Постанова № 72502171, 28.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Горяйнова А.М.,

Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року (прийняту в порядку скороченого провадження, суддя Ул'яновська О.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

18 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації у якому просив визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_2 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни неправомірними,

зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації встановити йому статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни, в резолютивній частині постанови зобов'язати відповідача виконати постанову суду негайно.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_2 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни протиправними. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації повторно розглянути заяви ОСОБА_2 щодо встановлення йому статусу інваліда війни з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині цієї постанови, та видати відповідне посвідчення. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова Святошинського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року прийнята у порядку скороченого провадження за результатом розгляду справи, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент прийняття постанови), а тому суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути зазначену справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням Серії А № НОМЕР_1, виданого 26.12.2006 Державною адміністрацією м. Києва, з вкладкою № НОМЕР_2 С до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи. (а.с.18).

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії КБ-1 № 004721 від 30.11.2006 вказано, що позивачу з 01.01.2007 року встановлено другу групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Інвалідність встановлена довічно (а.с.19 зв.).

З експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв'язку хвороб та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру від 19.02.1992 року слідує, що Центральна міжвідомча експертна рада на засіданні № 17 від 25 грудня 1991 року розглянула клопотання ОСОБА_2 і надану документацію з питання зв'язку хвороби (інвалідності) з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Висновок: захворювання пов'язане з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС (а.с.20).

22 вересня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення (а.с. 7-8).

Листом від 29.09.2017 №13682/35-01/22 Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації повідомило позивача, що на підставі поданих документів встановити йому статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не вбачається за можливе (а.с. 9), мотивуючи таке відсутністю належних документів, які б засвідчували його особисту участь у складі формувань Цивільної оборони.

Позивач, не погоджуючись із правомірністю відмови, звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні відповідні документи, зокрема, посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, довідка медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, лист Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 29.09.2017 №13682/35-01/22, Наказ №19 / к від січня 1987 р. Автотранспортного підприємства 33001, посвідчення №005939 на право в'їзду на закриту територію, довідка ВАТ «Транспортник» від 26.01.1998, які підтверджують факт участі позивача у відповідні періоди у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формування Цивільної оборони, а встановлення йому 2 групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи свідчить про наявність законодавчо визначених підстав для отримання пільг відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 10 Закону України від 28 лютого 1991 року N 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Згідно пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 року № 90, формування Цивільної оборони, в тому числі невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Завдання щодо виконання завдань виробничого характеру на них не покладалися та не покладаються.

У відповідності до чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу - Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111-1976 року; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06.06.1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29.06.1976 року (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986 року, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 року № 01, від 30.04.1986 року № 2, від 04.05.1986 року № 16, від 19.05.1986 року № 52 та ін.), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

Дана обставина також підтверджена Інформаційною довідкою Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 07.09.2017 року №01.1-14/1441 (а.с.21).

Виходячи із аналізу вищевказаних нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла до висновку, що цивільна оборона та її формування створювались на всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, та до складу формувань Цивільної оборони в обов'язковому порядку залучалось все працездатне населення.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

З урахуванням викладеного, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Зазначене спростовує доводи апелянта в апеляційній скарзі про неналежність позивача до формувань Цивільної оборони.

Пунктами 7, 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302 визначено, що "Посвідчення інваліда війни" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Таким чином, особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони, інвалідність яких пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.

Факт участі позивача у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС підтверджується копією наказу №19/к Автотранспортного підприємства 33001 від січня 1987 р., відповідно до якого ОСОБА_2, водій 77 бригади, з автомобілем РАФ д.н. 12-79 КИБ був відряджений у м. Чорнобиль для обслуговування директора ЧАЕС з 19.01.1987 по 02.02.1987 (підстава: телефонограма КУПА від 28.12.1986) (а.с. 12-13), посвідченням №005939 на право в'їзду на закриту територію (а.с. 14) та довідкою ВАТ «Транспортник» від 26.01.1998, відповідно до якої позивач був відряджений у м. Чорнобиль для участі у ліквідації на Чорнобильській АЕС з 16.12.1986 по 31.12.1986 та з 19.01.1987 по 02.02.1987 (а.с. 15-17).

Отже, наведені документи є доказом участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань цивільної оборони та отримання ним інвалідності другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Наявність документів безсумнівно підтверджують факт участі позивача у відповідні періоди у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формування Цивільної оборони.

Виходячи з викладеного, доводи апелянта, зазначені в апеляційній скарзі щодо ненадання документального підтвердження залучення позивача до складу формувань цивільної оборони ЧАЕС, які б підтверджували факт виконання ОСОБА_2 робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС саме у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони, колегія суддів вважає безпідставними.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на встановлення статусу інваліда війни відповідно до п.9 ч.2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачу відповідного посвідчення.

З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів дійшла висновку, що дії відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни є протиправними.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджуються з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що дотримано судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації - залишити без задоволення.

Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.Ю.Ключкович

Судді А.М. Горяйнов

О.А. Губська

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Горяйнов А.М.

Губська О.А.