Постанова № 72491676, 22.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2018 р. Справа№ 911/151/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 22.02.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни

на рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2017 (повний текст складено 30.10.2017)

у справі №911/151/16 (суддя Христенко О.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра»

до Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фізична особа-підприємець Прищепенко Павло Петрович

про стягнення 590 600,00 грн.

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «Львівський електроламповий завод «Іскра» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни (далі, відповідач) про стягнення 590 600,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено зобов'язання за Договором надання та організації послуг №01/04/11 від 01.04.2011 в частині здійснення оплати отриманих послуг з перевезення вантажу у встановлений договором строк, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла основна заборгованість в сумі 318 554,83 грн., з огляду на наявність якої нараховані 251 832,00 грн. інфляційних втрат та 20 214,00 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.03.2016, залишеним без змін постановами Київської апеляційного господарського суду від 13.06.2016 та Вищого господарського суду України від 16.08.2016, відмовлено в задоволені позовних вимог.

Зазначені рішення були мотивовані тим, що позивачем пропущено позовну давність з вимоги про стягнення основного боргу, що є підставою для відмови у позові. При цьому позивачем не заявлено клопотань та не надано доказів щодо поважності причин пропуску ним строків позовної давності.

Постановою Верховного Суду України від 17.05.2017 у справі № 911/151/16 рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2016, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 та постанову Вищого господарського суду України від 16.08.2016 скасовані, а справу №911/151/16 передано на розгляд до Господарського суду Київської області.

У своїй постанові Верховний Суд України встановив, що між сторонами спору склалися правовідносини з перевезення вантажу, до яких підлягають застосуванню положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ратифікованої Законом України від 1 серпня 2006 року №57-V. Згідно з частиною 1 статті 32 Конвенції термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

Тобто, під час вирішення спору у справі, що розглядається, суд має з'ясувати, чи є допущене невиконання зобов'язання навмисним правопорушенням (встановити наявність вини у формі умислу).

Після передачі справи Верховним Судом України на розгляд до Господарського суду Київської області позивачем до місцевого господарського суду була подана заява про збільшення розміру позовних вимог від 27.06.2017, в якій останній просив суд стягнути з відповідача 318 554,83 грн. заборгованості, 365 115,62 грн. інфляційних втрат та 34 815,24 грн. 3% річних, з урахуванням якої позивачем підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.08.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фізичну особу-підприємеця Прищепенко Павла Петровича (далі, третя особа).

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.09.2017 у справі №911/151/16 (суддя Христенко О.О.) позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни на користь приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» 318 554,83 грн. заборгованості, 365 115, 62 грн. інфляційних втрат, 34 815,24 грн. 3 % річних та 10 777,29 грн. судового збору.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни на користь приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» 9 744,90 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги, 10 630,80 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги, 11 516,70 грн. судового збору за перегляд судового рішення Верховним Судом України.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем було допущено навмисне невиконання зобов'язань щодо оплати здійсненого перевезення, оскільки акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідачем підписані без зауважень, про вартість послуг перевезення відповідач був обізнаний із вказаних актів, пакет оригіналів документів, визначених умовами договору, позивачем відповідачу направлявся, належних доказів повідомлення позивача про неотримання оригіналів документів по перевезенню за період з 2013 року по дату звернення позивача до суду, відповідачем не надано. Враховуючи встановлений факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором надання та організації послуг №01/04/11 від 01.04.2011 щодо сплати послуг за перевезення вантажу, який визнаний судом як навмисне правопорушення, суд дійшов висновку про своєчасне звернення позивача до суду у межах строку позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, встановлених статтею 267 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Прищепенко Тетяна Вікторівна звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2017 у справі №911/151/16 скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, застосувавши наслідки попуску строку позовної давності щодо вимог позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що невиконання ним вимог щодо повної оплати заборгованості за Договором випливає із порушення позивачем умов договору, зокрема, пункту 2.2.14. в частині надання позивачем повного пакету документів. Поміж тим, відповідачем зазначено про часткову оплату суми заборгованості в розмірі 96 000,00 грн. шляхом передачі їх менеджеру ПАТ «Іскра» ОСОБА_5, для внесення до каси підприємства, проте, як стверджує відповідач, вказані грошові кошти не враховані позивачем при розрахунку розміру позовних вимог. Разом з тим, відповідач посилається на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з вимогами до господарського суду, встановленого Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2017 поновлено відповідачу пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 22.01.2018; зупинено дію оскаржуваного рішення.

15.01.2018 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2017 у справі №911/151/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни - без задоволення.

Відповідач у судове засідання, призначене на 22.01.2018, не з'явився та 17.01.2018 від його представника через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю останнього в іншому судовому засіданні.

Третя особа у судове засідання, призначене на 22.01.2018, не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 за клопотанням відповідача розгляд справи було відкладено на 22.02.2018.

Третя особа у судове засідання знову не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляла, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення третьої особи про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог частини 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, у позові відмовити, застосувавши наслідки попуску строку позовної давності щодо вимог позивача.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, 01.04.2011 між ПАТ «Іскра» (позивач, перевізник) та ФОП Прищепенко Т.В. (відповідач, експедитор-замовник) укладено Договір №01/04/11 надання та організації послуг (далі, Договір), за умовами якого, перевізник бере на себе зобов'язання перевозити наданий йому експедитором-замовником вантаж в міжнародному та міжміському сполученні автомобільним транспортом і видати вантаж уповноваженій особі замовника (або іншій особі) на його одержання та надати при цьому інші додаткові послуги, передбачені вказаним договором, а замовник зобов'язується після прийняття наданих послуг сплатити за них обумовлену плату (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 1.2. Договору замовник виступає від імені, за дорученням та за рахунок свого клієнта. Перевізник для виконання своїх зобов'язань за вказаним договором здійснює перевезення вантажу та гарантує, що має всі необхідні ліцензії, дозволи та документи для безперешкодного здійснення перевезень вантажів в повній відповідності з умовами вказаного договору.

Пунктом 1.4. Договору визначено, що кожне окреме перевезення здійснюється на основі заявки, яка при погодженні сторонами являється невід'ємною частиною договору. Розмір та обсяг робіт перевізника визначають всі подані замовником заявки.

Як узгоджено сторонами в пункті 3.1. Договору, вартість послуг по кожному окремому перевезенні визначається у заявці на перевезення.

Відповідно до пункту 3.2. Договору сторони погодили, що оплату послуг замовник здійснює на протязі 20 банківських днів після та за умови отримання від перевізника оригіналів документів, вказаних в пункті 2.2.14., якщо інше не вказано в заявці. Оплата проводиться на основі оригіналу вказаного договору з мокрими відтисками печаток і всіх правильно оформлених документів, вказаних в пункті 2.2.14. Договору. При ненаданні перевізником оригіналу акту про брак, про який зазначено в ТТН/CMR на перевезення, замовником затримується оплата за перевезення до отримання від перевізника акта про брак і визначення ступеня вини перевізника і суми для відшкодування.

Пунктом 6.2. Договору визначено, що при виконанні даного договору сторони дійшли згоди керуватись діючим законодавством України, яке регулює дану сферу діяльності, включаючи Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність», Правила перевезення вантажів в Україні, Статут автомобільного транспорту УРСР від 27.06.1969, а при перевезеннях у міжнародному сполученні, додатково, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, із змінами та доповненнями, Митною Конвенцією про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, 1975 та іншими нормативними актами, які регулюють дану сферу діяльності до яких приєдналась Україна.

Згідно з пунктом 7.9. Договору останній набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна із сторін не повідомить одна одну про своє бажання розірвати його, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на наступний рік.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору позивачем в період з липня 2013 року по жовтень 2013 року надано відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 318 554,83 грн., про що свідчать додані до матеріалів справи заявки на транспорт (том 1, а.с. 19, 25, 31, 38, 44, 50, 56, 62, 68, 74, 80, 86, 92) міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) (том 1, а.с. 20, 26, 32, 39, 45, 51, 57, 63, 69, 75, 81, 87, 93) та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (том 1, а.с. 24, 30, 37, 43, 49, 55, 61, 67, 73, 79, 85, 91).

Із вказаних документів на перевезення вантажу вбачається, що перевезення вантажу здійснювалось за маршрутом Німеччина-Україна, перевізником виступало - ПрАТ «Іскра», експедитором - ФОП Прищепенко Т.В., отримувачами та відправниками - треті особи.

Матеріалами справи підтверджується надіслання вказаних вище документів позивачем та отримання їх відповідачем, зокрема, наявними копіями списків згрупованих поштових відправлень, фіскальними чеками, журналом реєстрації вихідної кореспонденції та повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Вказані в актах послуги надані позивачем і прийняті відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов'язань згідно з договором, а тому послуги вважаються прийнятими без зауважень в повному обсязі.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що він не повертав позивачу підписаними з відтиском печатки акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) оцінюються судом критично, оскільки сам відповідач у відзиві на позовну заяву наголошував на їх підписанні та частковій оплаті (том 1, а.с. 66). Клопотання про витребування оригіналів вказаних актів відповідачем не заявлялось.

Проте, всупереч положень укладеного між сторонами Договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо повного здійснення розрахунку за отримані послуги, вартість отриманих послуг в сумі 318 554,83 грн. залишена відповідачем несплаченою.

Як вбачається зі змісту Договору, він має всі істотні умови договору перевезення вантажу. Крім того, у пункті 1.2. Договору зазначено, що замовник виступає від імені, за дорученням та за рахунок свого клієнта.

Так, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (частина 1 статті 909 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 статті 909 Цивільного кодексу України визначено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до частини 1 статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Згідно частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У своїх запереченнях на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач посилається на невиконання позивачем умов Договору, зокрема пункту 2.2.14., в частині надання повного пакету документів та зазначає про часткову оплату суми заборгованості в розмірі 96 000,00 грн., шляхом передачі їх менеджеру ПАТ «Іскра» ОСОБА_5, для внесення до каси підприємства, які не враховані позивачем при розрахунку розміру позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано жодних належних доказів здійснення часткової оплати за перевезення, не надано касових ордерів, прибуткових ордерів, платіжних доручень з відмітками банку, розписок тощо.

Суд критично оцінює заперечення відповідача в цій частині, оскільки матеріалами справи підтверджено та встановлено судами при попередньому розгляді справи надіслання позивачем зазначених документів та їх отримання відповідачем згідно з наявними в матеріалах справи копіями списків згрупованих поштових відправлень, фіскальних чеків, журналу реєстрації вихідної кореспонденції, повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідач зазначає про те, що у взаємовідносинах між позивачем та відповідачем виступає й третя особа - ФОП Прищепенко Павло Петрович. Так, відповідачем наданий лист від 28.10.2013 Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни до Прищепенко Павла Петровича, в якому між підприємцями погоджено передачу грошових коштів від ФОП Прищепенко Т.В. до ФОП Прищепенко П.П. в сумі 34 000,00 грн., для подальшого внесення їх до каси ПАТ «Іскра».

У вказаному листі зазначено, що ФОП Прищепенко П.П. здійснює представництво інтересів ФОП Прищепенко Т.В. перед ПАТ «Іскра», проте доказів на підтвердження зазначеного суду не надано.

Крім того, за твердженням відповідача, останній звертався до позивача із листами від 11.09.2013, 01.10.2013, 01.11.2013 з повідомленням про часткове погашення заборгованості за результатами перевезень, здійснених протягом 2013 - 2015 років, шляхом передачі грошових коштів менеджеру ПАТ «Іскра» - ОСОБА_5, для їх внесення до каси підприємства та про надання передбачених договором оригіналів документів.

Втім, суд критично ставиться до зазначених листів відповідача та дати їх виготовлення, оскільки листи датовані 11.09.2013, 01.10.2013, 01.11.2013, а у тексті всіх листів зазначено про здійснення перевезень згідно з Договором № 01/04/11, укладеного між позивачем та відповідачем, у період з 2013 по 2015 роки, тобто листи датовані раніше, ніж період який зазначає відповідач у листах.

Згідно з наказом №425к від 02.06.2008, копія якого додана позивачем до матеріалів справи, ОСОБА_5 прийнято на роботу до Приватного акціонерного товариства «Іскра» менеджером у відділ зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з наказом №ІВКз0087 від 20.08.2014 про припинення трудової діяльності, ОСОБА_5, з 20.08.2014 звільнено за ст. 36 п. 1 КЗпП України, за згодою сторін.

Однак, як стверджує відповідач, під час виконання своїх службових обов'язків ОСОБА_5 на посаді менеджера відділу зовнішньоекономічної діяльності приватного акціонерного товариства «Іскра» вказані грошові кошти були присвоєні злочинним шляхом, на підтвердження чого відповідачем наданий вирок Сихівського районного суду міста Львова від 28.04.2015 у справі № 464/10609/14-к, яким ОСОБА_5 визнано винним за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України.

Проте, як вбачається з описової частини вироку у справі №464/10609/14-к Сихівського районного суду міста Львова від 28.04.2015, доказів, які б підтверджували повноваження ОСОБА_5 на отримання коштів за перевезення від імені саме позивача, на підставі Договору №01/04/11 надання та організації послуг від 01.04.2011 не додано, вказаним вироком встановлені обставини щодо присвоєння ОСОБА_5 коштів, отриманих від Прищепенко Павла Петровича, у якого також були взаємовідносини з позивачем.

Відтак, позивачем належними та допустимими доказами доведено, а відповідачем не спростовано факту наявності у останнього основної заборгованості в сумі 318 554,83 грн. за отримані від позивача послуги згідно Договору.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач (у тому числі в апеляційній скарзі) посилається на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з вимогами до господарського суду, встановленого Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на наступне.

Суд констатує, що застосування строків позовної давності, наслідків їх пропуску, можливо лише в тих випадках, коли суд встановить, що право позивача є порушеним та таким, що потребує судового захисту.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно з частиною 6 статті 315 Господарського кодексу України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Як уже зазначалося, укладений між сторонами договір за правовою природою є договором перевезення, до якого застосовуються усі норми щодо договору перевезення, в т. ч. й в частині строків позовної давності.

Відповідно до частини 1 статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Так-як Україна приєдналась до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01.08.2006, та є договірною країною у розумінні частини 1 статті 1 Конвенції, тому перевезення виконане на підставі Договору №01/04/11 від 01.04.2011 входить в сферу її застосування.

Відповідно до частини 1 статті 32 Конвенції подання позовів, які можуть виникнути внаслідок здійснення перевезень, виконаних у відповідності із цією Конвенцією, можуть здійснюватись на протязі одного року. Однак, у випадках навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки, відлік якого починається, зокрема, по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення (міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR)).

Верховним Судом України у своїй постанові від 17.05.2017 у даній справі зазначено про необхідність при новому розгляді з'ясувати чи є допущене невиконання зобов'язання навмисним правопорушенням (встановити наявність вини у формі умислу).

Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення суду, рішення Верховного Суду України є обов'язковими для судів.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, зазначає, що відповідачем було допущено навмисне невиконання зобов'язань щодо оплати здійсненого перевезення, оскільки акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідачем підписані без зауважень, про вартість послуг перевезення відповідач був обізнаний із вказаних актів, пакет оригіналів документів, визначених умовами договору, позивачем відповідачу направлявся, належних доказів повідомлення позивача про неотримання оригіналів документів по перевезенню за період з 2013 року по дату звернення позивача до суду, відповідачем не надано.

Зазначеним спростовуються доводи відповідача щодо відсутності у його діях вини (умислу або необережності) щодо неоплати наданих послуг.

Таким чином, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання за Договором надання та організації послуг №01/04/11 від 01.04.2011 щодо сплати послуг за перевезення вантажу, який визнаний судом як навмисне правопорушення, можна зробити висновок про своєчасне звернення позивача до суду з позовом у даній справі в межах встановленого строку позовної давності та відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, встановлених статтею 267 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи, що судом встановлений факт порушення відповідачем договірних зобов'язань, в частині своєчасної оплати отриманих послуг з перевезення вантажу, передбачених умовами Договору № 01/04/11 надання та організації послуг від 01.04.2011, заборгованість на час прийняття рішення лишається не сплаченою та, розмір якої відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 318 554,83 грн. заборгованості визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, позивачем у позові заявлені до стягнення з відповідача 365 115,62 грн. інфляційних втрат та 34 815,24 грн. 3% річних, нарахованих від сум заборгованості по кожному акту окремо.

Із приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом вище, відповідач прострочив терміни здійснення оплати отриманих послуг з перевезення вантажу, а матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем оплати послуг на суму 318 554,83 грн. станом на дату звернення позивача до суду із позовом у даній справі.

Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат зазначає, що за вірним розрахунком з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних, розмір яких є вищим, ніж заявлено позивачем, проте, враховуючи що суд обмежений предметом та підставами заявленого позову, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі - 365 115,62 грн. та 3 % річних - 34 815,24 грн. підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Отже, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення судом першої інстанції належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду Київської області щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.

Позивачем належними, допустимими та достатніми доказами доведено порушення його прав та законних інтересів зі сторони відповідача.

Також, місцевим господарським судом правильно здійснено розподіл судового збору за подання апеляційної, касаційної скарг та заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України та покладено їх, з огляду на норми статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України у відповідній редакції та пункту 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (положення якої підлягали до застосування судом станом на дату прийняття оскарженого рішення), на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни на рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2017 у справі №911/151/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2017 у справі №911/151/16 залишити без змін.

Поновити дію оскарженого рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2017 у справі №911/151/16, зупинену ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2017.

Матеріали справи №911/151/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 01.03.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх