Рішення № 72422588, 26.02.2018, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2-а/537/28/2018

Справа № 537/5568/17

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.02.2018 р. м. Кременчук

Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:

головуючого судді - Маханькова О. В.,

при секретарі судового засідання - Скічко Н. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2,

представника Кременчуцького ПФ Шелих В.І.,

представникаУправління соцзахисту Слюсаренко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Крюківського районного суду в м. Кременчуці Полтавської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, треті особи Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного вонду в Полтавській області, Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту соціального захисту населення з питань АТО про визнання дій протиправними та зобов*язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Крюківського районного суду м. Кременчука з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

На обгрунтування заявлених вимог повідомив, що він отримував пенсію за вислугою років на території м. Донецьк. У зв'язку з активізацією бойових дій, повсюдних проявів насильства та порушень прав людини в м. Донецьку він змушений був покинути постійне місце проживання та виїхати у більш безпечніше місце. З грудня 2014 року та до сьогодні мешкає у м. Кременчуці.

15 грудня 2014 року його взято на облік в управлінні соціального захисту населення Крюківського району як внутрішньо переміщену особу, про що видано довідку № 1631000640.

Виплата пенсії в Полтавській області була розпочата з 01.12.2014 року, як внутрішньо переміщеній особі, на підставі особистої заяви від 15.12.2014 року та довідки від 15.12.2014 року № 163000640 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Виплату пенсії призупинено з 01.05.2015 року. Припинення виплати пенсії було оформлено атестатом про зняття з обліку № 210, в якому зазначено, що виплату пенсії припинено по причині відмови від неї. Однак, від виплати пенсії він не відмовлявся, жодних заяв до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не подавав.

В червні 2017 року звернувся до Відповідача з заявою про виплату пенсії за період з 01.05.2015 року по 05.04.2017 року. Однак листом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 264/Ш-03 від 29.06.2017 року йому повідомлено, що виплата пенсії не можлива без відповідного рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

З іншого листа Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 10500/03-24 від 23.11.2017 року йому стало відомо, що виплату пенсії припинено у зв'язку з отриманням Відповідачем інформації про відсутність його за адресою, вказаною у довідці.

Однак, із вказаною позицією Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області він не згодний та вважає, що припинення виплати пенсії є протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист.

Посилаючись на ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зазначив, що вказаною статтею закону передбачений вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії. А отже, припинення виплати пенсії з підстави відсутності його за місцем проживання, вважав незаконним.

Крім того, виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Щодо строку звернення до суду з позовною заявою зазначив, що про відмову Відповідача у виплаті заборгованості за період з 01.05.2015 року по 05.04.2017 року дізнався з листа ГУ ПФУ в Полтавській області від 29.06.2017 року. У зв'язку з чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права 13.12.2017 року в межах строку, передбаченого чинним законодавством.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов, прохали задовольнити в повному обсязі.

Представник Відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в судове засідання не з'явився, прохав суд розглядати справу в його відсутності. Крім того на адресу суду направив відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що виплата пенсії ОСОБА_1 була розпочата з 01.12.2014 року на підставі особистої заяви від 15.12.2014 року та довідки від 15.12.2014 року № 163000640 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території. На електронну адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області 27.04.2015 року надійшла інформація про те, що ОСОБА_1 відсутній за адресою, вказаною у довідці. Виплату йому пенсії було призупинено з 01.05.2015 року. 01 грудня 2017 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надійшло також рішення міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 18.08.2016 року про припинення йому соціальних виплат у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання. Крім того, зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою з пропуском шестимісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України. Вважав позовні вимоги необґрунтованими, а тому просив відмовити у задоволення позову в повному обсязі.

Представник Кременчуцького об*єднаного управління Пенсійного фонду в Полтавській області полагається на розсуд суду.

Представник третьої особи - Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременечуцької міської ради Полтавської області надала пояснення, що дійсно ОСОБА_1 15.12.2014 року звернувся в УСЗН щодо взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи у Крюківському районі м. Кременчука та розпочав отримувати щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання. На виконання «Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем фактичного проживання (перебування)» (далі Порядок), затвердженого Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 органи соціального захисту населення здійснюють контроль за проведенням соціальних виплат шляхом відвідування фактичного місця проживання та складання акту обстеження матеріально - побутових умов сім'ї. На адресу управління надійшов запит Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 30.06.2016 року щодо фактичного проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1. Згідно акту обстеження від 07.07.2016 року за вказаною адресою ОСОБА_1 був відсутній. Керуючись п. 12 Порядку міська комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам 18.08.2016 року прийняла рішення про припинення ОСОБА_1 виплат у зв'язку з фактом відсутності за фактичним місцем проживання, зазначеним у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Вислухавши позивача, представника позивача, представників третіх осіб, розглянувши подані сторонами документи та мaтеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, об'єктивно оцінивши докази, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними тa зобов'язання вчинити певні дії підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за вислугою років, що підтверджується Пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1, виданого 22.03.2012 року.

Позивач перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Крюківського району департаменту соціального захисту населення з питань АТО з 15 грудня 2014 року, як особа, яка переміщається з тимчасово окупованої території, про що видано довідку № 1631000640.

Виплата пенсії ОСОБА_1 в Полтавській області була розпочата з 01.12.2014 року на підставі особистої заяви від 15.12.2014 року та довідки від 15.12.2014 року № 163000640 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території, а з травня 2015 року виплата пенсії позивачу була припинена, вказані обставини визнані сторонами, у зв'язку з чим на підставі ч. 1 ст. 78 КАС України вважає ці обставини доведеними.

Відповідно до ст. 8 Конституції України саме Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення: створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 49 Конституції України).

При цьому пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Факт зупинення виплати позивачеві пенсії відповідачем не заперечується та підтверджується листами № 264/Ш-03 від 29.06.2017 року та № 10500/03-24 від 23.11.2017 року, з яких вбачається, що виплату пенсії припинено з підстав відсутності позивача за адресою: АДРЕСА_1.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до статті 7 цього закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина - інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509.

У статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії, що передбачені статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зупинення з 01.05.2015 року виплати пенсії позивачу відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Ні Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р., ні Законом України від 02.09.2014р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ні будь-яким іншим Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

Таким чином у судовому засіданні було достовірно встановлено, що відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з травня 2015 року зупинив виплату пенсії позивачу ОСОБА_1, доказів наявності судового рішення про зупинення виплати пенсії позивачу сторонами суду не надано.

У зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій Головного управління ПФУ в Полтавській області щодо припинення виплати йому пенсії та зобов'язання виплатити виниклу заборгованість підлягають задоволенню.

До невизнання відповідачем позовних вимог та до його заперечень суд відноситься критично, оскільки у судовому засіданні було достовірно встановлено, що відповідачем на порушення вимог ст.19 Конституції України, ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було з травня 2015 року зупинено виплату пенсії позивачу без прийняття рішення про таке зупинення і за відсутності законодавчо встановлених підстав для такого зупинення, а рішення міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 18.08.2016 року, на яке посилається відповідач не є таким рішенням у розумінні ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та більш того було прийняте значно пізніше, ніж припинено виплату пенсії.

Крім того, відповідно по ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. та Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р., якими встановлено порядок призначення, нарахування та виплати пенсії.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадянин України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсій страховий стаж.

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України місце проживання фізичної особи житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та рівні перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Встановлений ст.122 КАС України строк для звернення до адміністративного суду позивачем не пропущено, оскільки у судовому засіданні було достовірно встановлено, рішення про зупинення виплати пенсії позивачу, прийняття якого передбачено ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не приймалося, у зв'язку з чим позивач і не міг дізнатись про порушення його прав і про підставу такого порушення раніше. Крім того, 13.06.2017 року позивач звернувся з заявою про виплату боргу з травня 2015 року по 01.04.2017 року. А про відмову у виплаті пенсії за вказаний період дізнався з листа ГУ ПФУ в Полтавській області від 29.06.2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, тому суд приходить до висновку про стягнення з відповідача суми судового збору.

Частиною першою статті 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, для їх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

При цьому пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок відповідача добровільно і негайно виконати рішення суду про присудження виплатити пенсію і цей обов'язок полягає у тому, що у відповідача обов'язок видати пенсію у межах стягнення за один місяць виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ", Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №136, ст. ст. 2, 5, 7,77, 99, 159-165, 242, 244, 245, 370, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, за участю третіх осіб - Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду в Полтавській області, Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту соціального захисту населення з питань АТО, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною дію Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 травня 2015 року.

Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період, починаючи з 01 травня 2015 року по 05.04.2017 року.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О. В. Маханьков