Постанова № 72491289, 20.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2018 р. Справа№ 910/16953/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Кравченко Х.С.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017р.

у справі №910/16953/16 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1) Міністерство інфраструктури України

2) Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт"

про стягнення 2 946 671,52 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" про стягнення 2 946 671,52 грн., з яких 2 337 289,15 грн. заборгованість, яка утворилася у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору управління майном №б/н від 31.10.2006р., 77 808,95 грн. 3% річних та 531 573,42 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення вимог ст. 192 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, не виконав свої зобов'язання по Договору в частині сплати вигоди від майна за період з грудня 2013 року по вересень 2016 pоку, внаслідок чого у відповідача виник борг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2017р. у справі № 910/16953/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017р., частково задоволено позов Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот", треті особи у справі: Міністерство інфраструктури України, Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" про стягнення 2 946 671,52 грн., за рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача 146 699,06 грн. основного боргу, 119 930,27 грн. інфляційних втрат, 10 954,10 грн. 3% річних та 4 163,75 грн. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2017р. у справі № 910/16953/16 касаційні скарги Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" та Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017р. та рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2017р. у справі № 910/16953/16 скасовано і справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Представники позивача та представник третьої особи-1 позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача проти позовних вимог заперечували, у задоволенні позову просили відмовити з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2017р. у справі № 910/16953/16 провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 277 583,43 грн. припинено. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішуючи спір щодо виконання відповідачем договору управління майном №б/н від 31.10.2006р., суд першої інстанції послався на ту обставину, що з моменту набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2013р. у справі №910/13850/13 та встановленням сервітуту на передане в управління майно (гідротехнічні споруди - пірси та причали) відбулась істотна зміна обставин, у зв'язку з чим подальше виконання Договору втратило інтерес для управителя - Відповідача, про що він письмово повідомив установника управління листом №08-02-03/5 від 23.01.2014р., направивши останній установнику управління 24.01.2014р. згідно поштової квитанції №5713. Визнавши такий лист відмовою управителя від Договору і відрахувавши передбачені договором 60 днів, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що Договір є припиненим з 25.03.2014р., виходячи з чого вираховував заборгованість відповідача.

Не погодившись із висновками суду першої інстанції, установник управління (позивач) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій стверджував, що суд першої інстанції невірно оцінив лист управителя (відповідача) як відмову від Договору, та усупереч закону, який регулює відносини з управління майном, визнав припиненими зобов'язання за Договором. Апелянт стверджував, що управитель не повернув установнику управління передане на виконання Договору майно, а тому повинен виконувати зобов'язання, у тому числі грошові, підставою виникнення яких був Договір. У зв'язку з цим апелянт просив скасувати, як незаконне, рішення суду першої інстанції у частині відмови судом у стягненні грошових коштів і прийняти у цій частині нове рішення, яким задовольнити його вимоги.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначав, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та надав їм вірну правову оцінку.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2018р. апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кропивна Л.В. (головуючий суддя), Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018р. відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду на 12.02.2018р.

30.01.2018р. до Київського апеляційного господарського суду від третьої особи-1 надійшли пояснення до апеляційної скарги.

31.01.2018р. до Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу.

08.02.2018р. до Київського апеляційного господарського суду від третьої особи-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

12.02.2018р. до Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зміну найменування товариства, яке задоволено колегією суддів та змінено найменування відповідача з Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на Приватне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018р. оголошено перерву до 20.02.2018р.

20.02.2018р. до Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про здійснення розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Представники третьої особи-2 до судового засідання, що відбулось 20.02.2018р., не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 31 жовтня 2006 року між Державним підприємством "Адміністрація річкових портів", як установником управління та Дочірнім підприємством "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", як управителем укладено договір управління майном №б/н (надалі - Договір).

Предметом договору є зобов'язання позивача передати відповідачу на певний строк державне нерухоме майно (гідротехнічні споруди - пірси та причали) в управління, а також зобов'язання відповідача за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах позивача (пункт 1.1. договору).

У відповідності до п.п. 4.1 та 4.2 Договору строк дії договору становить один рік з дня його нотаріального посвідчення та державної реєстрації; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору після закінчення його строку, договір вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах за умови обов'язкового погодження органом управління державним майном.

Згідно п. 8.2 договору у разі відмови однієї сторони від договору управління майном, вона повинна письмово повідомити про це іншу сторону за 60 календарних днів до припинення договору.

30 жовтня 2007 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода про внесення змін до Договору управління майном №б/н від 31.10.2006р. згідно якої сторони виклали у новій редакції деякі пункти Договору, зокрема, п. 1.8 Договору, згідно якого базовий розмір вигоди від передачі майна в управління встановлюється в сумі 298 733,08 грн. за рік без ПДВ, ПДВ - 59 746,62 грн., щомісячний розмір вигоди складає 24 892,42 грн. без ПДВ, ПДВ - 4 978,88 грн., та перераховується Управителем до 20 числа місяця, наступного за звітним Установнику управління на його банківський рахунок.

Вказаною додатковою угодою від 30.10.2007р. викладено п. 2.1 Договору у наступній редакції "плата за управління майном, що належить до сплати Управителю встановлюється в розмірі 0,5% від щомісячного розміру вигоди, зазначеної в п. 1.8 цього Договору (149,37 грн. з ПДВ), з урахуванням ПДВ, на місяць, та підлягає сплаті Установником управління на користь Управителя щомісячно в грошовій формі до 25 числа місяця, наступного за звітним. Розмір щомісячної плати є постійним протягом дії цього Договору.

Управитель отримує додаткову винагороду за управління майном у вигляді різниці від суми вигоди, яка залишилася після відрахування обов'язкової вигоди, вказаної в п. 1.8. за погодженням з Установником управління.

У разі, якщо в результаті управління майном, Управитель не отримає вигоди, вказаної в п. 1.8., то Управитель компенсує брак суми обов'язкової вигоди за рахунок власних коштів, та не отримує ніякої винагороди".

24 грудня 2008 року між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода до Договору, відповідно до якої Договір було викладено у новій редакції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2009р. у справі №2/17 визнано дійсними Додаткову угоду, укладену між Позивачем та Відповідачем 30.10.2007р., а також Додаткову угоду, укладену між Позивачем та Відповідачем 24.12.2008р., в частині строку дії Договору, який складає 7 років з дня його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Таким чином, згідно вищенаведеного судового рішення та умов п. 4.1 в редакції додаткової угоди від 24.12.2008р., строк дії договору управління майном було продовжено до 31.10.2013р.

Міністерством транспорту та зв'язку України, як органом управління державним майном, листом від 03.03.2010р. за №1089/04/14-10 було погоджено продовження терміну дії Договору до 30.09.2016р.

Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "УКРРІЧФЛОТ" є правонаступником всіх прав та обов'язків Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "УКРРІЧФЛОТ", ПАТ "Судноплавна компанія "УКРРІЧФЛОТ" є повним та єдиним правонаступником прав та обов'язків Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "УКРРІЧФЛОТ", відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів товариства від 20.04.2011р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2013р. у справі №910/13850/13, яке набрало законної сили 24.12.2013р., на вимогу відповідача був встановлений сервітут щодо об'єктів нерухомого майна, зокрема причалів, що є предметом Договору управління майном, а між ДП "Адміністрація річкових портів" та ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" були підписані проміжні акти приймання-передачі користування майном на підставі сервітуту від 31.03.2016р., від 23.06.2016р., від 30.06.2016р., від 31.07.2016р., від 31.08.2016р.

Строк сервітуту установлений на 49 років.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що сервітуарій приступив до виконання зобов'язань і за користування чужим майном, включаючи гідроспоруди, сплатив на розрахунковий рахунок ДП "Адміністрація річкових портів" за період з квітня 2014 року по серпень 2016 року грошові кошти на загальну суму 1 369 000,00 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: платіжне доручення №415 від 16.04.2014р. на суму 67 000,0 грн.; платіжне доручення №1441 від 27.05.2014р. на суму 67 000,0 грн.; платіжне доручення №2397 від 18.06.2014р. на суму 67 000,0 грн.; платіжне доручення №3458 від 16.07.2014р. на суму 67 000,0 грн.; платіжне доручення №4571 від 12.08.2014р. на суму 67 000,00 грн.; платіжне доручення №7130 від 15.10.2014р. на суму 67 000,0 грн.; платіжне доручення №7131 від 15.10.2014р. на суму 67 000,00 грн.; платіжне доручення №456066 від 14.12.2015р. на суму 100 000,00 грн.; платіжне доручення №577 від 25.01.2016р. на суму 100 000,00 грн.; платіжне доручення №1957 від 26.02.2016р. на суму 100 000,00 грн.; платіжне доручення №2494 від 17.03.2016р. на суму 100 000,00 грн.; платіжне доручення №382 від 26.04.2016р. на суму 100 000,0 грн.; платіжне доручення №4916 від 20.05.2016р. на суму 100 000,00 грн.; платіжне доручення №7888 від 21.07.2016р. на суму 100 000,00 грн.; платіжне доручення №6620 від 29.06.2016р. на суму 100 000,00 грн.; платіжне доручення №2050 від 23.08.2016р. на суму 100 000,00 грн.

Відповідач листом від 23.01.2014р. (а.с. 25, т.2) повідомив позивачу про те, що не вважає себе зобов'язаним за Договором, починаючи з 24 грудня 2013 року, у зв'язку з встановленням сервітуту і виникнення правової колізії, за якою він змушений платити двічі за користування причалами на підставі Договору та за сервітут.

У свою чергу, 11.11.2014р. позивач звернувся з листом до відповідача (отиманий 14.11.2014р.), у якому спираючись на п. 8.2. Договору, повідомляв про припинення Договору (а.с. 187, т.1).

У вересні 2016 року позивач подав позов на захист свого права, як установника управління майна за Договором, про отримання плати від управителя за передане тому в управління майно, платежі за яким не сплачені у період з грудня 2013 року по вересень 2016 року.

Суд апеляційної інстанції, повторно розглядаючи справу вважає, що Договір з управління майном є припиненим з дня набрання законної сили рішенням суду, яким встановлено сервітут.

До такого висновку суд другої інстанції дійшов з огляду на наступне.

В силу закону сервітут є речовим правом на чуже майно, який може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 ЦК України).

Сервітут встановлюється на вимогу власника, який не може іншим чином задовольнити свої потреби, і суб'єктом права постійного користування. Якщо сторони не досягли згоди про встановлення сервітуту, спір вирішується судом. До вступу у законну силу рішення суду право користування чужим майном у позивача не виникає.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільні права та інтереси таким способом, як зміна правовідношення, або припинення правовідношення.

На відміну від сервітуту, відносини довірчого управління є зобов'язально-правовими, а не речовими.

За договором управитель не має на меті задоволення за рахунок користування та володіння чужим майном власних потреб, адже вигоду від переданого управителеві майна отримує установник управління, а фактичні та юридичні дії щодо цього майна здійснюються управителем виключно в інтересах установника управління або вказаної ним особи (Вигодонабувача). Доходи від переданого в управління майна також належать установнику управління.

Таким чином, не використовуючи майно у власному інтересі, довірчий управитель надає власнику послуги і вчиняє відносно чужого майна фактичні та юридичні дії, які не мають на меті створення нової речі, чи її переробки. Метою управителя є отримання ним винагороди від власника (установника управління).

За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) стаття 1029 Цивільного кодексу України.

Відсутність у довірчому управлінні якостей речового права означає, що договір управління слід вважати припиненим відносно майна, яким власник (установник управління) розпорядився самостійно. У такому разі сам факт такого розпорядження є допустимою по закону відмовою установника управління від договору.

У випадку примусового встановлення сервітуту судом, рішення суду має силу розпорядчого акту стосовно чужого майна, а тому припиняє договір управління з набранням рішенням суду законної сили.

Такий висновок не суперечить визначеним статтею 1044 Цивільного кодексу України підставам припинення договору управління.

Відповідно до частини першої статті 1044 Цивільного кодексу України договір управління майном припиняється у разі: 1) загибелі майна, переданого в управління; 2) припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку; 3) смерті фізичної особи - вигодонабувача або ліквідації юридичної особи - вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором; 4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором; 5) визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності або смерті; 6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном; 7) відмови установника управління від договору з іншої, ніж указана в пункті 6 цієї частини, причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором; 8) визнання фізичної особи - установника управління банкрутом; 9) повного завершення виконання сторонами договору управління майном; 10) дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено цим договором, або за рішенням суду.

У цьому зв'язку суд апеляційної інстанції не може погодитися з правовою оцінкою, яку надав суд першої інстанції листу відповідача від 23.01.2014р. №08-02-03/5.

Оцінюючи вказаний лист, місцевий господарський суд допустив, що цей лист є відмовою управителя від Договору у розумінні частини другої статті 1044 Цивільного кодексу України та п. 8.2 цього Договору, що є підставою для припинення дії Договору через 60 календарних днів після повідомлення Відповідача.

Між тим, такий висновок суперечить встановленим апеляційним судом фактичним обставинам справи, адже за висновком суду апеляційної інстанції укладений між сторонами Договір припинився достроково, з 24.12.2013р.

Листи як позивача, так і відповідача, від 11.11.2014р. та 23.01.2014р. відповідно, не мають юридичної сили факту відмови сторони від Договору, оскільки такий припинився раніше.

З огляду на встановлене колегія суддів вважає неспроможними твердження апелянта з приводу того, що якщо Договір управління майном недійсним не визнавався і продовжує свою дію, то відповідач повинен був виконувати свої грошові зобов'язання перед позивачем за Договором у період з грудня 2013 року до вересня 2016 року. Підставою припинення цивільних прав та обов'язків є сам факт припинення зобов'язання. Грошові зобов'язання управителя припинилися з 24.12.2013р., а тому установник управління не отримує захисту на вимоги про примусове стягнення коштів, які заявлені ним до управителя, за період з 24.12.2013р.

Доводи апелянта з приводу того, що Договір не може вважатися припиненим адже гідротехнічні споруди, які були передані в управління, не були повернуті установнику управління за актом приймання-передачі, вірно відхилені судом першої інстанції, оскільки право на користування майном позивача виникло у відповідача в силу сервітуту.

На підставі розрахунку позивача, судом першої інстанції була розрахована заборгованість відповідача за Договором за період з 24.12.2013 року по 24.03.2014 року, яка складала 146 699,06 грн., а саме: за грудень 2013р. - 10 920,29 грн.; за січень 2014 р. - 48 458,27 грн.; за лютий 2014 р. - 48 749,02 грн.; за березень 2014 р. - 38 571,48 грн. (49 821,49 грн. / 31 день * 24 дні).

За перерахунком суду з відповідача на користь позивача підлягали стягненню: 146 699,06 грн. основного боргу, 119 930,27 грн. інфляційних та 3% річних в розмірі 10 954,10 грн.

До прийняття рішення у справі 25.05.2017р. відповідач добровільно сплатив на користь позивача 281 747,18 грн. заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням № 1221 від 25.05.2017р.

Апелянтом оскаржується рішення суду лише в частині відмови у задоволенні судом решти вимог позивача.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Що стосується заяви представника відповідача, в якій він просив покласти на позивача понесені судові витрати, у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 71 884,92 грн., які відповідач має сплатити, згідно до договору про надання правової допомоги №0862-494 від 01.11.2016р., акту здачі-прийняття виконаних робіт №18 від 13.02.2018р. та рахунку на оплату №21122 від 13.02.2018р., то колегія суддів задовольняє вказану заяву, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи наведене, судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017р. у справі №910/16953/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017р. у справі №910/16953/16 - залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" (04119, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 40, ЄДРПОУ 33404067) на користь Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (04071, м. Київ, вул. Електриків, буд. 8, ЄДРПОУ 00017733) 71 884 (сімдесят одна тисяча вісімсот вісімдесят чотири) грн. 92 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

3. Матеріали справи №910/16953/16 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст складено 27.02.2018р.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко