Постанова № 72518009, 28.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2018 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи № 755/12286/17

№ апеляційного провадження 22-ц/796/2707/2018

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І. М., суддів Головачова Я. В., Шахової О. В.,

при секретарі - Іваницькій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Савлук Т. В. 07 грудня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Ганна Володимирівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в :

Згідно п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (зі змінами від 15 грудня 2017 року) апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Виходячи зі змісту пунктів 8,9 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2017 року ОСОБА_5 інтересах ОСОБА_2 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Ганна Володимирівна, про визнання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Ганни Володимирівни № 886 від 14 квітня 2017 року таким, що не підлягає виконанню, стягнення судових витрат з відповідача.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 серпня 2017 року, зупинено стягнення на підставі виконавчого напису від 14 квітня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за №886, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Ганною Володимирівною, яка перебуває на виконанні у Деснянському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (ВП №53859223) (а.с.31-32).

Протокольною ухвалою від 02 листопада 2017 року ОСОБА_3 залучено в якості третьої особи (а.с.76-77).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а. с. 87- 91).

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_231 січня 2018 року подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року та ухвалити нове, яким визнати виконавчий напис № 886 від 14 квітня 2017 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Ганни Володимирівни таким, що не підлягає виконанню.

Апеляційну скаргу мотивував, зокрема, тим, що під час прийняття оскаржуваного рішення має місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та їх невідповідність висновкам суду, а також порушенням норм матеріального права.

На думку скаржника, суд розглянув цивільний спір не з тих підстав, на які посилався позивач в обґрунтування своїх вимог. Скаржник вважає, що підставою позову було порушення ТОВ «Порше Мобіліті» встановлено законодавством позасудового порядку звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Натомість судом вирішено справу в контексті законності дій нотаріуса під час вчинення виконавчого напису та факту безспірності заявлених вимог.

Скаржник зазначає, що спеціальним законодавством визначена чітка послідовність дій для звернення стягнення на предмет обтяження в позасудовому порядку, а саме обтяжувач зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстр відомості про звернення стягнення на предмет обтяження та одночасно з реєстрацією надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання.

В свою чергу, невиконання вимог реєстрації звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження є підставою для визнання виконавчого напису, вчиненого за відсутності у відповідача відповідного права, юридичною підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Матеріали справи не містять відомостей, що позивач отримував повідомлення у визначеному ст.27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідного запису немає.

В суді апеляційної інстанції, представник відповідача ТОВ «Порше Мобіліті» - адвокат Чередніченко М.М. заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити. Підтримав свої заперечення проти апеляційної скарги, викладені у відзиві, з яких, зокрема, вбачається, що між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2, за участю поручителя, було укладено кредитний договір, який забезпечено Договором застави. 14 квітня 2017 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль, для задоволення вимог ТОВ «Порше Мобіліті» по заборгованості станом на 16 лютого 2017 року. 20 лютого 2017 року на адресу ОСОБА_2 направлено вимогу (повідомлення) від 16 лютого 2017 року щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості. Зазначеною вимогою ТОВ «Порше Мобіліті» повідомило позивача про те, що у випадку неповернення заборгованості протягом 30 календарних днів з дати отримання вимоги, відбудеться їх примусове стягнення, в тому числі за рахунок автомобіля (предмету застави). Крім того, у даній вимозі звернуто увагу на те, що заборгованість по сумі кредиту визначено в еквіваленті іноземної валюти, її розмір підлягає зміні відповідно до показників обмінного курсу та буде перераховано на дату подання позову.

Крім того, посилання позивача на відсутність реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як на підставу позовних вимог, є безпідставним, оскільки ні Закон України «Про нотаріат», ні Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не містить обов'язку нотаріуса при вчиненні виконавчого напису здійснювати перевірку внесення заставодержателем до Реєстру відомостей про звернення стягнення на предмет застави.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 та приватний нотаріус КМНО Семенова Г.В. до суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином шляхом направлення судової повістки-повідомлення рекомендованою кореспонденцією, у зв'язку з чим відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглядати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши заперечення представника ТОВ «Порше Мобіліті», який з'явився в судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20 травня 2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір №500011914, відповідно до умов якого ТОВ «Порше Мобіліті» зобов'язалось надати позивачу кредит в сумі 330 230,44 грн., що в еквіваленті сума кредиту в доларах США - 27045,90 доларів США, та Додатковий кредит в сумі 127374,70 грн., що в еквіваленті сума додаткового кредиту в доларах США - 27045,90 доларів США, строк кредитування 60 місяців під 9,90% річних, а позичальник зобов'язувався своєчасно повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інших платежів згідно загальних умов кредитування. Відповідно до умов Кредитного договору, цільове призначення кредиту - придбання автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель Passat, кузов НОМЕР_1, рік виробництва - 2014 (а.с. 5-9).

В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, 28 травня 2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та позивачем укладено Договір застави транспортного засобу №50011914. (а.с.12-13)

Згідно предмету договору застави, Заставодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань заставляє майно, а саме: автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель Passat, кузов НОМЕР_1, рік виробництва 2014, об'єм двигуна - 1968, колір - білий, державний номер - АР 8985 СО.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно пп. 5.1, 5.2, 5.4 Договору застави, Заставодержатель має право задоволення своїх позовних вимог за цим Договором та за Кредитним договором, яке виникає у Заставодержателя у випадку невиконання (або часткового невиконання) Заставодавцем своїх зобов'язань перед Заставодержателем за Кредитним договором та в інших випадках, передбачених цим Договором, при простроченні належного та згідно з розділом 4 цього Договору. Задоволення позовних вимог Заставодержателя здійснюється, зокрема, шляхом звернення стягнення на Предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Судом першої інстанції також встановлено, що 14 квітня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В.вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №886, про стягнення із заставодавця ОСОБА_2 на користь заставодержателя ТОВ «Порше Мобіліті» предмета застави - автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель Passat, кузов НОМЕР_1, рік виробництва 2014, державний номер - АР 8985 СО, який належить на праві приватної власності позивачу, запропоновано задовольнити вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» несплачених чергових платежів, штрафні санкції за період з 20 травня 2014 року по 16 лютого 2017 року, сума поточної заборгованості станом на 16 лютого 2017 року становить 438342,47 грн., та складається з: несплачених чергових платежів у розмірі 42355,60 грн., суми кредиту до повернення - 375076,60 грн., компенсація страхових платежів - 20910,27 грн. (а.с. 12)

Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку встановлених законом.

Обгрунтовуючи підстави звернення з вимогами визнати виконавчий напис №886, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. від 14 квітня 2017 року таким, що не підлягає виконанню, позивач посилається на те, що обтяжувач (ТОВ «Порше Мобіліті») до початку процедури звернення стягнення не зареєстрував відомості в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.

Як встановлено в ході розгляду справи, 16 лютого 2017 року (вих.№50011914), у встановленому законом порядку, ТОВ «Порше Мобіліті» направило на адресу позивача вимогу (повідомлення) про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, ТОВ «Порше мобіліті» вимагало від ОСОБА_2 дострокового повернення суми кредиту у повному обсязі відповідно до умов договору, яка станом на поточну дату становила 436144,19 грн., яка включає: дострокового повернення невиплаченої суми кредиту у розмірі - 372878 грн. 32 коп., несплачених чергових платежів (прострочена сума основного боргу) у розмірі - 42355,60 грн., штрафні санкції відповідно до ст. 8.3 Договору - 0,00 грн., витрат понесених компанією з метою повернення простроченої заборгованості Позичальника у відповідності до Договору - 0,00 коп., штрафу за порушення вимог щодо страхування майна у розмірі 15% від суми Кредиту - 0,00 грн., компенсації страхових платежів відповідно до ст. 5.6 Договору - 20910,27 грн., який отримано позивачем 09 березня 2017 року, що підтверджується зворотним повідомленням відправлення поштового переказу (а.с. 64-67).

Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сума боргу зазначена у виконавчому написі нотаріуса, яка розрахована відповідачем на дату звернення із заявою про вчинення виконавчого напису, є безспірною, оскільки розмір боргових зобов'язань позивача перед відповідачем, який визначений у виконавчому написі нотаріуса, є тотожною сумі боргу, яка вказана у письмовій вимозі, що отримана позивачем. Крім того, виконавчий напис нотаріуса був вчинений зі спливу 30 денного строку від дня отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень. Таким чином, враховуючи, що звернення стягнення на предмет застави мало місце у позасудовому порядку, заставодавець мав можливість висувати свої заперечення щодо вчинення нотаріусом виконавчого напису, вчинення якого, не вплинуло на права та обов'язки заставодавця.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 24 Закону України «Про забезпечення прав кредиторів та реєстрацію обтяжень», звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Згідно вимог ст. 26 Закону України «Про забезпечення прав кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Як передбачено ст. 27 Закону України «Про забезпечення прав кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Згідно п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Виходячи з положень ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в пункті 1 даної Постанови визначено, що нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язань.

Відповідно до п.п. 1.1., 3.1., 3.2. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Безспірний борг - це борг, що визначається боржником та кредитором, і про суму якого сторони не сперечаються, тобто у разі відсутності заперечень боржника - вимога кредитора -заставодержателя вважається безспірною.

Таким чином, в обов'язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов'язання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог заставодержателя. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен був відмовити в здійсненні виконавчого напису.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису (правова позиція ВСУ у справі №6-887цс17 від 05 липня 2017 року).

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» суд повинен перевірити у такому спорі доводи боржника в повному обсязі та установити, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом з тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Здійснюючи виконавчий напис, нотаріус керується главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня1999 року, та Законом України «Про нотаріат», відповідно до вимог вищезаначених нормативних актів, нотаріус здійснюючи виконавчий напис, повинен перевірити подані документи, які підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, отримання позивачем письмової вимоги.

Таким чином, судом першої інстанції дійшов правильного висновку, що вчиняючи виконавчий напис, в обов'язки нотаріуса не входить перевірка відомостей про наявності інформації щодо внесення в Державний реєстр відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.

Крім того, в даному випадку, сума боргу, зазначена у виконавчому написі нотаріуса, яка розрахована відповідачем на дату звернення із заявою про вчинення виконавчого напису, є дійсно безспірною, оскільки розмір боргових зобов'язань позивача перед відповідачем, який визначений у виконавчому написі нотаріуса, є тотожною сумі боргу, яка вказана у письмовій вимозі, отриманій позивачем. Крім того, виконавчий напис нотаріуса був вчинений зі спливу 30 денного строку від дня отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень.

Враховуючи, що звернення стягнення на предмет застави мало місце у позасудовому порядку, заставодавець мав можливість висувати свої заперечення щодо вчинення нотаріусом виконавчого напису, вчинення якого, не вплинуло на права та обов'язки заставодавця.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у приватного нотаріуса були законні підстави для вчинення виконавчого напису, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять відомостей про отримання позивачем повідомлення, то вони є безпідставними та спростовуються матеріалами справи і встановленими обставинами в ході судового розгляду.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367-368, 371, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 01 березня 2018 року.

Суддя-доповідач: І.М.Вербова

Судді: Я.В.Головачов

О.В.Шахова