Постанова № 72491658, 26.02.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 року Справа № 924/993/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Артезіан" на рішення господарського суду Хмельницької області від 20 листопада 2017 року в справі №924/993/17 (суддя Гладій С.В.)

час та місце ухвалення: 20 листопада 2017 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; вступна і резолютивна частина проголошена о 14:45 год; повний текст рішення складено 24 листопада 2017 року

за позовом приватного підприємства "Артезіан"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Білдермакс"

про стягнення 239 978 грн

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Корчицької сільської ради

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - ОСОБА_1;

третьої особи - не з'явився.

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 ГПК України, не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Артезіан" (надалі - Позивач) звернулось в господарський суд Хмельницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Білдермакс" про стягнення 239 978 грн. заборгованості за виконані роботи з буріння артезіанської свердловини.

В обґрунтування позову Позивач посилається на те, що між Позивачем та Відповідачем була досягнення домовленість про те, що Позивач зобов'язався виконати роботи з буріння артезіанської свердловини за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський р-н, с. Корчик на будівництві ЗОШ, а Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи.

Як зазначає Позивач у позовній заяві, Позивач в грудні місяці 2016 року виконав роботи з буріння артезіанської свердловини глибиною 100 м на загальну суму 239 978 грн. Однак, Відповідачем вказані виконані роботи не були прийняті і оплачені, у зв'язку із чим Позивач направив на адресу Відповідача вимогу про сплату заборгованості, разом із актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень місяць 2016 року, зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва за грудень 2016 року і рахунок № 73 від 26 вересня 2017 року, який Відповідачем залишений без відповіді і без задоволення.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 20 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наданий Позивачем акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень місяць 2016 року та зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва буріння свердловини на суму 239 978 грн. не є належними та допустимими доказами існування між сторонами договірних відносин на виконання робіт по бурінню свердловини, оскільки зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва (буріння свердловини) не містить відомостей про його погодження Відповідачем, як це передбачено нормами чинного законодавства, а акт приймання виконаних будівельних робіт не містить підпису та відтиску печатки повноважних осіб Відповідача.

Також при винесенні оскаржуваного судового рішення, місцевим господарським судом враховувався факт того, що Позивачем не надано жодних підтверджуючих доказів, які підтверджували той факт, що Відповідач схвалив правовідносини з виконання робіт по бурінню свердловини, а Відповідачем даний факт заперечується.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив поновити строк на апеляційне оскарження, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що в силу дії приписів статей 853 та 882 ЦК України, факт безпідставної відмови Відповідача від підписання акта виконаних робіт за відсутності своєчасно висловлених зауважень до виконаних робіт, свідчить про прийняття робіт та виникнення у Відповідача обов'язку щодо їх оплати.

З урахуванням вищевикладеного, на переконання Позивача, суд першої інстанції не повно з'ясував обставини справи та дав необ'єктивну оцінку доказам, що містяться в справі, чим порушив норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою суду від 26 грудня 2017 року (а.с. 38) було поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 924/993/17 у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Грязнов В.В., суддя Бучинська Г.Б.

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 24 січня 2018 року в справі № 924/993/17 у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Грязнова В.В., та відповідно до пункту 17.4 Розділу XI Перехідних положень ГПК України, пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б..

Суд констатує, що з огляду на виконання всіх необхідних дій, пов'язаних з підготовкою справи до апеляційного розгляду, ухвалою суду від 24 січня 2018 року (а.с. 56) справу №924/993/17 було призначено до розгляду на 07 лютого 2018 року на 14:30 год..

31 січня 2018 року на поштову адресу суду від Позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Корчицьку сільську раду. Дане клопотання аргументоване тим, що Корчицька сільська рада була замовником робіт з буріння артезіанської свердловини за адресою: Хмельницька область, Шепетівський район, с. Корчик на будівництві ЗОШ. Разом з тим, Позивач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 60), оскільки адвокат, який є представником Позивача, 07 лютого 2018 року прийматиме участь в судовому засіданні в господарському суді Київської області.

Ухвалою суду від 07 лютого 2018 року (а.с. 70), розгляд справи було відкладено та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Корчицьку сільську раду (надалі - Третя особа), якій було запропоновано надати суду письмові пояснення з приводу позову та апеляційної скарги.

Суд констатує, що 23 лютого 2017 року від Позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме: копію адвокатського запиту №8 від 25 січня 2018 року; копію листа Третьої особи №02-20/32 від 01 лютого 2018 року; копію акта-приймання виконаних будівельних робіт №10 за грудень місяць 2016 року; копію адвокатського запиту №11 від 07 лютого 2018 року; копію листа Третьої особи №02-20/47 від 14 лютого 2018 року та копію адвокатського запиту від 20 лютого 2018 року (а.с. 80-95).

В той же час, суд констатує, що подаючи дані докази, так як і докази, що є додатком до пояснення від 10 січня 2018 року (а.с. 49-50), Позивач в порушення вимог частини 3 статті 269 ГПК України, жодним чином не обгрунтував та не подав докази неможливості подання доказів, що датовані до винесення місцевим господарським судом рішення суду першої інстанції, з причин, що об'єктивно не залежали від Позивача.

В судовому засіданні від 26 лютого 2018 року представник Відповідача заперечив щодо доводів, наведених в апеляційній скарзі Позивача, вважає її безпідставною та необгрнуованою, просить відмовити в її задоволенні, а рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін.

В судове засідання від 26 лютого 2018 року представники Відповідача та Третьої особи не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у встановленому законом порядку. Жодних клопотань про відкладення від Відповідача та Третьої особи не надходило. Відтак, суд вважає за можливим розгляд апеляційної скарги без участі їх уповноважених представників.

Заслухавши представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як встановлено апеляційним господарським судом та вбачається зі змісту позовної заяви, Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на акт приймання виконаних будівельних робіт від 28 грудня 2016 року за грудень місяць 2016 року (а.с. 8-9), в якому вказано, що Позивач виконав ряд робіт та поніс витрати по бурінню свердловини, вартістю 239 987 грн. замовником яких є Відповідач.

При цьому, по суті доводів самого Позивача, він вказує на укладення між Позивачем та Відповідачем усного договору підрядку (субпідряду) на виконання робіт з буріння артезіанської свердловини, глибиною 100 м на загальну суму 239 978 грн (доказів існування письмового договору сторонами не доведено).

Суд констатує, що акт приймання виконаних будівельних робіт підписано та скріплено печаткою Позивача.

Крім того, матеріали справи містять зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва за формою локального кошторису, у відповідності до якого кошторисна вартість буріння свердловини становить 239 978 грн. Зведений кошторисний розрахунок підписано та скріплено печаткою Позивача. Крім того, даний розрахунок містить підпис керівника кошторисного проекту (а.с. 12-14).

Також в матеріалах справи наявний рахунок Позивача, який був виставлений Відповідачу на оплату буріння артезіанської свердловини згідно договору №73 на суму 239 978 грн (а.с. 15).

В свою чергу, 27 вересня 2017 року Позивач звертався до Відповідача з листом - вимогою про сплату заборгованості в сумі 239 978 грн, яка була залишена Відповідачем без відповіді та без задоволення. Дане, стало підставою для звернення Позивача із позовом до суду.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що приписами статті 11 ЦК України та статті 174 ГК України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що в силу дії статті 15 ЦК України: право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 181 ГК України визначено, що: господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Приписами пунктів 1 та 2 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом; правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно, на переконання суду, для доведення факту прийняття до виконання усного договору (про який вказує Позивач) Позивач (навіть за можливості його укладення) має довести суду, що дане вчинено за згодою чи дорученням сторони. Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження даного твердження.

Пунктом 1 статті 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

В свою чергу, частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 193 ГК України та статей 525, 526 ЦК України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Суд констатує, що Позивач, звертаючись із даним позовом до суду вказує, що між ним та Відповідачем була досягнута домовленість про те, що Позивач зобов'язувався виконати роботи з буріння артезіанської свердловини, а Відповідач прийняти та оплатити виконані роботи. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на акт приймання виконаних будівельних робіт від 28 грудня 2016 року за грудень місяць 2016 року та зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва та рахунок на оплату буріння артезіанської свердловини на суму 239 978 грн, котрі підписані лише Позивачем і Відповідачем не сплачувалися.

При цьому суд констатує, що серед доказів, котрі подані Відповідачем лише до апеляційного господарського суду, без обумовлення неможливості їх подачі до суду першої інстанції, подано зокрема рахунок №77 від 09 грудня 2016 року та платіжне доручення №556 від 09 грудня 2016 року, котрим Позивач обгрунтовує свою думку про схвалення Відповідачем дій Позивача щодо буріння артезіанської свердловини, а відтак, нібито схвалення усного договору, щодо даних правовідносин.

Проте, Рівненський апеляційний господарський суд критично оцінює дані докази з огляду на те, що подані докази (навіть при врахуванні їх, як належно поданих) аж ніяк не можуть слугувати доказами схвалення Відповідачем виконання робіт по бурінню артезіанської свердловини. Подані ж рахунок №77 від 09 грудня 2016 року та платіжне доручення №556 від 09 грудня 2016 року (а.с. 51-52) стосуються правовідносин сторін щодо монтажу насосного обладнання артезіанської свердловини за договором №75 від 09 грудня 2016 року (тобто за письмовим договором), котрий не подано а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції. При цьому, суд констатує, що самі по собі правовідносини щодо встановлення обладнання, аж ніяк не можуть свідчити про факт доручення іншого виду робіт (щодо буріння свердловини) саме цій особі.

Згідно статті 837 ЦК України: за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу; договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові; для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл; до окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

В силу дії статті 838 ЦК України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник; генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку; замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 843 ЦК України визначено, що: у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення; якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами; ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Суд констатує, що аналіз вищевказаних статтей, та в цілому глави 61 ЦК України. вказує на те, що законодавець у випадку непередбачення у договорі ціни договору, передбачив можливість звернення до суду про встановлення такої ціни за рішенням суду, на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи, з врахуванням необхідних витрат, визначених сторонами (а не зокрема звернення з позовом про стягнення коштів на основі акту та рахунку, самостійно складених стороною при відсутності письмово укладеного договору, і як наслідок, при відстуності встановленої у договорі ціни). При цьому, дані норми не передбачають право укладення сторонами відповідного правочину саме в усній формі. Дане ж, в свою чергу, призводить суд до висновку, що не лише відсутність ціни робіт, визначених сторонами, свідчить про явну безпідставність вказаної в позові самостійно визначеної ціни до стягнення, без доведення визначення такої ціни сторонами у договорі, як обов'язкової умови для пред'явлення позову про стягнення заборгованості за договорами підрядів, але й про безпідставність (невідповідність законодавству) позову, з огляду на те, що такий договір не може бути укладений саме в усній формі, без додерження навіть простої форми (щодо обміну проектом договору, листами, тощо - котрі могли б доводити факт такої домовленості).

Водночас, колегія суду констатує, що в силу дії частини 1 статті 875 ЦК України: за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Приписами частини 4 статті 879 ЦК України передбачено, що оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно частини 4 статті 882 ЦК України: передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами; у разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Як зазначалося вище в даній судовій постанові, приписами статті 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд констатує, що в силу дії частини 1 статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами частини 1 статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частин 1 та 2 статті 76 ГПК України: належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами частин 1 та 2 статті 79 ГПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи усе вищевказане в даній судовій постанові, колегія суду ще раз констатує, що з матеріалів справи та змісту позову вбачається, що Позивач, в обґрунтування позовних вимог посилається на акт приймання виконаних будівельних робіт від 28 грудня 2016 року за грудень місяць 2016 року та зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва буріння свердловини на суму 239 978 грн.

Проте, надані Позивачем вищевказані документи не є належними та допустимими доказами існування між сторонами договірних відносин на виконання робіт по бурінню свердловини, оскільки зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва (буріння свердловини) не містить відомостей про його погодження Відповідачем, як це передбачено нормами чинного законодавства, а акт приймання виконаних будівельних робіт від 28 грудня 2016 року не містить підпису та відтиску печатки уповноважених осіб Відповідача.

Крім того, судом враховується, що Позивач не надав жодних підтверджуючих доказів, які підтверджували той факт, що Відповідач схвалив правовідносини з виконання робіт по бурінню свердловини.

Що ж до нових доказів, що датовані після винесення оспорюваного рішення (крім датованих раніше і описаних вище в даній судовій постанові), то апеляційний господарський суд не бере їх до уваги, як належні докази, адже дані документи, як і поданий акт №10 за грудень місяць 2016 року (а.с. 84-89) не стосуються предмету спору (прововідносин щодо буріння), а стосуються інших правовідносин сторін, щодо створення об'єкта насосної станції сведловини, роботи по котрому (з огляду на подані докази) проводилися не за усним договором ( існування котрого пробував довести Позивач), а за догоровом №75 від 09 грудня 2016 року, за котрим Позивач виставляв інший рахунок, описаний вище (а.с. 51) і котрий оплачено Відповідачем (а.с. 52), а не той рахунок, котрий є одним із доказів у даній справі щодо стягнення коштів за буріння артезіанської свердловини (а.с. 15).

З огляду на усе вищевикладене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги та доводи апеляційної скарги Позивача є безпідставними, необгрутованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

З урахуванням вищевказаного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Позивача у повному обсязі.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення без змін (з огляду на його законність і обгрунтованість, в тому числі за чинним на момент прийняття рішення ГПК України), та те, що при прийнятті даної постанови, Рівненським апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в силу дії частини 4 статті 269 ГПК України).

Судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, в силу дії статті 129 ГПК України, суд залишає за Позивачем (з огляду на відмову в задоволенні позову).

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Артезіан" на рішення господарського суду Хмельницької області від 20 листопада 2017 року в справі №924/993/17 – залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 20 листопада 2017 року в справі №924/993/17 – залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4.Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №924/993/17 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.