Постанова № 72506806, 28.02.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/21530/17

Головуючий у 1-й інстанції: Федчишен С.А.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

28 лютого 2018 року

м. Вінниця

ОСОБА_2 апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г.

за участю:

секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,

позивача: ОСОБА_3,

представника відповідача: ОСОБА_4,

представника третьої особи: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 обласного військового комісаріату про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення суми одноразової грошової допомоги,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2017 року позивач ОСОБА_6 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення суми одноразової грошової допомоги.

Вінницький міський суд Вінницької області постановою від 04 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовив.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що нормативно-правові акти, що регулюють виплату одноразової грошової допомоги не містять норм, що передбачають виплату одноразової грошової допомоги позивачу, а тому твердження позивача про протиправність рішення Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.07.2017 № 73 визнано судом безпідставним.

Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі позивача, по суті, викладено вимоги позовної заяви, та зазначено, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив викладені факти і в подальшому прийняв помилкове судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначив, що оскільки особам, які звільнені з військової служби та інвалідність яким встановлено до набуття чинності Закону України від 03.11.2006 року №328-V, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги. Крім цього, зміна групи інвалідності у ОСОБА_6, відбулася понад дворічний термін, що згідно з ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013р. №975, не дає підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності.

В судовому засіданні позивач вимоги апеляційної скарги підтримав за обставин викладених в ній, просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги не визнав, заперечив щодо задоволення її.

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної скарги також не визнала, заперечувала щодо її задоволення.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а постанову суду першої інстанції скасувати з прийняттям нової постанови з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що, що згідно виписки з наказу Міністерства оборони СССР №0165 від 09.02.1990 року ОСОБА_6 звільнено з військової служби.

Згідно довідки Міністерства охорони здоров'я України ОСОБА_2 обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_6 з 16.09.2009 року встановлена ІІІ група інвалідності, безстроково, захворювання отримано в період проходження військової служби .

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_6 встановлена з 07.10.2014 року, безстроково, ІІ група інвалідності, захворювання отримано в період проходження військової служби.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.07.2017 року №73, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_6, оскільки особам, які звільнені з військової служби та інвалідність яким встановлено до набуття чинності Закону України від 03.11.2006 року №328-V, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ОСОБА_6 не має права на одержання одноразової грошової допомоги. Крім цього, зміна групи інвалідності у ОСОБА_6, відбулася понад дворічний термін, що згідно з ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013р. №975, не дає підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності.

В матеріалах справи міститься копія довідки №0290-05-06/238 від 10.05.2017 р. ОСОБА_2 обласної дирекції національної акціонерної страхової компанії "Оранта", в якому відкритий картковий рахунок ОСОБА_3, про те, що позивач за державним обов'язковим особистим страхуванням, виплати не отримував (а.с. 13,14).

Як зазначалось, Міністерством оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.07.2017 року №73, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_6, оскільки він звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 03.11.2006 року №328-V.

Колегія суддів не погоджується з такою позицією відповідача з огляду на таке.

Відповідно до постанови Верховної ОСОБА_7 України від 24 серпня 1991 року № 1431-ХІІ «Про військові формування» підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, ОСОБА_7 України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.

Статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року № 1543-ХІІ встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 січня 1992 року № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону» установлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, перебував на обліку в установі МО, звідки його і звільнено, суд вважає, що обов'язком МО в даних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У відзиві на апеляційну скаргу представника відповідача та висновку засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.07.2017 року №73 зазначено, що оскільки особам, які звільнені з військової служби та інвалідність яким встановлено до набуття чинності Закону України від 03.11.2006 року №328-V, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ОСОБА_6 не має права на одержання одноразової грошової допомоги.

Також, суд першої інстанції помилково погодився з висновком засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.07.2017 року №73, що позивач не має право на отримання одноразової грошової допомоги. Із зазначеним висновком колегія суддів не погоджується, враховуючи наступне.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст.41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

20 грудня 1991 р. Верховною ОСОБА_7 України прийнято Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (ст.1 Закону № 2011-ХІІ).

У відповідності до ст.1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з п.2 ч.1 ст.3 Закону № 2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Статтею 16 вказаного Закону в первинній редакції передбачено, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03 листопада 2006 №328-V, який набрав чинності 01 січня 2007, статтю 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції, зокрема, частиною другою цієї статті передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм даного Закону вбачається, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії вже був висловлений ОСОБА_7 Судом України у постановах від 18 листопада 2014 р. справа №21-446а14 та від 21 квітня 2015 р. справа №21-135а15.

Пунктом 2 Рішення Конституційного ОСОБА_8 України від 09 лютого 1999 р. у справі №1-рп/99 визначено, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З метою реалізації положень статті 16 Закону №2011-ХІІ розроблено порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (далі - Постанова № 499).

Згідно з пунктом 2 Постанови № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Приписами п. 7 Постанови № 499 встановлено, що керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку. Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Оскільки інвалідність позивача настала 16.09.2009 року, то виплата одноразової грошової допомоги повинна була здійснюватись на підставі нормативно - правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

Таким чином, позивач набув право на отримання одноразової допомоги саме з 16.09.2009 року, тобто з моменту встановлення йому групи інвалідності.

Частина друга статті 16-2 Закону - у випадках, зазначених у підпунктах 5- 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону, КМУ своєю постановою від 25.12.2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), і інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 975, військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, повязаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Частиною другою пункту 2 Постанови встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Таким чином, з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 у позивача виникла можливість на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_6 встановлена з 07.10.2014 року, безстроково, ІІ група інвалідності, захворювання отримано в період проходження військової служби.

Однак, рішенням відповідача, оформленим Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 07.07.2017 року №73, пункт 30, позивачу було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.

Згідно п. 12 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов’язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється, зокрема, Міноборони.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб на 2014 рік визначений у розмірі 1218 грн.

Тому, одноразова грошова допомога ОСОБА_6 на підставі Закону України «Про соціальний статус і правовий захист військовослужбовців і їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 повинна становити 109 620 (сто дев'ять тисяч шістсот двадцять) грн. 00 коп (90*1218).

Підсумовуючи зазначене вище, колегія суддів вважає, що оскільки комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, позивачу відмовлено в виплаті одноразової грошової допомоги, тому зазначену суму 109 620 грн. необхідно стягнути з Міноборони на користь позивача.

Із зазначених обставин клопотання позивача про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги в розмірі 480 000 грн. підлягає частковому задоволенню в частині розміру цієї допомоги на дату виникнення цього права в позивача.

Слід також зазначити, що доводи відповідача про те, що нова редакція (з 1 січня 2014 р.) Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не поширюється на позивача є безпідставними, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" діюче законодавство пов'язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що і впливає на розмір такої допомоги.

Згідно розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 03.11.2006 року №328 зазначені обмеження щодо його застосування виключно відносно осіб, звільнених з військової служби після набрання ним чинності, відсутні.

Отже, з дати набрання ним чинності цей Закон застосовується незалежно від дати звільнення з військової служби.

Також згідно п.1 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 04.07.2012 року №5040-VІ, яким було затверджено нову редакцію Закону України «Про соціальний статус і правовий захист військовослужбовців і їх сімей», цей Закон набирав чинності з 1 січня 2014 року. Згідно п. 2 цього розділу Закону встановлене єдине обмеження щодо його застосування, а саме: встановити, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Із зазначених обставин посилання відповідача на те, що зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін, що згідно з частиною четвертою ст. 16-3 Закону України «Про соціальний статус і правовий захист військовослужбовців їх сімей», не дає підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності є помилковим, оскільки, пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1774-VIII від 06.12.2016 року та не має жодного відношення до даного випадку, оскільки позивач набув право на отримання одноразової допомоги з 07.10.2014 року - дати отримання ІІ групи інвалідності.

Колегія суддів зазначає, що відносно позивача жодних рішень щодо виплати одноразової грошової допомоги не приймалось та компенсаційних виплат за державним обов'язковим особистим страхуванням він не отримував, рішення відповідача, оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 07.07.2017 року №73, яким позивачу було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги в подальшому призвело до подання адміністративного позову.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що нормативно-правові акти, які регулюють виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві, не містять норм, що передбачають виплату одноразової грошової допомоги позивачу.

Отже, при прийнятті судового рішення суд першої інстанції не застосував вимоги закріплені у частині першій статті 58 Конституції України, а саме вимоги ст.16-3 Закону України «Про соціальний статус і правовий захист військовослужбовців їх сімей», в редакції що діяли на момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у позивача.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до положень, закріплених частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 обласного військового комісаріату про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення суми одноразової грошової допомоги скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене пунктом 30 Протоколу від 07.07.2017 року №73, про відмову ОСОБА_3 в призначенні одноразової грошової допомоги.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу в розмірі 109 620 (сто дев'ять тисяч шістсот двадцять) грн. 00 коп.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 28 лютого 2018 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_8 ОСОБА_9