Рішення № 72434767, 26.02.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 року справа № 823/2182/17

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Паламар П.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України - Міністр Андрій Олексійович Рева про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

21.12.2017 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (с. Озірне, Звенигородського району, Черкаської області, 20226) з адміністративним позовом до Міністерства соціальної політики України - Міністра Андрія Олексійовича Реви (01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10), в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просить:

-визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України і захистити законні права особи з науковим ступенем кандидата сільськогосподарських наук на зарахування до стажу наукової роботи, роботи за спеціальністю відповідно до групи спеціальностей "Агрономія" галузі сільського господарства в колгоспах та інших формуваннях сільськогосподарського спрямування, незалежно від посад, атестацій та акредитацій установ до 12.02.1996, а також державної служби і праці на виборних посадах;

-зобов'язати Міністерство соціальної політики України, як суб'єкта владних повноважень, прийняти рішення щодо вчинення дій, спрямованих на встановлення справедливості та усунення дискримінаційних перешкод для незаперечної можливості реалізації прав вченого.

Позивач в судовому засіданні 19.02.2018 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має науковий ступінь кандидата наук за групою спеціальностей "Агрономія" в зв'язку з чим стаж його роботи має зараховуватись до стажу наукової роботи. Крім того, зазначив, що до стажу наукової роботи мають зараховуватись періоди проходження позивачем військової служби, роботи на виборній посаді, державної служби та наукової роботи в вищому навчальному закладі комунальної власності. Позивач звернув увагу, що з зазначеними питаннями звертався до відповідача двічі, проте в порушення вимог Закону України "Про звернення громадян" відповіді не отримав.

Відповідач належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, уповноваженого представника в судове засідання не направив, відзив на адміністративний позов до суду не подав.

В судовому засіданні 19.02.2018 суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 має науковий ступінь кандидата сільськогосподарських наук за групою спеціальностей "Агрономія", що підтверджується дипломом кандидата наук від 06.07.1988, серії СХ, НОМЕР_2.

20.09.2017 позивач звернувся до Міністра соціальної політики України Реви А.О. із запитом про надання роз'яснення щодо зарахування стажу його роботи на різних посадах та терміну проходження військової служби до стажу наукової роботи.

14.11.2017 позивач повторно звернувся до Міністра соціальної політики України Реви А.О. з тих самих підстав.

У зв'язку з відсутністю відповіді на зазначені звернення, позивач, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів та забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення є Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996, № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).

Відповідно до ч. 1, ст. 1 Закону № 393/96-ВР, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі ст. 3 Закону № 393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до ст. 15 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Частиною 1, ст. 20 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Як встановлено судом з матеріалів адміністративної справи, пояснень позивача у судовому засіданні, відповідачем не надано відповіді на звернення заявника від 20.09.2017 та 14.11.2017, які отримано уповноваженою особою відповідача 22.09.2017 та 17.11.2017 відповідно.

Суд звертає увагу, що, відповідно до положень встановлених ЗУ "Про звернення громадян", звернення позивача, підлягають до розгляду.

Крім того, в матеріалах адміністративної справи відсутнє рішення про припинення розгляду такого звернення яке приймається керівником органу у встановлених законом випадках.

На підставі зазначеного, суд робить висновок, що за даних обставин відповідач зобов'язаний надати мотивовану відповідь заявнику по суті звернення у строк передбачений законом, а бездіяльність державного органу за даних обставин вважає протиправною.

Стосовно позовних вимог в частині про визнання протиправною бездіяльності і захисту законних прав на зарахування до стажу наукової роботи, роботи за спеціальністю відповідно до групи спеціальностей "Агрономія" галузі сільського господарства в колгоспах та інших формуваннях сільськогосподарського спрямування, незалежно від посад, атестацій та акредитацій установ до 12.02.1996, а також державної служби і праці на виборних посадах, зобов'язання відповідача прийняти з цих питань рішення, суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо прийняття рішення є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Також Постановою ВАСУ від 21 жовтня 2010 року № П-278/10 встановлено, що з огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в даному контексті, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача, є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства, тому суд вважає за необхідне зобов'язати Міністерство соціальної політики України розглянути звернення ОСОБА_1 від 20.09.2017, від 14.11.2017 та надати мотивовану відповідь по суті зверненнь.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У зв'язку з вищезазначеним, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, провівши аналіз законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, що регулює спірні правовідносини, суд наголошує, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено суду правомірність бездіяльності щодо не надання відповіді позивачу за його зверненнями.

За таких обставин, на підставі викладеного, суд, за правилами, встановленими ст. 90 КАС України, перевіривши наявні у справі докази, в межах завдань адміністративного судочинства, вважає адміністративний позов таким що підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд враховує ч. 3 ст. 139 КАС України, якою визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, на користь позивача необхідно присудити за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України щодо не надання відповіді ОСОБА_1 на звернення від 20.09.2017 та 14.11.2017.

Зобов'язати Міністерство соціальної політики України розглянути звернення ОСОБА_1 від 20.09.2017 та від 14.11.2017 і надати мотивовану відповідь по суті зверненнь.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства соціальної політики України (код ЄДРПОУ 37567866) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), судовий збір в сумі 320 (триста двадцять) грн.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.Г. Паламар