Ухвала суду № 72515445, 01.03.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2-р/522/16/18

Справа № 522/9046/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 р. м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Домусчі Л.В.,

за участі секретаря – Шевчик В.І.,

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про роз’яснення судового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання договору дарування недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на 109/250 частин квартири, -

В С Т А Н О В И В:

До суду 19.02.2018 року надійшла заява ОСОБА_1, в якій просила роз’яснити рішення суду ухвалене Приморським районним судом м. Одеси 19.05.2017 року по вищезазначеній справі. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що вона звернулась до державного реєстратора для реєстрації рішення суду першої та апеляційної інстанції та отримала відмову. Реєстратор пояснив, що рішення суду першої інстанції оформлене не належним чином, оскільки відсутня позначка про вступ рішення суду в законну силу та документи не прошиті, також зазначив, що для реєстрації йому необхідно рішення суду з роз’ясненнями, де буде зазначено, що рішення суду є підставою для відміни права власності та 10/50 і12/50 частин на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою суду від 22.02.2018 року було призначене судове засідання з приводу розгляду заяви ОСОБА_1 на 01.03.2018 року.

У судовому засіданні заявниця та інші учасники процесу не з’явились, про час і місце розгляду справи сповіщені належним чином, причини неявки суд не повідомили, що не перешкоджає суду розглянути заяву.

Згідно ч.3 ст. 271 ЦПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз’яснення рішення.

Суд дослідивши матеріали справи приходить до наступних висновків.

Ршенням Приморського районного суду м.Одеси від 19.05.2017р. позов ОСОБА_2 – задоволено частково, а саме:

Визнати недійсним договір дарування 10/50 частин в комунальній квартирі АДРЕСА_2, укладений 26.12.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений 26.12.2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованим у реєстрі за №738.

Визнати недійсним Свідоцтво серії САЕ №672867 про право власності на 12/50 частини квартири АДРЕСА_3, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради 01.08.2012 року на ім’я ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №1052 від 25 листопада 2011 року.

Визнати недійсним договір дарування 12/50 частин в комунальній квартирі АДРЕСА_2, укладений 14.09.2012 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений 14.09.2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованим у реєстрі за №460.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчого комітету Одеської міської ради на користь ОСОБА_2 судовий збір по 110 (сто деять) грн. 24 коп. з кожного.

В іншій частині вимог ОСОБА_2 – відмовлено.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,– задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування частини квартири від 26.12.2012 року, згідно з яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 10/50 частин квартири АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованим у реєстрі за №738.

Визнати недійсним договір дарування частини квартири від 16.07.2013 року, згідно з яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 12/50 частин квартири АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованим у реєстрі за №555.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 109/250 часток квартири №23, загальною площею 214, 9 кв.м, житл пл.. 149,3 кв.м. у будинку №8 по провулку Воронцовський в місті Одесі.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.05.2017 року оскаржувалось ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_7, за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд Одеської області 06.12.2017 року ухвалив апеляційну скаргу відхилити, а Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.05.2017 року залишити без змін.

З матеріалів цивільної справи суд встановив, що ОСОБА_11 не зверталася до канцелярії суду з заявою про видачу їй копії рішення суду, яке вступило в законну силу. Крім того, ОСОБА_2 неодноразова зверталась до суду з заявою про видання їй копій деяких документів, тому що вона буде оскаржувати ухвалу апеляційного суду Одеської області від 06.12.2017 року, відповідно до якої рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.05.2017 року було залишене без змін.

Таким чином рішення суду не виконано.

В своїй заяві ОСОБА_1 посилається на те, що державний реєстратор не здійснює за нею реєстрацію права власності за вказаним рішенням суду. А тому воно підлягає роз’ясненню.

Як вбачається з Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.05.2017 року

З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ураховуючи те, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав і у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 р. у справі N 6-1858цс15).

Вказана стаття знаходиться в розділі 29 ЦК України "Захист права власності", тобто, стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв'язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб’єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

Отже, позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.

При цьому, захист права власності шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Отже, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду (правова позиція ВГС України, висловлена у постанові від 22.12.2015 року по справі N 922/1038/14).

Передумовою для застосування цієї статті є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Тобто позивачем у позовах про визнання права власності може бути лише особа, яка вже є власником.

У справі, яка розглядається, ОСОБА_1 набула право власності на підставі, передбаченої чинним законодавством (за договорами), та останній не було відомо про невірність розрахунків часток квартири (зазначене не спростовано ОСОБА_2П.), отже укладаючи спірні договори дарування, ОСОБА_1 вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на частки квартири. Суд вбачає, що отримуючи у дарунок спірні частки квартири ОСОБА_1 не могла передбачити неправомірність таких дій. На теперішній час право власності за нею зареєстровано у порядку, встановленому законом. При цьому суд враховуючи те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 мали право відчужувати свою частку, яка їм належала до перерахунку часток. (184/1000 та 252/1000).

Між тим, ОСОБА_2 факт набуття ОСОБА_1 права власності на ці частки квартири АДРЕСА_2 не визнається та право власності відповідачки оспорюється зі сторони позивачки, у зв’язку з чим, виходячи з наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити права ОСОБА_1: визнати за ОСОБА_1 право власності на 109/250 часток квартири №23, загальною площею 214, 9 кв.м, житл пл.. 149,3 кв.м. у будинку №8 по провулку Воронцовський в місті Одесі.

З урахуванням того що судом визнано право власності за ОСОБА_1 суд виходить з того, що відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості, регулюються нормами Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень ” і чинним законодавством визначено посадових осіб та органи, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно ст..4 Закону державній реєстрації прав підлягають право власності.

Записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (ч. ч. 1, 2 ст. 26 Закону України від 1 липня 2004 р. N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Водночас, частиною 3 статті 3та частиною 2 статті 19, частиною 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державна реєстрація обтяжень здійснюється, зокрема, на підставі рішень судів, що набрали законної сили. Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно п.9 ч.1 ст. 27 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

Відповідно до п.21 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», роз’яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви.

На підставі ст. ст. 3-13, 258-260, 271, ЦПК України, ст..4, 26, 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень ” суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про роз’яснення судового рішення – задовольнити.

Роз’яснити, що рішення Приморського районного суду м.Одеси від 19.05.2017р., ухвалене по справі №522/9046/16-ц, є підставою для органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно для : скасування запису про право власності за ОСОБА_12 на підставі договору дарування частини квартири від 26.12.2012 року, згідно з яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 10/50 частин квартири АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованим у реєстрі за №738 та на підставі договору дарування частини квартири від 16.07.2013 року, згідно з яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 12/50 частин квартири АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованим у реєстрі за №555.

та внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’ятнадцяти днів з дня складання повної ухвали суду, згідно п. 2 ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст ухвали суду складено 01.03.2018 року.

Суддя: Домусчі Л.В.