Постанова № 72482291, 28.02.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/9462/16-ц Номер провадження 22-ц/775/184/2018

Суддя доповідач Мальований Ю.М.

категорія 81

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Мальованого Ю.М.,

суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В.,

за участю секретаря: Марченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут у залі судового засідання № 4 цивільну справу № 243/9462/16-ц за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, заінтересовані особи: Лиманський міський відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Державне підприємство «Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств», за апеляційною скаргою Лиманського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 1 грудня 2017 року (суддя Хаустова Т.А.), -

В С Т А Н О В И В:

16 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця Лиманського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, в якій зазначила, що з березня 2016 року на виконанні у Лиманському міському відділі Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області знаходився судовий наказ № 243/10094/15-ц про стягнення на її користь з Державного підприємства «Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств» нарахованої але не виплаченої заробітної плати в сумі 13 319 гривень 50 копійок. Вказаний виконавчий документ їй було повернуто постановою державного виконавця від 29 вересня 2016 року. Про існування вказаної постанови вона дізналась з листа Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 20 жовтня 2016 року, який отримала 28 жовтня 2016 року. ОСОБА_1 вважає, що дії Лиманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо повернення виконавчого листа є протиправними, таким що вчинені із порушенням норм матеріального і процесуального права.

Просила суд поновити строк для звернення до суду зі скаргою. Також просила визнати постанову державного виконавця від 29 вересня 2016 року про повернення виконавчого документу стягувачу незаконною та визнати незаконною бездіяльність державного виконавця Лиманського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо невиконання рішення суду. Просила зобов'язати керівника державного виконавця Лиманського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області подати казначейству протягом 10 днів з дня складення відповідного акту оригінал виконавчого документу разом із супровідним листом та завірені належним чином копії інших матеріалів виконавчого провадження; визнати незаконною бездіяльність державного виконавця Лиманського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, яка полягає в неповідомленні їй номеру вказаного виконавчого провадження та ідентифікатору доступу, зобов'язати повідомити вказані дані на її електронну адресу.

28 листопада 2016 року ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Лиманського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

26 січня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Донецької області скасовано ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 28 листопада 2016 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

10 квітня 2017 року ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області задоволена скарга ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Лиманського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 08 червня 2017 року скасовано ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області і справу направлено на новий судовий розгляд.

06 липня 2017 року ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання скарги на бездіяльність державного виконавця залишено без задоволення, скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця при виконанні рішення суду залишено без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24 жовтня 2017 року скасовано ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06 липня 2017 року, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

01 грудня 2017 року ухвалою Слов'янського мсіькрайонного суду Донецької області задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця при виконанні рішення суду.

Визнано незаконною постанову державного виконавця Лиманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29 вересня 2016 року про повернення виконавчого документа при виконанні рішення суду № 243/10094/15-ц про стягнення на користь ОСОБА_1 суми 13 319,50 грн.;

- визнано незаконною бездіяльність державного виконавця Лиманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, яка полягає у невиконанні рішення суду відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

- зобов'язано керівника державного виконавця Лиманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області подати відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Казначейству протягом 10 днів з дня складання державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження;

- визнано незаконною бездіяльність державного виконавця Лиманського міського Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, яка полягала у неповідомленні на прохання ОСОБА_1, викладеного у її зверненні № КА-5882077 від 10 жовтня 2016 року, поданому через Урядовий інтактний Центр, номера виконавчого провадження та ідентифікатор доступу;

- зобов'язано державного виконавця Лиманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області повідомити ОСОБА_1 номер виконавчого провадження та ідентифікатор доступу з виконання рішення суду № 243/10094/15-ц про стягнення на її користь суми 13 319,50 грн. на її електронну адресу.

З вказаною ухвалою суду не погодився Лиманський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 01 грудня 2017 року та відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що державним виконавцем була проведена відповідна робота щодо перевірки майнового стану боржника. На розрахункові рахунки боржника у банківських установах, а саме ПАТ КБ «Приватбанк», АТ «УкрСиббанк», ПАТ «Промінвестбанк», ГУДКСУ в Донецькій області було накладено арешт, проте кошти на них відсутні. Вважає, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції невірно послався на ч. 3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», та дійшов помилкового висновку про обов'язок відділу ДВС подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості необхідні для перерахування стягуваних коштів, оскільки державний виконавець повинен був вчинити вказані дії за наявності підстав для повернення виконавчого документу відповідно до пунктів 2-5, 9 частини 1 статті 47 ЗУ «Про виконавче провадження», а не відповідно до ч. 5 статті 47 ЗУ «Про виконавче провадження» на підставі якої державним виконавцем винесено оскаржувану постанову. Також зазначає, що у боржника відсутні розрахункові рахунки в ГУДКСУ в Донецькій області. Тому передавати виконавчий документ до органів Казначейської служби у разі відсутності у боржника відкритих там рахунків не має сенсу, так як списання коштів провести не буде можливості.

Крім того, зазначив, що суд помилково прийшов до висновку про те, що відділ ДВС не повідомив ОСОБА_1 номер виконавчого провадження та ідентифікатор доступу. Виконати це не було можливості, оскільки у виконавчому документі та у заяві стягувач вказала лише адресу зворотного зв'язку, а саме: АДРЕСА_1, куди поштове відправлення не здійснюється. Тому на дату подання апеляційної скарги виконавчі документи перебувають у відділі.

Сторони та їх представники були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, що у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Лиманського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець повинен був діяти відповідно до вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року.

З такими висновками суду апеляційний суд погоджується з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 23 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Державної виконавчої служби Гірницького району м. Макіївки про примусове виконання судового наказу №243/10094/15-ц 2-н/243/1781/2015, виданого 12 жовтня 2015 року Слов'янським міськрайонним судом Донецької області, яким на її користь було стягнуто з державного підприємства «Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств» заборгованість по заробітній платі у розмірі 13 319 гривень 50 копійок (т. 1 а.с. 65-67).

24 березня 2016 року постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби Краснолиманського міського управління юстиції Терехової Л.В. було відкрито виконавче провадження (т. 1 а.с. 63).

1 квітня 2016 року постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби Краснолиманського міського управління юстиції Терехової Л.В. виконавче провадження ВП № 50615571 про стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі приєднано до зведеного виконавчого провадження ВП 50607789 (а.с. 59).

23 березня 2016 року, в межах зведеного виконавчого провадження, була винесена постанова про арешт коштів боржника Державного підприємства «Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств» в банківських установах, а саме в: Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк», Акціонерному товаристві «УкрСиббанк», Публічному акціонерному товаристві «Промінвестбанк», ГУ ДКСУ в Донецькій області (т. 1 а.с. 52-53).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадським формувань, державне підприємство «Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств» зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та з 29 травня 2014 року перебуває у стані припинення, за рішенням засновників (т. 1 а.с. 44-46).

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про реорганізацію державних підприємств з ліквідації вугледобувних, торфодобувних та вуглепереробних підприємств» № 358 від 15 травня 2014 проводиться реорганізація ДП «Донвуглеструктуризація» шляхом приєднання до ДП «ОК «Укрвуглереструктурізація», яке є правонаступником усіх майнових прав та обов'язків згідно з передавальними актами.

Відповідно до Листа Департаменту вугільно-промислового комплексу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (без номеру і дати) наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про реорганізацію державних підприємств з ліквідації вугледобувних, торфодобувних та вуглепереробних підприємств» № 358 від 15 травня 2014 проводиться реорганізація ДП «Донвуглеструктуризація» шляхом приєднання до ДП «ОК «Укрвуглереструктурізація», яке є правонаступником усіх майнових прав та обов'язків згідно з передавальними актами. Підприємство знаходиться на тимчасово непідконтрольній українській владі території за адресою АДРЕСА_2. Станом на 27 травня 2016 року ДП «Донвуглеструктуризація» наказ про реорганізацію не виконало. Реорганізація ДП «Донвуглеструктуризація» не завершена, майнові права та обов'язки, а також фінансові борги і зобов'язання на баланс державного підприємства «ОК «Укрвуглереструктуризація» не передані (т. 1 а.с. 17-18).

Державним виконавцем були здійснені запити до реєстраційно-облікових установ (реєстр рухомого та нерухомого майна, до Державної податкової служби України, управління Держгеокадастра в м. Красний Лиман) щодо перевірки майнового стану боржника.

Згідно відповіді територіального сервісного центру МВС України №1443 від 16 квітня 2016 року за боржником зареєстровано 24 одиниці транспортних засобів (т. 1 а.с. 33-36).

25 квітня 2016 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Краснолиманського міського управління юстиції Тереховою Л.В. була винесена постанова про арешт вищезазначених транспортних засобів та оголошення заборони на їх відчуження (т. 1 а.с. 30-32).

28 квітня 2016 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Краснолиманського міського управління юстиції Тереховою Л.В. була винесена постанова про накладення арешту на все нерухоме майно боржника та заборону його відчуження (т. 1 а.с. 37-38).

7 червня 2016 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Краснолиманського міського управління юстиції Тереховою Л.В. була винесена постанова про розшук транспортних засобів (т. 1 а.с. 25-26).

29 вересня 2016 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Краснолиманського міського управління юстиції Тереховою Л.В. була винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 5 частини 1 статті 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 р.) (т. 1 а.с. 14-15).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування до визначення правомірності дій державного виконавця положень Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV в редакції 1999 року, оскільки державним виконавцем винесено оскаржувану Постанову до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судовий контроль за виконанням судових рішень на час звернення заявниці ОСОБА_1 до суду зі скаргою, було врегульовано положеннями розділу VII ЦПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року).

Частиною 1 ст. 14 ЦПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року) судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV "Про виконавче провадження" виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Таким чином, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

При цьому при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби повинно враховуватись, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вжити передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 7 ст. 12).

Відповідно до абзацу 1 ч.2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року), державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно із ч.1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року), копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року), державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

Застосування державним виконавцем як підстави повернення виконавчого листа п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року) є необґрунтованим, оскільки особа- боржник є встановленою - ним, згідно судового наказу, є ДП «Донецька обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств», ідентифікаційний код 32442610, його місце знаходження відоме з ЄДРПОУ, в якому значиться юридична адреса боржника - м. Макіївка, вул. Успенського, 3 «Б», про що було відомо і державному виконавцю.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання постанови про повернення виконавчого документу незаконною.

Відповідно ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у редакції, яка діяла станом на день винесення оскаржуваної постанови виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

У разі відсутності необхідних документів та відомостей кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, про порядок виплати коштів з якого державний виконавець повідомляє в установленому порядку стягувача не пізніше наступного дня після перерахування коштів.

Кошти, що надійшли на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, перераховуються стягувачу протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей.

Перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

Державний виконавець протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення виносить постанову про заміну стягувача на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, з одночасним направленням повідомлення такому органу.

Державне підприємство або юридична особа, які визнані боржниками за рішеннями суду, зобов'язані протягом десяти днів з дня перерахування коштів відкрити рахунки в органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та проводити розрахунки виключно з цих рахунків. Положення цієї частини не поширюються на банки, сто відсотків або частка статутного капіталу яких належить державі.

За змістом п. 7 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ від 03 серпня 2011 року, у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження.

Відповідно п. 2-4, 9 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла станом на 29 вересня 2016 року) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу, зокрема, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 387 ЦПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року), у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що за рішенням суду боржником визнано державне підприємство.

Постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена 24 березня 2016 року, і станом на 24 вересня 2016 року, тобто після спливу шести місяців з дати винесення постанови про відкриття виконавчого провадження рішення не виконане.

29 вересня 2016 року державним виконавцем винесено Постанову про повернення виконавчого листа стягувачеві без виконання на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, стосовно того що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». При цьому у випадку якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, державна виконавча служба має передати це рішення на виконання до Державної казначейської служби України, на підставі п. 7 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ від 03 серпня 2011 року, а саме: протягом 10 днів з дня встановлення цього факту керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування коштів стягувачеві. В порушення зазначених норм, державним виконавцем було прийнято оскаржувану постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 1999 року.

Апеляційний суд вважає неспроможним довід апеляційної скарги про неможливість передачі виконавчого документа до органів казначейської служби, оскільки у боржника відсутні відкриті там рахунки і провести списання коштів є неможливим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі, якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання незаконною бездіяльність державного виконавця Лиманського міського Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, яка полягала у неповідомленні на прохання ОСОБА_1, викладеного у її зверненні № КА-5882077 від 10 жовтня 2016 року, поданому через Урядовий інтактний Центр, номеру виконавчого провадження та ідентифікатор доступу, оскільки вказане прохання заявницею було заявлене уже після винесення державним виконавцем оскаржуваної постанова від 29 вересня 2016 року.

З огляду на викладене апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню, а наведена частина судового рішення скасуванню.

Керуючись ст.ст. 375, 382, 384, ч. 3 ст. 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Лиманського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області задовольнити частково.

Ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 1 грудня 2017 року в частині визнання незаконною бездіяльність державного виконавця Лиманського міського Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, яка полягала у неповідомленні на прохання ОСОБА_1, викладеного у її зверненні № КА-5882077 від 10 жовтня 2016 року, поданому через Урядовий інтактний Центр, номеру виконавчого провадження та ідентифікатор доступу скасувати, відмовивши у задоволенні цих вимог.

В іншій частині ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 01 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосереднього до Верховного Суду.

Головуючий: Ю.М. Мальований

Судді: О.Д. Канурна

Т.В. Космачевська

Повний текст постанови складено 28 лютого 2018 року

Головуючий: Ю.М. Мальований