Рішення № 72516416, 19.02.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2018 р. Справа№805/2472/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Аляб’єва І.Г., при секретарі судового засідання Козирєвій О.О.,

за участі представників:

позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Комунального автотранспортного підприємства 052810 до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення,

в с т а н о в и в:

У липні 2017 року Комунальне автотранспортне підприємство 052810 Краматорської міської ради (далі – КАТП) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі – ГУ ДФС), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення від 22 червня 2017 року № НОМЕР_1.

Вказаним рішенням застосовано коригуючий коефіцієнт при обчисленні екологічного податку та донараховано КАТП податкових зобов’язань з екологічного податку в розмірі 5 162 389,64 грн і застосовано штраф у розмірі 1 290 597,41 грн.

Позов обґрунтований тим, що коригуючий коефіцієнт не підлягає застосуванню, оскільки КАТП знаходиться поза межами міста Краматорська. Також стверджують, що полігон побутових відходів, яким володіє Позивач, не є звалищем, а є спеціально відведеним об’єктом, та забезпечує повне виключення забруднення атмосферного повітря.

Відповідач надав до суду заперечення, у яких просить в задоволенні позову відмовити, з посиланням на те, що перевіркою встановлена відсутність на полігоні системи утилізації та збирання біогазу, що означає неможливість повного виключення забруднення атмосферного повітря. Також стверджують про знаходження полігону в межах населеного пункту, що тягне застосування коригуючого коефіцієнту.

Провадження у справі відрито ухвалою суду від 10 липня 2017 року та неодноразово зупинялося за клопотанням сторін ухвалами суду від 18 липня 2017 року, від 29 серпня 2017 року, від 06 вересня 2017 року, від 15 вересня 2017 року та 30 жовтня 2017 року.

До судового засідання, призначеного на 19 лютого 2018 року, з’явилися представники сторін та надали пояснення, аналогічні викладеним у позові та запереченнях на нього.

Представники Позивача додатково зауважили, що рішення суду, яке набрало законної сили, скасовано наказ Відповідача про проведення перевірки, відтак акти, прийняті за її результатами є також незаконними.

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

Комунальне автотранспортне підприємство 052810 Краматорської міської ради зареєстроване в якості юридичної особи рішенням виконавчого комітету Краматорської міської ради від 20 жовтня 1993 року. Код ЄДРПОУ – 05448946, адреса – м. Краматорськ, вул.. Артема, буд. 235).

На підставі рішення Краматорської міської ради від 10 лютого 2000 року КАТП передано у постійне користування земельна ділянка для розміщення звалищного полігону.

Згідно з паспортом місця видалення відходів, КАТП є власником полігону твердих побутових відходів, з місцезнаходженням 3,12 км. на південь від м. Краматорськ.

Відповідно до наказу ГУ ДФС від 04 квітня 2017 року проведена документальна позапланова перевірка КАТП з питань правильності обчислення та сплати екологічного податку в період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 29 травня 2017 року, у якому зафіксовано, що при обчисленні екологічного податку КАТП не застосувало коригуючий коефіцієнт «3» до екологічного податку.

Зазначений висновок здійснено на підставі протоколу огляду місця події та довідки до протоколу (складеної старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища у Донецькій області ОСОБА_5М.) згідно з якими на полігоні відсутня система утилізації та збирання біогазу, передбачена пунктом 5.11 наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 01 грудня 2010 року № 435 та вимогами ДБН В 2.4-2-2005.

Крім того, у акті вказано про знаходження полігону в межах міста Краматорськ.

На підставі висновків акта, ГУ ДФС винесло податкове-повідомлення рішення від 22червня 2017 року № НОМЕР_1, яким донараховано КАТП податкових зобов’язань з екологічного податку в розмірі 5 162 389,64 грн і застосовано штраф у розмірі 1 290 597,41 грн.

Також встановлено, що постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі № 805/3992/17-а задоволено позов КАТП та визнано нечинним з моменту видання наказ ГУ ДФС від 04 квітня 2017 року № 402 про проведення перевірки КАТП.

Здійснивши оцінку обставин справи та надавши їм юридичної кваліфікації, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з такого.

Зокрема, відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Невиконання, в свою чергу, вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі К/9901/1367/18 (804/12558/14). Згідно з частиною п’ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі № 805/3992/17-а задоволено позов КАТП та визнано нечинним з моменту видання наказ ГУ ДФС від 04 квітня 2017 року № 402 про проведення перевірки КАТП.

Вказана постанова набрала законної сили.

Нечинність наказу про проведення перевірки, згідно з наведеною вище правовою позицією, тягне за собою визнання незаконним і акту індивідуальної дії, прийнятого за результатами такої перевірки.

Таким чином, нечинність наказу про перевірку є самостійною підставою вважати оскаржуване податкове повідомлення є незаконним та скасувати його.

Крім того, суд зазначає наступне.

Суть цього спору зводиться до вирішення питання про необхідність застосування коригую чого коефіцієнту про обчисленні екологічного податку.

Відповідно до підпункту 240.1.3 пункту 240.1 ст. 240 ПК України платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не проводять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників. Під час провадження яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання).

Пунктом 246.4 статті 246 ПК України передбачено, що за розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів, ставки податку, зазначені у пунктах 246.1-246.3 цієї статті, збільшуються у 3 рази.

Пунктом 246.5 статті 246 ПК України визначено коефіцієнт до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі: «3» в межах населеного пункту або на відстані менш як 3 км від таких меж.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України визначені Законом України «Про відходи» від 05 березня 1998 року №187/98-ВР.

Згідно зі статтею 1 цього Закону розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах; відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Відповідно до пункту «в» частини першої ст. 23 цього Закону до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, у сфері поводження з відходами належить проведення в установленому законодавством порядку державної екологічної експертизи науково-дослідних і технологічних розробок та проектно-кошторисної документації на будівництво і реконструкцію підприємств, установок, полігонів, комплексів, споруд, інших спеціально відведених місць чи об'єктів щодо дотримання вимог законодавства та нормативів під час утворення, оброблення, утилізації та видалення відходів стосовно об'єктів, рішення щодо затвердження (схвалення) яких приймається Кабінетом Міністрів України.

Така ж компетенція частиною другою статті 20 Закону № 187/98-ВР визначена і для обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Вирішення питань щодо розміщення на своїй території об'єктів поводження з відходами, здійснення контролю за раціональним використанням та безпечним поводженням з відходами на своїй території входить до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами (стаття 21 Закону № 187/98-ВР).

Статтею 28 цього Закону передбачено, що з метою повного обліку та опису функціонуючих, закритих та законсервованих місць видалення відходів, їх якісного і кількісного складу, а також здійснення контролю за впливом відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини ведеться реєстр місць видалення відходів.

Реєстр місць видалення відходів ведеться на підставі відповідних паспортів, звітних даних виробників відходів, відомостей уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Дані реєстру підлягають щорічному уточненню.

Порядок ведення реєстру місць видалення відходів визначається Кабінетом Міністрів України.

Частинами другою та четвертою статті 33 цього Закону встановлено, що на кожне місце видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць.

Видалення і зберігання відходів здійснюється в спеціальних місцях, які визначені і відведені органами місцевого самоврядування з урахуванням вимог природоохоронного і земельного законодавства, при наявності відповідних дозволів, в яких зазначається об'єм відходів відповідно встановленим лімітам, а також умови їх зберігання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 1998 року № 1216 (з наступними змінами і доповненнями) затверджено Порядок ведення реєстру місць видалення відходів (далі - Порядок).

За визначенням, наведеним у пункті 3 Порядку місця видалення відходів (МВВ) - спеціально відведені місця чи об'єкти (полігони, комплекси, котловани, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких для видалення відходів отримано дозвіл від спеціально уповноважених органів у сфері поводження з відходами.

Нормами пунктів 5, 10, 13, 14, 16, 19, 20 Порядку встановлено, що на кожне МВВ складається спеціальний паспорт, у якому зазначається найменування і код відходів, їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації. Спеціальний паспорт складається власником МВВ відповідно до Інструкції про зміст і складання паспорта місць видалення відходів.

Власники МВВ або за їх дорученням спеціалізовані проектні організації, що мають відповідну ліцензію, здійснюють інвентаризацію МВВ та складають проекти їх паспортів, які надсилають на погодження до органів МОЗ, Мінпраці та Держбуду на місцях, а також до відповідних організацій, що належать до сфери управління Мінекоресурсів і Держводгоспу.

Після погодження проектів паспортів власники МВВ передають їх на розгляд органів Мінекоресурсів на місцях.

Погоджені паспорти МВВ органи Мінекоресурсів на місцях надсилають Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міській державній адміністрації на затвердження та внесення до реєстру.

Щорічно паспорти МВВ підлягають перегляду за результатами спостережень, контрольних замірів, додаткових робіт тощо і погоджуються органами Мінекоресурсів на місцях. У разі необхідності за рішенням місцевих державних адміністрацій може здійснюватися позачергове уточнення даних паспортів МВВ.

На підставі даних паспортів органи Мінекоресурсів на місцях разом з місцевими державними адміністраціями готують висновки щодо рівня екологічної безпеки МВВ, визначають категорію їх екологічної безпеки для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Висновки надсилаються власникам МВВ для вжиття ними заходів, спрямованих на забезпечення екологічно безпечного функціонування МВВ.

Відповідно до глави 1 Інструкції про зміст і складання паспорта місць видалення відходів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 14 січня 1999 року № 12 спеціальний паспорт місця видалення відходів (далі - МВВ) складається власником МВВ відповідно до цієї Інструкції. Дані паспорта МВВ, після його затвердження і присвоєння реєстраційного номера, вносяться до реєстру місць видалення відходів відповідно до Порядку ведення реєстру місць видалення відходів.

Паспорт складається за матеріалами інвентаризації МВВ на підставі всього комплексу наявної інформації, включаючи вихідні дані проектів, матеріали виробничої паспортизації відходів (що утворювалися і видалялися), дані карток і відомостей прибутково-видаткових документів, дані моніторингу та спеціальних робіт, відомості спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами, матеріали постійно діючих комісій з питань поводження з безхазяйними відходами при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування.

За відсутності потрібних даних щодо МВВ власник МВВ здійснює на вимогу місцевої державної адміністрації потрібний обсяг досліджень, робіт чи спостережень, достатніх для складання паспорта МВВ. Обсяг і терміни проведення відповідних робіт погоджуються з місцевою державною адміністрацією, відповідальною за ведення реєстру МВВ. Щодо безхазяйних відходів додаткове обстеження для отримання потрібної інформації здійснюється за дорученням місцевої державної адміністрації.

Таким чином, паспорт містить повну інформацію про місце видалення відходів та є підставою для його внесення до відповідного реєстру вказані в ньому характеристики місця видалення відходів до внесення щодо них змін в паспорт є визнаними.

КАТП використовує місце видалення відходів на підставі паспорта, розробленого, затвердженого та погодженого відповідно до встановленого правовими нормами порядку. Наявність цього паспорта підтверджує, що розміщення відходів здійснюється позивачем у спеціально відведеному місці (об'єкті), а не на звалищі, яке, на відміну від спеціально відведеного місця (об'єкта) видалення (розміщення) відходів, не є спеціально облаштованим (пристосованим) для таких цілей. У зв'язку з цим застосування ГУ ДФС при визначенні КАТП норми пункту 246.4 ст. 246 ПК та збільшення ставки податку у 3 рази є неправомірним. Доводи Відповідача про те, що полігон не забезпечує безпечне для навколишнього середовища зберігання відходів, не може бути підставою для застосування підвищеної ставки податку, оскільки контроль за відповідністю місця видалення відходів нормам екологічного права не входить до компетенції органів ДФС, а є повноваженнями інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування згідно з чинним законодавством.

Водночас, як вбачається з протоколів дослідження ґрунту та протоколів дослідження повітря населених місць, складених Краматорською міською філією державної установи «Донецький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоровя України», на полігоні вміст шкідливих забруднюючих речовин в ґрунті та атмосферному повітрі не перевищує гранично допустимих норм.

Вказані протоколи складалися протягом усього спірного періоду щоквартально, а їх показання заносяться до паспорту місця видалення відходів.

Суд також звертає увагу на те, що згідно з паспортом МВВ, полігон знаходиться поза межами міста Краматорська.

Крім того, згідно з численними листами органів місцевого самоврядування м. Краматорська, межі міста повноваженим органом, а саме Верховною Радою України, не встановлені.

З викладеного вбачається відсутність підстав для застосування коригуючого коефіцієнта «3» до ставки екологічного податку.

Таким чином, цей позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Комунального автотранспортного підприємства 052810 задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 22 червня 2017 року №0000131413.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (87526, Україна, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії буд. 114, код ЄДРПОУ 39406028) на користь Комунального автотранспортного підприємства 052810 (84303, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Артема, буд. 235, код ЄДРПОУ 05448946) судові витрати у розмірі 96 794 (дев’яносто шість тисяч сімсот дев’яносто чотири) грн 81 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Повний текст рішення виготовлений 01 березня 2018 року.

Суддя Аляб'єв І.Г.