Постанова № 72466797, 21.02.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/913/18

Номер справи місцевого суду: 1522/12101/12

Головуючий у першій інстанції Кічмаренко С. М.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,

з участю секретаря судового засідання - Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 12.12.2016 року,

встановила :

25.05.2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_3 суму боргу з урахуванням індексу інфляції - 1680624 грн., та 3% річних - 70954,05 грн., а всього стягнути 1751578,05 грн., посилаючись на те, що 02.08.2010 року він передав відповідачу в борг суму еквівалентну 150000 євро в підтвердження чого відповідач власноруч написав розписку, в якій зобов`язався повернути йому борг в три місячний термін, тобто до 02.11.2010 року. Проте, відповідач не виконує свого зобов`язання та не повертає кошти.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.03.2014 року позов задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.06.2014 року вищезазначене заочне рішення скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку.

В подальшому позивачем було збільшено розмір заявлених вимог, та, за останніми вимогами, просив суд, стягнути з відповідача ОСОБА_3 суму боргу з урахуванням індексу інфляції - 5 439 414, 80 грн., та 3% річних - 228 784,95 грн., а всього стягнути 5 668 199,75 грн.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 12.12.2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 5 439 414, 80 грн., та 3% річних у розмірі 228 784,95 грн., а всього стягнуто 5 668 199,75 грн. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій в якій з посиланням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та не правильне застосування матеріального права просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_2, скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2016 року про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про призначення повторної комплексної почеркознавчої та технічної експертизи та винести нову ухвалу, якою задовольнити вищезазначене клопотання.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправомірно відхилив клопотання представника ОСОБА_3 про виклик та допит свідків, що мали підтвердити, що в дату складання розписки відповідач знаходився в іншому місті на підписанні договору та клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи у зв'язку з неповнотою, неясністю та недостатньою обґрунтованістю висновку експертизи, що була проведена судовим експертом НДЕКЦ при ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_5 та взагалі не розглянув клопотання про зупинення провадження у справі у порядку п. 4 ч.1 ст. 201 ЦПК України у зв'язку із наявністю кримінального провадження №12016160500007085, порушеного за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України (використання завідомо підробленого документа). Також зазначив, що районний суд при розрахунку суми боргу та 3% річних на момент винесення рішення не у мотивувальній частині рішення не навів розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення та неправомірно стягнув суми інфляційних витрат, оскільки стягненню підлягало грошове зобов'язання у іноземній валюті.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

В судовому засіданні встановлено, що 02.08.2010 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики на суму еквівалентну 150000 євро, що підтверджується письмовою розпискою.

Згідно розписки відповідач зобов`язався повернути суму боргу в три місячний термін, тобто до 02.11.2010 року.

В зазначений термін відповідач борг не повернув та ухиляється від виконання зобов`язань.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи те, що сторонами були дотримані усі вимоги норм чинного законодавства щодо укладення договору позики, а факт отримання грошей відповідачем не спростований, суд вважав, що між позивачем та відповідачем був укладений договір позики.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Суд критично поставився до посилань відповідача на те, що він розписку про отримання грошових коштів не писав, не підписував, гроші в нього не позивач, оскільки дана інформація спростовується висновком судово-почеркознавчої експертизи.

Колегія суду погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції неправомірно відхилив клопотання представника ОСОБА_3 про виклик та допит свідків, що мали підтвердити, що в дату складання розписки відповідач знаходився в іншому місті на підписанні договору, є необґрунтованими з огляду на те, що покази свідків не є належними доказами у спорах про стягнення коштів за борговою розпискою, крім того такого клопотання в суді апеляційної інстанції сторона не підтримувала.

Посилання апелянта, що суд безпідставно відмовив у призначення повторної почеркознавчої експертизи, на думку колегіє є необґрунтованим, з огляду на те, що аналогічне клопотання колегією визнано зловживанням процесуальним правом з підстав викладених у відповідній ухвалі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не розглянув клопотання про зупинення провадження у справі у порядку п. 4 ч.1 ст. 201 ЦПК України )у редакції , яка діяла на час ухвалення рішення) у зв'язку із наявністю кримінального провадження №12016160500007085, порушеного за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України (використання завідомо підробленого документа), також є безпідставними, оскільки відповідачем не надано доказів про перебування такого провадження в суді, крім того в ході розгляду скарги в апеляційній інстанції вказане клопотання не заявлялось.

Крім того колегія судів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неналежного розрахунку суми боргу та 3% річних на момент винесення рішення з огляду на те, що апелянт власного розрахунку не надав.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 12.12.2016 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27.02.2018 року.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.Г.Журавльов

О.С.Комлева