Постанова № 72437721, 26.02.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/1642/17 Номер провадження 22-ц/775/177/2018

Єдиний унікальний номер 242/1642/17 Головуючий у 1 інстанції Пирогова Л.В.

Номер провадження 22-ц/775/177/2018 Суддя-доповідач Дундар І.О.

Категорія 31

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2018 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Дундар І.О.,

суддів: Корчистої О.І., Тимченко О.О.,

за участю секретаря судового засідання Ситнік Д.Л.,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Вірченко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №5 в приміщенні суду в місті Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_6, про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних терористичним актом

за апеляційними скаргами Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України,

на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 28 листопада 2017 року, ухвалене в приміщенні суду в місті Селидове Донецької області о 16-37 годин, повний текст складено 29 листопада 2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зазначеним позовом, в якому вказала, що вона та її чоловік, ОСОБА_6 є власниками квартири АДРЕСА_1. 02 січня 2017 року в результаті терористичного акту під час проведення антитерористичної операції квартира було повністю зруйнована внаслідок прямого попадання снаряду. За даним фактом позивач зверталася до Авдіївського відділення поліції Покровського відділення поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області. Виходячи з положень Законів України «Про боротьбу з тероризмом», «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Кодексу цивільного захисту просила відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом в сумі 761562,50 грн., виходячи з площі зруйнованої квартири 62,5 кв. м. та опосередкованої вартості спорудження житла по Донецькій області 12185 грн. за 1 кв. м.

В подальшому позивач змінила позовні вимоги і просила відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом в сумі 681062,50 грн.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 28 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено: відшкодовано ОСОБА_4 за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджений будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, в розмірі 681062,50 грн.

В апеляційній скарзі Кабінет Міністрів України просив рішення суду скасувати, у задоволені позовних вимог позивача відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази артобстрілу, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відсутній затверджений Кабінетом Міністрів України перелік населених пунктів, де проводилась антитерористична операція, позов містить одночасно декілька підстав, якими обґрунтовуються позовні вимоги. В матеріалах справи відсутні докази здійснення терористичного акту, наслідком якого є пошкодження будинку, суд не прийняв достатніх заходів для витребування зі Служби безпеки України витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань та доказів щодо скоєння злочину в квартирі позивача, судом помилково застосовані положення Кодексу цивільного захисту України, які не підлягають застосуванню до даних правовідносин. Судом першої інстанції при визначенні розміру відшкодування матеріальної шкоди не враховано, що вартість втраченого майна може визначити лише атестований судовий експерт. Посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі Айдер та інші проти Туреччини, як на підставу для відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної під час проведення антитерористичної операції є безпідставним, оскільки обставини, предмет правовідносин по даній справі відрізняється від обставин, за яких ухвалене рішення Європейським судом.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просила рішення суду скасувати. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначили, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом. Вважає, що незалучення по даній справі Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, які є суб'єктами боротьби з тероризмом, свідчить про неправильне застосування судом норм процесуального права. Суд не врахував, що застосування ст. 86 Кодексу цивільного захисту України можливо за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання. Проте в матеріалах справи відсутня відмова позивача від зруйнованої квартири.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Кабінету Міністрів України Вірченко Ю.М. підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційних скарг.

Представник відповідача Державної казначейської служби України до суду не з'явився, надав суду заяву, в якій просив розглянути справу без їх участі.

Позивач ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6 до суду не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином - під особистий підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню за таких підстав.

Указом Президента "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" від 29 грудня 2017 року № 452/2017 ліквідовано апеляційний суд Донецької області, утворено Донецький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Донецьку область, з місцезнаходженням у містах Бахмуті, Донецьку і Маріуполі. На підставі ч.6 ст.147 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8 п.1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

На підставі п.9 ч.1 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-УІІІ від 3 жовтня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в рівних частках належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 62,5 кв.м. За фактом артилерійського обстрілу 02 січня 2017 року в м. Авдіївка Донецької області та пошкодження житлових будинків ( у тому числі будинку АДРЕСА_1) 02 лютого 2017 року було відкрито кримінальне провадження за ч. 3 ст. 258 КК України .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що шкода позивачу завдана внаслідок терористичного акту - артобстрілу, за яку повинна відповідати держава в особі Кабінету Міністрів України.

Такі висновки відповідають вимогам закону та обставинам справи.

За змістом ст. 41 Конституції України, ст. 319, 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте, в порушення статті 41 Конституції України право приватної власності позивача порушено, належна їй на праві власності квартира не з її волі стала непридатною для подальшої експлуатації, що підтверджується актами б/н від 03 лютого 2017 року, 06 лютого 2017 року обстеження квартири АДРЕСА_1 ( т.1 арк. спр. 25-26)

Згідно з вимогами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач свої вимоги обґрунтовувала тим, що шкода її майну завдана внаслідок терористичного акту під час проведення антитерористичної операції (т. 1 арк..спр. 1-13).

Процесуальний закон не зобов'язує позивача зазначати в позовній заяві правову норму, яка регулює спірні правовідносини та підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Питання які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин вирішує суд під час ухвалення рішення (стаття 264 ЦПК України).

Згідно п.9 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Отже, доводи апеляційної скарги Кабінету Міністрів України про те, що позов містить декілька підстав, що виключає можливість його задоволення, не ґрунтуються на законі.

Матеріалами справи підтверджено, що квартира АДРЕСА_1, належить в рівних частках позивачу та її чоловіку, ОСОБА_6, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30 листопада 1998 року, виданого виконавчим комітетом міської ради м. Авдіївка Донецької області (т. 1 арк.спр. 141,142).

Факт пошкодження квартири позивача саме під час проведення антитерористичної операції внаслідок терористичного акту (під час обстрілу) підтверджується актами б/н від 03 лютого 2017 року, 06 лютого 2017 року обстеження квартири АДРЕСА_1 (т.1 арк. спр. 25-26).

Як зазначено в акті обстеження її причиною стало пряме влучення у квартиру № 124, тобто доводи апеляційної скарги Кабінету Міністрів України про відсутність доказів артобстрілу не відповідають обставинам справи.

На підставі ч.3 ст.82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомим є той факт, що у 2014 році на території Донецької та Луганської областей згідно з Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

На виконання вимог Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" Кабінетом Міністрів України 2 грудня 2015 року затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (Розпорядження №1275-р), серед яких у пункту 2 зазначено місто Авдіївка.

Посилання в апеляційній скарзі Кабінету Міністрів України на те, що перелік населених пунктів, де здійснюється антитерористична операція не існує не ґрунтується на законі, оскільки на час ухвалення рішення судом першої інстанції антитерористична операція розпочата 14 квітня 2014 року не закінчена, тобто Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція є чинним.

Згідно положень ст.1 Закону України, від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" тероризм - це суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров`я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей; - терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена ст. 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до ст.4 Кодексу цивільного захисту України від 02 жовтня 2012 року № 5403-VI цивільний захист це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Одним з суб'єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до п.24 ч.2 ст.17 Кодексу цивільного захисту України забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій, проводить просвітницьку та практично-навчальну роботу з метою підготовки населення до дій в умовах вчинення терористичного акту;

Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб'єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в ч.4 ст.5 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".

Отже Кодекс цивільного захисту України також регулює правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України "Про боротьбу з тероризмом".

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Згідно ст. 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

До теперішнього часу спеціальний нормативно-правовий акт щодо порядку відшкодування шкоди заподіяної під час терористичного акту не прийнятий.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Відповідно до цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема, що стосується житлового фонду лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Проте, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про відсутність видатків на таке відшкодування в державному бюджеті України не може бути підставою для скасування рішення суду.

Так, у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див., mutatismutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії, № 59498/00, пар.35 ECHR 2002-Ш).

На підставі ч.9 ст.10 ЦПК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, з системного аналізу Кодексу цивільного кодексу України та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до ч. 9 ст.10 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження приміщення терористичним актом, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норму ст.86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Відповідно до ч. 10 ст. 86 КЦЗ України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Крім того, такий висновок випливає з положень ст.8 Конституції України, за якими в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 7 КЦЗ України одним з основних принципів здійснення цивільного захисту є гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності.

Згідно із ст.3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.

Відповідно до ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.10 ст.10 ЦПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

У подібних правовідносинах, у рішенні від 8 січня 2004 у справі Айдер та інші проти Туреччини (AyderandOthers v. Turkey) Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (socialrisk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70). При цьому, на думку ЄСПЛ, відсутність об'єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.

У рішенні від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями «ПМР» в Придністров'ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов'язок за статтею 1 Конвенції використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110).

Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов'язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючи з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.

Слід зазначити, що на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених лише пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

За змістом частини 4 ст. 38 ЦПК України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 в якості відповідача зазначила саме Державу Україна та відповідно до частини 4 ст. 58 ЦПК України як представника держави - Кабінет Міністрів України (т. 1 арк.спр. 1-13).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно ст. 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінет Міністрів України у межах його компетенції здійснює організацію боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема і Служба безпеки України, є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом, тому доводи апеляційних скарг про те, що до участі у справі повинні бути залучені СБУ, МВС України та Міністерство оборони України не відповідають обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Кабінетом і законами України.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), апеляційний суд вважає, що Кабінет Міністрів України як представник держави позивачем визначений правильно, заперечення відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Доводи представника Кабінету Міністрів України - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про те, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у цій справі, не відповідають заявленим позовним вимогам. Позов безпосередньо до Кабінету Міністрів України ОСОБА_4 не заявлявся і відповідні кошти на відшкодування шкоди позивач просила стягнути з держави (з Державного бюджету України в цілому), а не з конкретного органу державної влади - Кабінету Міністрів України (з частини коштів Державного бюджету України, які виділено на фінансування Кабінету Міністрів України).

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України.

Саме така правова позиція викладена в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз'яснює подібні за змістом відносини.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на опосередковану вартість спорудження житла за регіонами України, затверджену наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 травня 2017 року № 102 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України».

Виходячи з положень Порядку визначення та застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затвердженого Наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 27 вересня 2005 року № 174 показник опосередкованої вартості спорудження житла - вартість будівництва в розрахунку на один квадратний метр загальної площі квартир будинку, визначений на підставі вартості будівництва об'єкта-представника.

Отже, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 травня 2017 року № 102 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» затверджено показник опосередкованої вартості спорудження житла по Донецькій області, а саме вартість 1 кв. м загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), складає 10897 грн.

З технічного паспорту на будинок позивача вбачається, що загальна площа будинку складає 62,5 кв.м., тобто вартість будинку складає 681062,50 грн.(62,5 кв.м. х 10897,00грн.).

При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги Кабінету Міністрів України про те, що вартість втраченого майна можу бути встановлена лише судовим експертом за таких підстав.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Отже висновок експерта - це один із засобів доказування.

Положеннями ст.105 ЦПК України передбачені випадки обов'язкового призначення експертизи, серед яких відсутній випадок для встановлення вартості пошкодженого чи знищеного майна.

Крім того, на підставі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.

Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, клопотання про призначення експертизи сторонами не заявлялось.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи і дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення. Нові докази не досліджувались апеляційним судом.

Відповідно до ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі ст.375 ЦК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду апеляційний суд не вбачає.

При відкритті апеляційного провадження 09 січня 2018 року (т. 2 арк.спр.65) було задоволено клопотання Державної казначейської служби України про відстрочення судового збору - відстрочено сплату судового збору в розмірі 7491,69 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 28 листопада 2017 року до ухвалення судового рішення у справі, тому з Державної казначейської служби України в доход держави належить стягнути судовий збір.

Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 28 листопада 2017 року залишити без змін.

Стягнути з Державної казначейської служби України в доход держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 7491,69 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий

Судді: