Рішення № 72433519, 20.02.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року (о 17 год. 45 хв.)Справа № 808/3424/17 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166)

до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (місцезнаходження: 69006, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 6, код ЄДРПОУ 02891463)

третя особа ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк», позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - УДВС ГТУЮ у Запорізькій області, відповідач), третя особа ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1), в якому просить:

визнати протиправними дії відповідача;

визнати протиправною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №52075126 від 23.10.2017 відповідача.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві посилається на приписи ст. ст. 1, 2, 3, ч. 5 ст. 15, ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» та вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа головний державний виконавець діяв не на підставі закону, необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішення, несвоєчасно. Просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

19.12.2017 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на адміністративний позов (№36423), у яких, зокрема, пояснює, що на виконанні у відділі перебувало зведене виконавче провадження №53848600, відносно боржника ОСОБА_1, до складу якого входили виконавчі провадження №52075126 з примусового виконання виконавчого напису №2990, вчиненого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу 10.09.2009 про звернення стягнення на нерухоме майно, для задоволення вимог ПАТ «ОТП Банк» на загальну суму 3 319 888,60 грн., №51730084 з примусового виконання виконавчого листа №2-505/20101, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 15.02.2011 про стягнення солідарно на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором №СМ-SME-204/308/2007 від 19.12.2007 в розмірі 3 318 188,60 грн., судовий збір в розмірі 1 700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 120,00 грн. Вказує, що перевіркою Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеку, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці, встановлено, що відповідно до договору про відступлення права вимоги, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО 30.04.2010 за реєстровим номером 3992, у зв'язку із чим позивач не є іпотеко держателем нерухомого майна, на яке необхідно звернути стягнення. Вважає, що посилання позивача на п. 3 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» спростовуються вищенаведеними фактами, оскільки 30.04.2010 ПАТ «ОТП Банк» відступило своє право вимоги, при цьому, опис майна, на яке згідно із виконавчим документом необхідно звернути стягнення проводився 14.03.2017 саме на користь іпотека держателя ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Щодо посилань позивача на ч. 5 ст. 15 вказаного Закону, зауважує, що державний виконавець з власної ініціативи не має право звертатись до суду з заявою про заміну сторони, жодних заяв від позивача на адресу відповідача про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні не надходило до 23.10.2017, так само як ПАТ «ОТП Банк», як заінтересована особа не скористалось своїм правом на подачу до відповідного суду заяви про заміну стягувача, у зв'язку із чим і було прийняте рішення про повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки виключається звернення стягнення на нерухоме майно боржника за виконавчим документом на користь стягувача, який не є іпотеко держателем такого майна. Ураховуючи вищевикладене, просить відмовити в повному обсязі у задоволенні позовної заяви.

Крім того, 22.12.2017 представником позивача через канцелярію суду надано відповідь на відзив (вх. №36788), у якій вважає посилання відповідача на п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» хибним, адже вказаним Законом передбачено звернення стягнення на заставне майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, про звернення стягнення на заставне майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває у заставі, натомість, в порушення вимог чинного законодавства, без заперечення заставодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, державний виконавець виносить постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Враховуючи наведене, на думку позивача, в діях державного виконавця вбачаються порушення ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», де зазначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, проте звернувся до суду із клопотанням (вх. №5838 від 20.02.2018) про розгляд справи без його участі. Позовну заяву просить задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача 20.02.2018 звернувся до суду із заявами щодо закриття підготовчого засідання та призначення до розгляду по суті, а також про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги не визнає в повному обсязі.

Третя особа у судове засідання також не з'явилась, однак надала суду заяву про розгляд справи без її участі. Просить винести рішення на розсуд суду.

Відповідно до частини третьої статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. 10.09.2009 вчинений виконавчий напис №2990 щодо звернення стягнення на нерухоме майно, а саме на: інв. №1-1-838, загальною площею 1 160,8 кв. м, що складається з: будівля інв. №1-1-838, панельні, цегла, загальною площею 827,5 кв. м; 13% зносу, позначена на плані літ. Ф, Ф'; прибудова, цегла, загальною площею 114,2 кв. м, 0% зносу, позначена на плані на плані ФІ; прибудова, цегла, загальною площею 202,0 кв. м, 0% зносу, позначена на плані літ. Фі-2; сторожка, цегла, загальною площею 17,1 кв.м, 0% зносу, позначена на плані літ Уі; вбиральня, 10% зносу, позначена на плані літ. Я', що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, яке на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко .М. 13.10.2006 за реєстровим №1111, належить на праві власності ОСОБА_1 Зазначене вище нерухоме майно на підставі Договору наступної іпотеки №РМ-SME204/308/2007, посвідченого 19.12.2007 приватним нотаріусом міського нотаріального округу Сенченко В.М. за реєстровим №1688, передане в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є позивач, строк платежу за яким настав 10 вересня 2009 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного вище нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «ОТП Банк», які станом на 04.06.2009, складали: заборгованість за сумою кредиту 406 319,55 дол. США, нараховані відсотки (за період з 22.04.2009 по 04.06.2009) 22 871,28 дол. США, що становить 429 190,83 дол. США, що за курсом НБУ станом на 04.06.2009 становить 3 266 142,22 грн., що разом складає 3 318 188,60 грн.

Так, 31.08.2016 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Запорізькій області відкрито виконавче провадження ВП №52075126 про примусове виконання виконавчого напису №2990,, виданого 31.08.2016 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. на загальну суму 3 319 888,60 грн., боржник ОСОБА_1

Із матеріалів справи (облікова картка) судом встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Запорізькій області перебувало зведене виконавче провадження №53848600, відносно боржника ОСОБА_1, до складу якого входили виконавчі провадження:

№52075126 з примусового виконання виконавчого напису №2990, вчиненого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу 10.09.2009 про звернення стягнення на нерухоме майно, для задоволення вимог ПАТ «ОТП Банк» на загальну суму 3 319 888,60 грн.;

№51730084 з примусового виконання виконавчого листа №2-505/20101, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 15.02.2011 про стягнення солідарно на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором №СМ-SME-204/308/2007 від 19.12.2007 в розмірі 3 318 188,60 грн., судовий збір в розмірі 1 700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 120,00 грн.

Вказані виконавчі провадження об'єднано відповідачем на підставі постанови від 26.04.2017 ВП №53848600.

30.10.2017 на адресу позивача надійшла постанова державного виконавця від 23.10.2017 ВП№ 52075126 про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із тим, що перевіркою Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеку, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці, встановлено, що відповідно до договору про відступлення права вимоги, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО 30.04.2010 за реєстровим номером 3992, у зв'язку із чим ПАТ «ОТП Банк» не є іпотекодержателем нерухомого майна, на яке необхідно звернути стягнення.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду, у якому також просить скасувати постанову про повернення виконавчого документа.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), в контексті статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-VIII) розуміють сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами пункту 3 частини першої статті 3 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

У відповідності до частин першої, п'ятої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Так, відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо, зокрема, законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Частинами четвертою, п'ятої цієї статті визначено, що про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Матеріалами справи встановлено, що під час перевірки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеку, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці, відповідачем встановлено, що на підставі договору про відступлення права вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 30.04.2010 за реєстровим номером 3992, іпотекодержателем нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та на яке необхідно звернути стягнення є ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (код ЄДРПОУ 36789421, місцезнаходження: 04210, м. Київ, вул. Тимошенка, 18, офіс 27), таким чином, на даний час ПАТ «ОТП Банк» не є іпотекодержателем нерухомого майна, що саме представником позивача не заперечене.

Крім того, як пояснив державний виконавець, у межах виконавчого провадження ВП №51730084 з примусового виконання виконавчого листа №2-505/20101, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 15.02.2011 про стягнення солідарно на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості, проведено опис та арешт майна (коштів) боржника, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Цегельна, буд. 249, про що винесено відповідну постанову, якою заборонено відчужувати, переплановувати, перебудовувати, вчиняти будь-які дії, що можуть призвести до зниження ринкової вартості майна, встановлено обмеження у використанні описаним та арештованим майном, а саме користуватися можливо з письмового дозволу державного виконавця.

Вказані обставини у своїй сукупності слугували підставною для винесення оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII.

Щодо посилань представника позивача на частину п'яту статті 15 вказаного Закону, суд погоджується із доводами відповідача, оскільки відповідно до вказаної норми Закону №1404-VIII у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Системний аналіз вказаної норми, дає підставі дійти висновку, що державний виконавець з власної ініціативи не має право звертатись до суду з заявою про заміну сторони. Як зазначив відповідач, жодних заяв від позивача на адресу відповідача про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні не надходило до 23.10.2017, доказів протилежного позивачем суду не надано.

Так само, у відповідності до частини першої статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником, однак ПАТ «ОТП Банк», як заінтересована особа не скористалось своїм правом на подачу до відповідного суду заяви про заміну стягувача, у зв'язку із чим і було прийняте рішення про повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки виключається звернення стягнення на нерухоме майно боржника за виконавчим документом на користь стягувача, який не є іпотекодержателем такого майна.

Статтею 51 Закону №1404-VIII передбачено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо:

1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю;

3) наявна письмова згода заставодержателя.

У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернено стягнення на заставлене майно, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 15 частини першої статті 39 цього Закону.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.

Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

5. За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються відрахування, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої статті 45 цього Закону, після чого кошти перераховуються заставодержателю та стягується виконавчий збір. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Стосовно посилань позивача на приписи частин третьої - п'ятої статті 51 цього Закону, суд зауважує, що оскільки позивачем 30.04.2010 відступлено своє право вимоги на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» шляхом укладення відповідного договору, при цьому, опис нерухомого майна, на яке згідно із виконавчим документом необхідно звернути стягнення проводився державним виконавцем 14.03.2017 саме на користь іпотекадержателя ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Судом враховано також, що у подальшому, відповідно до постанови від 31.07.2017 ВП №51730084 та на підставі ч. 1 ст. 38, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, а саме виконавчий лист №2-505/20101, виданий 15.02.2011 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, повернуто до суду, у зв'язку із тим, що відповідно до ухвали Апеляційного суду Запорізької області №2-505/10 від 09.06.2017, відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.04.2010 у справі за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.295, 297 КАС України.

Суддя І.В. Батрак