінансування, суди попередніх інстанцій усупереч вимог ст.43 ГПК України не надали належної правової оцінки запереченням відповідача про відсутність субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на відшкодування пільг окремим категоріям громадян за надані позивачем у спірний період послуги зв'язку, не впевнились у наявності відповідних бюджетних асигнувань для розрахунків сторін за надані та спожиті послуги;

- обмежившись установленням факту, що матеріали справи свідчать про неоднократні звернення позивача до відповідача з проханням надати відповідну інформацію щодо пільгової категорії громадян, суди обох інстанцій без достатніх обгрунтувань відхилили доводи відповідача про відсутність таких громадян на території Козелецького району Чернігівської області, оскільки останні за твердженнями відповідача померли або вибули у інший район.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2017, повний текст якого складений 18.12.2017, у справі № 927/453/17 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено заборгованість в сумі 327 568 грн., в решті позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- позивач надає телекомунікаційні послуги категоріям споживачів з урахуванням встановлених їм пільг відповідно до таких законодавчих актів: Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закон України «Про жертви нацистських переслідувань», Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Закон України «Про охорону дитинства», Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- позивачем у період з 01.12.2015 по 31.12.2016 надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам, що проживають в Чернігівському районі Чернігівської області, на загальну суму 330 282,75 грн., що підтверджується формами №2-пільга - розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року включно;

- ані Законом України «Про телекомунікації» ані Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі, а відтак, відсутність відповідних бюджетних асигнувань для розрахунків сторін за надані та спожиті послуги не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог;

- посилання відповідача на відсутність громадян пільгових категорій на території району за спірний період стягнення боргу (померли, вибули, втратили статус пільговиків) не підтверджені доказами, в той час як саме відповідач є органом, який згідно з законодавством організовує збирання, систематизацію і зберігання інформації щодо пільгових категорій громадян;

- при вирішенні спору судом встановлено, що на підставі наданої відповідачем інформації (а.с. 240 т.3) позивачем було проведено коригування нарахувань пільговикам, та, відповідно, зменшено розмір компенсації пільг за надані телекомунікацінй послуги на 2 714,75 грн. (а.с. 242-246 т. 3), складено акт звіряння розрахунків, яким відповідачем підтверджено суму боргу за грудень 2015 - 28 470,35 грн., з огляду на що позовні вимоги задоволено частково на суму 327 568 грн. та, відповідно, в частині позову про стягнення 2 714,75 грн. відмовлено за необґрунтованістю.

Не погоджуючись з рішенням, Управління соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 09.1-04-4/413/18), в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2017 по справі № 927/453/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки при винесенні ос пореного рішення судом були не в повному обсязі встановлені обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач послався на ті самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що до спірних правовідносин має бути застосовано приписи бюджетного законодавства, а відтак, оскільки відповідач не має бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг, він не повинен відповідати за виконання Державного бюджету України та нести на собі негативні фінансові наслідки.

Також апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції винесено рішення про стягнення з відповідача витрат зі сплати судового збору в сумі 4 913,52 грн., хоча в своєму додатковому відзиві відповідач зазначив про те, що на користь позивача вже було стягнуто 4 954,24 грн., докази чого наявні в матеріалах справи, а відтак, з відповідача двічі стягнено судовий збір, що є порушенням норм матеріального та процесуального права.

При дослідженні матеріалів справи та апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що подана заявником апеляційна скарга не відповідає вимогами ст. 258 ГПК України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, оскільки заявником до апеляційної скарги не додано належних доказів направлення її копії позивачу.

За таких обставин, ухвалою колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г. від 15.01.2018 апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту роз'яснено, що він має право протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки, а саме, подати до Київського апеляційного господарського суду докази направлення позивачу копії апеляційної скарги листом з описом вкладення.

25.01.2018 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано лист з описом вкладення про направлення апеляційної скарги позивачу.

Ухвалою від 29.01.2018 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2017 у справі № 927/453/17, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 09.02.2018.

Станом на 12.02.2018 до Київського апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу та жодних клопотань від учасників справи не надходило, з огляду на що ухвалою суду від 12.02.2018 справу призначено до розгляду на 27.02.2018.

Водночас 12.02.2018 після винесення вищезгаданої ухвали на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (направлений на адресу суду 09.02.2018 - примітка суду), в якому позивач просив залишити рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2017 по справі № 927/453/17 без змін, а апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації без задоволення з посиланням на те, що відповідач дійшов помилкового висновку про те, що саме бюджетне законодавство має бути основою для прийняття рішення судом у цій справі, а його посилання на відсутність обов'язку компенсації вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям громадян, в зв'язку з відсутністю бюджетних призначень не відповідає діючому законодавству.

Розпорядженням № 09.1-08/505/18 від 26.02.2018, у зв`язку перебуванням судді Сітайло Л.Г., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 927/453/17.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2018 справа № 927/453/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Буравльов С.І., Пашкіна С.А.

Ухвалою від 27.02.2018 колегієб суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Буравльов С.І., Пашкіна С.А. апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2017 у справі № 927/453/17 прийнято до свого провадження.

Відповідач представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

Статтею 63 Закону України «Про телекомунікації» встановлено, що телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства (ч. 1); телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України (ч. 3).

Установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги (п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295).

Позивач як оператор телекомунікаційних послуг надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 № 1584-ІІІ, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.2008 № 203/98-ВР, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XІІ та Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ.

Порядок користування послугами зв'язку та оплати за встановлення квартирних телефонів визначається Кабінетом Міністрів України.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв'язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ані Законом України «Про телекомунікації» ані Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Відповідно до приписів пп. б). п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України), у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тобто держава взяла на себе зобов'язання відшкодовувати втрати доходу провайдерів, операторів телекомунікаційних послуг внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

Частиною 3 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

З огляду на вказані положення чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, і що зобов'язання сторін по даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від наявності фінансування.

Згідно з п. 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (в редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин) (далі Порядок № 256), головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Порядком № 256, зокрема, встановлено, що:

- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховується протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків (абз. 1 п. 8);

- головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг, у тому числі з послуг зв'язку ( абз. 2 п. 8);

- головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрації, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, щодо пільг з послуг зв'язку населенню (абз. 4 п. 5);

- фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі до 25 числа місяця, що настає за звітним, щодо пільг з послуг зв'язку (абз 4 п. 6);

- управління Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі щомісяця подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами. (абз. 6 п. 6);

- Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення пропорційно фактичним зобов'язанням відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати. Щомісячні суми субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів. Органи Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби (п. 7);

- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг, у тому числі на оплату пільг з послуг зв'язку (п. 8).

З огляду на викладені положення Порядку № 256, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України, та про те, що спірні правовідносини носять змішаний характер і підпадають під правове регулювання не лише Бюджетного кодексу України, який визначає безпосередню процедури сплати грошових коштів, але також регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та відповідними законами України, які визначають правову підставу, в даному випадку для оператора телекомунікаційних послуг, надавати послугу на пільговій умові певним категоріям осіб.

Відповідно до п.п. 3, 7, 10, 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 (в редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин):

- управління праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад серед іншого: організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; вносять до Реєстру відповідні уточнення у разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги;

- у разі зміни місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, яку обслуговує уповноважений орган, пільговик або його законний представник повинен повідомити його про це письмово. У разі зміни місця проживання поза межами адміністративно-територіальної одиниці пільговик знімається з обліку в уповноваженому органі за попереднім місцем проживання та стає на облік за новим місцем проживання. Уповноважені органи за попереднім місцем проживання пільговика закривають його персональну облікову картку та видають пільговику довідку про зняття з обліку, а за новим місцем проживання відкривають нову облікову картку з дати реєстрації пільговика;

- підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга";

- Уповноважений орган щомісяця:

1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;

2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга";

3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою "3-пільга".

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 № 535, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.10.2007 за № 1172/14439, «Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг "2-пільга", та Інструкції про порядок її заповнення» затверджено форму для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг "2-пільга", за якою підприємства та організації, що надають послуги, формують та надають до управлінь праці та соціального захисту населення розрахунки на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, у вигляді файлів DBF або ТХТ-формату.

З матеріалів справи слідує, що позивачем у період з 01.12.2015 по 31.12.2016 надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах на загальну суму 330 282,75 грн., що підтверджується формами №2-пільга - розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року включно, та копіями актів звіряння взаємних розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги форми № 3-пільга, зокрема підписаним сторонами актом станом на 01.01.2017 (а.с. 145 т. 1), з яких відповідачем не було профінансовано жодних витрат.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі наданої відповідачем інформації (а.с. 240 т. 3 ) позивачем проведено коригування нарахувань пільговикам, та, відповідно, зменшено розмір компенсації пільг за надані телекомунікаційні послуги на 2 714,75 грн. (а.с. 242-246 т. 3), в зв'язку чим з огляду о сторонами підписано відповідний акт звіряння розрахунків (а.с. 241 т. 3).

За таких обставин, матеріалами справи доведено, що загальна вартість наданих позивачем протягом спірного періоду пільгових послуг становить 237 568 грн. (330 282,75-2 714,75).

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем нараховано оплату за надані послуги громадянам, які померли, вибули, втратили статус пільговиків, тобто на відсутність громадян пільгових категорій на території району за спірний період стягнення боргу, слід зазначити, що вищезгаданим Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117, саме на відповідача покладений обов'язок організовувати збирання, систематизацію і зберігання інформації щодо пільгових категорій громадян, проте ним не надано доказів на підтвердження факту відсутності громадян пільгових категорій на території району за спірний період стягнення боргу (померли, вибули, втратили статус пільговиків), а відтак, з огляду на приписи ст. 33 ГПК України, в редакції, яка діяла станом на дату винесення рішення у цій справі, і якою на відповідача покладений обов'язок довести ті обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх заперечень, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги такі заперечення відповідача.

Щодо посилань відповідача на відсутність бюджетного фінансування як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог колегія суддів зазначає про те, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, затримка бюджетного фінансування не може бути підставою для неоплати наданих послуг, оскільки відповідно до частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2015 відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача 237 568 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, а в решті позовних вимог в сумі 2 714,75 грн. - відмовив.

Щодо посилань відповідача на те, що судом першої інстанції винесено рішення про стягнення з відповідача витрат зі сплати судового збору в сумі 4 913,52 грн., хоча в своєму додатковому відзиві відповідач зазначав про те, що на користь позивача вже було стягнуто 4 954,24 грн., докази чого наявні в матеріалах справи, і що з відповідача двічі стягнено судовий збір, що є порушенням норм матеріального та процесуального права слід зазначити таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та зазначено про це в резолютивній частині оспореного рішення, згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України в редакції, яка діяла станом на дату винесення рішення, судові витрати по сплаті судового збору за звернення до суду з позовом в сумі 4913,52 грн. покладається на відповідача.

Водночас колегія суддів зауважує відповідачеві на тому, що у випадку пред'явлення позивачем до виконання наказу на стягнення з нього судових витрат по сплаті судового збору за звернення до суду з позовом в сумі 4913,52 грн., відповідач не позбавлений права звернутися до Господарського суду Чернігівської області з відповідною заявою про визнання такого наказу таким, що не підлягає виконанню (ст. 328 ГПК України) та вирішити питання щодо різниці суми судового збору.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Управління соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2017 у справі № 927/453/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України всі судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2017 у справі № 927/453/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2017 у справі № 927/453/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/453/17.

Повний текст постанови складено: 01.03.2018

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

С.І. Буравльов