Вирок № 72471761, 28.02.2018, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 392/327/17

1-кп/405/51/17

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі:

Головуючого: Льон С.М.,

при секретарів: Люльчак А.А., Ярової Н.В., Ісмієвої А.І.,

за участю прокурорів: Танривердієва І.М., Мельніченко Н.В., Осіпова Ю.С.,

ОСОБА_1

Потерпілого: ОСОБА_2,

захисників – адвокатів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

перекладача: ОСОБА_5,

обвинувачених: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015120190000458 від 30.06.2015 року за обвинуваченням:

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, розлученого, не маючого утриманців, не працюючого, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_4, є раніше не судимого,

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_6, розлученого, на утриманні маючого малолітню дитину, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, працюючого майстром будівельних та монтажних робіт в ТОВ «Рубікон – Трейдінг», проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_8, раніше не судимого,

ОСОБА_8 ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_9, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_10, азербайджанця, громадянина ОСОБА_11 Азербайджан, ІНФОРМАЦІЯ_11, одруженого, на утриманні маючого малолітніх дітей, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_12 та ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_13, не працюючого, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_14, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України,

В С Т А Н О В И В:

29.06.2015 року близько 22:30 годин ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_14 рухаючись по автомобільній дорозі на автомобілі ВАЗ-2101 голубого кольору під керуванням ОСОБА_6, про'їзджаючи біля вантажного автомобіля НОМЕР_1, який стояв на 681 км + 110 метрів на правому узбіччі автодороги «Стрій-Кіровоград-Знам'янка» в напрямку населеного пункту с. Велика Виска, Маловисківського району, Кіровоградської області, яким керував ОСОБА_2, у ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виник злочинний умисел, спрямований на вчинення хуліганських дій.

Релізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення хуліганських дій ОСОБА_6 зупинив свій автомобіль ВАЗ-2101, перед автомобілем «Камаз», перегородивши тим самим проїзд, а ОСОБА_7 з ОСОБА_8 швидко вийшли з автомобіля.

Підійшовши до автомобіля «Камаз», ОСОБА_7 та ОСОБА_8, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, ігноруючи загальновизнані правила моральності та поведінки, висловлюючись нецензурною лайкою та ненормативною лексикою, діючи цілеспрямовано підняли з землі камінь та кусок асфальту та кинули їх по кабіні автомобіля, внаслідок чого пошкодили лобове скло автомобіля, ліве і праве скло бокових дверей. Після того, як потерпілий вийшов з кабіни автомобіля, продовжуючи свої злочинні дії та грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю та насильством, ігноруючи загальновизнані правила поведінки, норми моралі, доброчесності, нехтуючи нормами і правилами поведінки в суспільстві, бажаючи показати свою перевагу, поводячи себе агресивно, ОСОБА_7, ОСОБА_6 .П., та ОСОБА_14 діючи цілеспрямовано, під руки завели потерпілого до лісопосадки, де зв'язали йому руки мотузкою і заклеїли рота липкою стрічкою, спричинивши ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді синців на лівому передпліччі, поперековій ділянці на рівні 1,2 хребців та саден на лівому плечі, грудній клітині зліва по задній поверхні, по хребцевій лінії справа на рівні 8,9 хребців, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень та залишили зв'язаним на полі за лісопосадкою.

Після цього, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8А повернулись на автомобільну дорогу. ОСОБА_6 діючи цілеспрямовано з хуліганських мотивів. перекинув речі в кабіні автомобіля «Камаз» та викинув вміст холодильної сумки, яка знаходилась в кабіні на узбіччя дороги. Після чого ОСОБА_7, ОСОБА_6, та ОСОБА_14 з місця злочину зникли .

Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні провину в інкримінованому йому органом досудового розслідування злочині за ч.2 ст.187 КК України не визнав, зазначив, що він не згоден з кваліфікацією їхніх дій, як розбій та пояснив, що 29.06.2015 року близько 17:00 години він разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 виїхали з м. Дніпро в м. Умань на його автомобілі «Жигулі 2101» синього кольору. Метою поїздки була запланована на ранок зустріч з замовником для виконання робіт по перекриттю даху. Під час руху в автомобілі перегоріла одна лампочка ближнього світла, в зв’язку з чим їхали зі включеними фарами дальнього світла. Не доїжджаючи до с. Велика Виска на трасі мали намір обігнати автомобіль «Камаз», який рухався перед ними. Однак, водій «Камазу» почав «виляти» та підрізати його автомобіль, тим самим перешкоджаючи обгону. Він змушений був зупинитись на узбіччі, а «Камаз» поїхав далі. Через деякий час, продовживши рух, побачив той самий «Камаз», який стояв на узбіччі. Він запропонував ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зупинитись, поговорити з водієм «Камазу» та з’ясувати чого він так їхав на трасі, на що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 погодились. Він зупинився попереду «Камазу». Виходячи з автомобіля помітив, що водій «Камазу» в цей час заліз в кабіну машини і хотів поїхати, але авто «заглохло». Тоді він сів в автомобіль і від’їхав від «Камазу» на певну відстань. Вийшов з автомобіля та повернувся до «Камазу». Біля «Камазу» ні водія, ні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не було. Заглянувши в кабіну, помітив холодильник, вміст якого викинув на узбіччя, щоб нашкодити водієві. Після цього повернувся до свого авто, коло якого вже були ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Сівши в автомобіль, поїхали в сторону ОСОБА_15. У с. Велика Виска біля кафе він зупинився, ОСОБА_8 пішов за кавою, а він з ОСОБА_7 здійснили розворот автомобіля та зупинились на протилежній стороні. Тут вони побачили, що під’їхав автомобіль «Калина» та невідомі намагались зупинити їх. Вони злякалися і почали тікати на автомобілі в сторону м. Дніпро, а автомобіль «Калина» слідувати за ними. Під час руху ОСОБА_7 викидав коврики та речі з вікна, щоб зупинити рух автомобіля «Калина» Побачивши на трасі автомобіль ДАІ, вони зупинилися і вийшли. Їх затримали.

Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні провину в інкримінованому йому злочині за ч.2 ст.187 КК України не визнав та пояснив, що 29.06.2015 року близько 17:00 години він разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_6 виїхали з м. Дніпро в м. Умань на автомобілі ОСОБА_6 «Жигулі 2101» синього кольору. Метою поїздки була запланована на ранок зустріч з замовником для виконання робіт по перекриттю даху. Під час руху в автомобілі перегоріла одна лампочка ближнього світла, в зв’язку з чим їхали зі включеними фарами дальнього світла. Не доїжджаючи до с. Велика Виска, на трасі мали намір обігнати автомобіль «Камаз», який рухався перед ними. Однак, водій «Камазу» почав «виляти» та підрізати їх автомобіль, тим самим перешкоджаючи обгону. ОСОБА_6 зупинився на узбіччі, а «Камаз» поїхав далі. Продовжуючи рух, побачили той самий «Камаз», який стояв на узбіччі. ОСОБА_6 запропонував йому та ОСОБА_14 зупинитись та поговорити з водієм «Камазу». Вони його підтримали, так як були збуджені поведінкою водія «Камазу» на дорозі. Коли вони зупинялися, то водій «Камазу» стояв попереду свого автомобіля. Коли він відкривав двері Жигулі, щоб вийти з машини, водій «Камазу» штовхнувши його двері, заліз в кабіну. Коли він з ОСОБА_14 стояли перед «Камазом», той почав рух. Йому стало страшно і помітивши на узбіччі кусок асфальту підняв його і кинув в лобове скло кабіни. Від удару по склу пішли тріщини, а «Камаз» заглох. Після цього, коли він підійшов до водійських дверцят, двигун знову завівся і він почав їхати. Він, схвативши той же камінь, вдарив ним в бокове водійське скло, яке розбилося. Авто заглохло. Він сказав водієві, яким є ОСОБА_2, виходити з авто. Коли ОСОБА_2 вийшов, він схватив його за руку і повів наперед «Камазу», де стояв ОСОБА_14. Спитавши у ОСОБА_2: «Що з тобою робити?» вирішили його налякати. Взявши вдвох з ОСОБА_14 його під руки, повели до посатки. Між посаткою і полем, сказали йому «лягай, лежи 15-20 хвилин і тоді можеш вставати». Повернувшись до «Камазу», побачили що їх авто стоїть приблизно на відстані 100 метрів від «Камазу». Коли вони підійшли до автомобіля, то через пару хвилин підійшов ОСОБА_6 і вони поїхали. При в’їзді в ОСОБА_15 вони зупинилися біля придорожнього кафе, ОСОБА_14 пішов за кавою. ОСОБА_6 розвернув автомобіль на протилежну сторону, і в цей чай до них під’їхало авто «Калина», звідки почали виходити люди. Злякавшись, вони почали тікати на автомобілі, а за ними їхати невідомі на автомобілі «Калина». Щоб зупинити їх або зменшити швидкість їхнього руху, він почав викидати з вікна коврики та ганчірки. Помітивши пост ГАІ, вони зупинилися. Вважає, що в його діях є ознаки хуліганства.

Обвинувачений ОСОБА_8 вину в інкримінованому йому злочині за ч.2 ст.187 КК України не визнав, він не згоден з кваліфікацією його дій, як розбій, вважає, що ними було вчинено хуліганство та пояснив, що 29.06.2015 року близько 17:00 години він разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виїхали з м. Дніпро в м. Умань на автомобілі ОСОБА_6 «Жигулі 2101» синього кольору. Метою поїздки була запланована на ранок зустріч з замовником для виконання робіт по перекриттю даху. Під час руху в автомобілі перегоріла одна лампочка ближнього світла, в зв’язку з чим їхали зі включеними фарами дальнього світла. Не доїжджаючи до с. Велика Виска, на трасі мали намір обігнати автомобіль «Камаз», який рухався перед ними. Однак, водій «Камазу» почав «виляти» та підрізати їхнє авто, тим самим перешкоджаючи обгону. Вони зупинились на узбіччі, а «Камаз» поїхав далі. Через деякий час, продовживши рух, побачили той самий «Камаз», який стояв на узбіччі. ОСОБА_6 запропонував йому та ОСОБА_7 зупинитись та поговорити з водієм «Камазу». Вони його підтримали, так як були збуджені поведінкою водія «Камазу» на дорозі. В той час, коли вони виходили з автомобіля водій «Камазу» ОСОБА_2 заліз в кабіну та почав рух, однак його автомобіль заглох. Він з ОСОБА_7 підійшли до кабіни і ОСОБА_7 сказав, щоб водій виходив. Однак, ОСОБА_2 знову завів «Камаз», а він в цей час взяв камінь і вдарив ним в бокове пасажирське скло з метою зупинити «Камаз». Скло розбилося. Водій «Камазу» вийшов, і вони його з ОСОБА_7 повели в лісопосадку. Залишивши ОСОБА_2 в лісопосадці зі словами «сиди тихо і підеш потім», повернулися до свого автомобіля. Під час руху зупинилися коло кафе попити кави. Він вийшов з автомобілю і пішов до кафе. Бачив, що хлопці розвернулися і поїхали по трасі. Приблизно через 30 хвилин його затримали.

Суд вважає, що винуватість ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_14 за кваліфікацією за ч.2 ст.296 КК України підтверджується дослідженими під час судового розгляду належними та допустимими доками:

- показаннями потерпілого ОСОБА_2, який в судовому засіданні показав, що працює водієм у приватного підприємця ОСОБА_16, який здійснює торгівлю меблями на замовлення. В день, коли сталася пригода, він здійснював перевезення меблів по маршруту «Дніпро – Умань». Виїхав з Дніпра, проїхавши місто Кіровоград, звернув на Умань. Була вже темна пора доби. Не доїжджаючи до с. Велика Виска, зупинився, щоб зробити технічний огляд авто і сходити в туалет. Вийшовши з лісопосадки, направився до автомобіля. Коли проходив повз бамперу до дверцят кабіни, йому шлях підрізало синє авто. Так як в нього горіли фари на авто, він побачив в машині людей, які намагалися вийти. З синього авто вийшли люди - з переднього сидіння чоловік з молотком, а з заднього сидіння чоловік з сокирою. Він, приклавши зусилля, штовхнувши дверцята, заскочив до своєї кабіни з метою уїхати, але машина «заглохла», так як стояла на ручних гальмах, а він про це забув. В цей момент його дверцята відкрив ОСОБА_7, якого він впізнав в судовому засіданні, з сокирою в руках, який кричав: «Вилазь» з нецензурними словами та погрозами, які висловлював нецензурною лайкою. Він знову намагався завести автомобіль, однак нічого не вийшло, так як його автомобіль знову «заглох». Чоловік замахнувся сокирою, щоб його вдарити. Йому в останній момент здалося, що сокиру перевернув обухом, він закрив обличчя рукою. Удар сокирою прийшовся по руці, потім по нозі і по кабіні. В цей час ОСОБА_8, якого він впізнав в судовому засіданні, скочив на бампер і вдарив молотком в лобове скло. В цей час хтось розбив і ліве і праве скло. І знову почалися крики, нецензурна лайка та погрози. І він вирішив, що після замаху сокирою, не буде чинити опору, тобто не буде намагатись завести автомобіль, щоб поїхати з місця і підкорився. Його витягли з авто, скрутили руки за спину, нахилили і швидко поштовхали до посатки. По дорозі кричали, залякували, кричали «Застрелю, буду стрелять».Вони сказали падати на землю, але він не виконав цю команду. Його почали бити по голові і по спині. Коли опинився на землі, йому зв’язали руки мотузкою і сказали йти в поле за посадкою. Він їм сказав, що в нього хворі коліна. І тоді вони підняли його і затягли далі в поле приблизно метрів 20-30 від лісопосадки. Положили його на землю і замотали руки поверх мотузки скотчем та ним же заклеїли рот. Після цього один з чоловіків почав запитувати «що він везе, і де лежать гроші». Але він нічого не міг відповісти, так як рот був заліплений скотчем. Йому сказали, щоб він лежав хвилин 20 і тоді залишиться живим. Коли все стихло, він піднявся. До машини було метрів 20-30. Він побачив і почув, що хтось ходить біля машини і гупає дверцятами. Щоб заховатись зайшов в посадку в тінь, за дерево. При світлі фар автомобілів, які проїжджали по дорозі, побачив, що ОСОБА_6. ходить навкруги його авто. За деревом простояв хвилин 15, коли виглянув і побачив, що біля авто нікого не має, вийшов на дорогу. Через хвилин десять зупинилися три чи чотири авто з людьми. Вони допомогли йому розмотати з рук мотузку зі скотчем, та відклеїли скотч з рота. Хтось з людей зателефонував в поліцію. В кабіні було все перевернуто та розкидано, але нічого з речей не зникло. В авто була і його барсетка, з якої ні гроші, ні документи не забрали.

Вказав, що до обвинувачених претензій не має. Зазначив, що ремонт авто та проїзд йому відшкодовано. Покарання залишив на розсуд суду.

- протоколом огляду місця події від 29.06.2015 року з фото таблицею до нього, в ході якого виявлено транспортний засіб «Камаз 5320» червоного кольору, державний номер НОМЕР_2, який знаходився на узбіччі автодороги «Стрій-Кіровоград-Знам’янка», 681-й кілометр плюс 110 метрів в напрямку села ОСОБА_15 з пошкодженою лівою частиною лобового скла, розбитого скла лівих і правих дверей та викинуті на узбіччя дороги речі, які знаходились в салоні автомобіля. Під час огляду виявлено та вилучено фрагмент липкої стрічки, мотузку синього кольору, слід тканини, предмет, схожий на ніж, кофту червоного кольору та шорти синього кольору (а.к.п.13-21 т.3);

При цьому, суд зазначає, що позиція сторони захисту про необхідність виключення даного протоколу з числа доказів, оскільки він виписаний різними почерками, є хибною. Дослідивши протокол, судом встановлено, що слідча дія у виді огляду місця події проводилась з дотриманням вимог статті 237 КПК України, на підставі телефонного повідомлення невідомої особи чоловічої статі у чергову частину Маловисківського РВ УМВС України про те, що на узбіччі дороги поблизу села ОСОБА_15 перебуває вантажний автомобіль марки «Камаз», водій якого був зв’язаний. Факт проведення процесуальної дії, їх зміст і результати зафіксовані у протоколі відповідно до положень ст.104 КПК України. Протокол складено уповноваженою на то особою. Учасники та поняті, які брали участь у проведенні слідчої дії, своїми підписами засвідчили зміст протоколу без будь-яких зауважень та доповнень. Недоліки складання протоколу, на які вказує сторона захисту, не викликають сумніву у вірогідності викладених у протоколі відомостей та не тягне за собою недопустимість його використання при винесенні вироку.

- протоколом огляду місяця події від 30.06.2015 року з фото таблицею до нього, в ході якого оглянуто узбіччя автодороги «Стрій- Кіровоград-Знам’янка». Під час огляду виявлено та вилучено три коврика салону автомобіля, гумові тапочки чорного кольору, дві футболки та капюшон (а.к.п.22-29 т.3);

- висновком судово – медичної експертизи №864 від 30.06.2015 року, згідно якого у потерпілого ОСОБА_2 маються тілесні ушкодження у вигляді: синців на лівому передпліччі (2), поперековій ділянці на рівні 1,2 хребців та саден на лівому плечі, грудній клітині зліва по задній поверхні, по хребцевій лінії справа на рівні 8,9 хрібців.

Дані тілесні ушкодження утворилися від травматичного контакту з тупим об’єктом, могли утворитись в строк вказаний постанові та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Пошкодження утворилися від не менш 6-ти травматичних впливів.

Враховуючи локалізацію та взаєморозташування тілесних ушкоджень виключається можливість їх утворення при падінні з положення стоячи.( а.к.п.249, т.3 ).

При цьому, суд не приймає до уваги надані стороною обвинувачення в якості доказу протоколи пред’явлення особи для впізнання від 30.06.2015 року, згідно яких потерпілий впізнав підозрюваних та протоколи проведення слідчих експериментів від 02.07.2015 року за участю підозрюваних з наступних підстав.

Так, доказами в кримінальному проваджені є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно положень ст.86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.228 КПК України особа, яка підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Однак, в супереч вимогам ч.2 ст.228 КПК України ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_14 при пред’явленні потерпілому ОСОБА_2 для впізнання знаходились в одягнених на руках кайданках, що і видавало цих осіб серед інших в ході впізнання. Окрім того, в протоколах не відображені прикмети, за якими потерпілий ОСОБА_2 впізнав підозрюваних осіб. За наведених обставин, суд приходить до висновку, що протоколи пред’явлення особи для впізнання від 30.06.2015 року (а.к.п.188-196 т.3) отримані органом досудового розслідування з порушенням порядку проведення слідчої дії та не можуть бути визнаними допустимими доказами на підтвердження винуватості обвинувачених у вчинені кримінального правопорушення.

Положеннями ч.6 ст.240 КПК України встановлено, що при проведенні слідчого експерименту безпосередньо або після його закінчення з врахуванням вимог ст.104-107 КПК України складається протокол, який підписується всіма особами, що брали в ньому участь. При дослідженні протоколів проведення слідчих експериментів судом встановлено, що слідчі експерименти проведено 02.07.2015 року. В зазначених протоколах міститься відмітка датована 17.08.2015р. про відмову ОСОБА_7 та ОСОБА_14 від підписання протоколів. Однак, в супереч вимогам ч.6 ст.104 КПК України, факт відмови не засвідчений підписом захисника ОСОБА_17 При цьому, в протоколі проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 факт відмови обвинуваченого від підписання протоколу 17.08.2015р. засвідчений підписом захисника ОСОБА_17, однак не підписний протокол самим захисником, що суперечить вимогам ч.5 ст.104 КПК України. Окрім того, при перегляді відеозаписів даних слідчих дій, судом встановлено допущення порушення права на захист, оскільки перед проведенням слідчої дії підозрюваним не були роз’яснені їх права передбачені ч.3 ст.42 КПК України. За таких обставин, суд вважає, що протоколи проведення слідчих експериментів від 02.07.2015року з застосуванням відеозапису за участю підозрюваних (а.к.п.51-64) не можуть бути визнаними допустимими доками на підтвердження винуватості обвинувачених у вчинені кримінального правопорушення.

При цьому, на підтвердження винуватості обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення стороною обвинувачення надано суду протоколи одночасного допиту від 01.07.2015 року між потерпілим та обвинуваченими та протокол про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 30.06.2015 року.

Однак, зазначені процесуальні документи не є доказом у кримінальному провадженні з огляду на положення ч.2 ст.8 та ст.23 КПК України.

Наданому прокурором в судовому засіданні копії протоколу огляду місця події від 29.06.2015 року суд не дає оцінки з точки зору належності та допустимості, оскільки прокурор не посилався на нього як на доказ на підтвердження винуватості обвинувачених.

Окрім того, стороною захисту під час судового розгляду вказано на ряд порушень кримінально-процесуального законодавства, яке, на їх думку, мало місце під час досудового розслідування.

Розглядаючи низку заявлених клопотань, суд зазначає, що позиція захисника ОСОБА_4 про те, що слідчий, не вручив його підзахисним після затримання протягом 24 годин письмового повідомлення про підозру – є хибною.

Так, згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 30.06.2015 року ОСОБА_7 затримано 30.06.2015 року о 00:30 год., а ОСОБА_14 - 30.06.2015 року о 01:30 год.

Стаття 278 КПК України регламентує процесуальний порядок і строки вручення слідчим письмового повідомлення про підозру. У контексті статті, поняття «вручення» охоплює низку процесуальних дій, які мають бути виконані слідчим, а саме: виклик особи (її доставка), установлення особи, якій повинно бути вручено повідомлення про підозру, усне оголошення їй повідомлення про підозру, роз’яснення суті підозри, повідомлення особі про її процесуальні права, фактична передача письмового повідомлення про підозру особі, відібрання в особи розписки про те, що їй вручено письмове повідомлення про підозру, із зазначенням часу та дати виконання такої дії. З огляду на викладене, розписка ОСОБА_14 про отримання повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення о 13 год.50 хв.01.07.2015 року та відповідна розписка ОСОБА_7 про отримання о 15 год. 40 хв. 01.07.2015 року, не є беззаперечним доказом порушення слідчим вимог ч.2, 3 ст.278 КПК України.

Крім того, сторона захисту під час судового розгляду вказала на незаконність постанови заступника керівника Знам’янської місцевої прокуратури ОСОБА_18 про відновлення досудового розслідування від 01.02.2017 року.

На спростування доводів сторони захисту суд вказує, що вищезазначена постанова була винесена після повернення обвинувального акту прокурору ухвалою Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 06.12.2016 року на доопрацювання.

Так, відповідно до ч.1 ст.282 КПК України зупинене досудове розслідування відновлюється постановою слідчого, прокурора, якщо підстави для його зупинення перестали існувати, а також у разі потреби проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій.

Відповідно до п.15 ч.1 ст.3 КПК України прокурор - особа, яка обіймає посаду, передбачену статтею 17 Закону України «Про прокуратуру», та діє у межах своїх повноважень.

Тобто, статтею ст.282 КПК України не встановлено обов’язку винесення постанови про відновлення досудового розслідування саме процесуальним прокурором, а тому, заступник керівника прокуратури при винесенні постанови діяв, як повноважний прокурор, котрий відновив досудове розслідування, з метою проведення інших процесуальних дій, оскільки недоліки зазначені в ухвалі Новомиргородского суду Кіровоградської області від 06.12.2016 року можливо було усунути лише в рамках досудового розслідування.

Безпідставним є і посилання сторони захисту на незаконність винесення слідчим О.Топчієнко постанови про прийняття кримінального провадження до свого провадження та початок досудового розслідування від 02.02.2017 року в зв’язку з тим, що в вступній частині постанови зазначено прізвище ОСОБА_19. Судом беззаперечно встановлено, що 02.02.2017 року в.о. начальника СВ Маловисківського ВП в Кіровоградській області ОСОБА_19 прийнято постанову про призначення групи слідчих по даному кримінальному провадженню, до складу якої було включено слідчого Топчієнка О. З врахуванням того, що досудове розслідування доручено слідчому Топчієнко О., останнім і було прийнято відповідне процесуальне рішення. Описка, допущена слідчим Топчієнко О. у вступній частині постанови, не може свідчити про неправомірність дій останнього при винесенні постанови та про незаконність самої постанови.

При цьому, суд вважає хибною і позицію сторони захисту щодо незаконності винесення постанови заступником прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_20 про продовження строку досудового розслідування від 06.02.2017 року.

Так, суд зазначає, що вказана постанова прийнята прокурором, уповноваженим розглядати питання продовження строку досудового розслідування, в порядку та в строки встановлені ч.4 ст.295 КПК України, а саме: протягом трьох днів з дня отримання відповідного клопотання від начальника Маловисківського відділу Знам’янської місцевої прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_21, до спливу строку досудового розслідування.

Неналежне забезпечення права на подання заперечень впродовж 5 днів, що, на думку сторони захисту, мало місце в діях процесуального прокурора Танривердієва І.М. при направленні клопотання про продовження строків досудового розслідування прокурору Кіровоградської області, не свідчить про незаконність та сумнівність постанови, винесеної заступником прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_20.

З аналогічних підстав є хибною позиція сторони захисту щодо незаконності і інших постанов про продовження строку досудового розслідування винесених в межах даного кримінального провадження.

Окрім того, стороною захисту, під час судового розгляду зазначено про незаконність тримання обвинувачених під вартою з 02.02.2017 року, оскільки слідчому судді Новомиргородського районного суду Кіровоградської області слідчий Топчієнко О. спільно з прокурором надали клопотання про продовження строків тримання під вартою відносно підозрюваних від 01.02.2017року, а в матеріли кримінального провадження, в подальшому, підшили інше клопотання - від 02.02.2017року.

На спростування доводів сторони захисту, суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.176 КПК України запобіжні заходи застосовуються під час досудового розслідування слідчим суддею за клопотанням слідчого. Порядок продовження запобіжного заходу передбачено положеннями ст.199 КПК України. Тобто, саме ухвала слідчого судді є тим процесуальним документом на підставі якого обирається та продовжується запобіжний захід

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02.02.2017 року ОСОБА_14 та ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою. Аналогічна ухвала 03.02.2017 року винесена слідчим суддею і відносно ОСОБА_7 Апеляційним судом Кіровоградської області 07.02.2017 року ухвали слідчого судді залишені без змін. Таким чином, позиція сторони захисту, що ОСОБА_14 та ОСОБА_6 з 02.02.2017року, а, відповідно, ОСОБА_7 з 03.02.2017року незаконно утримуються під вартою - є хибною.

Належних та допустимих доказів на підтвердження змови, перевищення повноважень, фальсифікації вчиненої службовими особами правоохоронних органів Маловисківського району Кіровоградської області під час подання клопотань про продовження строку тримання під вартою до Новомиргородського суду Кіровоградської області, які на думку сторони захисту мали місце, суду не надано.

Судом встановлено, що органом досудового розслідування внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017120000000086 від 07.04.2017 року за фактом перевищення службовими особами правоохоронних органів Маловисківського РВ УМВС України в Кіровоградській області своїх службових повноважень під час подання до Маловисківського районного суду клопотання про продовження строку тримання під вартою у кримінальному провадженні №12015120310000458 від 30.06.2015року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.365 КК України.

Окрім того, органом досудового розслідування 07.07.2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015120190000012 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, за заявами ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 щодо здійснення відносно них неправомірних дій працівниками Маловисківського РВ УМВС України в Кіровоградській області та відкритого заволоділи золотим ланцюгом вагою 65 грамів, який належить ОСОБА_8.

Щодо посилань сторони захисту на внесення вищезазначених відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Таким чином, сам по собі факт внесення відомостей до ЄРДР не є доказом вчинення злочину посадовими особами Маловисківського РВ УМВС України в Кіровоградській області проти обвинувачених та не спростовує вищевикладених висновків суду.

При цьому, при ухваленні вироку суд не посилається та не бере до уваги як доказ слідчі дії, при проведенні яких, зі слів сторони захисту, до підозрюваних застосовувались неправомірні дії працівниками Маловісківського РВ УМВС України в Кіровоградській області

Даючи правову оцінку діям обвинувачених згідно інкримінованого обвинувачення у вчинені злочину передбаченого ч.2 ст.187 КК України, яку обрав орган досудового розслідування, суд враховує всі надані та досліджені судом докази, а також встановлені на підставі даних доказів обставини справи і приходить до переконання, що вказане обвинувачення не знайшло свого підтвердження. При цьому, суд виходить з наступного:

Так, ч.2 ст.187 КК України передбачено кримінальну відповідальність за вчинення розбою, тобто нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства, вчинений з попередньою змовою групою осіб.

За змістом вказаної норми кримінального закону, обов’язковими ознаками складу вказаного злочину є: спеціальна мета нападу, а саме- з метою заволодіння чужим майном, а небезпечне за характером для життя чи здоров’я насильство чи погроза застосування такого насильства є способом заволодіння майном потерпілого, яке застосовується нападниками з метою подолання опору потерпілого при незаконному вилучені майна. При цьому, намір на вчинення саме таких дій у винних осіб повинен був виникнути до зупинення біля автомобіля «Камаз», який стояв на узбіччі дороги.

Наразі ж, сам потерпілий в судовому засіданні показав суду, що, коли його автомобіль стояв на узбіччі дороги, перед його автомобілем запинилось авто, звідки вийшли обвинувачені. Побачивши їх, він сів у кабіну автомобіля і став заводити двигун, щоб поїхати з місця. Обвинувачені розбили ліву частину лобового скла та скло лівих і правих дверей кабіни. З показань потерпілого слідує, що обвинувачені діяли безпричинно, несподівано, під час цих дій не пояснювали навіщо вони б’ють скло, словесно не вимагали віддати їм майно чи гроші. При цьому, як показав сам потерпілий лише висловлювались нецензурною лексикою. Результатом дій обвинувачених стало те, що він перестав чинити їм опір, який полягав в намаганні двічі завести автомобіль і поїхати з місця, однак це йому не вдавалось. Такі показання потерпілого повністю узгоджуються з показаннями обвинувачених, які в судовому засіданні вказували про відсутність наміру на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном .

При цьому, показання обвинуваченого про розбиття ОСОБА_7 та ОСОБА_14 скла в кабіні за допомогою молотка та сокири та нанесення йому удару обухом сокири по внутрішній стороні лівої руки та по лівій нозі не підтверджені належними та допустимими доказами. Так, органом досудового розслідування при огляді місця скоєння злочину, при огляді узбіччя дороги, де були виявлені викинуті обвинуваченими під час руху автомобіля речі, молотка та сокири вилучено не було. При затриманні обвинувачених безпосередньо після вчинення злочину, огляд автомобіля, яким керував ОСОБА_6, з метою виявлення знарядь злочину, проведено не було. Не було проведено як слідчого експерименту з потерпілим та і експертиз щодо встановлення механізму пошкодження скла кабіни та механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілому. Показання потерпілого щодо спричинення йому удару обухом сокири по внутрішній стороні лівої руки та по лівій нозі спростовується і висновком судово-медичної експертизи №864 від 30.06.2015 року, при проведені якої тілесних ушкоджень на означених потерпілим ділянках тіла виявлено не було Натомість, з показань обвинувачених слідує, що скло в кабіні було розбите ними за допомогою каменя та куска асфальту, які вони підняли з землі біля автомобіля потерпілого. При цьому, показання їх щодо механізму пошкодження скла є послідовними та взаємодоповнюючими. Дані показання обвинувачених узгоджуються з протоколом огляду місця події від 29.06.2015 року, в ході якого виявлено пошкодження лівої частини лобового скла, розбите скло лівих і правих дверей кабіни. І такі показання обвинувачених, за відсутності будь-яких доказів про зворотнє, суд визнає не спростованими.

Органом досудового розслідування в обвинувальному акті від 17.02.2017 року розбій інкриміновано за ознакою насильства, небезпечного для життя чи здоров’я потерпілого, тоді як згідно висновку експерта №864 від 30.06.2015року, за результатами судово-медичної експертизи, потерпілому ОСОБА_2 були спричиненні тілесні ушкодження у вигляді синців на лівому передпліччі, поперековій ділянці на рівні 1,2 хребців та саден на лівому плечі, грудній клітині зліва по задній поверхні, по хребцевій лінії справа на рівні 8.9 хрібців, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки, що не може кваліфікуватися як розбій.

Окрім того, органом досудового розслідування розбій інкримінується і за ознакою погрози застосування такого насильства, тоді як в обвинувальному акті взагалі не зазначено, а відтак і не встановлено застосування обвинуваченими погроз насильства, небезпечного для життя чи здоров’я потерпілого. При цьому, сам потерпілий в судовому засіданні не зміг пояснити суду в чому конкретно полягала реальність погроз обвинувачених, як він їх сприймав, чи була реальна загроза для його життя чи для його здоров’я, чи для його близьких людей і яким чином їх погрози могли реалізуватися.

В обвинувальному акті є посилання на висловлювання обвинуваченими погроз фізичної розправи, які мали місце після зв’язування потерпілому рук та заклеювання рота скотчем в лісопосадці. Однак , викладене в акті спростовується показами самого потерпілого, який пояснив суду, що після зв’язування рук йому обвинувачені сказали лежати тихо хвилин 20 та пішли. При цьому, самі обвинувачені, маючи реальну можливість зв’язати потерпілому ноги, спричинити шкоду здоров’ю чи життю потерпілому ОСОБА_22, не вчинили таких дій.

За таких обставин, судом не встановлено в діях обвинувачених характерних для розбою ознак психічного насильства, яке виражалося б в погрозах заподіяння фізичного насильства та мало реальний характер і сприймалося потерпілим як таке, що дійсно може бути реалізоване та, при цьому, застосовувалось саме з метою заволодіння майном.

Оцінюючи досліджені під час судового розгляду докази щодо способу та інших обставин вчинення обвинуваченими розбійного нападу, суд приходить до висновку, що кваліфікація дій обвинувачених органом досудового розслідування базується на показаннях потерпілого, які у свою чергу не є повністю деталізованими, не узгоджуються з показаннями обвинувачених у цій частині та містять суттєві розбіжності з письмовими доказами та з фактичними обставинами кримінального правопорушення, викладеними в обвинувальному акті.

Підсумовуючи викладене, суд вважає доводи прокурора про кваліфікацію дій ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_14 за ч.2 ст.187 КК України припущенням, тоді як відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.2 ст.8 КПК України – суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. В своїх рішеннях «Ірландія проти Сполучного Королівства» від 18.01.1978року, «Коробков проти України» від 21.10.2011року – Європейський суд з прав людини зазнає, що при оцінці доказів, суд, як правило, застосовує критерій доведення вини «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співвідношення достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків. Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що винуватість ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_14 в хуліганстві, саме за ч.2 ст.296 КК України, «поза розумним сумнівом» знайшли своє підтвердження під час судового розгляду даного кримінального провадження.

В рішенні Європейського суду «ОСОБА_18 проти Росії» від 09.10.2008року – у справі про зміну кваліфікації злочину судом – також зазначається, що суд розглядає справу в межах пред’явленого обвинувачення, але може змінити обвинувачення за умови, що це не погіршує становище підсудного та не порушує його право на захист.

У відповідності до ч.3 ст.337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, тому суд перекваліфіковує дії ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_14 з розбою за ч.2 ст.187 КК України на хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, які вчинені групою осіб, за ч.2 ст.296 КК України, що, враховуючи санкції статтей, покращує їх становище.

Наведені докази суд вважає належними, допустимими і в своїй сукупності достатніми для кваліфікації дій обвинувачених за ч.2 ст.296 КК України.

При цьому, суд визнає необґрунтованими показання обвинувачених про непричетність ОСОБА_6 до грубого порушення громадського порядку, що супроводжувалось особливою зухвалістю, поєднаного із насильством, яке спричинило ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження. Таке твердження обвинувачених спростовується показаннями потерпілого, який в судовому засіданні впевнено вказав, що коли його вели під руки до лісопосадки та зв’язували руки за лісопосадкою він чітко вирізняв голоси трьох осіб, серед яких був кавказький акцент. Підстав не довіряти показанням потерпілого та ставити під сумнів їх об’єктивність, у суду немає.

Окрім того, суд не бере до уваги і покази обвинувачених згідно яких ОСОБА_8 та ОСОБА_7 розбили скло в кабіні «Камазу» в зв’язку з тим, що ОСОБА_2 двічі заводив двигун автомобіля і починав рухатись на них. Дані покази спростовуються показаннями потерпілого, який детально, послідовно розповів суду, що він двічі намагався завести двигун автомобіля з метою поїхати з місця, однак це йому не вдавалося, оскільки перший раз двигун заглох в зв’язку з тим, що він забув зняти гальмівний ручний кран. Така деталізація в показаннях потерпілого на переконання суду вказує на достовірність та правдивість показань ОСОБА_2

Таким чином, характер вчинених дій ОСОБА_8 та ОСОБА_7 встановлених судом свідчать саме про грубе порушення обвинуваченими громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю.

Вирішуючи питання щодо призначення покарання ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_14, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, пом’якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.

ОСОБА_8 вчинив злочин середньої тяжкості, як особа за місцем проживання характеризується позитивно, одружений, на утриманні маючого малолітніх дітей, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_12 та ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_13, на обліках в КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» та КЗ «Дніпропетровський наркологічний диспансер «ДОР» не перебуває, позитивно характеризується Дніпропетровською обласною громадською організацією «Ліга» азербайджанцев Дніпропетровщини», раніше не судимий.

ОСОБА_6 вчинив злочин середньої тяжкості, як особа за місцем проживання характеризується позитивно, розлучений, на обліках в КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» та КЗ «Дніпропетровський наркологічний диспансер «ДОР» не перебуває, раніше не судимий. (а.к.п.107-108 т.3)

ОСОБА_7 вчинив злочин середньої тяжкості, як особа за місцем проживання та місцем роботи характеризується позитивно, розлучений, на утриманні має малолітню дитину, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, на обліках в КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» та КЗ «Дніпропетровський наркологічний диспансер «ДОР» не перебуває, раніше не судимий.

Обставин, пом’якшуючих та обтяжуючих покарання обвинуваченого ОСОБА_6 судом не встановлено.

Обставин, пом’якшуючих та обтяжуючих покарання обвинуваченого ОСОБА_7 судом не встановлено.

Обставин, пом’якшуючих та обтяжуючих покарання обвинуваченого ОСОБА_14 судом не встановлено.

Беручи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_6 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого суд вважає що його виправлення можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства з відбуванням покарання в місцях позбавлення волі, з призначенням покарання в межах санкції ч.2 ст.296 КК України у виді позбавлення волі, що на думку суду є необхідним та достатнім для попередження вчинення ОСОБА_6 нового кримінального правопорушення та його перевиховання.

З урахуванням наведеного, характеру, ступеню тяжкості та суспільної небезпеки скоєного ОСОБА_7 кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, суд вважає, що його виправлення можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства з відбуванням покарання в місцях позбавлення волі, з призначенням покарання в межах санкції ч.2 ст.296 КК України у виді позбавлення волі, що на думку суду є необхідним та достатнім для попередження вчинення ОСОБА_7 нового кримінального правопорушення та його перевиховання.

З урахуванням наведеного, характеру, ступеню тяжкості та суспільної небезпеки скоєного ОСОБА_14 кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, суд вважає, що його виправлення можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства з відбуванням покарання в місцях позбавлення волі, з призначенням покарання в межах санкції ч.2 ст.296 КК України у виді позбавлення волі, що на думку суду є необхідним та достатнім для попередження вчинення ОСОБА_14 нового кримінального правопорушення та його перевиховання.

На час перебування обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_14 під дією запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному правопорушенні, діяла частина 5 статті 72 КК України в редакції від 24.12.2015 року, відповідно до якої «зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах до якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Законом №2046-VIII, який набрав чинності 21.06.2017 року, частину 5 ст.72 КК України викладено в новій редакції, зокрема: «попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув’язнення, може пом’якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування».

Тобто, внесені Законом №2046-VIII зміни в ч.5 ст.72 КК України погіршують становище засуджених, порівняно з нормою в редакції Закону від 26.11.2015 року №838-VIII (далі Закон №838- VIII), яка передбачала зарахування строку попереднього ув'язнення із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

За змістом ч.2 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Враховуючи положення ч.2 ст.5 КК України до набрання чинності Законом №2046-VIII, тобто до 20 червня 2017 року, період попереднього ув'язнення ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_14 підлягає зарахуванню у строк покарання за правилами ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838 - VIII.

Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлений.

Долю речових доказів, суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.370-371, 373-374, 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винним за ч.2 ст.296 КК України і призначити покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з 30.06.2015 року.

Відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України (в редакції від 26.11.2015 року) в строк відбування покарання ОСОБА_6 зарахувати строк попереднього ув'язнення з 30.06.2015 року по 20.06.2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, що становить 3 роки 7 місяців 12 днів.

Звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання, обмежившись відбутим покаранням.

Звільнити ОСОБА_6 з-під варти в залі судового засідання негайно.

ОСОБА_7 визнати винним за ч.2 ст.296 КК України і призначити покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з 30.06.2015 року.

Відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України (в редакції від 26.11.2015 року) в строк відбування покарання ОСОБА_7 зарахувати строк попереднього ув'язнення з 30.06.2015 року по 20.06.2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, що становить 3 роки 7 місяців 12 днів.

Звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання, обмежившись відбутим покаранням.

Звільнити ОСОБА_7 з-під варти в залі судового засідання негайно.

ОСОБА_13 ОСОБА_10 визнати винним за ч.2 ст.296 КК України і призначити покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_13 ОСОБА_10 рахувати з 30.06.2015 року.

Відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України (в редакції від 26.11.2015 року) в строк відбування покарання ОСОБА_13 ОСОБА_10 зарахувати строк попереднього ув'язнення з 30.06.2015 року по 20.06.2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, що становить 3 роки 7 місяців 12 днів.

Звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання, обмежившись відбутим покаранням.

Звільнити ОСОБА_8 ОСОБА_10 з-під варти в залі судового засідання негайно.

Цивільний позов в кримінальному провадженні відсутній.

Речові докази:

- фрагмент ліпкої стрічки. мотузка синього кольору, розкладний ніж коричневого кольору, три гумові ковбики чорного кольору з автомобіля, капюшон чорного кольору, слід тканини, кофта червоного кольору, шорти синього кольору, які визнані речовими доказами в кримінальному провадженні та передані на збереження до камери зберігання речових доказів Маловисківського РВ УМВС – знищити;

- два диски формату DVD-R з відеозаписом слідчого експерименту від 02.07.2015 року - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський райсуд м. Кіровограда протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим та прокурору.

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда ОСОБА_23