Постанова № 72434312, 20.02.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

20 лютого 2018 р. Справа № 820/5782/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Супруна Ю.О.,

при секретарі судового засідання - Хмелівській Н.М.,

за участю:

представника відповідача - Бабенко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_2 (надалі за текстом - ОСОБА_2.) з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (надалі за текстом - ТУ ДСА України в Харківській області), третя особа: Державна казначейська служба України (надалі за текстом - ДКС України), в якому просить суд:

- визнати відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області у розрахунку та виплаті ОСОБА_2 вихідної допомоги при виході у відставку неправомірною;

- зобов'язати Територіальне управління судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою без сплати податку.

В обґрунтування позовних вимог позивач, ОСОБА_2, зазначив, що при виході у відставку йому безпідставно не нарахована вихідна допомога у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

В судове засідання позивач не прибув, свого представника не направив про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач, ТУ ДСА України в Харківській області проти позову заперечував, просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, з огляду на доводи наданих суду письмових заперечень в контексті того, що відсутні правові підстави для виплати позивачу вихідної допомоги, оскільки на дату виходу останнього у відставку виплата вихідної допомоги Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена.

ДКС України, в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Суд встановив, що наказом начальника відділу юстиції виконкому Харківської обласної Ради народних депутатів від 07.07.1986 року № 02-7/52 ОСОБА_2, обрано суддею Московського районного народного суду м. Харкова (а.с. 36).

Постановою Верховної Ради України позивач обраний безстроково на посаду судді Московського районного суду м. Харкова (а.с. 37).

Також, постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VIII ОСОБА_2, звільнено з посади судді Московського районного суду м. Харкова у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 8-31).

Наказом в.о. голови Московського районного суду м. Харкова від 30.09.2016 №02-03/110 ОСОБА_2, відраховано зі штату Московського районного суду м. Харкова з 30.09.2016 (а.с. 35).

На звернення позивача, ОСОБА_2, від 30.05.2017 про виплату вихідної допомоги відповідач, ТУ ДСА України в Харківській області листом від 08.06.2017 вих. №06-16/1341/17, повідомив ОСОБА_2, про відсутність правових підстав для виплати вихідної допомоги судді у відставці (а.с. 34).

Дана відмова стала передумовою звернення позивача за захистом своїх порушених прав до Харківського окружного адміністративного суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент подання позивачем заяви про відставку) однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Верховною Радою України 12.02.2015 року прийнято Закон України №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", яким у новій редакції викладено Закон України "Про судоустрій і статус суддів". Зокрема, частиною першою статті 120 названого Закону передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади (частина третя статті 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд").

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (частина п'ята статті 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд").

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", Закон України "Про судоустрій і статус суддів" у новій редакції набирає чинності через тридцять днів з дня його опублікування. Оскільки Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" був опублікований 26.02.2015, то Закон України "Про судоустрій і статус суддів" у новій редакції набув чинності 29.03.2015.

У свою чергу, з 29.03.2015 року втратив чинність Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VІ, на положення кого посилається позивач в обґрунтування свої вимог.

Суд зауважує, що заяву про звільнення з посади судді у відставку позивач подав до Вищої ради юстиції у 2016 році, тобто, вже після набрання чинності новою редакцією Закону України "Про судоустрій і статус суддів", нормами якого не передбачено здійснення виплати судді вихідної допомоги у зв'язку з відставкою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Виходячи з приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням наведених вище обставин, суд має констатувати, що у відповідача дійсно були відсутні підстави для виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, оскільки здійснення такої виплати не передбачено законом.

Щодо посилань позивача на рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 №1-2/2013, від 19.11.2013 №10-рп/2013, суд зазначає, що вони стосуються положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакціях, чинних до набуття чинності Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", на підставі якого згаданий вище закон викладено у новій редакції.

До того ж, у рішенні від 19.11.2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Європейський Суд з прав людини у пункті 31 Рішення від 26.06.2014 у справі "Суханов та Ільченко проти України" зауважив, що: "стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою".

У Рішенні від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) Конституційний Суд України вказав, що у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

Статтею 75 Конституції України визначено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

За приписами статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України, окрім іншого, належить прийняття законів.

А відтак, Верховна Рада України повноважна встановлювати, змінювати чи припиняти виплату соціальних гарантій та допомог шляхом прийняття відповідних законів.

У спірних відносинах у позивача відсутнє право на одержання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою судді, оскільки наявність такого права не передбачена законом, що був чинним на момент подання позивачем заяви про відставку.

Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2.

Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 27.02.2018 року.

Суддя Супрун Ю.О.