Ухвала суду № 72443263, 27.02.2018, Лисичанський міський суд Луганської області

справа № 415/5507/15-к

провадження № 1-кп/415/281/18

УХВАЛА

Іменем України

27.02.18 м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Старікової М.М.

за участю: секретаря Нестеренка С.М.

прокурора Можнякова Р.В.

захисника Бондаренка Ю.Ю.

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12015130240001471 від 07 липня 2015 року у відношенні

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Лисичанська Луганської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, розлученого, безробітного, не є особою з інвалідністю, раніше судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2018 року з Апеляційного суду Луганської області до Лисичанського міського суду Луганської області надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12015130240001471 від 07 липня 2015 року у відношенні ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.

До початку судового засідання через канцелярію суду від захисника обвинуваченого - адвоката Бондаренко Ю.Ю. надійшло письмове клопотання, в якому захисник просить скасувати відносно його підзахисного запобіжний захід у виді тримання під вартою або змінити на інший, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, а також те, що ОСОБА_2 тривалий час , а саме протягом 2 роки 5 місяців 23 дні перебуває під вартою, що є порушення прав обвинуваченого, оскільки як зазначає Європейський суд у своїх рішеннях, що після спливу тривалого часу лише наявність обґрунтованої підозри або обвинувачення не може бути безумовно підставою для подальшого тримання такої особи під вартою.

В судовому засіданні захисник підтримав доводи, викладені у клопотанні та просив суд у разі неможливості скасування запобіжного заходу змінити раніше обраний стосовно ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою на особисте зобов'язання.

Прокурор Можняков Р.В. заперечував проти клопотання захисника Бондаренко Ю.Ю., посилаючись на те, що ризики, які були встановлені під час обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу і на даний час не змінились.

Обвинувачений підтримав клопотання свого захисника Бондаренко Ю.Ю.

Суд, вислухавши доводи сторін кримінального провадження приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Вирішуючи заявлене клопотання суд зазначає, що згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Згідно з положеннями ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід, щодо обвинуваченого. При цьому вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду відповідно до статті 5§3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання звинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції (§23-24 Калашніков проти Росії).

Виходячи з загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обов'язковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також з'ясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобов'язані переглядати правомірність попереднього ув'язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії §140)

При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі "Сергій Волосюк проти України" ("SergeyVolosyuk v. Ukraine", рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою.

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає, що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з'явитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

У контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини та з огляду на те, що в цій справі загальний термін тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою становить майже 2 роки 06 місяців, абстрактні доводи сторони обвинувачення про те, що лише подальше тримання обвинуваченого під вартою може забезпечити уникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України не можна вважати належно обґрунтованими, оскільки вони не підтверджуються конкретними доказами.

Разом з тим, судом встановлено, що обвинувачений має постійне місце проживання та реєстрації, де мешкає разом з батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, який є непрацездатною особою та має ІІІ групу інвалідності, інших працездатних дітей, крім обвинуваченого не має, крім того, на утриманні обвинуваченого знаходиться неповнолітня дитина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, на момент інкримінованих органом досудового розслідування злочинів, обвинувачений перебував на обліку у Лисичанському міському центрі зайнятості населення, маючи статус безробітної особи, за час тримання під вартою - з моменту його затримання з 04.08.2015 року жодної підозри у вчинені нового злочину ОСОБА_2 не пред'являлось.

За таких обставин у межах даного провадження слід дослідити можливість застосування стосовно ОСОБА_2 альтернативних запобіжних заходів.

Судом встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ст. 307 ч. 2 КК України, які відповідно до санкції статті караються позбавленням волі від 6-ти до 10-ти років та відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, крім того, обвинувачений є особою, раніше судимою, судимість якого не знята та непогашена в установленому законом порядку, а тому суд вважає що особисте зобов'язання є в даному випадку надзвичайно м'яким запобіжним заходом, особисту поруку не можна застосувати через відсутність поручителів, а застава навіть у мінімальному визначеному законом розмірі, який для тяжких злочинів складає двадцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є непомірною для обвинуваченого, а тому, на думку суду, єдиним достатнім запобіжним заходом, який забезпечить виконання ОСОБА_2 покладених на нього процесуальних обов'язків, є домашній арешт, пов'язаний із забороною обвинуваченому залишати житло з 20.00 години вечора до 08.00 години ранку.

При цьому суд вважає доцільним покласти на обвинуваченого згідно ч.5 ст. 194 КПК України наступні обов'язки: 1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою; 2) не відлучатися за межі м. Лисичанська Луганської області без дозволу суду.

Підстав для скасування запобіжного заходу з огляду на вищевикладене суд не вбачає.

На підставі ст.9, 29 Конституції України, ст.5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», керуючись ст.ст.176-178, 181, 186, 193, 194, 196, 201, 331, 372, 395 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Клопотання захисника Бондаренко Ю.Ю. про скасування або зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на особисте зобов'язання відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України - задовольнити частково.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, - змінити на домашній арешт, який полягає в забороні обвинуваченому залишати житло за адресою: АДРЕСА_1, в період часу з 20 години до 08 години.

Покласти на ОСОБА_2 наступні обов'язки:

1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження, за першою вимогою;

2) не відлучатися за межі м. Лисичанська Луганської області без дозволу суду.

Звільнити ОСОБА_2 з під варти в залі суду негайно.

Дана ухвала діє протягом 2 місяців, тобто до 27 квітня 2018 року включно та підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали негайно вручити прокурору та направити начальнику Лисичанського ВП ГУНП в Луганській області, на якого покласти контроль за поведінкою обвинуваченого під час дії відносно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя : М.М. Старікова