Постанова № 72491448, 27.02.2018, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

Е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

Постанова

Іменем України

27.02.2018р. справа №913/982/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1В ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 - довіреність №71 від 28.12.2017р. ОСОБА_6 - довіреність №73 від 16.01.2018р. розглянувши апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Луганської області від24.01.2018 у справі № 913/982/17 (суддя Косенко Т.В.)за позовом до відповідача: Міністерства юстиції України, м. Київ Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, м. Лисичанськ Луганської області про за заявою про стягнення 705 633 875,87 грн. Міністерства юстиції України, м. Київ забезпечення позову В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Луганської області від 24.01.2018 р. по справі №913/982/17 відмовлено у задоволенні заяви б/н та б/д Міністерства юстиції України про забезпечення позову №825/9.1-22/17 від 14.12.17р. про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" (заява №23465/03).

Не погодившись із ухвалою місцевого господарського суду, Міністерство юстиції України, м. Київ звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Луганської області від 24.01.2018 р. по справі №913/982/17 та прийняту нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.

Скаржник вважає оскаржувану ухвалу незаконною та такою, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначив, що необхідність забезпечення позову зумовлена тим, що у разі задоволення позовних вимог виконання рішення суду про повернення до Державного бюджету України 705 633 875, 87 грн. може стати неможливим, оскільки Приватне акціонерне товариство “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” може здійснити продаж належного йому майна. Вважає, що є достатньо обґрунтовані припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що значним чином ускладнить або унеможливить виконання рішення господарського суду у цій справі у разі задоволення позовних вимог Міністерства юстиції України. За таких обставин, виключно накладення арешту на нерухоме майно Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, надасть можливість належним чином забезпечити позов Міністерства юстиції України про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України, внаслідок виконання рішення Європейського суду з прав людини «Агрокомплекс проти України» у розмірі 705 633 875,87 грн. Крім того, зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки листу Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” від 22.12.2017р. №010000/100000-011 та статті з сайту інтернет видання «Економічна правда» від 10.01.2018р, які свідчать про можливість задоволення заяви про забезпечення позову. Також зазначив про наявність обґрунтованих підстав вважати відповідача недобросовісним у правовідносинах, в яких на останнього покладається обов’язок по відшкодуванню шкоди у великих розмірах, тобто існування реального ризику невиконання рішення у справі, зважаючи на обставини встановлені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Агрокомплекс проти України»

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.02.2018р. було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді Будко Н.В., Мартюхіна Н.О.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.02.2018р., у зв’язку із перебуванням судді Будко Н.В. у відпустці, сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді Склярук О.І., Мартюхіна Н.О.

В судовому засіданні 26.02.2018р. було оголошено перерву до 27.02.2018р. о 12:45 год.

Позивач у судовому засіданні 27.02.2018р. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною та такою, що підлягає скасуванню з підстав, викладених в останній.

Відповідач у судовому засіданні 27.02.2018р. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає ухвалу суду першої інстанції законною та такою, що підлягає залишенню без змін.

В процесі розгляду апеляційної скарги надав відзив на апеляційну скаргу, яким заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Зазначив, що в заяві про забезпечення позову та апеляційній скарзі не доведено наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову з якими Законом пов’язується їх застосування. Вважає, що обрані позивачем заходи забезпечення позову можуть привести до повного припинення господарської діяльності ПРАТ «ЛИНІК». Також зазначив, що лист Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” від 22.12.2017р. №010000/100000-011 та стаття з сайту інтернет видання «Економічна правда» від 10.01.2018р. не свідчать про наявність підстав для забезпечення позову в цій справі.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, Міністерство юстиції України звернулось до господарського суду Луганської області із позовом до Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України, в сумі 705 633 875, 87 грн.

Також, Міністерство юстиції України під час звернення до суду із позовом подало заяву про забезпечення позову б/н б/д в якій просило:

1) накласти арешт на майно Приватного акціонерного товариства Лисичанська нафтова інвестиційна компанія код ЄДРПОУ 32292929, місцезнаходження: вул. Свердлова, 371, офіс 1 А, м. Лисичанськ, Луганська область, 93113, а саме:

- нежитлова будівля «Спорткомплекс», загальною площею 1669,9 кв. м, розташована за адресою: Луганська область, Попаснянський район, селищна рада Малорязанцівська, комплекс виробничих будівель і споруд, 22;

- квартира, загальною площею 54 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1;

- квартира, загальною площею 68,9 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_2;

- квартира, загальною площею 54,1 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_3;

- квартира, загальною площею 69,1 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_4;

- нежитлова будівля, магазин, загальною площею 225,3 кв. м, розташована за адресою: Луганська область, Попаснянський район, селищна рада Малорязанцівська, комплекс виробничих будівель і споруд, 23;

- адміністративна будівля, загальною площею 1680,4 кв. м, розташована за адресою: Луганська область, Попаснянський район, селищна рада Малорязанцівська, комплекс виробничих будівель і споруд, 18;

- будівля, загальною площею 587,8 кв. м, розташована за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Свердлова, 371;

- профілакторій «Рідкодубє», загальною площею 3019,2 кв. м, розташований за адресою: Луганська область, Попаснянський район, селищна рада Малорязанцівська, вул. Водопровідна, 76;

- будівля, загальною площею 587,8 кв. м, розташована за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Свердлова, 371;

- будівля, трансформаторна підстанція 35/6 ТП "Білогорівка", загальною площею 215,5 кв. м, розташований за адресою: Луганська область, Попаснянський район, с. Шипилівка, вул. Миру, 64;

- будівля, насосна станція I підйому, загальною площею 613,9 кв. м, розташований за адресою: Луганська область, Попаснянський район, с. Шипилівка, вул. Миру, 63;

2) накласти арешт на нерухоме майно Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» код ЄДРПОУ 32292929 в межах ціни позову у розмірі 705633875 грн 87 коп.

Оскаржуваною ухвалою господарського суду Луганської області від 24.01.2018р. по справі №913/982/17 відмовлено у задоволенні заяви б/н та б/д Міністерства юстиції України про забезпечення позову №825/9.1-22/17 від 14.12.17 про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" (заява №23465/03).

В обґрунтування вищезазначеної ухвали судом першої інстанції зазначено, що позивачем не надано жодного доказу наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування заходів до забезпечення позову; не надано доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію майна чи підготовки дій до його реалізації; витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем; не надано доказів співвідношення прав (інтересів), про захист яких він просить, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

При розгляді вищевказаної заяви, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ст.136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч.1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов’язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов’язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об’єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або не виконання рішення господарського суду у разі не вжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із прийняттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості

Отже, виходячи з наведеного, апеляційний господарський суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обґрунтовуючи викладені в заяві обставини про вжиття заходів щодо забезпечення позову, позивач вказує, що у разі задоволення позовних вимог, виконання рішення суду може стати неможливим, оскільки відповідач може здійснити продаж належного йому майна. Крім того, на думку позивача, є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що значним чином ускладнить або унеможливить виконання рішення господарського суду у цій справі, у разі задоволення позовних вимог Міністерства юстиції України.

Оцінивши обставини, викладені в заяві про вжиття заходів, матеріали справи, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням..

Таким чином, за приписами чинного законодавства, основною метою здійснення правосуддя є захист та відновлення порушеного права відповідної особи, яка звернулась до суду із відповідною позовною заявою.

В той же час, захист порушеного права або охоронюваного законом інтересу здійснюється судом із дотримання основних засад судочинства, за наявності достатніх правових підстав та відповідних належних доказів, які підтверджують ту чи іншу обставину.

Так, стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування

З урахуванням вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається із заяви Міністерства юстиції України про забезпечення позову б/н б/д, останнє додало до вказаної заяви лише копію довіреності на представника, документ про сплату судового збору, інформацію щодо наявного у відповідача нерухомого майна з відповідних Державних реєстрів, інформацію з сайту Інтернет видання «Економічна правда» щодо продажу активів «Роснєфті» в Україні та копію листа ПРАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» від 22.12.2017р. №010000/100000-011.

Згідно листа Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” від 22.12.2017р. №010000/100000-011 останнє повідомило міністра юстиції України, що відповідач отримав позов та заяву про забезпечення позову в даній справі, у зв’язку із чим просив врахувати ті обставини, що ПРАТ «ЛИНІК» віднесено до промислових підприємств підвищеної небезпеки, у зв’язку із чим останнє здійснює постійно триваючі заходи з запобігання аваріям та екологічним катастрофам, а також здійснює інші заходи. Виконання зазначених заходів потребує регулярних витрат на оплату енергоресурсів, виплату заробітної плати технічному персоналу нафтопереробного комплексу та його охороні. Арешт рахунків і коштів призведе до неможливості доставки змінного персоналу і залишення нафтопереробного комплексу без належного догляду. Неможливість оплати витрат на вжиття заходів з запобігання аварії призведе до невиконання вказаних заходів, що може потягнути за собою суттєві техногенні та екологічні наслідки для регіону та інші тяжкі наслідки, в тому числі неможливість звернення стягнення на майно нафтопереробного комплексу у зв’язку з його втратою чи пошкодженням, що позбавить забезпечувальні заходи сенсу в цілому, притягнення адміністрації Товариства до відповідальності, в тому числі ймовірно і кримінальної. В той же час, на ПРАТ «ЛИНІК» сформовано Перелік об’єктів нерухомості, на які арешт майна може бути накладений без загрози промисловій безпеці підприємства і в межах суми позовних вимог і тому до вирішення справи по суті наполягаємо виключити з клопотання про забезпечення позову накладання арешту на рахунки і грошові кошти.

У статті з сайту інтернет видання «Економічна правда» від 10.01.2018р. зазначено, що «Роснєфть» продала всі свої заправки в Україні. Так, нафтовидобувна компанія «Роснєфть» завершила продаж роздрібних активів в України. Зазначено, що раніше в число активів «Роснєфті» в Україні входила мережа зі 141 заправної станції, оператор оптових поставок нафтопродуктів компанія «ТНК-Індастріз Україна» і нафтопереробний завод ЛІНІК у Луганській області. Зазначені активи компанії були продані 20 грудня минулого року.

Дослідивши вищевказані документи, що були надані позивачем, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що останні не свідчать, що майно відповіача, на яке позивач просить накласти арешт, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, враховуючи наступне:

- лист Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” від 22.12.2017р. №010000/100000-011 лише свідчить про наявність можливості виникнення тяжких техногенних та екологічних наслідків для підприємства відповідача та Луганського регіону в разі накладення арешту на грошові кошти Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, а також про існування переліку об’єктів нерухомості, накладення арешту на які, не призведе до загрози промисловій безпеці підприємства.

Проте, із змісту вищевказаного листа не вбачається, що позивач має наміри реалізації майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо ;

- зміст вищевказаної статті з сайту інтернет видання «Економічна правда» від 10.01.2018р. стосується продажу активів нафтовидобувної компанії «Роснєфть», а не активів Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, який є окремою юридичною особою.

До того ж, інтернет стаття є неофіційним документом та в будь-якому випадку не може бути доказом продажу активів відповідача без наявності відповідних первинних документів або інших належних та допустимих доказів, які б надали можливість для вищевказаного висновку;

- копії вищевказаних документів були подані позивачем незасвідченими, що є порушенням вимог ч.2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України та Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації ”Вимоги до оформлювання документів” (ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55.

За таких обставин, позивачем не надано жодних належних, в розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, доказів із якими діюче законодавство пов’язує застосування заходів щодо забезпечення позову.

Крім того, матеріали справи свідчать, що Приватне акціонерне товариство “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” включено до Державного реєстру об’єктів підвищеної небезпеки по Луганській області, а промислові установки нафтопереробного комплексу ПРАТ «ЛИНІК» є вибухонебезпечними, що створює необхідність здійснення відповідачем постійно триваючих невідкладних заходів із запобігання аваріям та екологічним катастрофам, що потребує відповідного фінансування.

За таких обставин, застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладання арешту на окреме майно Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” може негативно вплинути на забезпечення техногенної та екологічної безпеки в Луганському регіоні.

До того ж, відповідно до приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України” і ст. 3 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене, наявність в майбутньому потенційної можливості задоволення Міністерством юстиції України заявлених до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” позовних вимог про стягнення 705 633 875,87 грн., не може на теперішній час виправдовувати втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном., враховуючи відсутність в матеріалах справи жодних належних доказів в розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, із якими діюче законодавство пов’язує застосування заходів забезпечення позову.

Доводи скаржника стосовно наявності достатньо обґрунтованих припущень, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що значним чином ускладнить або унеможливить виконання рішення господарського суду у цій справі у разі задоволення позовних вимог Міністерства юстиції України, відхиляються апеляційним господарським судом, зважаючи на відсутність в матеріалах справи жодного належного доказу на підтвердження вищевказаних обставин.

Доводи апелянта щодо наявності обґрунтованих підстав вважати відповідача недобросовісним у правовідносинах, в яких на останнього покладається обов’язок по відшкодуванню шкоди у великих розмірах, тобто існування реального ризику невиконання рішення у справі, зважаючи на обставини встановлені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Агрокомплекс проти України», відхиляються апеляційним судом, враховуючи той факт, що зазначені твердження зводяться лише до потенційної можливості ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення позивачем реальних обставин, які б свідчили про можливість такого ухилення в майбутньому.

Отже, подана позивачем заява про забезпечення позову, за своїм змістом, зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить будь - якого обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні заяви Міністерства юстиції України про забезпечення позову.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, у зв’язку із чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала господарського суду Луганської області від 24.01.2018р. по справі №913/982/17 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 136, 137, 254, 255, 269, 270, 271, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Луганської області від 24.01.2018р. по справі №913/982/17 – залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Луганської області від 24.01.2018р. по справі №913/982/17 – залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України протягом 20 днів з дня складання її повного тексту.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено 28.02.2018р.

Головуючий суддя: Е.В. Сгара

Судді: Н.О. Мартюхіна

ОСОБА_3