Постанова № 72501722, 28.02.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1008/6818/12 Головуючий у І інстанції Корнієнко С. В.Провадження № 22-ц/780/859/18 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 26 28.02.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів : Фінагєєва В.О., Сушко Л.П.,

за участю секретаря судового засідання - Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2017 року у справі за заявою публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, заінтересована особа - ОСОБА_2,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року ПАТ «ПроКредит Банк» звернулося до суду з вказаною заявою, в якій просило поновити строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа № 1008/6818/12 від 11 червня 2013 року про стягнення з ОСОБА_2 4 424 931,02 грн. заборгованості за кредитними договорами та стягнути з боржника на користь банку вищезазначену суму кредитної заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог заявник зазначив, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 5 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2013 року, з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» стягнуто по 4 424 931,02 грн. заборгованості за кредитними договорами з кожного. На виконання даного рішення 11 червня 2013 стягувачу було видано виконавчий лист № 1008/6818/12. За неодноразовим зверненням банку про примусове виконання рішення у серпні 2013 році органами державної виконавчої служби було відмовлено у відкритті виконавчого провадження.

6 листопада 2013 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір про порядок виконання рішення суду, за умовами якого укладення цього договору, а також кожен платіж за цим договором незалежно від суми платежу є визнанням боржником заборгованості перед кредитором та частковим виконанням рішення суду, що відповідно до статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» перериває строк давності пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до виписки по особовому рахунку ОСОБА_2, вона частково виконувала рішення суду, періодично сплачуючи платежі, останній з яких внесено 9 лютого 2017 року. Проте, за повторним зверненням банку у грудні 2016 року про примусове виконання рішення 15 лютого 2017 року державним виконавцем Васильківського МРВ ДВС ГТУЮ у Київській області було вчинено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку з пропуском встановленого законом строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

У зв'язку з наведеним та посилаючись на те, що станом на день останнього пред'явлення виконавчого листа до виконання не передбачено таку підставу для переривання строку як часткове виконання рішення, заявник вважає, що причини пропуску строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання є поважними.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2017 року заяву ПАТ «ПроКредит Банк» задоволено.

Поновлено строк для пред'явлення виконавчого листа № 1008/6818/12, виданого 11 червня 2013 року Васильківським міськрайонним судом Київської області щодо ОСОБА_2

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» 4 424 931,02 грн. заборгованості за кредитним договором № 1.35115/3186 від 12 жовтня 2007 року, кредитним договором № 1.35906/3186 від 22 листопада 2007 року та кредитним договором № 1.37888/3186 від 19 березня 2008 року.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні заяви відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що питання про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання вирішено без повідомлення учасників справи та з перевищенням процесуальних повноважень в частині повторного стягнення боргу. Виконавчі провадження у справі не були відкриті, а тому відсутні підстави вважати пропущений строк перерваним. При цьому, договір про порядок виконання рішення суду було уклав лише однин боржник - ОСОБА_2 Судом першої інстанції належним чином не досліджено наведені заявником обставини, а також зміст судових рішень у справі за скаргою ПАТ «ПроКредит Банк» на дії державного виконавця.

У відзиві на апеляційну скаргу заявник просить апеляційну скаргу залишити без розгляду, а оскаржувану ухвалу - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Вказав, що факт внесення платежів в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом підтверджується випискою по рахунку, а відтак відповідно умов укладеного договору про порядок виконання рішення суду та статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV строк пред'явлення виконавчого листа до виконання є перерваним.

Заслухавши доповідь судді апеляційного, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Судом встановлено, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 5 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2013 року, з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» стягнуто по 4 424 931,02 грн. заборгованості за кредитними договорами з кожного.

На виконання даного рішення 11 червня 2013 стягувачу було видано виконавчий лист № 1008/6818/12 щодо стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_2

На звороті виконавчого листа містяться три відмітки з печатками Васильківського МРВ ДВС ГТУЮ у Київській області про відмову у прийнятті виконавчого листа до виконавчого провадження (т.3 а.с.195).

За зверненням стягувача про примусове виконання рішення 15 лютого 2017 року головним державним виконавцем Васильківського МРВ ДВС ГТУЮ у Київській області Гриченюк А.А. було вчинено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку з пропуском встановленого законом строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви, суд першої інстанції не мотивувавши належним чином своїх висновків, виходив з того, що строк ПАТ «ПроКредит Банк» пропустило з поважних причин, а тому він підлягає поновленню, та одночасно в цій же ухвалі суд ухвалив про стягнення заборгованості за виконавчим листом.

Однак із таким висновком погодитися повністю не можна.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною 2 статті 22 Закону № 606-XIV строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Отже, за загальним правилом, встановленим Законом № 606-XIV, виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред'явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

За змістом статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: пред'явленням виконавчого документа до виконання, частковим виконанням рішення боржником, наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Частиною 1 статті 371 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, передбачено, що стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Виходячи з аналізу зазначеної норми права, суд при вирішенні, відповідно до статті 371 ЦПК України, питання про поновлення строку для пред'явлення до виконання виконавчого документа, виданого на підставі судового рішення, повинен з'ясувати питання щодо причин пропуску цього строку та залежно від характеру цих причин зробити висновок про їх поважність чи неповажність, а відтак дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Разом з тим, розглядаючи справу, суд першої інстанції проігнорував, що ухвала про поновлення пропущеного строку постановляється в порядку, визначеному статтею 209 ЦПК України 2004 року, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням закону, яким суд керувався при постановленні ухвали, також наводяться мотиви, із яких суд дійшов висновку про поважність причин пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання.

Втім, ухвала від 30 жовтня 2017 року не мотивована, в ній міститься лише посилання на диспозицію норми права про те, що стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено, однак відсутні будь-які мотиви, за яких суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку,

Як вбачається з матеріалів справи, строк для пред'явлення виконавчого листа по даній справі закінчився 11 квітня 2014 року.

В той же час, 6 листопада 2013 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір про порядок виконання вищевказаного рішення суду, за умовами якого боржник зобов'язалася своєчасно здійснювати погашення заборгованості згідно із графіком погашення заборгованості, який є додатком № 1 до цього договору.

Пунктом 12 договору передбачено, що укладення цього договору, а також кожен платіж за цим договором незалежно від суми платежу є визнанням боржником заборгованості перед кредитором та частковим виконанням рішення суду, що відповідно до статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» перериває строк давності пред'явлення виконавчого документа до виконання (т.3 а.с.197).

Відповідно до виписки по особовому рахунку ОСОБА_2 з 22 серпня 2013 року по 10 жовтня 2017 року (т.3 а.с.202-205), вона частково виконувала рішення суду, періодично сплачуючи платежі, перший з 29 серпня 2013 року та останній з яких внесено 9 лютого 2017 року (т.3 а.с.205 зворот).

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність поновлення пропущеного строку для пред?явлення виконавчого листа до виконання, оскільки укладенням договору про порядок (добровільний) виконання рішення суду та частковим виконанням його умов (сплату заборгованості), відбулося переривання такого строку, що зумовило перебіг нового річного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання без урахування часу, що минув до переривання строку.

Більш того, згідно положень частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Сферою регулювання статті 6 Конвенції є також виконання судового рішення. Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції («Право на справедливий суд») гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків; таким чином, ця стаття проголошує право на доступ до суду, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства Права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Щодо поновлення процесуальних строків національними судами Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд одним із аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року, п. 36) не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Герін проти Франції» від 29 липня 1998 року, п. 37).

В рішенні Європейського суду «Горнсбі проти Греції» від 10 березня 1997 року (п. 40) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «суду».

Відтак, приймаючи до уваги, що виконання судових рішень є завершальною стадією судового провадження, з огляду на вищенаведену практику європейського суду, апеляційний суд приходить до переконання, що вимоги поданої ПАТ «ПроКредит Банк» заяви відповідають сутності його законного права на доступ до суду.

Посилання апеляційної скарги на те, що 5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, положеннями якого не передбачено таку підставу для переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання як часткове виконання рішення боржником не заслуговують на увагу, адже зобов'язання щодо добровільної сплати боргу були взяті боржником у 2013 році під час дії Закону № 606-XIV, а відповідно до абзацу 3 п. 2 Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також є безпідставними посилання на судові рішення про відмову в задоволенні скарги ПАТ «ПроКредит Банк» на дії головного державного виконавцем Васильківського МРВ ДВС ГТУЮ у Київській області Гриченюк А.А., адже вони не мають преюдиціального значення для даної справи з огляду на предмет розгляду щодо правомірності дій державного виконавця щодо обрахування строку пред'явлення виконавчого листа до виконання. При цьому в ухвалі Апеляційного суду Київської області від 3 жовтня 2017 року зазначено, що поновлення строку в установленому законом порядку не вирішувалося, а тому підстав для задоволення скарги немає.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Задовольняючи вимогу заяви про стягнення з боржника на користь стягувача заборгованості за кредитними договорами, суд першої інстанції допустився помилки та вийшов за межі питання, яке вирішується згідно положень статті 371 ЦПК України 2004 року, оскільки поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання є процесуальною дією, на підставі якої стягувач набуває (відновлює) право стягнути вказану заборгованість в примусовому порядку, а зазначення про це в ухвалі за наслідком розгляду питання призведе до подвійного стягнення заборгованості.

За правилом частини 2 статті 371 ЦПК України 2004 року заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.

Таким чином заява може бути розглянута судом без сторін, які беруть участь у справі, але лише у разі їх попереднього повідомлення. Повідомлення сторін, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду заяви про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання повинні здійснюватися відповідно до статтей 74, 76 ЦПК України 2004 року

Проводячи розгляд заяви, суд першої інстанції не звернув уваги, хоча вказав про це в оскаржуваній ухвалі, що жоден із учасників справи, в тому числі й боржник, не був належним повідомлений про судове засідання, чим був позбавлений можливості реалізувати свої права щодо подання доказів та заперечень відносно поданої заяви.

Відповідно до частин 2, 3 статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а ухвала суду скасуванню з постановленням нової ухвали про задоволення заяви лише щодо поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки при вирішенні порушеного заявником питання, судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2017 року скасувати та поставити нове судове рішення, яким заяву публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, заінтересована особа - ОСОБА_2, задовольнити частково.

Поновити строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа № 1008/6818/12, виданого 11 червня 2013 року Васильківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» 4 424 931,02 грн. заборгованості за кредитними договорами.

В задоволенні іншої частини вимог заяви відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: В.О. Фінагєєв

Л.П. Сушко