Рішення № 72441600, 22.02.2018, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2018 р.Справа № 922/184/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Каюкову Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Профі-Пак", м. Дніпро до Публічного акціонерного товариства "Мегебенк", м. Харків про визнання недійсними умов п.п. 7.1.1, 7.1.2, 7.1.3, 7.1.4 кредитного договору № 3-10в/2013-ГД-3/13 ві за участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність від 26.12.2017 р.

відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 13-06/18д від 02.01.2018 р.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області перебувала справа № 922/184/17 за позовом Приватного акціонерного товариства "Профі-Пак" до Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" про визнання недійсними умови п.п. 7.1.1, 7.1.2, 7.1.3., 7.1.4 кредитного договору № 3-10в/2013-ГД-3-13 від 05 вересня 2013 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що умови кредитного договору, викладені в розділі 7 є незаконними, несправедливими та такими, які суперечать вимогам цивільного та господарського законодавства, оскільки відповідач, зловживаючи своїм правом щодо розробки та пропозиції умов законодавства, використовуючи необхідність позивача в отриманні кредитних коштів, недотримався загальних принципів цивільного законодавства щодо справедливості умов договору, що призвело до балансу прав та обов’язків.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 лютого 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2017 року, припинено провадження у справі № 922/184/17 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України. 23 листопада 2017 року, постановою Вищого господарського суду України, ухвалу господарського суду Харківської області від 14 лютого 2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2017 року у справі № 922/184/17 скасовано; справу передано на розгляд господарського суду Харківської області. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 грудня 2017 року для розгляду даної справи призначеного головуючого суддю - Калініченко Н.В. 07 грудня 2017 року, ухвалою господарського суду Харківської області, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 15 січня 2018 р. о 12 год. 00 хв.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 03.10.2017, котрим ГПК України викладено в новій редакції. У відповідності до п.п. 9 п. 1 Розділу XI Перехідних Положень ГПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією ГПК України. Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 грудня 2017 року призначено справу № 922/184/17 в порядку загального позовного провадження. Почато у справі № 922/184/17 підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 15 січня 2018 року. Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 січня 2018 року задоволено заяву приватного акціонерного товариства "Профі-Пак" (вх. № 855 від 15.01.2018 р.) в частині продовження процесуального строку на подачу відповіді на відзив, продовжено приватному акціонерному товариству "Профі-Пак" процесуальній строк на подачу відповіді на відзив та із залученням відповіді на відзив із додатками до матеріалів справи. Протокольними ухвалами господарського суду Харківської області від 15 січня 2018 року: задоволено усне клопотання представника позивача про вручення копії відповіді на відзив відповідачу в судовому засідання, на підставі ст.ст. 177, 182, 183 ГПК України; задоволено усне клопотання представника відповідача про надання часу підготувати заперечення на відповідь на відзив та відкладено судове засідання до 22 січня 2018 року, на підставі ст. 177, п. 7, п. 10 ч. 2 ст. 182, п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України. Протокольною ухвалою від 22 січня 2018 року відкладено підготовче засідання до 30 січня 2018 року, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 183, ст. 177 ГПК України. Протокольними ухвалами господарського суду Харківської області від 30 січня 2018 року: закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, на підставі ст.ст. 177, 182, 183, 185 ГПК України; задоволено заяву сторін щодо переходу до розгляду справи по суті в судовому засіданні 30 січня 2018 року та оголошено про початок розгляду справи по суті; оголошено перерву в судовому засіданні до 13 лютого 2018 року. Протокольними ухвалами господарського суду Харківської області від 13 лютого 2018 року: задоволено клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи документів, на підставі ст.ст. 169, 170, 232 ГПК України; оголошено перерву в судовому засіданні до 22 лютого 2018 року, на підставі ст. 216 ГПК України.

В призначене судове засідання 22 лютого 2018 року представники сторін з'явилися. Під час розгляду справи по суті позивачем позовні вимоги підтримано в повному обсязі, відповідачем позов не визнано в повному обсязі.

Позивач зазначає про невідповідність умов кредитного договору, викладених в п.п. 7.1.1, 7.1.2, 7.1.3, 7.1.4 договору, нормам законодавства, оскільки пеня є юридичною відповідальністю за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, що узгоджується з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України. Невідповідність таких умов кредитного договору тягне за собою порушення вимог, встановлених ст. 343 Господарського кодексу України, відповідно до якої законодавством встановлені обмеження щодо застосування розміру пені, і яка не повинна перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. Також, позивач у відповіді на відзив відповідача зазначає, що умови кредитного договору, викладені в розділі 7 договору, суперечать нормам ст. 549 Цивільного кодексу України, а правова відповідальність у вигляді штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань не відповідає Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань". Позивач стверджує, що банк, як фінансово-кредитна установа, не може застосовувати за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань такий вид господарсько-правової відповідальності, як штраф. Натомість, на думку позивача, за несвоєчасне виконання (невиконання) грошових зобов’язань банк має застосовувати лише пеню.

Відповідач позов не визнає, про що надав відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив, в яких виклав свої пояснення, міркування та аргументи. Відповідач у відзиві на позовну заяву від 04 січня 2018 року заперечує проти заявленого до нього позову, зазначає, що кредитний договір №3-10в/2013-ГД-3/13 від 05 вересня 2013 року не суперечить діючому законодавству та відсутні підстави для визнання його частини недійсним.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

Між публічним акціонерним товариством "Мегабанк" та приватним акціонерним товариством "Профі-Пак" 05 вересня 2013 року було укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій № ГД-3/13. В межах генерального договору, 05 вересня 2013 року було укладений кредитний договір № 3-10в/2013-ГД-3/13 (надалі за текстом - кредитний договір). Згідно з п. 1.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 7 від 29.05.2015 р.) відповідач надав позивачу - позичальнику грошові кошти в розмірі 1 023 836,00 дол. США (один мільйон двадцять три тисячі вісімсот тридцять шість доларів США 00 центів) на строк з 05 вересня 2013 року до 04 вересня 2018 року на погашення кредиторської заборгованості, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити 13,5 % річних на умовах, передбачених кредитним договором. Тип процентної ставки за цим договором фіксована процентна ставка. Розділом 7 кредитного договору сторони передбачили відповідальність в разі неналежного виконання позивачем зобов’язань за кредитним договором, а саме: позивач сплачує відповідачу штраф у наступних розмірах: - у разі порушення та/або невиконання будь-якого з прийнятих на себе обов’язків, згідно з п.п. 4.2.1 та 4.2.2 - у розмірі 25 (двадцять п’ять) процентів від суми отриманого кредиту (пункт 7.1.1. договору); - у разі порушення та/або невиконання будь-якого з прийнятих на себе обов’язків, згідно з п. 4.2.4 - 4.2.10, 4.2.12 - 4.2.17 - у розмірі 5 (п’ять) процентів від суми отриманого кредиту (пункт 7.1.2. договору); - за користування частиною кредиту понад строку, встановленого графіком повернення кредиту згідно з п. 2.4 та п. 4.2.1 договору - у розмірі 10 (десять) процентів від суми несвоєчасно сплаченої частини кредиту (пункт 7.1.3. договору); - за недотримання строків сплати нарахованих процентів та/або комісійної винагороди в порядку, передбаченому розділом 5 договору - у розмірі 10 (десять) процентів від суми несвоєчасно сплачених процентів за користування кредитом та/або комісійної винагороди (пункт 7.1.4. договору).

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Цивільний кодекс України в ч. 3 ст. 6 закріплює положення про співвідношення договору і закону в тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільного законодавства, але сторони бажають за згодою між собою врегулювати ці відносини інакше. В такій ситуації сторони договору мають право вибору: використати норми акту цивільного законодавства для врегулювання своїх відносин або за власним розсудом відступити від положень актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі інших правил поведінки, ніж це передбачено законодавством. Згідно зі ст. 628 ЦПК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Таким чином, зміст договору сторони визначають на основі вільного волевиявлення та мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Однак, для того, щоб договір вважався укладеним, сторони у належній формі повинні досягнути згоди з усіх істотних його умов. Істотні умови, визначені у частині 1 статті 638 ЦК України, а саме: умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини 2 статті 345 ГК України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткової ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечить законодавству; вказана норма є тотожньою за змістом ст.ст. 6 та 627 ЦК України. За змістом статті 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України). Отже, суд приходить до висновку, що зміст оспорюваних пунктів договору не суперечить приписам ст. ст. 549, 551 ЦК України, оскільки штраф обчислюється у відсотках від суми неналежно виконаного зобов'язання, тобто від суми отриманого кредиту, розмір штрафу встановлюється договором. Матеріалами справи підтверджено, що розмір штрафу, який встановлено у кредитному договорі № 3-10в/2013-ГД-3/13 від 05 вересня 2013 року визначено у конкретному розмірі, що не суперечить приписам ст. ст. 549, 551 ЦК України. За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України). Одним із видів господарських санкцій, згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України). Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України. Так, розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, суд приходить до висновку, що встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто, сторони мають право визначити в договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а й взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), про що зокрема зазначено у постанові Верховного Суду України від 21 червня 2017 р. у справі N 3-432гс17 та висновках Верховного Суду України, викладених в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за I півріччя 2017 р. Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її роз. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України. Правовий аналіз вказаного закону, якій викладено у рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, дає підставу стверджувати, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань може бути застосовано як штраф так і пеня. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором. Правовідносини про надання кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, як загальні положення Цивільного Кодексу України про зобов'язання, так і договір. Предметом правового регулювання ст. 343 Господарського кодексу України є відповідальність платника саме за порушення своєчасності проведення розрахунків з одержувачами коштів (контрагентами) та яка, стаття, не передбачає правових наслідків саме порушення позичальником умов договору кредиту. Наслідки ж порушення умов договору кредиту позичальником внормовано ст. 1050 (розділ 71 ЦК України), яка містить відсилочну норму щодо сплати неустойки відповідно до ст.ст. 549-552 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов’язаний сплатити неустойку відповідно до статтей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві. Положення про розрахунки внормовано в окремій главі ЦК України, а саме у Главі 74 "Розрахунки". Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі (ч. 2 ст. 1087 ЦКУ). З системного аналізу статті 343 Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вбачається, що встановлена відповідальність за порушення строків розрахунків у вигляді пені стосуються саме платників та одержувачів грошових коштів, без участі установ банку, про що безпосередньо зазначено у частині першій вказаної статті. І лише у разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом (ч. 3 ст. 343 Господарського кодексу України). Розмір цієї пені, встановлено у вказаному Законі України. Отже, суд приходить до висновку, що твердження позивача про невідповідність умов кредитного договору, що тягне за собою порушення вимог, встановлених ст. 343 Господарського кодексу України, не знаходять свого підтвердження. Предметом справи є визнання недійсними пунктів договору кредиту щодо нарахування саме штрафу, а не пені. Чинне законодавство України не містить заборони щодо застосування неустойки - штрафу за невиконання (несвоєчасне) виконання грошових зобов’язань. Як зазначено вище в даному рішенні, відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України, і відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Судом встановлено, що оскаржуваний кредитний договір № 3-10в/2013-ГД-3/13 від 05 вересня 2013 року та всі додаткові угоди до нього, були підписані та скріплені печаткою позивача без жодних застережень з боку останнього, що свідчить про розуміння ним на момент укладення кредитного договору про можливі наслідки невиконання та порушення зобов'язань. Підписуючи кредитний договір № 3-10в/2013-ГД-3/13 від 05 вересня 2013 року, позивач погодився з передбаченими цим договором умовами та не скористався наданим йому законом правом, за наявності заперечень щодо окремих умов договору, скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 ГК України). Крім того, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Тобто, позивачем та відповідачем умовами п.п. 7.1.1, 7.1.2, 7.1.3, 7.1.4 кредитного договору № 3-10в/2013-ГД-3-13 від 05 вересня 2013 року передбачено саме договірні санкції за неналежне виконання умов кредитного договору № 3-10в/2013-ГД-3-13 від 05 вересня 2013 року, які не суперечать вимогам законодавства. Враховуючи наведені норми закону, суд дійшов висновку, що умови пунктів 7.1.1, 7.1.2, 7.1.3, 7.1.4 кредитного договору № 3-10в/2013-ГД-3/13 від 05 вересня 2013 року не суперечать діючому законодавству, тому відсутні підстави для визнання їх недійсними.

За ст. 129 ГПК України судові витрати по судовому збору залишається за позивачем.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, ст. ст. 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Профі-Пак", м. Дніпро, до Публічного акціонерного товариства "Мегебенк", м. Харків, про визнання недійсними умов пунктів 7.1.1, 7.1.2, 7.1.3, 7.1.4 кредитного договору № 3-10в/2013-ГД-3/13 від 05.09.2013 р. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено 27.02.2018 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/184/17