Постанова № 72441658, 22.02.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2018 р. Справа № 922/3332/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Медуниця О.Є. , суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю:

представника позивача - адвоката ОСОБА_1 (свідоцтво № 883 від 17.02.2008; договір про надання правової допомоги від 12.10.2017; довіреність б/н від 12.10.2017)

представника відповідача - адвоката ОСОБА_2 (свідоцтво № 2029 від 26.10.2005; ордер серія ХВ № 000005 від 21.02.2018)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Агрохім”, м. Зміїв, Харківська область (вх. №3879 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2017 у справі № 922/3332/17 (суддя Жельне С.Ч.; повне рішення складено 04.12.2017)

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства “Вікторія”, с. Новомикільське, Кремінський район, Луганська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Агрохім”, м. Зміїв, Харківська область

про зобов’язання поставити товар та стягнення 165459,73 грн. пені, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року Приватне сільськогосподарське підприємство “Вікторія” (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Агрохім” (відповідач), в якому просило суд зобов’язати відповідача поставити аміачну селітру виробництва України в біг-бегах у кількості 200 т та стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 165459,73 грн. за прострочення постачання товару. Також позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.11.2017 по справі № 922/3332/17 позов задоволено повністю. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім “Агрохім” поставити Приватному сільськогосподарському підприємству “Вікторія” згідно Договору постачання №Л12016/3/9 від 25.02.2016 та Специфікації №3-ДБ(С) від 12.12.2016, яка є Доповненням до Договору постачання №Л2016/3/9 від 25.02.2016, аміачну селітру виробництва України в біг-бегах у кількості 200 т. за ціною визначеною у Специфікації №3-ДБ(С) від 12.12.2016, а саме - 6900 грн. за одну тону, в т.ч. ПДВ, на загальну суму 1380000,00 грн., в т. ч. ПДВ 230000,00 грн., негайно після набрання рішенням суду законної сили. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню станом на 26 вересня 2017 року в сумі 165459 грн. 73 коп. та 4081 грн. 90 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач із даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення у даній справі прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим судом було зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи, а тому просить за результатами розгляду цієї апеляційної скарги рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2017 по справі № 922/3332/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі за відсутністю предмета спору та судову справу № 922/3332/17 закрити. При цьому, відповідач просить витрати щодо сплати судового збору покласти на позивача.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 26.12.2017 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Агрохім”, м. Зміїв, Харківська область на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2017 у справі № 922/3332/17.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 336 від 11.01.2018), в якому просить залишити рішення суду першої інстанції у даній справі без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, посилаючись на необґрунтованість викладених у скарзі доводів, оскільки судом правильно встановлено наявність у відповідача обов'язку з постачання товару та зі сплати неустойки за прострочення його постачання.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 справу № 922/3332/17 за апеляційною скаргою відповідача призначено до розгляду на 13.02.2018 об 11:30 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 апеляційний розгляд справи № 922/3332/17 відкладено на 22.02.2018 об 11:00 год.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог частин першої, другої та п’ятої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши у судовому засіданні 22.02.2018 уповноважених представників сторін, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно приписів статей 627 та 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, правовідносини сторін врегульовано Договором № Л2016/3/9 від 25.02.2016 (далі - Договір), який за своєю правовою природою є договором поставки та є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до положень статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 Цивільного кодексу України).

Згідно положень статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За умовами укладеного між сторонами Договору Постачальник (відповідач у справі) зобов’язався поставляти (передавати) товар у власність Покупця (позивача у справі), а Покупець зобов’язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього на умовах Договору (пункт 1.1. Договору).

Пунктом 1.2. Договору визначено, що предметом постачання є товар, визначений у специфікаціях до цього Договору.

У пункті 2.1. Договору сторони обумовили, що товар, вказаний у пункті 1.2. цього Договору поставляється Покупцеві партіями (підпункт 2.1.1.). Кожна партія товару визначається Специфікацією, в якій визначається найменування, загальна кількість, асортимент (номенклатура) і комплектність Товару, а також вказується термін постачання і оплати Товару (підпункт 2.1.2.).

Згідно пункту 3.1. Договору партія товару, яка погоджена відповідною Специфікацією має бути поставлена Покупцеві не пізніше дати, вказаної в специфікації.

У пункті 3.2. Договору сторони дійшли згоди, що базис постачання Товару - EXW склад Постачальника (“Інкотермс 2010 Міжнародних правил тлумачення торгових термінів”) або інший склад, що буде погоджено Сторонами додатково.

Згідно пункту 4.1. зазначеного Договору вартість і термін оплати кожної партії товару, що постачається визначається в специфікації.

Згідно пункту 9.1. даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2016 року, а в частині фінансових зобов’язань – до моменту повного виконання Сторонами узятих на себе за даною угодою зобов’язань.

Згідно пункту 9.2. Договору у разі, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за двадцять днів до його закінчення, цей договір вважається пролонгованим на термін один рік.

Судом першої інстанції встановлено і це не оспорюється сторонами, що оскільки жодна із сторін не заявляла про свій намір розірвати або змінити договір за двадцять днів до його закінчення, тому на момент розгляду справи договір є чинним.

12.12.2016 між сторонами у справі була підписана Специфікація №3-ДБ(С), яка є Доповненням до Договору постачання №Л2016/3/9 і відповідно до пункту 8 Специфікації є його невід’ємною частиною.

Згідно зазначеної Специфікації відповідач повинен був поставити позивачу ОСОБА_3 селітру виробництво Україна в біг-бегах у кількості 200 т. з ціною за одиницю – 6900 грн. в т.ч. ПДВ.

У пункті 1 Специфікації сторони обумовили, що загальна вартість Товару по цій Специфікації: 1380000,00 грн. (один мільйон триста вісімдесят тисяч гривень 00 копійок), в т. ч. ПДВ: 230000,00 грн. (двісті тридцять тисяч гривень 00 копійок).

Згідно пункту 2 Специфікації постачання Товару здійснюється автотранспортом на умовах EXW м. Сватове Луганської обл., вул. Ново-Старобільська, 17 (“Інкотермс 2010 Міжнародних правил тлумачення торгових термінів”) самовивозом зі складу Постачальника автотранспортом Покупця.

Згідно пункту 3 Специфікації Товар надається Покупцеві до 31.03.2017.

Пунктом 4 Специфікації визначено, що плата за Товар по справжній специфікації здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника у вигляді 100% передоплати.

Пунктом 7 Специфікації визначено, що ціна на сплачений товар в період дії рахунку зміні не підлягає.

12.12.2016 відповідач виставив позивачеві рахунок №2461 на оплату товару по Договору за 200 тон аміачної селітри на загальну суму 1380000,00 грн., в т.ч. ПДВ 230000,00 грн.

Позивач на виконання своїх зобов’язань 13.12.2016 платіжним дорученням № 378 перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 1380000,00 грн. згідно виставленого рахунку №2461 від 12.12.2016, в т.ч. ПДВ 230000,00 грн., здійснивши тим самим перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника у вигляді 100% передоплати.

Однак, відповідач не здійснив поставку обумовленого у Специфікації №3-ДБ(С) від 12.12.2016 товару у визначений умовами Договору та Специфікацією строк до 31.03.2017. Докази отримання товару позивачем від відповідача за Договором відсутні.

Пунктом 5.4.1. Договору передбачене право Покупця вимагати від Постачальника постачання товару, який відповідає умовам, визначеним в Договорі і в Специфікації.

Користуючись наданим правом, позивач 14.09.2017 направив на адресу відповідача претензію від 13.09.2017 № 38, що підтверджується описом вкладення у поштове відправлення від 14.09.2017 та поштовим фіскальним чеком №8901 від 14.09.2017 (том 1 аркуші справи 33-38), у якій вимагав від відповідача здійснити поставку обумовленого договором постачання та специфікацією товару та сплатити пеню за несвоєчасне виконання зобов’язань щодо поставки товару в сумі 159966,58 грн.

У відповіді на претензію від 20.09.2017 № 280 ТОВ “Торговий дім “Агрохім” не заперечувало той факт, що предметом поставки є аміачна селітра виробництва України в біг-бегах у кількості 200 тон на суму 1380000 грн., що передбачено специфікацією, та що вказаний товар повинен був бути поставлений в строк до 31.03.2017. Однак, обґрунтовуючи причини не поставки товару позивачеві відповідач послався на те, що на ринку мінеральних добрив був штучно створений дефіцит певної групи товарів, виробництво міндобрив заводами-виробниками аміачної селітри, що входять в групу компаній OSTCEM, зупинялося, а ціни міндобрив змінилися. Так, відповідач повідомив позивача про те, що виробництвом селітри аміачної в Україні займається обмежена кількість хімічних заводів, які входять до єдиної групи компаній OSTCEM, що мають монопольне становище на ринку мінеральних добрив і ввели таку схему купівлі-продажу мінеральних добрив зокрема аміачної селітри, як стопроцентна попередня оплата вартості мінеральних добрив за 2-3 місяці до їх фактичного отримання. ПАТ Рівне АЗОТ у зв’язку з обмеженням газопостачання підприємства, а саме зниженням газу нижче технологічного допустимого з 06.03.2017, було не заплановано зупинено виробництво мінеральних добрив і аналогічна ситуація склалася у двох других національних виробників мін.добрив (селітри аміачної) ПАТ “АЗОТ” (м. Черкаси) та ПрАТ “Сєвєродонецьке об’єднання “АЗОТ”. Відповідач зазначив, що він також став заручником ситуації і з моменту зупинки виробництва не отримало ні тони заздалегідь оплаченої аміачної селітри, та має кредиторську заборгованість від групи компаній OSTCEM та афільованих з нею торгових структур понад 25000000 грн.

Проте позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до господарського суду Харківської області із даним позовом, який містить вимоги: про зобов’язання відповідача поставити аміачну селітру виробництва України в біг-бегах у кількості 200 т. та про стягнення пені станом на 26.09.2017 в сумі 165459,73 грн., що нарахована на підставі пункту 6.1. Договору.

Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції проаналізувавши положення частини першої статті 664 Цивільного кодексу України у сукупності з умовами поставки EXW Інкотермс 2010, вказав, що до обов’язку продавця протягом строку, встановленого договором для здійснення поставки, входить повідомлення покупця про готовність товару до відвантаження та про конкретну дату та місце, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця, а обов’язок покупця прийняти товар виникає саме після належного повідомлення продавцем покупця про конкретну дату та місце, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця, тобто переданий покупцю.

Згідно частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України визначено: якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Граничний строк поставки партії товару за Специфікацією №3-ДБ(С) від 12.12.2016 сторонами був встановлений до 31.03.2017.

На підставі наявних у справі доказів судом першої інстанції встановлено, що відповідач в обумовлений договором строк не здійснив поставку товару і впродовж встановленого строку поставки не повідомляв покупця про готовність товару до відвантаження та про конкретну дату та місце, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця. Отже, відповідач належним чином не передав товар у розпорядження покупця в обумовлені сторонами строки.

Крім того, згідно наявних у справі матеріалів та наданих сторонами пояснень в обґрунтування своїх правових позицій, судом першої інстанції встановлено, що відповідач додатково не повідомляв позивача про готовність товару до відвантаження та про конкретну дату та місце, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця, а також не довів суду, що товар був готовий до передання позивачеві і був відповідним чином ідентифікований для цілей договору, зокрема шляхом маркування.

За вказаних обставин судом першої інстанції встановлено неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань.

Надані відповідачем до справи залізничні накладні в підтвердження отримання відповідачем добрив в період, в який він мав здійснити поставку позивачу, та доводи відповідача про те, що у нього на складах було достатньо товару для передання позивачу, судом першої інстанції відхилені, оскільки не спростовують факт не повідомлення покупця про дату надання товару в розпорядження, як то передбачено Договором та умовами поставки EXW Інкотермс 2010.

З огляду на обставини справи та норми чинного законодавства суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про зобов'язання відповідача поставити позивачу згідно Договору постачання №Л2016/3/9 від 25.02.2016 та Специфікації №3-ДБ(С) від 12.12.2016, яка є Доповненням до Договору постачання №Л2016/3/9 від 25.02.2016, аміачну селітру виробництва України в біг-бегах у кількості 200 т. за ціною визначеною у Специфікації №3-ДБ(С) від 12.12.2016, а саме – 6900 грн. за одну тону, в т.ч. ПДВ, на загальну суму 1380000,00 грн (один мільйон триста вісімдесят тисяч гривень 00 копійок), в т. ч. ПДВ 230000,00 грн. (двісті тридцять тисяч гривень 00 копійок), негайно після набрання рішенням суду законної сили, - є обґрунтованою, а отже підлягає задоволенню.

Також судом першої інстанції встановлено, що відповідач прострочив виконання своїх зобов’язань щодо передачі товару позивачу, а саме не здійснив поставку товару у визначений строк. В зв’язку із таким простроченням позивач на підставі 6.1 договору здійснив нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму непоставленого товару за кожен день прострочення постачання за період з 01.04.2017 по 26.09.2017, що складає 165459,73 грн.

Відповідно до пункту 6.1. Договору постачання №Л2016/3/9 від 25.02.2016 за порушення термінів постачання товару Покупець має право вимагати від Постачальника оплату неустойки у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму непоставленого товару за кожен день прострочення постачання.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).

Згідно пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).

Видами забезпечення виконання зобов’язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Позивачем належним чином доведений факт неналежного виконання відповідачем договірного обов’язку з постачання товару в обумовленій кількості, а тому останній повинен нести відповідальність, встановлену законом та договором.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на суму непоставленого товару за період з 01.04.2017 по 26.09.2017, що складає 165459,73 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про його правильність, а позовну вимогу про стягнення з відповідача цієї суми визнав обґрунтованою та задовольнив її.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції відповідач у своїй апеляційній скарзі в якості правових підстав для його скасування у повному обсязі зазначає, що за умовами спірного договору позивач набув не лише прав, але і взяв на себе зобов’язання отримати товар самовивозом зі складу відповідача, однак доказів прибуття автотранспорту для завантаження товару за обумовленою договором та специфікацією адресою ані суду, ані відповідачу не надав. Передбачені пунктом 5.2.3. зобов'язання направити до відповідача протягом обумовленого строку повноважного представника (представника по довіреності) для оформлення відповідних документів на отримання обумовленого товару позивачем не виконані. Докази прибуття за обумовленою договором та специфікацією адресою повноважного представника позивача суду не надані. Крім того, скаржник зазначає, що право на отримання товару у позивача виникло з дати виконання пункту 4 Специфікації, тобто з дня проведення попередньої оплати (з 13.12.2016), а відповідно до пункту 2 Специфікації позивач був повідомленим в якому місці та за якою адресою він може отримати товар, а також протягом певного чітко обумовленого пунктом 3 Специфікації строку, тобто до 31.03.2017. Однак таким правом позивач не скористався. Таким чином, скаржник вважає, що позивач своєю бездіяльністю сам унеможливив отримання товару. Вказані обставини судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не були враховані, а зроблені судом висновки є хибними, що є підставою для його скасування. На думку скаржника, рішення у справі судом виносилося без врахування стану взаєморозрахунків сторін, оскільки відповідачем двічі поверталася сума коштів, сплачених позивачем, як оплата товару, за яким позивач не з’явився.

Проте колегія суддів вважає наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи безпідставними, факт наявності товару у відповідача для здійснення його постачання ПСП «Вікторія» недоведеним, а обставини щодо належного повідомлення покупця про готовність товару до відвантаження не підтвердженими, зважаючи на нижченаведене.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідно до визначення поняття EXW згідно «Інкотермс 2010 Міжнародних правил тлумачення торгових термінів» (Інкотермс 2010), які набрали чинності з 01.01.2011, визначені сторонами як базис поставки умовами договору постачання та специфікацією, «Ех Works» (named place) - «Франко завод» (вказана назва місця) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з поставки, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві або іншому вказаному місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі і т.п.).

Згідно статті А.4 умов поставки EXW Інкотермс 2010 продавець зобов’язаний в обумовлену дату або в межах обумовленого строку надати невідвантажений в будь-який транспортний засіб товар у розпорядження покупця у зазначеному в договорі місці поставки.

Згідно статті А.7 умов поставки EXW Інкотермс 2010 продавець зобов’язаний повідомити покупця достатнім чином про дату і місце, коли і де товар буде наданий в його розпорядження.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що стаття А7 умов поставки EXW Інкотермс 2010 встановлює обов’язок продавця надати покупцю в межах обумовленого строку поставки, визначеному у договорі та/або специфікації, окреме повідомлення про дату і місце, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця.

Згідно статті В.4. умов поставки EXW Інкотермс 2010 покупець зобов’язаний прийняти поставку товару, як тільки товар наданий у його розпорядження у відповідності до статей А.4 та А.7./В.7.

Зазначена стаття умов поставки передбачає зобов’язання покупця щодо прийняття товару саме після надання здійснення окремого повідомлення про дату і місце, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця.

Частина перша статті 664 Цивільного кодексу України встановлює два моменти, коли обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, а саме:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

При цьому згідно частини першої статті 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Таким чином висновки суду першої інстанції про те, що до обов’язку продавця за спірним договором поставки входить здійснення повідомлення покупця про готовність товару до відвантаження та про конкретну дату та місце, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця, а обов’язок покупця прийняти товар виникає саме після належного повідомлення продавцем покупця про конкретну дату та місце, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця, тобто переданий покупцю.

Виходячи з наведеного посилання скаржника на зобов’язання ПСП «Вікторія» направити свого представника з підтвердженням його повноважень є необґрунтованим, так як такий обов’язок виникає саме після повідомлення продавцем покупця про готовність товару до відвантаження та про дату та місце, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця, тобто переданий покупцю.

Однак матеріали справи не містять і відповідачем не надано жодних доказів того, що товар був готовий до відвантаження ПСП «Вікторія» і ПСП «Вікторія» було належним чином проінформовано про дату та місце, а також про те, коли саме і де саме товар буде наданий в розпорядження покупця, як того вимагають положення статті 664 Цивільного кодексу України та статті А.7 умов поставки EXW Інкотермс 2010. Всім цим обставинам суд першої інстанції дав належну правову оцінку, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення.

Доказів того, що товар було належним чином ідентифіковано для постачання саме ПСП «Вікторія» і ТОВ «Торговий Дім «Агрохім» у передбачений законом та договором спосіб повідомило про це ПСП «Вікторія», відповідачем суду апеляційної інстанції також надано не було. Самі ж по собі надані відповідачем залізничні накладні про отримання ним добрив в період, в який він мав здійснити поставку, та доводи про те, що у ТОВ «Торговий Дім «Агрохім» на складах було достатньо товару для передання ПСП «Вікторія», не є належними доказами виконання своїх обов’язків з боку ТОВ «Торговий Дім «Агрохім» у розумінні статті 664 Цивільного кодексу України та статті А7 умов поставки EXW Інкотермс 2010, оскільки вони не свідчать про те, що товар, який призначався до передання ПСП «Вікторія», був готовий до відвантаження, тобто належним чином ідентифікований для цілей укладеного договору постачання, зокрема шляхом маркування, та щодо того, що позивач був повідомлений про це та про дату коли саме товар буде наданий в розпорядження покупця.

Обґрунтовуючи причини не поставки товару ПСП «Вікторія» в строк до 31.03.2017 ТОВ «Торговий Дім «Агрохім» посилалось на не поставку аміачної селітри його контрагентами, але колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що це не звільняє відповідача від взятого на себе договірного обов’язку з поставки товару позивачу. Більш того, відповідач повинен був узгодити всі спірні питання та розбіжності з позивачем не чекаючи отримання претензії та звернення до суду із даним позовом, маючи на це достатньо часу та можливостей.

Відповідно до частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Колегія суддів апеляційної інстанції також відхиляє доводи відповідача про те, що зазначені у пунктах 2 та 3 Специфікації місце та строки постачання є достатнім повідомленням позивача (покупця) у розумінні статті А7 умов поставки EXW Інкотермс 2010 про дату і місце, коли і де товар буде наданий у його розпорядження, а також про те, що товар наявний та готовий до передачі.

Так, відповідно до підпункту 2.1.2. Договору постачання кожна партія товару визначається Специфікацією, в якій відзначається: найменування, загальна кількість, асортимент (номенклатура) і комплектність Товару, а також вказується термін постачання і оплати Товару.

Згідно пункту 3.1. зазначеного Договору партія Товару, яка погоджена Специфікацією, має бути поставлена Покупцеві не пізніше дати, вказаної в специфікації.

Таким чином пункт 3 Специфікації визначає саме строк (термін) здійснення поставки, і відповідно не може вважатися повідомленням у розумінні умов поставки EXW Інкотермс 2010 та положень частини першої статті 664 Цивільного кодексу України.

Крім того, в момент підписання Специфікації станом на 12.12.2016 товар для постачання ПСП «Вікторія» не був закуплений ТОВ «Торговий Дім «Агрохім» у контрагента і не міг бути належним чином ідентифікованим (промаркованим) для постачання саме ПСП «Вікторія». Передплату за міндобрива ПСП «Вікторія» здійснило 13.12.2016. Таким чином пункт 3 Специфікації не може вважатись судом повідомленням про наявність товару та його готовність до передачі.

Позивач обґрунтовано вказує на те, що поставка товару за договором постачання залежала від закупівлі міндобрив відповідачем у інших постачальників, тому ПСП «Вікторія» не знаючи, коли саме надійде товар ТОВ «Торговий Дім «Агрохім», і коли саме він буде готовий для передачі ПСП «Вікторія», не могло впливати на конкретну дату або місце поставки. Поряд з цим, умовами спірного договору поставки не передбачене право Покупця самостійно визначати протягом погодженого періоду дату та/або місце прийняття поставки.

Слід вважати необґрунтованим і посилання скаржника на те, що рішення судом першої інстанції було ухвалене без врахування стану взаєморозрахунків сторін. Наданий відповідачем акт дійсно не був підписаний ПСП «Вікторія», оскільки не відображав дійсних правовідносин відносин за спірним договором, так як містив безпідставне повернення грошових коштів ТОВ «Торговий Дім «Агрохім». Натомість позивач в межах даної справи не вимагає повернути йому сплачені грошові кошти, а просить зобов’язати відповідача здійснити саме поставку добрив, тому повернення відповідачем коштів, сплачених ПСП «Вікторія» за товар, не є виконанням договірних обов’язків з боку відповідача. У зв'язку із чим ПСП «Вікторія» постійно повертало відповідачу перераховані ним кошти як безпідставно отримані, про що свідчать наявні у справі копії платіжних доручень (том 1 аркуші справи 126-128).

Виходячи з наведеного є вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи, що викладені відповідачем в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на те, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Агрохім”, м. Зміїв, Харківська область залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2017 у справі № 922/3332/17 залишити без змін.

ОСОБА_1 постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 27.02.18

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Пелипенко Н.М.