Постанова № 72467487, 21.02.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/970/18

Номер справи місцевого суду: 522/19876/16-ц

Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,

з участю секретаря судового засідання - Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, третя особа: Державне підприємство «Південноукраїнське державне виробниче підприємство по інженерним розвідуванням для будівництва» про зобов'язання вчинити певні дії, та стягнення заробітної плати, за апеляційною скаргою представника Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Шитюк Наталії Михайлівни на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04.09.2017 року,

встановила :

25.10.2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заробітної плати, та уточнивши позовні вимоги просив суд: змінити формулювання причини звільнення його 20.09.2016 року з посади директора ДП «Південно-Українське державне виробниче підприємство по інженерним розвідуванням для будівництва» - з «у зв'язку з підставами передбаченими контрактом, відповідно до пункту 8 ст. 36 КЗпП України» на - «звільнення за власним бажанням, ст.39 КЗпП України»; зобов'язати Міністерство регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України внести зміни до наказу № 299 К/ОС від 19.09.2016 року «Про звільнення ОСОБА_2» щодо формулювання причин звільнення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що 08.02.2016 року між ним та Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України був укладений строковий трудовий договір у вигляді Контракту № 7, відповідно до умов якого, він працював директором ДП «Південно-українське державне виробниче підприємство по інженерним розвідуванням для будівництва». На посаду позивача призначено з 15.02.2016 року по 14.02.2017 року. 12.08.2016 року ним було направлено поштою на адресу відповідача заяву про звільнення з роботи за власним бажанням згідно ст. 39 КЗпП України з бажаною датою звільнення 26.08.2016 року. 15.08.2016 року позивач повторно склав заяву про звільнення, яку було отримано відповідачем 19.08.2016 року. 26.08.2016 року ОСОБА_2 прибув до відповідача та передав усі документи підприємства. Однак, згідно Наказу № 299-К/ОС від 19.09.2016 року його було звільнено з займаної посади на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України, передбаченого контрактом, про що було внесено відповідний запис до трудової книжки.

ОСОБА_2 вважав формулювання причини звільнення на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України таким, що порушує його трудові права та може стати перешкодою для подальшого працевлаштування, оскільки він мав бути звільнений за власним бажанням згідно ст. 39 КЗпП України.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 04.09.2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано формулювання причин звільнення ОСОБА_2 «Звільнений у зв'язку з підставами, передбаченими контрактом, відповідно до п.8 ст.36 КЗпП України» неправильним. Вирішено змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_2 з «Звільнений у зв'язку з підставами, передбаченими контрактом, відповідно до п.8 ст.36 КЗпП України» на «Звільнений за власним бажанням, ст.39 КЗпП України». У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, апеляційну скаргу подав представник відповідача Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Шитюк Н.М., в якій з посиланням на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального права та порушення процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені заявлених ОСОБА_2 позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу Шитюк Н.М. мотивує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норму ст. 39 КЗпП України і зроблено неправильний висновок про обов'язок відповідача звільнити ОСОБА_7 лише за наявності заяви про звільнення, оскільки звільнити керівника державного підприємства достроково за його ініціативою відповідно до ст. 39 КЗпП України можливо лише за наявності поважних причин, передбачених ч.1 ст. 38 КЗпП України, про які має бути зазначено у заяві. Тоді як у заяві, яку позивач направляв відповідачу, не зазначено таких причин та не додано будь-які підтверджуючі поважні причини звільнення за власним бажанням документи. Також вважає, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність у нього поважних причин для його звільнення 26.08.2016 за власним бажанням відповідно до ст. 39 КЗпП України. Крім того Шитюк Н.М. вважає, що районним судом зроблено невірний висновок щодо відсутності фактичних порушень законодавства ОСОБА_7 для його звільнення відповідно до п. 8 ст. 36 КЗпП України, оскільки матеріали справи містять докази, які свідчать про порушення ОСОБА_7 пунктів і), й), к) пункту 5.3 розділу 5 Контракту та є достатніми для прийняття Мінрегіоном рішення про дострокове розірвання Контракту, яке відбулося з передбаченим законодавством погодженням з головою Одеської облдержадміністрації.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи не подавали, а тому справу розглянута за їх відсутності у відповідності до ст. 372 ЦПК України.

Рішення в частині відмови у задоволенні позову не оскаржено, а тому у відповідності до ч.1 ст. 367 ЦПК України колегією суддів в цій частині не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 було призначено виконуючим обов'язки директора ДП «Південно-українське державне виробниче підприємство по інженерним розвідуванням для будівництва» з 04.08.2015 року до призначення керівника в установленому законодавством порядку.

08.02.2016 року між позивачем та Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України був укладений Контракт №7, відповідно до умов якого він був найманий директором ДП «Південно-українське державне виробниче підприємство по інженерним розвідуванням для будівництва» строком на 1 рік: з 15.02.2016 року по 14.02.2017 року включно.

З позовної заяви та наданих позивачем у судовому засіданні пояснень вбачається, що ОСОБА_2 був змушений прийняти рішення про звільнення з посади директора Підприємства за власним бажанням на підставі п.п. б) п 5.4 Контракту - з поважної причини, у зв'язку з сімейними обставини, які потребували необхідності перебування позивача разом із родиною у іншому місті, а саме в м. Донецьк. Сім'я ОСОБА_2 після народження третьої дитини у м. Донецьку потрапила у скрутне матеріальне становище, що змусило позивача прийняти рішення про переїзд у м. Донецьк на час до досягнення дитиною трирічного віку.

12.08.2016 року ОСОБА_2 було направлено поштою на адресу відповідача заяву про звільнення з роботи за власним бажанням згідно ст. 39 КЗпП України з бажаною датою звільнення 26.08.2016 року.

15.08.2016 року ОСОБА_2 повторно склав заяву про звільнення, яку було отримано відповідачем 19.08.2016 року.

Згідно Наказу №299-К/ОС від 19.09.2016 року ОСОБА_2 було звільнено з займаної посади у зв'язку з підставами передбаченими контрактом, відповідно до п. 8 ст. 36 КЗпП України.

ОСОБА_2 вважає таке звільнення незаконним необґрунтованим та таким, що порушує його трудові права, у зв'язку з чим був змушений звернутися до суду.

З наданих заперечень представника відповідача від 09.02.2017 року вбачається, що Наказом Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19.09.2016 року № 299 К/ОС та на підставі доповідної записки першого заступника Міністра Негоди В.А. від 30.08.2016 року № 9/21.2-168-16 припинено дію укладеного з позивачем Контракту відповідно до пунктів і); й); к) пункту 5.3 розділу 5 Контракту, а саме:

І) у разі порушення порядку укладення договорів оренди нерухомого майна, закріпленого за Підприємством, та невжиття заходів щодо погашення заборгованості з орендної плати;

Й) у разі недотримання фінансового та бюджетного законодавства, а також незабезпечення виконання в установлені строки законних вимог контролюючих органів та Органу управління майном;

К) у разі порушення законодавства під час використання фінансових ресурсів Підприємства, утому числі при здійсненні закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Таким чином, позивача звільнено з посади директора підприємства 20.09.2016 року у зв'язку з підставами передбаченими контрактом, відповідно до п.8 статті 36 КЗпП України.

Відповідач у своїх запереченнях стверджує, що обставини, які підтверджують настання умов, визначених підпунктами і); й); к) пункту 5.3 розділу 5 Контракту, викладені у доповідній записці першого заступника Міністра Негоди В.А. від 30.08.2016 року № 9/21.2-168-16.

Але, з наданої копії записки від 30.08.2016 року № 9/21.2-168-16. судом не вбачається доводів фактичних порушень законодавства ОСОБА_2 на підставі яких його було звільнено у зв'язку з настанням обставин визначених підпунктами і); й); к) пункту 5.3 розділу 5 Контракту.

Згідно пояснень ОСОБА_2, ще до призначення його на посаду з підприємства було вкрадено автомобіль ЗАЗ 110247, д. н. з. 03857 ОТ 2003 року в. Стосовно цього порушено кримінальне провадження за ст. 289 ч. 1 КК України. Даний факт підтверджується листуванням ОСОБА_2 з прокурором Одеської області, копії листів залучені до матеріалів справи. Для здійснення господарської діяльності, відновлення роботи підприємства виникла необхідність використовувати власне авто.

Наказ про компенсацію витрат був складений у грудні 2015 року. Даний наказ був погоджений з начальником управління по співпраці з підвідомчими організаціями Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Анфіловим Р.А. Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України мало відомості про використання власного авто на протязі трьох місяців до призначення на посаду позивача відповідно до контракту. Даний наказ виданий 01.12.2015 року, тобто до укладання контракту з позивачем 08.02.2016 р.

Згідно листа заступника начальника Центру №1 ГУМВС України в Одеській області №42/1-3514 від 25.09.2015 року за ДП «Укрпівденбудрозвідування», у тому числі зареєстрований автомобіль НОМЕР_1, 2003 р.в.

Відповідно до п.4.2 Статуту Підприємство самостійно організовує роботу з питань статутного спрямування, здійснює свою діяльність на засадах госпрозрахунку.

З цього приводу суд вважав, що порушень умов контракту укладеного з позивачем не відбулося і керівник підприємства, яке діє на засадах госпрозрахунку, мав розпоряджатися коштами, отриманими від його діяльності, з урахуванням обставин, наведених позивачем.

Даний висновок узгоджується з повноваженнями позивача наведеними у п. 2.1 Контракту, згідно якого директор: здійснює поточне (оперативне) керівництво підприємством, організовує його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань підприємства, передбачених чинним законодавством, статутом підприємства та контрактом.

Відповідачем не наведено, які норми Закону та статуту підприємства порушені у цьому випадку.

14.09.2015 року між ДП «Укрпівденбудрозвідування» та ІП «СЖС Україна» укладено договір зберігання, відповідно до п. 1.1 якого, Поклажедавець передає, а Зберігач приймає на зберігання протягом строку дії договору меблі та побутову техніку.

За своєю природою вказаний договір не є договором оренди, тому суд дійшов висновку, що стверджувати про порушення у цьому випадку позивачем вимог п. п. «і» п. 5.3 Контракту не має правових підстав. Крім того, вказаний договір укладено 14.09.2015 року, а Контракт з позивачем - 08.02.2016 року, тобто до терміну укладання Контракту з ОСОБА_2

Залучені за згодою сторін у справі Аудиторський звіт № 24-13/04 , статистичні дані фінансового звіту ДП «Укрпівденбудрозвідування» за період з 2010 року по 2016 рік свідчать про зменшення кредитної заборгованості вказаного підприємства у період роботи позивача.

Відомості наведені у аудиторському звіті (арк. 38 звіту) свідчать, що на момент проведення перевірки станом на 30.06.2013 року кредиторська заборгованість ДП «Укрпівденбудрозвідування» перед ТОВ «МАТСІТОРГ», ТОВ «СПОРУДАБУД», ТОВ «ДІОНІС ІНВЕСТ», ТОВ «АТЛАНТІДА ФІНАНС» ставила 3023.87 тис. грн. та утворена у період роботи попереднього директора ОСОБА_10

Висновок аудитора (арк. 41 звіту) враховуючи значне зростання кредиторської заборгованості, а також відсутність надходжень від основної діяльності, на Підприємстві існує достатньо високий ризик подальшого погіршення фінансового стану, що може призвести до банкрутства державного підприємства, зроблений більш ніж за два роки до призначення на посаду позивача ОСОБА_2

Згідно даних отриманих з головного Управління статистики в Одеській області чистий прибуток ДП «Укрпівденбудрозвідування» складав у 2011 році - 4. 7 тис. грн., у 2012 році - збиток - 18,0 тис грн., у 2013 році - 11.0 тис. грн., у 2014 році - 6.0 тис грн.., у 2015 році - 344.0 тис грн., у 2016 році - 147.0 тис грн.

Вказані відомості свідчать про збільшення прибутку в період роботи позивача.

До заперечень відповідача долучене рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2016 року у справі № 916/591/16, згідно якого з ДП «Укрпівденбудрозвідування» на користь ТОВ «Госпразрахунковий центр авто послуг «Полісервіс» стягнуто 3235878,20 грн.

У вказаному рішенні зазначені відомості про визнання позову ТОВ «Госпрозрахунковий центр авто послуг «Полісервіс» до ДП «Південно-Українське державне виробниче підприємство по інженерним розвідуванням для будівництва» про стягнення 323587,2 грн., наступного змісту: «відповідачем заборгованість була визнана у повному обсязі, що підтверджується відповіддю на претензію №01-17/67-15 від 13.05.2015 року»

Судом встановлено, що контракт з позивачем укладено 02.08.2016 року, до виконання обов'язків згідно контракту він приступив 15.02.2016 року. З наведеного вбачається, що ДП «Укрпівденбудрозвідування», з огляду на вимоги ст. 7 ГПК України, визнало позов у цій справі до призначення позивача на посаду згідно контракту.

Крім того, у справі відсутні відомості про особисту зацікавленість ОСОБА_2 у вирішенні справи на користь ТОВ «Госпразрахунковий центр авто послуг «Полісервіс», «НХМ».

Згідно пояснень ОСОБА_2, позицію у справі обрано представником ОСОБА_11 самостійно, при погодженні з Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. З ним поведінка ОСОБА_11 у справі Господарського суду Одеської області не погоджувалася, вона діяла на свій розсуд. ОСОБА_2 після того, як дізнався про результати справи, листом №01-24/160 від 09.06.2016 року звернувся до прокуратури Одеської області з проханням здійснення захисту інтересів державного підприємства та подачі апеляційної скарги прокурором. Борги, які визнані представником ОСОБА_11, не є новими та включені до складу кредиторської заборгованості раніше, що підтверджується вищенаведеним аудиторським звітом та статистичними даними. Вимоги Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України виконані ним повністю без будь-яких перешкод. На ДП «Укрпівденбудрозвідування» відсутні технічні прилади факсимільного зв'язку і прийняти факсограми на ДП не було можливості. При призначенні на посаду позивача на підприємстві не існувало будь-яких документів.

З цього приводу судом досліджені матеріали справи в яких містяться відомості у вигляді копій факсограм на ім'я позивача.

Факсограми стосуються обставин вирішення справ Господарським судом Одеської області № 916/591/16, № 916/1093/16.

У порушення п.3 Наказу № 807К/ОС від 03.08.2015 року, попереднім директором підприємства ОСОБА_12 не здійснено передачу печатки, штампів, установчих документів та іншого майна ДП «Укпівденбудрозвідування» ОСОБА_2

Крім того, згідно копії Акту за результатами роботи комісії для встановлення переліку відсутніх документів, розслідування причин їх пропажі або знищення та відновлення втрачених документів, в результаті роботи комісії було встановлено, що на підприємстві відсутні будь-які документи, які забезпечують фінансово-господарську діяльність, про що було повідомлено Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

З цього приводу суд зазначив, що не вбачає в діях ОСОБА_2 порушень п. п. й) п.5.3 Контракту.

Відповідно до ч.3 ст. 90 ГПК України, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

Таким чином, визнання або невизнання позовних вимог юридичних осіб, наведених у запереченні відповідача будь-яким представником ДП «Укрпівденбудрозвідування» не впливало на розгляд справи у Господарському суді Одеської області.

Суд вирішив справу на підставі наявних доказів та не знайшов підстав для повідомлення, передбаченого ч.3 ст. 90 ГПК України.

Отже, від позивача ОСОБА_2 не залежав результат справи. Крім того, як встановлено вище, позивач не приймав рішення про визнання позовів. Його покази з цього приводу не спростовані відповідачем.

Стосовно тверджень відповідача про організацію на території підприємства платної автомобільної стоянки суд зазначав наступне.

До заперечень відповідача долучена копія довідки про результати здійснення моніторингу фінансової діяльності та контролю за використанням орендованого державного майна на ДП «Укрпівденбудрозвідування» від 26.08.2016 року.

Згідно вказаної довідки проведено відео-фіксацію факту організації платної автомобільної стоянки, а також опитано працівників ТОВ «Гром 7», однак відповідачем у справі відео не долучено до матеріалів справи, а клопотання про допит працівників охоронного підприємства не заявлялося.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України (чинної на момент вирішення спору) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.

Таким чином, факт організації платної автомобільної стоянки, який заперечується позивачем ОСОБА_2, у справі не доведений.

Оцінюючи відомості направлені разом із позовом стосовно мотивів складання заяви позивачем про звільнення за власним бажанням, суд першої інстанції дійшов висновку, про те що у ОСОБА_2 дійсно виникли складні сімейні обставини, пов'язані з народженням дитини та, які потребували необхідності перебування позивача разом із родиною у іншому місці, що в свою чергу є поважною причиною для складання заяви про звільнення за власним бажанням.

Відповідно до п. п. б) п. 5.4 Контракту №7 від 02.08.2016 року, директор може за власною ініціативою розірвати Контракт до закінчення терміну його дії у разі його хвороби або інвалідності, що перешкоджають виконанню обов'язків за контрактом та з інших поважних причин.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ч.1 ст.36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є: угода сторін; закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної робот; укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції», встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»; підстави, передбачені контрактом.

Згідно до п. 23 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, контракт підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за контрактом, порушення роботодавцем законодавства про працю, невиконання чи неналежного виконання роботодавцем зобов'язань, передбачених контрактом, та з інших поважних причин. Звільнення працівника в цьому разі провадиться відповідно до статті 39 КЗпП;

Відповідно до ч.1 ст. 39 КЗпП України, строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Тобто, за наявності заяви працівника - ОСОБА_2 про звільнення його з займаної посади за власним бажання, роботодавець - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України повинен був звільнити працівника на підставі ст.39 КЗпП України.

Колегія суду погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги зводяться до дублювання доводів заперечення на позов, яким суд першої надав належну оцінку та обґрунтовано виклав в оскаржуваному рішенні.

Отже, доводи апеляційних скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу представника Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Шитюк Наталії Михайлівни - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04.09.2017 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27.02.2018 року.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.Г.Журавльов

О.С.Комлева