Рішення № 72432263, 15.02.2018, Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 458/221/16-ц

Провадження № 2/455/7/2018

РІШЕННЯ

Іменем України

15 лютого 2018 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області

в складі: головуючої - судді Ніточко Л.Й.,

при секретарі - Сенеті Г.Н.,

з участю: відповідача - ОСОБА_1 та представника відповідача - Турківської міської ради Турківського району Львівської області - Шубін І.О.;

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду - залі судових засідань, цивільну справу №458/221/2016-ц за позовом ОСОБА_6 до Турківської міської ради Турківського району Львівської області, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Турківської міської ради Турківського району Львівської області та ОСОБА_1, спеціаліста Турківської міської ради із земельних питань, про стягнення моральної шкоди.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що рішенням сесії ІІ-го скликання Турківської міської ради від 20.12.1995 року для обслуговування будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 0.02 га, на якій стоїть житловий будинок, успадкований нею 07.12.2001 року. Львівський апеляційний адміністративний суд 29.04.2015 року встановив її власність на земельну ділянку та будинок, яку міська рада не визнавала. Міська рада і землевпорядник міської ради ОСОБА_1 рішеннями, діями та бездіяльністю, на протязі тривалого часу, вчиняють неправомірні дії щодо її власності. З метою позбавлення її житла і ділянки прийняли рішення про знесення будинку. Досі не вжиті заходи по відводу каналізаційних стоків з будівлі сусіда, що стікають до її будинку, а з 2002 року її власність вводять у чужі плани земельних ділянок.

По причині порушених прав вимушена була звертатися за допомогою до суду. Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 28.12.2005 року визнано незаконним рішення Турківської міської ради №94 від 12.03.1998 року про знесення старого існуючого житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, і який належить за заповітом ОСОБА_6.

Але і після рішення суду, відповідачі намагаються позбавити її житла і ділянки. Досі не вжиті належні заходи по відводу каналізаційних стоків з сусідньої будівлі, що підтоплюють її будинок і призводять до його руйнування. Крім акту і відповідей міської ради про зобов'язання сусіда відвести воду та актів за 2005 рік про аварійний стан мого будинку зобов'язковим знесенням та відсутність у нього ділянки - міська рада так і не вжила відповідного реагування по відводу каналізаційних стоків, що є доказом бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо збереження житла по причині вказаних обставин руйнування будинку. Відповідачі свідомо порушують її право на будинок та земельну ділянку та, ігноруючи рішення суду про незаконність рішення на знесення будинку, землевпорядник міської ради ОСОБА_1 з 2002 року вказує про знесення її будинку і вводить її власність у плани ділянок ОСОБА_3 від 28.03.2002 року, 24.04.2003 року, 19.11.2014 року, І3.02.2015 року, 19.11(рік не вказано), мотивуючи тим, що її і ОСОБА_3 будинки розміщені на одній ділянці площею 682 м2.

Доказами неправомірної поведінки відповідачів є рішення судів від 28.12.2005 року та 28.01.2016 років, відсутність належного реагування на планомірність знищення сусідом каналізаційними стоками її будинку, безпідставне введення її власності у чужі плани ділянок. Все це завдає їй глибинних душевних і психічних страждань, а саме: відчай, нервозність, сором, приниження, занепокоєння, страху за майбутнє, стресів, переживань, значного душевного болю, страху залишитись без житла, що не можливо оцінити і подати, як доказ.

Просить стягнути з Турківської міської ради Львівської області і спеціаліста Турківської міської ради з земельних питань ОСОБА_1 солідарно на свою користь 92000 гривень моральної шкоди і 1380 гривень судового збору.

Позивач ОСОБА_6 та її представник - адвокат ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, причин неявки суду не повідомила. 01.02.2018 року від позивачки в канцелярію суду поступила заява про розгляд справи у її відсутності та у відсутності її представника, позовні вимоги підтримала, просила їх задовільнити (т.1,а.с.230).

Представник відповідача - Турківської міської ради Старосамбірського району Львівської області - Шубін І.О. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, дала пояснення, аналогічні викладеним у запереченні проти позовної заяви про стягнення моральної шкоди (т.1, а.с.82-83).

Відповідач ОСОБА_1, спеціаліст Турківської міської ради із земельних питань, позовні вимоги позивачки не визнала, дала пояснення, аналогічні, викладеним у запереченні проти позовної заяви про стягнення моральної шкоди (т.2, а.с.5-7).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3, в судовому засіданні проти позовних вимог позивачки не заперечував, навпаки, позовні вимоги визнав у повному обсязі, просив їх задовільнити, навів обставини, аналогічні, викладеним у позовній заяві, заявах та поясненнях ОСОБА_6 та своїх (т.1, а.с.2-4, 11, 56-57, 97-99, 122, 222-224).

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, проти позовних вимог позивачки заперечили, просили в задоволенні її вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.

Судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10. 2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Відповідно до п. п. 9 та 11 п. 1 Розділу XIII «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Цивільного процесуального кодексу в редакції від 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу; заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ( стаття 13 ЦПК України ).

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч.ч.2-3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч.ч.1-2 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

П.2 ч.2 ст.23 ЦК України встановлено, що моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно ч.ч. 3, 4, 5 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що рішенням Турківської міської ради Львівської області від 20.12.1995 року позивачці ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків площею 0,02 га (т.2 а.с.13-15).

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 28.12.2005 року визнано незаконним рішення Турківської міської ради №94 від 12.03.1998 року про знесення старого, існуючого житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, і який належить за заповітом ОСОБА_6 зобов'язано ОСОБА_8 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою будинковолодіння по АДРЕСА_1, шляхом перенесення огорожі та повернути позивачці ОСОБА_6 земельну ділянку площею 140 м2 розміром 17.5х8.0, зобов'язано Турківську міську раду виконати рішення сесії міської ради від 22.05.2001 року. Та закріпити за будинковолодінням АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_6 земельну ділянку в розмірі 682 м2, винести в натурі, закріпити межовими знаками і видати на вказану земельну ділянку державний акт на землю. В стягненні моральної шкоди з Турківської міської ради в користь ОСОБА_6 в розмірі 4817.00 гривень відмовлено(т.1, а.с.16-20).

Рішенням Турківської міської ради Львівської області №694 від 01.03.2012 року рішення Турківської міської ради Львівської області від 20.12.1995 року залишено в силі (про передачу ОСОБА_6 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку в розмірі 0,02 га) (т.2, а.с.12).

Рішення Турківської міської ради Львівської області №694 від 01.03.2012 року було прийнято на виконання постанови Турківського районного суду Львівської області від 07.09.2011 року, якою визнано як бездіяльність дії Турківської міської ради Львівської області та зобов'язано винести на розгляд сесії Турківської міської ради Львівської області заяву ОСОБА_6 від 06.07.2011 року про надання земельної ділянки для обслуговування житлового будинку (т.1, а.с.13).

Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 25.04.2012 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Турківської міської ради Турківського району Львівської області про відшкодування моральної шкоди позов задоволено частково, стягнуто з Турківської міської ради Львівської області на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 3000 гривень та судовий збір в розмірі 94,10 гривень. У решті позовних вимог відмовлено (т.2 а.с.16-19). Дане рішення набрало законної сили. Мотивоване рішення тим, що, а саме: позивачка ОСОБА_6 неодноразово (у 2000 році, відповідь міської ради від 25.10.2000 року №319; у 2001 році, відповідь міської ради від 08.02.2001 року №32; у 2005 році, комісійний акт від 01.07.2005 року; 25.03.2008 року; 27.08.2008 року; 06.07.2011 року) зверталась до Турківської міської ради з питаннями про надання їй земельної ділянки для обслуговування власного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1; постановою Турківського райсуду від 07.09.2011 року дії Турківської міської ради визнано як бездіяльність та зобов»язано винести на розгляд сесії Турківської міської ради заяву ОСОБА_6 від 06.07.2011 року про надання земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, - неправомірними діями відповідача ОСОБА_6 завдано моральну шкоду, яка полягає в ігноруванні її звернення про надання їй земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, судом документи, що стосуються звернень ОСОБА_6 до Турківської міської ради за період до винесення рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 28.12.2005 року, а також Турківського районного суду Львівської області від 25.04.2012 року, до уваги не беруться, так як їм було надано судами правову оцінку у вищевказаних рішеннях та вирішено питання щодо неправомірності дій чи бездіяльності Турківської міської ради, стягнення чи не стягнення моральної шкоди у користь ОСОБА_6.

Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 20.10.2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до Турківської міської ради Львівської області, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання дій незаконними та схем-абрисів земельних ділянок недійсними, зобов'язання відобразити на схемі земельних ділянок власність на будинок та видати схему ділянок з внесеними змінами щодо житлового будинку, який належить на праві власності, яке ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 28.01.2016 року залишено без змін, встановлено, що житловий будинок ОСОБА_6 та ОСОБА_3 розташовані на одній земельній ділянці, площа якої становить 682 м2 (т.1 а.с.78-81).

Окрім цього судом встановлено, що після винесення Турківським районним судом Львівської області рішення 25.04.2012 року позивачка неодноразово зверталася до Турківської міської ради з заявами, а саме:

- від 05.03.2013 року (т.1 а.с.24) про те, що громадянином ОСОБА_5 здійснюється будівництво в результаті чого знищується її житловий будинок;

- 28.01.2015 року (т.1 а.с.25) про те, що стічними водами від будівлі ОСОБА_5 знищується її житловий будинок;

- 06.04.2015 року (т.1 а.с.26) про те, що комісією міської ради, з виїздом на місце 25.03.2015 року некваліфіковано проведено обстеження за результатами якого складено акт з вимогою повторного огляду;

- 02.11.2015 року (т.1 а.с.27) про те, що ОСОБА_4 побудував відстійники для зберігання нечистот недалеко від її будинку;

- 12.05.2016 року (т.1 а.с.86) про надання доручення виконавчому комітету земельну ділянку в розмірі 682 м2 винести в натурі, закріпити межовими знаками та видати їй план ділянки.

У відповідності до ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень серед іншого зобов'язані письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, міською радою відбувалось належне реагування на заяви позивачки ОСОБА_6, а саме:

-25.03.2015 року комісією Турківської міської ради складено акт за результатами розгляду заяви на предмет затоплення житлового будинку ОСОБА_6 та будівництва власного житлового будинку ОСОБА_9 (т.1, а.с.30);

-06.02.2015 року надано проміжну відповідь на заяву №51 від 28.01.2015 року (т.1 а.с.31);

-02.12.2015 року надано відповідь на заяву №1005 від 02.10.2015 року про зобов'язання ОСОБА_4 влаштувати відвід каналізаційних вод від свого будинку в спеціально облаштоване для цього місце та зобов'язано привести відстійники у відповідність до діючих санітарних норм до 18.12.2015 року (т.1 а.с.32, 91);

-17.11.2015 року надано відповідь на заяву №1006 від 02.11.2015 року з пропозицією звернення на сесію Турківської міської ради (т.1 а.с.33);

-30.05.2016 року надано відповідь на заяву №366 від 12.05.2016 року (т.1 а.с.87).

Жодна з відповідей Турківської міської ради на заяви ОСОБА_6 протягом 2015-2016 років в судовому порядку позивачкою не оскаржувалася, доказів про визнання дій Турківської міської ради протиправними в судовому засіданні не здобуто.

Що стосується питання відведення каналізаційних вод від будинку ОСОБА_6, то третьою особою - ОСОБА_3, в судовому засіданні було в усній формі повідомлено суд про те, що дане питання підлягало захисту в судовому порядку, позов ОСОБА_6 на бездіяльність відповідачів Турківським районним судом було задоволено, однак апеляційним адміністративним судом рішення Турківського райсуду було скасовано. Проте підтвердження даної інформації представником позивача та ОСОБА_3 суду не надано.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Згідно із ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд зазначає, що у відповідності до вимог ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ч.1 ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Крім того, ст.1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За змістом ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставах доказів , поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частинами 1, 2 ст. 51 ЦПК України визначено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження , а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження , а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Саме позивач, звертаючись з позовом до суду, визначає коло відповідачів та визначає предмет та підстави позову.

Проте, позивач не звертався до суду з клопотанням про залучення співвідповідача - відповідну казначейську службу, яка представляє державу Україну або про залучення до участі її у справі як співвідповідача.

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, основними завданнями Казначейства є реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку і таке інше. Казначейство є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі і банках. Тобто Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до ч.1 ст. 2 ЦК України.

Пунктом 35 постанови Кабінету Міністрів України № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників» від 03.08.2011 року визначено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

А відтак, вказане стягнення провадиться з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

В даному випадку, окрім Турківської міської ради Турківського району Львівської області та ОСОБА_1, спеціаліста Турківської міської ради із земельних питань, належним відповідачем має бути відповідна казначейська служба, оскільки моральна шкода у такому випадку відшкодовується за рахунок держави.

Вимагаючи відшкодування моральної шкоди, позивач визначає її розмір, виходячи з особистих міркувань, при цьому не зазначає в чому виявилися її моральні чи фізичні страждання або інші негативні явища, які, на її думку, були завдані діями відповідачів, не подає розрахунку такого розміру шкоди. При цьому позивачкою не представлено будь-яких доказів щодо підтвердження заподіяння відповідачами такої моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювачів, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювачів та вини останніх в її заподіянні.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Виходячи з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 1173 ЦК України, на яку посилається позивачка, як на підставу своїх вимог, передбачає відповідальність органу місцевого самоврядування за шкоду, завдану його незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю при здійсненні ним своїх повноважень незалежно від його вини. Однак, в судовому засіданні не було здобуто доказів, що саме внаслідок рішень і дій відповідачів завдано шкоди позивачці.

Аналізуючи наведені обставини, досліджені докази, суд приходить до висновку про наявність підстав щодо відмови у задоволенні позову за його недоведеністю.

Тобто, позовна вимога про стягнення моральної шкоди з Турківської міської ради Турківського району Львівської області та ОСОБА_1, спеціаліста Турківської міської ради з земельних питань, солідарно в сумі 92000 гривень задоволенню не підлягає, так як відсутні докази вчинення відповідачем протиправної дії відповідно до якої наступає наслідок у вигляді заподіяння моральної шкоди позивачу.

У відповідності до п.2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача у разі відмови в позові.

А тому, керуючись ст.56 Конституції України, ст.ст.15, 19-20 Закону України «Про звернення громадян», ст.15, ч.1 ст.16, ч.1 ст.23, п.1 ч.2 ст.23, ч.1 ст.1167, ст.ст.1173,1174 ЦК України, ч.1 ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.4, ч.1 ст.5, ч.ч.2-3 ст.12, ч.ч. 1-2 ст.13, ст.15, ч.1 ст.16, ч.1 ст.23, ч.1-2 ст.51, ч.1 ст.76, ч.1 ст.77, ст.81, ч.4 ст.82, ст.89, п.2 ч.2 ст.141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_6 до Турківської міської ради Турківського району Львівської області та ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається за правилами п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України через Старосамбірський районний суд Львівської області до Апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя Л.Й.Ніточко