Рішення № 72490526, 21.02.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/133/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2018 справа № 908/2478/17

м. Запоріжжя

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Технокомплекс” (03062, місто Київ, проспект Перемоги, 65)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Скіф-Фарм” (71001, Запорізька область, Більмацький район, смт. Більмак, вул. Вороніна, 100-В)

про стягнення 11593,05 грн. основного боргу, 1454,15 грн. інфляційних втрат, 333,00 грн. 3% річних та 2928,71 грн. пені за договором поставки № 48 від 01.12.2016

господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.

при секретарі судового засідання Чубар М.В.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 22.03.2017;

від відповідача: не з’явився

Товариство з обмеженою відповідальністю “Фірма “Технокомплекс” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Скіф-Фарм” 11593,05 грн. основного боргу, 1454,15 грн. інфляційних втрат, 333,00 грн. 3% річних та 2928,71 грн. пені за договором поставки № 48 від 01.12.2016.

Ухвалою суду від 13.12.2017 порушено провадження у справі № 908/2478/17, присвоєно справі номер провадження 18/133/17, судове засідання призначене на 24.01.2018.

У судовому засіданні 24.01.2018 суд повідомив, що 15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Зважаючи на те, що розгляд справи не було розпочато по суті до набрання чинності новою редакцією ГПК України, суд визначив розгляд в судовому засіданні 24.01.2018 продовжувати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.

Ухвалою від 24.01.2018 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 21.02.2018.

В судовому засіданні 21.02.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За клопотанням позивача судові засідання 24.01.2018 та 21.02.2018 проводилися в режимі відеоконференції.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав повністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на договір поставки товарів медичного призначення № 48 від 01.12.2016 та зазначив, що згідно умов договору відповідачу поставлено товар на загальну суму 11593,05 грн. За доводами позивача, в порушення умов договору та чинного законодавства вартість отриманого товару відповідачем не сплачено, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість за договором в сумі 11593,05 грн., що є підставою для покладення на відповідача додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором та законом пені, 3% річних та інфляційних втрат. Посилаючись на приписи статей 525, 526, 530, 712 ЦК України та ст. 193 ГК України, позивач просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання двічі не з’явився.

Згідно ст. 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов’язковою. <…> Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п’ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії. <…> Суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв’язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв’язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. <…>

Ухвала господарського суду від 24.01.2018 з інформацією про час та місце судового розгляду заяви своєчасно направлена судом на усі відомі адреси учасників судового процесу.

Поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції підтверджується отримання ухвали суду від 13.12.2017 повноважним представником відповідача. Отже, про знаходження спору на розгляді суду відповідач обізнаний.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зважаючи на належне повідомлення всіх учасників процесу про розгляд справи, суд вирішив за доцільне розглянути справу за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю в судовому засіданні представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Технокомплекс” (постачальником, позивачем у справі) 01.12.2016 укладено з товариством з обмеженою відповідальністю “Скіф-Фарм” (покупцем, відповідачем у справі) договір поставки товарів медичного призначення № 48 (надалі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору на умовах даного договору постачальник зобов’язався поставити та передати у власність покупця визначені цим договором товари медичного призначення (товар), в асортименті, по цінах та у кількості відповідно до накладних, які є невід’ємною частиною даного договору, а покупець зобов’язався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Згідно із п. 1.2 Договору передача товару здійснюється частинами, асортимент, кількість та ціна якого зазначається в накладних, що є невід’ємною частиною даного договору.

За визначенням п. 2.1 Договору, оплата за поставлену партію товару здійснюється покупцем у строк, вказаний у видатковій накладній, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом п. 6.3 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату постачальнику ціни товару покупець виплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за весь час прострочки. У випадку порушення покупцем строків оплати постачальник залишає за собою право в односторонньому порядку припинити поставку.

Відповідно до п. 8.2 Договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2017, включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов’язків.

Позивачем поставлено відповідачу товар за видатковими накладними:

- № ЗПР-01535 від 06.12.2016 на суму 12233,31 грн. – строк оплати до 06.12.2016,

- № ЗПР-01606 від 13.12.2016 на суму 354,60 грн. – строк оплати до 13.12.2016,

- № ЗПР-01605 від 13.12.2016 на суму 2330,46 грн. – строк оплати 13.12.2016.

Вартість отриманого товару за видатковою накладною № ЗПР-01535 від 06.12.2016 сплачено відповідачем частково в сумі 3315,32 грн., залишок боргу за цією накладною – 8907,99 грн. Видаткові накладні від 13.12.2016 залишені відповідачем без оплати.

В повному обсязі вартість отриманого товару відповідачем не оплачено, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість за договором в сумі 11593,05 грн., що стало підставою для звернення з даним позовом про стягнення заборгованості та передбачених договором та законом штрафних і компенсаційних санкцій.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, заслухавши представника позивача, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В силу п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовами Договору передбачено обов’язок відповідача сплатити вартість отриманого товару у строк, визначений у відповідній видатковій накладній (п. 2.1 Договору).

Видатковими накладними, стягнення заборгованості за якими є предметом спору, визначено строк оплати – 06.12.2016 та 13.12.2016.

Факт поставки, кількість та вартість переданого за Договором товару підтверджується видатковими накладними, підписаними без зауважень та скріпленими печатками сторін (арк. справи 10-12).

Вартість отриманого товару відповідачем на момент розгляду справи в повному обсязі не оплачено.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Технокомплекс” щодо стягнення з відповідача суми 11593,05 грн. основного боргу за договором в повному обсязі.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов’язання позивач просить суд стягнути з відповідача 1454,15 грн. інфляційних втрат, 333,00 грн. 3% річних та 2928,71 грн. пені.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов’язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Разом з тим, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вимога про стягнення пені заявлена позивачем на підставі пункту 6.3 Договору, за змістом якого, за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та пеню в розмірі подвійної облікової ставки від суми простроченого платежу за весь час прострочення.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, даним положенням передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Оскільки положення договору в даному випадку не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України (посилання в договорі на стягнення пені за кожний день прострочення не є визначенням періоду часу), то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом шестимісячного строку.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Неоплаченою в повному обсязі є вартість товару, отриманого за видатковою накладною від 06.12.2016 – строк оплати до 06.12.2016, та за видатковими накладними від 13.12.2016 – строк оплати до 13.12.2016. Отже, прострочення виконання зобов’язання щодо оплати товару за видатковою накладною від 06.12.2016 в сумі 8907,99 грн. у відповідача виникло починаючи з 07.12.2016, строк нарахування пені закінчується 07.06.2017, за видатковими накладним від 13.12.2016 прострочення виникло з 14.12.2016, строк нарахування пені припиняється 14.06.2017.

Позивачем вимога про стягнення пені заявлена за період з 14.12.2016 по 29.11.2017.

Судом здійснено розрахунок пені, виходячи з суми боргу за відповідними видатковими накладними, дати виникнення зобов’язання по оплаті за кожною окремо видатковою накладною, з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування, починаючи з 14.12.2016, та встановлено, що обґрунтованою є сума пені в розмірі 1538,60 грн., яка розрахована наступним чином: за видатковою накладною від 06.12.2016 пеня нараховується з 14.12.2016 (визначено позивачем у розрахунку) по 07.06.2017 (закінчення строку прострочення зважаючи на приписи ч. 6 ст. 232 ГК України), що складає 176 днів; за видатковими накладними від 13.12.2016 пеня нараховується аналогічно з 14.12.2016 по 14.06.2017, що складає 183 дня. Отже, вимога по стягнення пені підлягає частковому задоволенню в сумі 1538,60 грн., в решті вимоги в цій частині суд відмовляє через необґрунтованість.

Також, судом перевірено розрахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та визнано не вірним, оскільки допущено помилку при підрахуванні кількості днів прострочення. За умови вірного розрахунку 3 % річних до стягнення підлягає сума 334,40 грн. При цьому, суд виходив з дати початку порушення грошового зобов’язання та суми боргу, що існувала у спірний період. Вимога про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню у заявленій позивачем сумі в розмірі 333,00 грн., оскільки це не суперечить процесуальним правам сторін.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, в якому зазначено, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», врахувавши дати початку порушення грошового зобов’язання, суми боргу, що існувала у спірний період на останній день місяця (з січня по жовтень 2017 року), суд встановив, що за заявлений позивачем період сума втрат від інфляції складає 1337,77 грн., тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат задовольняється судом частково в наведеній сумі, в решті заявлених вимог про стягнення інфляційних втрат слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 74 ГПК України і не надав до суду доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов’язання по оплаті отриманого товару.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 1452,20 грн. судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 165, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Скіф-Фарм” (71001, Запорізька область, Більмацький район, смт. Більмак, вул. Вороніна, 100-В, ідентифікаційний код 39829758) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Технокомплекс” (03062, місто Київ, проспект Перемоги, 65, ідентифікаційний код 19117325) 11593,05 грн. (одинадцять тисяч п’ятсот дев’яносто три грн. 05 коп.) основного боргу, 1538,60 грн. (одну тисячу п’ятсот тридцять вісім грн. 60 коп.) пені, 333,00 грн. (триста тридцять три грн. 00 коп.) 3% річних, 1337,77 грн. (одну тисячу триста тридцять сім грн. 77 коп.) інфляційних втрат та 1452,20 грн. (одну тисячу чотириста п’ятдесят дві грн. 20 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 01.03.2018.

Суддя В.В. Носівець