Постанова № 72523454, 01.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/2272/17 Головуючий у І інстанції Саранюк Л. П.Провадження № 22-ц/780/773/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 01.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 березня 2018 року м.Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Гуль В.В.,

при секретарі Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 грудня 2017 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів Українидо ОСОБА_2, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки із незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2017 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересахдержави в особі КМ Україниіз вказаним вище позовом,який мотивував тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування будинку по вул.Мальовничій 38 в селищі Коцюбинське Київської області. На підставі даного рішення ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922182 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0098). В подальшому ОСОБА_3 провела відчуження спірної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2009 року відповідачці ОСОБА_2, у зв’язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922182, зроблено відмітку про перехід права власності на ділянку до ОСОБА_2

Вказував, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 червня 2013 року, яке набрало законної сили, задоволено позов прокурора і визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, визнано недійсним виданий їй державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922182. Вказаним судовим рішенням встановлено, що, передаючи у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, селищна рада перевищила свої повноваження, поскільки на той час межі смт.Коцюбинське не були визначені, а отже рішення не відповідає вимогам земельного законодавства.

Посилався, що Указом Президента України від 01 травня 2014 року розширено територію Національного природного парку «Голосіївський» на 6462,62 га. Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до Указу Президента розширення зазначеного парку відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва. В той же час за інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 24 вересня 2016 року спірна земельна ділянка відноситься до 111 кварталу і розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку «Голосіївський».

Крім того, згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об’єднання «Укрдержліспроект» спірна земельна ділянка виділена із земель лісогосподарського призначення, які перебували у користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», що стверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування і з користування не вилучалась та не змінювалося її цільове призначення.

Отже, спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель державної форми власності і розташована на території об’єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є КМ України. Вважає, що поскільки спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею, то існують правові підстави для її витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 на підставі ст.388 ЦК України. У зв’язку із наведеним, просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку розміром 0,1500 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0098 вартістю 77214,38 грн., судові витрати покласти на відповідачку.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 грудня 2017 року позов прокурора задоволено. Ухвалено витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі КМУ спірну земельну ділянку розміром 0,1500 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0098.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог прокурора в повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд не дав належної оцінки рішенню Ірпінського міського суду Київської області від 21 червня 2013 року, яким встановлено, що спірна ділянка не відноситься до земель державної власності та не є землями лісогосподарського призначення. Судом порушено вимоги процесуального закону щодо оцінки доказів, зокрема акт перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 24 вересня 2016 року є недопустимим доказом, а лист управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року у справі відсутній. Суд прийшов до хибних висновків, що спірна ділянка знаходиться поза межами селища Коцюбинське і належить до складу земель НПП «Голосіївський». Суд не врахував, що спірна ділянка вибула із володіння держави за її волею і ніколи не перебувала у володінні КМ України. Крім того, суд не застосував до спірних відносин положення закону про позовну давність.

Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції правомірно задоволив його позов, а доводи скаржника не заслуговують на увагу і спростовуються наявними у справі документами, в тому числі попереднім рішенням суду, яким визнано незаконним виділення земельної ділянки первинному власнику, який відповідно не мав права відчужувати її відповідачці.

В суді апеляційної інстанції представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_4 подану апеляційну скаргу підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області як незаконне.

Прокурор в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Решта учасників справи належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з’явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки наявністю передбачених ст.388 ЦК України підстав для витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі КМУ спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3210946200:01:042:0098, якавибула з володіння держави не з її волі іншим шляхом.

При цьому суд виходив з того, що, спірна ділянка придбана ОСОБА_2 за відплатним договором у ОСОБА_3, яка не мала права її відчужувати, оскільки набула права власності всупереч закону, що підтверджено рішенням суду.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва і обслуговування будинку площею 0,1500 га по вул.Мальовничій 38 в селищі Коцюбинське Київської області. На підставі даного рішення ОСОБА_3 29 січня 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922182 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0098).

В подальшому ОСОБА_3 провела відчуження спірної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2009 року відповідачці ОСОБА_2, у зв’язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922182, зроблено відмітку про перехід права власності на ділянку до ОСОБА_2

Також судом встановлено, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 червня 2013 року задоволено позов прокурора і визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, визнано недійсним виданий їй державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922182 та скасовано його державну реєстрацію.

Вказане рішення залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року.

Цим рішенням встановлено, щона час передачі Коцюбинською селищною радою у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки межі селища Коцюбинське Київської області у встановленому законом порядку не установлювалися, проект встановлення меж не розроблявся і не затверджувався, державний акт, який би визначав межі селища, та генеральний план населеного пункту відсутні, а відтак селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське, з порушенням вимог п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Аналіз змісту ст.388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним як цивільно-правової угоди, так і виданого на підставі цієї угоди державного акту.

Відповідно до роз'яснень викладених у п.п.21,22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов’язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред’явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв’язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Такі ж роз'ясненя викладені у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Добросовісність набуття майна в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлене законом.

Отже відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

З матеріалів справи вбачається, що 14 квітня 2009 року між ОСОБА_3 і відповідачкою ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким остання придбала земельну ділянку розміром 0,1500 га для будівництва і обслуговування будинку, що розташована по вул.Мальовничій 38 в селищі Коцюбинське Київської області з кадастровим номером 3210946200:01:042:0098.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що покупець ОСОБА_2є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, придбаної за відплатним договором, поскільки доказів зворотнього прокурором у справі не надано.

Також, судом встановлено, що продавець ділянки ОСОБА_3 не мала права відчужувати спірну земельну ділянку, поскільки набула на неї права власності всупереч закону і правова підстава набуття права власності – рішення Коцюбинської селищної ради про передачу ділянки у власність і державний акт визнані за рішенням суду недійсними з огляду на порушення прав держави.

Крім того, встановлено, що спірна земельна ділянка розташована на землях, які віднесені до земель природно-заповідногофонду, а саме - Національного природного парку «Голосіївський» і згідно ч.4 ст.84 ЗК України належать до земель державної власності, а Кабінет Міністрів України є її розпорядником в силу вимог ст.ст.13,149 ЗК України.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність передбачених ст.388 ЦК України підстав для витребування ділянки з володіння відповідачки на користь держави в особі КМ України, бо ділянка відчужена особою, яка не мала на це права і поза волею власника держави.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 червня 2013 року встановлено, що спірна ділянка не відноситься до земель державної власності і суд першої інстанції не дав цьому належної оцінки необгрунтовані.

При вирішенні спору, суд дав належну та відповідну оцінку вказаному рішенню суду від 21 червня 2013 року, яку навів у тексті оспорюваного рішення.

Посилання ж апелянта на те, що цим рішенням встановлено, що земельна ділянка не відноситься до земель державної власності надумані. Дана обставина судом не встановлювалася.

Навпаки, вказаним судовим рішенням встановлено фактперевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та порушення прав держави, які підлягають до захисту, поскільки відповідно до п.12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Вирішуючи позов прокурора в інтересах держави, суд дійшов висновку, що рішення Коцюбинської селищної ради прийнято з порушенням вимог п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське, а тому суд визнав недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 № 1977/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Мальовничій, 38 в смт. Коцюбинське».

Отже, встановлене рішенням суду незаконне виділення ОСОБА_3 спірної земельної ділянки за межами селища, у свою чергу свідчить про її незаконне вибуття із володіння держави.

Доводи скарги про те, що ділянка вибула із володіння держави за її волею, бо місцеві органи державної влади погодили проект відводу ОСОБА_3 необгрунтовані. Встановлено, що рада розпорядилася ділянкою поза межами селища із перевищенням повноважень, а факт погодження не свідчить про наявність у держави волевиявлення на відчуження, бо рішення прийнято некомпетентним органом - селищною радою, який не мав права розпоряджатися цією ділянкою.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у справі доказів, що спірна ділянка знаходиться поза межами селища Коцюбинське необгрунтовані та суперечать приписам ч.3 ст.61 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення), згідно якої обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.

Та обставина, що спірна ділянка знаходиться поза межами селища Коцюбинське, встановлена рішенням Ірпінського міського суду від 21 червня 2013 року і відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) не доказується при розгляді даної справи, бо у справі у 2013 році брала участь ОСОБА_2 у якості відповідача.

З цими ж обставинами, погодився Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який своєю ухвалою від 10 грудня 2014 року залишив рішення суду без змін, вказавши, що суд дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Посилання у скарзі на те, що акт перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 24 вересня 2016 року є недопустимим доказом, безпідставні, поскільки даний документ складений компетентним органом, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, докази про його незаконність відсутні, за таких обстаивн суд першої інс танції вірно взяв його до уваги.

Посилання скаржника на відсутність у справі листа управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року знайшли своє підтвердження, проте дана обставина не спростовує висновків суду про наявність підстав для задоволення позову прокурора. Крім того, подаючи відзив на апеляційну скаргу, прокурор додав до відзиву вказаний лист, який досліджений апеляційним судом (а.с.146).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд прийшов до хибних висновків, що спірна належить до складу земель НПП «Голосіївський» необгрунтовані і спростовуються матеріалами справи.

Подаючи позов, прокурор зазначав, що в даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку «Голосіївський», територія якого була розширена на 6462,62 га відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року.

На підтвердження таких доводів прокурор надав суду Схему розширення Національного природного парку «Голосіївський», виготовлену Управлінням Держгеокадастру у м.Ірпені Київської облаті та у встановленому порядку погоджену із Державним агенством земельних ресурсів України, Київською міськдержадміністрацією, Київською облдержадміністрацією, Комунальним підприємством «Святошинське лісопаркове господарство, Київським комунальним об’єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київради (а.с.27), картосхему виготовлену Управлінням Держгеокадастру у м.Ірпені Київської облаті із зазначенням місцезнаходження спірної ділянки (а.с.28), а також акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства державної інспекції сільського господарства у Київській області № А 205/180 від 24 вересня 2016 року (а.с.20-21).

Згідно наведених документів, спірна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0098 розташована на землях Національного природного парку «Голосіївський» (111 квартал).

Ці ж обставини підтверджуються листом КП «Святошинське лісопаркове господарство» № 472 від 14 липня 2014 року, згідно якого 501 земельна ділянка, надана Коцюбинською селищною радою громадянам, розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва і кварталів 18,27,51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства і увійшли до НПП «Голосіївський» згідно Указу Президента (а.с.23).

Наведені вище докази відповідачкою не спростовані, а посилання на їх неналежність надумані, бо в даному випадку позивач на підтвердження своїх доводів повинен надати докази, які їх спростовують, проте цього не зробив.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що спірна ділянка ніколи не перебувала у володінні КМ України, а отже не може бути витребувана на його користь, безпідставні.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать природні території та об'єкти, в тому числі національні природні парки.

Згідно ч.1 ст.4 вказаного Закону землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Згідно ч.4 ст.7 вказаного Закону межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до п.«а» ст.13 ЗК України до повноважень КМ України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно п.«г» ч.4 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під об’єктами природно-заповідного фонду.

Отже, поскільки спірна ділянка згідно Схеми розширення Національного природного парку «Голосіївський» і картосхемирозташована на землях природно-заповідного фонду, які відносяться до земель державної власності, то розпорядником її є КМ України, який згідно ст.ст.13, 149 ЗК України наділений повноваженнями щодо розпорядженнями такою ділянкою, а тому суд правильно витребував її на користь КМ України.

Доводи скарги про те, що суд не застосував до спірних відносин положення закону про позовну давність, про що просив у поданій до суду першої інстанції заяві представник відповідачки не грунткються на законі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не застосував позовну давність до спірних правовідносин. При цьому колегія суддів виходить з того, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст.388 ЦК України не застосовуються.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: