Постанова № 72481805, 27.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/15722/15 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Федотова І.В.

Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Асканія-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 лютого 2015 року №0000372202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на здійснені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до ч. 4 ст. 229, п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Асканія-Сервіс» з питань взаємовідносин з ТОВ «Креативкомпанія» та ТОВ «Аркона Лідер» за період з 01 серпня 2014 року по 30 вересня 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Асканія-Сервіс» п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 201 500,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 26 січня 2015 року № 179/26-58-22-02-17/31245422 та винесено податкове повідомлення-рішення від 12 лютого 2015 року № 0000372202, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 302 250,00 грн., у тому числі: 201 500,00 грн. - основний платіж, 100 750,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Асканія-Сервіс» не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, звернулось до суду з даним позовом.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності та доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (ч. 1 ст. 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом ч. 1 та 2 ст. 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою.

З матеріалів справи вбачається, що висновки податкового органу стосовно порушення позивачем приписів податкового законодавства, які містяться в акті від 26 січня 2015 року № 179/26-58-22-02-17/31245422, ґрунтуються на відсутності факту реальності господарських операцій між ТОВ «Асканія-Сервіс» та його контрагентами: ТОВ «Креативкомпанія», ТОВ «Аркона Лідер».

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що між ТОВ «Асканія-Сервіс» (замовник) та ТОВ «Креативкомпанія» (виконавець) укладено договір про надання послуг правового та фінансового аудиту від 04 липня 2014 року № 51, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати замовнику правову допомогу врегулюванні питань стосовно договору генерального підряду від 25 грудня 2012 року № ДП 28-12.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 25 грудня 2012 року № ДП 28-12, акту прийняття-передачі наданих послуг, податкової накладної, рахунку на оплату, наказів на відрядження, звітів виконаної роботи.

Також, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Асканія-Сервіс» (замовник) та ТОВ «Аркона Лідер» (посередник) укладено договір щодо надання посередницьких послуг від 01 серпня 2014 року № 10/8, відповідно до якого замовник доручає, а посередник зобов'язується виконати ряд певних фактичних дій з метою знаходження оптимального контрагента готового придбати продукцію замовника у відповідності до умов останнього.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 01 серпня 2014 року № 10/8, акта здачі-прийняття робіт, податкових накладних.

З акту здачі-прийняття робіт вбачається, що ТОВ «Аркона Лідер» здійснено сприяння в підписанні договорів поставки з наступними потенційними клієнтами: ДП «Інгаз», ПРАТ «ОРІЛЬ-ЛІДЕР», ТОВ «ВОГНІ ГЕСТІЇ», ТОВ «ВЕТ АУТОМОТИВ УКРАЇНЕ», ТОВ «САГЕНА», ТОВ «КСМ-груп», ТОВ «НІТ ГРУП».

На підтвердження виконання умов спірного договору позивачем надано копії договорів укладених з зазначеними з акті клієнтами.

У свою чергу, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, як на підставу спростування реальності господарських операцій, здійснених між ТОВ «Асканія-Сервіс» та його контрагентами: ТОВ «Креативкомпанія», ТОВ «Аркона Лідер» вказано на:

довідку Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 26 вересня 2014 року № 150/22-00/39174878 «Про результати зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Креативкомпанія» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за серпень 2014 року»;

податкову інформації Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 03 листопада 2014 року № 1/7/26-50-22-08 відносно ТОВ «Аркона Лідер».

Колегія суддів також звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Таким чином, у випадку, коли платник податку виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання права на податковий кредит з податку на додану вартість та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, зазначені у актах обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагента. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Наполягаючи на необхідності скасування рішення суду першої інстанції, апелянт зазначає про відсутність у позивача всіх необхідних документів, які можуть засвідчувати реальний характер спірних правовідносин, зокрема: звіту про надані послуги, угод про залучення спеціалістів,конкретизації у актах наданих послуг характеру консультацій та зазначення осіб, які надавали ці консультації, відомостей про передачу рекламного матеріалу, його виготовлення і погодження.

При цьому, ані з акту перевірки, ані з доводів апеляційної скарги відповідача не вбачається, що контролюючим органом досліджувався реальний рух активів в процесі здійснення відповідної господарської операції, не наведено доказів залучення контрагента позивача до схеми мінімалізації податкового навантаження та отримання неправомірної податкової вигоди, зокрема, відсутні докази порушення фіскальних інтересів за результатами таких взаємовідносин, ухилення від сплати податків.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю, тому відсутність зазначених вище податковим органом документів не є ознаками безтоварності проведених господарських операцій, при фактичному виконанні укладених угод та зміні активів платника податків.

Стосовно доводів апелянта про наявність інформації отриманої від Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів у м. Києві щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Аркона Лідер» по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками за серпень 2014 року від 03 листопада 2014 року № 1/7/26-50-22- 08 та податкову інформацію щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Аркона Лідер» по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками за вересень 2014 року від 16 грудня 2014 року № 1065/7/26-50-22-08; відповідно до якої дане підприємство не має умов для ведення діяльності, окрім того у податкові інформації зазначено, що СУ ФР ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві надано висновок Про результати відпрацювання ризикового платника податків від 22 вересня 2014 року № 819/10-26500703, згідно якого встановлено: а) суб'єкт господарювання відсутній за податковою адресою; б) ОСОБА_1 надав заяву щодо непричетності до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності на підприємстві, елегія суддів вважає за необхідне зазначити.

На переконання колегії суддів, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Під час розгляду даної справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даним товариствами, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України від 06 липня 2005 року та ч. 2 ст. 77 КАС України від 03 жовтня 2017 року в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України від 06 липня 2005 року та ч. 2 ст. 77 КАС України від 03 жовтня 2017 року, не надано доказів, які б ставили під сумнів виконання вказаних господарських операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновків про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 229, п. 2 ч. 1 ст. 311, ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді І.В. Федотов

А.Ю. Коротких

Повний текст постанови виготовлено 28 лютого 2018 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Федотов І.В.

Коротких А. Ю.