Постанова № 72486704, 26.02.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Капинос О.В.

Суддя-доповідач:Шевчук С.М.

ПОСТАНОВА

іменем України

"26" лютого 2018 р. Справа № 806/475/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів: Мацького Є.М.

Шидловського В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Витрикузи В.П.,

сторін та їх представників: позивач ОСОБА_3, від відповідача - пред. Вдасюк В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "31" жовтня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації, Житомирської обласної державної адміністрації про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся з адміністративним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення (зміну) позовних вимог, просив визнати незаконним його звільнення з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації, поновити на вказаній посаді з 27.01.2017 та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.10.2017 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову та прийняти нову про задоволення позовних вимог. Зокрема позивач вказав, що його звільнення здійснено без законної підстави, у зв'язку з чим він має бути поновлений на попередньому місці роботи.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 07.12.2015 №373-к ОСОБА_3 призначено на посаду начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації.

23.11.2016 позивачем подано на ім'я голови Житомирської обласної державної адміністрації заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін з 10.12.2016.

14.12.2016 позивачем подано заяву про звільнення його з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації за переведенням для подальшої роботи в управлінні Держпраці у Житомирській області.

26.01.2017 розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації №8-к, відповідно до п.3 ст.86 Закону України "Про державну службу", п.1 ст.36 КЗпП України, погодження Міністерства екології та природних ресурсів України від 30.12.2016 №5/3-14/12020-16, ОСОБА_3 звільнено з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації 27.01.2017 за угодою сторін. (т.1 а.с.133)

Позивач, вважає звільнення його із займаної посади незаконним, тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, встановленим судом обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України "Про державну службу", який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

За змістом ч.1 ст.83 Закону України "Про державну службу", крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

Отже, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими Кодексом законів про працю України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не визначено спеціальним законом.

Відповідно до ст. 5-1 Кодексу законів про працю України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 Кодексу законів про працю України).

Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Встановлено, що 26.01.2017 розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації №8-к, відповідно до п.3 ст.86 Закону України "Про державну службу", п.1 ст.36 КЗпП України, погодження Міністерства екології та природних ресурсів України від 30.12.2016 №5/3-14/12020-16, ОСОБА_3 звільнено з посади управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації 27.01.2017 за угодою сторін. При цьому, підставою для видачі такого наказу зазначено: заява ОСОБА_3.

Як зазначено вище, ОСОБА_3 23.11.2016 на ім'я голови Житомирської обласної державної адміністрації подано заяву про звільнення його із займаної посади за згодою сторін з 10.12.2016 (т.1 а.с. 123). Позивачем обумовлені обставини не заперечуються.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що така підстава як "угода сторін" розуміє під собою саме угоду, тобто взаємне погоджене вільне волевиявлення як роботодавця так і працівника, спрямоване на закінчення трудових правовідносин та таке волевиявлення має бути реальним, яке проявляється у вчиненні відповідних дій на досягнення кінцевого результату - припинення трудових відносин. Основними ж умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Однією з ознак, характерних для звільнення за угодою сторін, тобто взаємного волевиявлення, є відсутність зобов'язань сторін виконувати будь-які процесуальні дії одна стосовно іншої, зокрема, у вигляді попередження, зобов'язання щодо працевлаштування тощо.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 р. № 9 (далі - Постанова Пленуму ВСУ) роз'яснено, що в разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Таким чином, з огляду на зміст вказаних норм закону, для припинення трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України сторонам необхідно досягти згоди щодо такого звільнення. Припинити трудовий договір можна у будь-який час після досягнення угоди між роботодавцем та працівником, і якщо одна із сторін погоджується на пропозицію іншої, то вважається, що сторони досягли угоди про припинення договору і працівник звільняється з роботи.

Встановлено, що заява позивача про звільнення за угодою сторін містить підпис позивача, підставу для звільнення, дату звільнення. При цьому, заява була прийнята відповідачем та погоджена, про що свідчить резолюція керівника: "Підготувати розпорядження після отримання погодження з Міністерства екології". Отже, згода роботодавця про звільнення позивача за угодою сторін, надана шляхом накладення на заяві відповідної резолюції керівником.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що взаємними діями позивача і відповідача погоджено звільнення за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Апеляційний суд звертає увагу, що Верховний Суд України у своїй постанові від 15 жовтня 2013 року (справа №21-320а13) зазначив, що анулювання домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом щодо звільнення працівника з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП, можливе при взаємній згоді власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу і працівника. Тобто, анулювання такої домовленості в односторонньому порядку не допускається.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що між роботодавцем та позивачем була взаємна згода щодо скасування раніше досягнутої домовленості про звільнення, а відтак про визнання такої угоди недійсною (її анулювання).

Вірним є висновок суду першої інстанції про дотримання відповідачем процедури звільнення ОСОБА_3 за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, враховуючи викладене.

Відповідно до Положення про Управління екології та природних ресурсів Житомирської облдержадміністрації, затвердженого розпорядженням голови облдержадміністрації від 03.08.2015 №229, Управління утворюється головою обласної державної адміністрації, підзвітне і підконтрольне голові облдержадміністрації, Міністерству екології та природних ресурсів України. Управління очолює начальник, який призначається і звільняється з посади головою облдержадміністрації згідно із законодавством про державну службу.

Розділом XI "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про державну службу" (п.11 ч.4 ст.10 "Державний секретар міністерства") визначено, що державний секретар міністерства відповідно до покладених на нього завдань погоджує у передбачених законом випадках призначення на посади та звільнення з посад керівників відповідних структурних підрозділів обласних державних адміністрацій.

Тобто, для звільнення позивача із займаної посади обов'язковою умовою було погодження Міністерства екології та природних ресурсів.

З метою дотримання, визначеної чинним законодавством процедури, облдержадміністрація звернулася до Міністерства екології та природних ресурсів України з метою отримання погодження звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Управління. (т.1 а.с.136)

Крім того встановлено, що згідно з листком непрацездатності серія АДА №382362 з 14.11.2016 по 14.12.2016 позивач перебував на лікарняному, до роботи мав приступити 14.12.16.

Однак, з 14.12.2016 позивач знову перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серія АДА №382913 і до роботи мав приступити 19.12.2016. (т.1 а.с.124)

Надалі позивач, перебуваючи на лікарняному, подав голові Житомирської облдержадміністрації заяву про погодження йому 12 календарних днів щорічної відпустки з 19.12.2016.

На підставі наказу Управління екології та природних ресурсів Житомирської облдержадміністрації від 19.12.2016 №48-вп "Про надання невикористаної частини основної щорічної відпустки ОСОБА_3", який видано на підставі листа облдержадміністрації від 14.12.2016 №30/615-к про погодження відпустки позивачу, ОСОБА_3 надано чергову відпустку терміном 12 календарних днів (до роботи мав приступити 03.01.2017).

Разом з тим, позивачем подано голові Житомирської облдержадміністрації заяву від 03.01.2017 про погодження йому 10 календарних днів щорічної відпустки.

В подальшому позивачем подано голові Житомирської облдержадміністрації заяву від 16.01.2017 про погодження йому 5 календарних днів щорічної відпустки з 16.01.2017.

На підставі наказу Управління екології та природних ресурсів Житомирської облдержадміністрації від 16.01. 2017 №5-вп "Про надання невикористаної частини основної щорічної відпустки ОСОБА_3", який видано на підставі листа облдержадміністрації від 16.01.2017 №30/12-к про погодження позивачу відпустки, ОСОБА_3 надано чергову відпустку терміном 5 календарних днів (до роботи мав приступити 23.01.2017). (т.1 а.с.55)

У подальшому позивачем подано голові Житомирської облдержадміністрації заяву від 23.01.2017 про погодження йому 5 календарних днів щорічної відпустки з 23.01.2017.

На підставі наказу Управління екології та природних ресурсів Житомирської облдержадміністрації від 23.01. 2017 №6-вп "Про надання додаткової оплачуваної відпустки ОСОБА_3", який видано на підставі листа облдержадміністрації від 13.01.2017 №30/24-к, ОСОБА_3 надано відпустку терміном 5 календарних днів з 23.01.2017 по 27.01.2017 включно. (т.1а.с.56)

З матеріалів справи вбачається, що лист Міністерства екології та природних ресурсів України №5/3-14/12020-16 від 30.12.2106 про погодження звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації надійшов до канцелярії облдержадміністрації 03.01.2017 та був направлений голові облдержадміністрації для накладення резолюції щодо виконання документу, після чого був виданий наказ про звільнення позивача на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що таке погодження передбачено п.3 Розділу ХІІ Регламенту обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 29.11.2007 №401, у якому вказано, що проекти розпоряджень до їх внесення обласній державній адміністрації підлягають обов'язковому погодженню із заінтересованими структурними підрозділами облдержадміністрації, у разі потреби - з іншими заінтересованими органами та організаціями та візуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки погодження з Міністерства екології та природних ресурсів України на звільнення ОСОБА_3 надійшло до відповідача лише 03.01.2017, відповідач не мав можливості звільнити позивача за відсутності такого погодження, оскільки це є порушенням процедури звільнення.

Щодо доводів позивача про протиправність його звільнення у період відпустки, слід зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що працівник, перед його звільненням має право відбути невикористану відпустку. При цьому, останній день відпустки є датою звільнення.

Враховуючи викладене та те, що в ході розгляду справи підтверджено намір позивача звільнитися за угодою сторін та згода про таке звільнення досягнута з відповідачем, останнім за бажанням позивача було надано невикористану відпустку перед звільненням, після чого в останній день відпустки позивача було звільнено, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 правомірно було звільнено із займаної посади в останній день відпустки.

Що стосується поданої ОСОБА_3 заяви від 14.12.2016 про звільнення його за переведенням для подальшої роботи в Управлінні Держпраці у Житомирській області, слід зазначити наступне.

Встановлено, що після поданої позивачем заяви про звільнення його за угодою сторін з 10.12.2016, 14.12.2016 ним подано заяву про звільнення з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації за переведенням для подальшої роботи в Управлінні Держпраці у Житомирській області. Заява позивача від 14.12.2016 не була задоволена, оскільки з місця роботи, куди мав намір перевестися позивач, не було інформації (листа) стосовно намірів прийняти його на роботу.

Так, згідно п.5 ст.36 КЗпП України, підставами для припинення трудового договору є, зокрема, переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що вказана норма передбачає угоду трьох сторін - нового роботодавця, працівника та попереднього роботодавця. Тобто, для звільнення працівника у порядку переведення не достатньо заяви лише його заяви, а необхідне відповідне звернення від майбутнього роботодавця щодо звільнення в порядку переведення.

Таким чином, наказ про звільнення в порядку переведення за його згодою на іншу роботу видається на підставі відповідного звернення нового роботодавця з проханням звільнити працівниками у порядку переведення. При цьому, у попереднього роботодавця відсутній обов'язок витребувати таке звернення від нового роботодавця, оскільки таке звільнення ініціюється самим працівником та новим роботодавцем.

Оскільки від Управління Держпраці в Житомирській області до відповідача не надходило листа з проханням звільнити ОСОБА_3 за переведенням, колегія суддів приходить до висновку про правомірність дій відповідача щодо не задоволення заяви ОСОБА_3 від 14.12.2016 про звільнення його за переведенням.

Безпідставними є покликання позивача, що ним було відкликано свою заяву від 23.11.2016 шляхом подання ним 14.12.2016 нової заяви про звільнення за переведенням, оскільки своєї згоди на анулювання попередньої домовленості про звільнення за угодою сторін ним не висловлено, тобто взаємної згоди між працівником і роботодавцем щодо анулювання попередньої згоди про звільнення позивача за угодою сторін досягнуто не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_3 з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України повністю узгоджуються з вимогами законодавства, а наказ про таке звільнення прийнятий на підставі та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог у цій частині. Не підлягає задоволенню і вимоги стосовно поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності дій відповідача та відсутності підстав для задоволення позову.

З огляду на наведене, апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "31" жовтня 2017 р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.М. Шевчук

судді: Є.М. Мацький

В.Б. Шидловський

Повний текст постанови виготовлено "28" лютого 2018 р.