Постанова № 72417148, 22.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 325/1137/17 Головуючий у 1 інстанції: Діденко Є.В.

Провадження № 22-ц/778/984/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Маловічко С.В., суддів: Кочеткової І.В., Гончар М.С.

при секретарі: Остащенко О.В.

за участю позивача ОСОБА_2 та її представника - адвоката ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4 та її представника - адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: Приазовська районна державна адміністрація, Новомосковська районна державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав та встановлення піклування,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_4 відносно її неповнолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та призначити її піклувальником цієї неповнолітньої дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 30.07.2014р. ОСОБА_4 за її позовом була позбавлена батьківських прав відносно дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 Рішенням суду від 18.08.2016р. ОСОБА_4 поновлено в батьківських правах. Але після поновлення в батьківських правах відповідач дочку не забрала, та дитина продовжувала мешкати разом з нею. Наприкінці грудня 2016р. дитина поїхала до матері і проживала разом з нею до 24.03.2017р., після чого втекла, і з 15 квітня 2017р. знову проживає з нею. 20.04.2017р. ОСОБА_4 надала до органу опіки заяву, в якій зазначила, що не заперечує, щоб дитина тимчасово мешкала разом з бабусею. З 15 квітня 2017р. відповідач життям і розвитком дитини не цікавиться, жодної матеріальної допомоги не надає, має заборгованість зі сплати аліментів, з дитиною не спілкується. У зв'язку з цим, позивач просила позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та її представника, пояснення відповідача та її представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Справа розглянута судом першої інстанції під час дії цивільно-процесуального кодексу у редакції від 18.03.2004р. Проте 15.12.2017р. набув чинності ЗУ № 2147-УІІІ від 03.10.2017р., яким до нього внесені зміни, тому в ході апеляційного розгляду слід перевіряти дотримання судом першої інстанції вимог ЦПК України в ред. від 18.03.2004р., а здійснювати апеляційний розгляд справи та ухвалювати судове рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги слід за положеннями цивільно-процесуального кодексу у новій редакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 10.02.2003р. ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Гвардійське Новомосковоського району Дніпропетровської області, та її матір»ю записана ОСОБА_4 (ОСОБА_4), а батька записано зі слів матері.

Позивач ОСОБА_2 є матір»ю відповідача ОСОБА_4 та бабусею неповнолітньої ОСОБА_6.

19.10.2010р. ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8, змінивши прізвище на «ОСОБА_4», від якого народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 донька ОСОБА_9.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 30 липня 2014р. відповідач ОСОБА_4 за позовом ОСОБА_2 була позбавлена батьківських прав відносно своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_6, та з неї стягнуті аліменти на користь бабусі на утримання дитини.

Підставами для позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стали ті обставини, що дочка ОСОБА_6 майже весь час проживала з бабусею, яка і займалась її вихованням, що було визнано відповідачем ОСОБА_4 під час розгляду справи, яка пояснила, що в 2013р. намагалась забрати до себе ОСОБА_6, але відносини між дитиною та її чоловіком не склались, тому дівчинку знову відправили на виховання до бабусі ОСОБА_2

Опікуном ОСОБА_6 була призначена бабуся ОСОБА_2, а матір ОСОБА_4 мала сплачувати на утримання дочки на користь бабусі аліменти в розмірі 500 грн. щомісячно.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 18 серпня 2016р. ОСОБА_4 за її позовом до ОСОБА_2 була поновлена в батьківських правах відносно ОСОБА_6.

За змістом ч. 4 ст. 169 СК України, поновлення в батьківських правах можливе лише за умови, що батьки істотно змінили в кращий бік поведінку, спосіб життя і (або) ставлення до виховання дитини.

Суд при розгляді справи про поновлення ОСОБА_4 у батьківських правах встановив, що остання істотно в кращий бік змінила поведінку і своє ставлення до виховання доньки ОСОБА_6, а в діях матері, направлених на повернення неповнолітньої ОСОБА_6, вбачається бажання виховувати доньку і турбота про стан виховання дитини.

Отже, поновляючи ОСОБА_4 у батьківських правах відносно доньки ОСОБА_6, суд врахував наступні обставини: остання позитивно характеризується за місцем мешкання, має добрі стосунки в сім»ї, веде порядний спосіб життя; отримала дозвіл органу опіки та піклування на побачення з ОСОБА_6; не втратила з»в'язку з дитиною, яка приїздила до неї зі згоди опікуна; нею за місцем мешкання створені всі необхідні умови для виховання і розвитку дітей; родина має можливості та умови для проживання дітей; орган опіки та піклування надав позитивний висновок щодо можливості та доцільності поновлення її батьківських прав.

Вказане рішення не було оскаржено відповідачем ОСОБА_2, яка також вважала можливим переїзд ОСОБА_6 від неї як опікуна до матері ОСОБА_4 та виховання дитини у сім»ї матері.

Проте вже 07 серпня 2017р. ОСОБА_2 звертається з новим позовом про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_6, в якому зазначає, що з моменту поновлення у батьківських правах відповідач не забрала дочку до себе, яка продовжує проживати з нею. Так, ОСОБА_6 з власної волі наприкінці грудня переїхала у родину матері, але вже з 15 квітня 2017р. знову оселилась у неї, та до матері повертатись не бажає. Підставами для позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 зазначає ті обставини, що з 15 квітня 2017р. матір життям дитини не цікавиться, її розвитком та вихованням не займається, матеріальної допомоги на її утримання не надає, заборгованість по аліментам не погашає, з донькою взагалі не спілкується. У позові, зокрема, посилається на те, що повторне звернення з цими вимогами пов»язане з тим, що вона не може забрати до себе онуку та визначати їй місце навчання, оскільки не є її піклувальником, а тому не може вчиняти відносно дитини значимі для неї дії. Тому вважає доцільним знову позбавити матір батьківських прав відносно дочки ОСОБА_6.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що під час розгляду справи позивачем не було надано достатніх підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_4, а також із того, що такий захід не буде відповідати інтересам дитини, оскільки остання вже досягла 14 років, тобто того віку, коли має право самостійно обирати місце проживання, та на теперішній час за власним бажанням безперешкодно проживає разом з бабусею ОСОБА_2, і для досягнення цієї мети не є необхідним позбавляти матір дитини батьківських прав.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на зібраних та ретельно і всебічно проаналізованих доказах у справі, а також здійснені з дотриманням процесуального права і правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989р., ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991р., держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями ч. 1, 2 ст. 27 вказаної Конвенції, кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959р., дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно зі ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охоро-

няються державою.

У відповідності до положень ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони (він/вона) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Згідно з приписами пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007р. № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Враховуючи вказане, зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи, які має встановити суд.

Зважаючи на вищенаведений аналіз нормативно-правових актів з питання обов»язків батьків щодо дітей та критеріїв, які вказують про їх невиконання батьками, що мають слугувати підставами для позитивного вирішення позовів про позбавлення батьківських прав, у цій справі щодо повторного позбавлення відповідача батьківських прав після їх поновлення за рішенням суду слід встановити, як змінилась поведінка матері після її поновлення у батьківських правах та чи можна її розцінювати як ухилення від виховання дитини, а також, з чим пов»язана така поведінка матері, якщо вона має місце.

З цього приводу судом встановлено, що ОСОБА_6 проживала в сім»ї матері з січня 2017р., відвідувала школу, уроки танців, була забезпечена харчуванням, але між матір»ю та дочкою часто виникали суперечки, пов»язані з вихованням ОСОБА_6, та матір і дочка не могли порозумітись між собою, внаслідок чого з 15 квітня 2017р. ОСОБА_6 пішла за власним бажанням від матері до бабусі ОСОБА_2

20 квітня 2017р. ОСОБА_4 склала заяву, в якій дозволила тимчасове проживання дитини разом з бабусею ОСОБА_2, та з цього часу ОСОБА_6 до матері не поверталась.

Судом з»ясовувались обставини щодо виконання ОСОБА_4 своїх батьківських обов»язків, в тому числі, на підставі пояснень свідків.

Свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_12 пояснили, що під час проживання ОСОБА_6 в сім»ї матері, остання дбала про дитину, але між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 склались неприязні стосунки з приводу виховання дитини, що мало вплив на ОСОБА_6.

Судом в ході розгляду справи в порядку ст. 171 СК України заслуховувалась думка ОСОБА_6, яка розповідала, що з січня по квітень 2017р. вона проживала разом з матір»ю у її сім»ї, де крім них, мешкав вітчим ОСОБА_8 та її менша сестра ОСОБА_9. У них з матір»ю часто виникали суперечки, зокрема, мати не купила їй кросівки, не часто давала їй кишенькові гроші, а також мати під час одного з конфліктів розбила її телефон. ОСОБА_6 пояснила, що не бажає проживати з матір»ю та не хоче мати з нею нічого спільного, а бажає проживати разом з бабусею ОСОБА_2, з якою в неї склались хороші відносини.

В ході апеляційного розгляду справи, ОСОБА_6 також була вислухана щодо її ставлення до питання позбавлення її матері ОСОБА_4 батьківських прав відносно неї.

Неповнолітня ОСОБА_6 дала пояснення, аналогічні викладеним. Наголошувала на тому, що з бабусею у неї склались кращі відносини, ніж з матір»ю. Ні за яких обставин не бажала проживати у сім»ї матері, вважала, що матір слід позбавити батьківських прав щодо неї, але нарікала в основному на матеріальну сторону та на небажання спільного проживання з вітчимом, від якого матір обіцяла піти, але не виконала обіцянки. Проте, будь-яких істотних упущень з боку матері щодо неї, навмисних дій з невиконання своїх обов»язків матір»ю не наводила.

Аналізуючи відносини у цій ситуації, колегія вбачає, що між сторонами мається задавнений конфлікт, тобто між ОСОБА_2 як матір»ю та ОСОБА_4 як дочкою, який дуже істотно впливає на ОСОБА_6, яка з народження проживає переважно з бабусею та відчуває образу останньої на свою дочку, яку дитина підсвідомо сприймає як свою особисту.

Колегія зважує на ті обставини, що ОСОБА_6 з матір»ю проживала лише півроку у 2013р., коли їй було десять років, та друга спроба проживати з матір»ю відбулась лише, коли ОСОБА_6 виповнилось 14 років. Тобто ОСОБА_6 була вихована бабусею ОСОБА_2, у якої з її матір»ю весь час були напружені стосунки, та підсвідомо була вже налаштована на несприйняття своєї матері.

На користь зазначеному, зокрема, свідчать і долучені за клопотання сторони апелянтів документи на стадії апеляційного розгляду справи.

Так, під час розгляду справи за позовом ОСОБА_4 про поновлення у батьківських правах, остання взяла дитину ОСОБА_6 до себе з дозволу ОСОБА_2 як опікуна для тижневого побачення, але дитина назад до бабусі не повернулась, про що йдеться листі № 02-03/223/16 від 06.06.2016р. служби у справах дітей Корецької районної державної адміністрації Рівненської області, де на той час мешкала ОСОБА_2 з ОСОБА_6

Замість того, щоб сприяти відновленню відносин між матір»ю та ОСОБА_6, бабуся ОСОБА_2, визнаючи позов про поновлення у батьківських правах ОСОБА_4, застосувала тактику оскарження дій останньої до служби у справах дітей, що ніяким чином не сприяло інтересам дитини щодо налагоджування стосунків з матер»ю.

Аналогічні відомості викладені у Висновку органу опіки та піклування при Приазовській райдержадміністрації про недоцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно ОСОБА_6, в якому зазначається, що протягом проживання дитини у сім»ї матері неодноразово скликались позачергові збори органу опіки та піклування при Приазовській райдержадміністрації за заявою бабусі щодо загрози життю та здоров»ю дитини в родині матері, що не було підтверджено фактами та доказами. Також у висновку вказано, що перед його складанням на засіданні опікунської ради було вислухано ОСОБА_6, яка станом на вересень 2017р. вказувала, що їй байдуже, з ким вона буде жити, та говорила, що маму вона любить ( а.с. 66-67).

Колегія враховує також ті обставини, що після переїзду до сім»ї матері дитині слід було змінювати звичний для неї уклад життя, оскільки матері була необхідна допомога по господарству, до якої ОСОБА_6 не була приучена, що складало для обох певні незручності та додавало для дитини несприйняття такого життя. Також з пояснень дитини вбачалось, що неприйнятним для неї був і той стиль харчування, який мався у сім»ї матері, оскільки бабуся була вегетаріанкою та саме так налаштовувала ОСОБА_6. Важким та незрозумілим для дитини було питання необхідності налагоджування стосунків з вітчимом, якого вона не сприймала як свою сім»ю, очікуючи на розлучення її матері з ним, на що вказували її пояснення, що мати обіцяла, але не зробила цього, надавши перевагу чоловіку, а не їй. ОСОБА_6 було слід звикати до того, що увага матері поділялась на двох доньок, в той час як бабуся їй приділяла всю свою увагу та зусилля.

Таким чином, з аналізу вказаних обставин випливає висновок про те, що не матір ОСОБА_4 умисно ухилялась від виконання своїх обов»язків з виховання ОСОБА_6 після поновлення батьківських прав в серпні 2016р., а неможливість порозуміння ОСОБА_6 з матір»ю викликана усім попереднім способом життя сторін, який має сталий характер з народження ОСОБА_6, коли бабуся фактично прийняла на себе обов»язок з виховання дитини, відсторонивши матір ОСОБА_4 від цього, що є наслідком застарілого конфлікту між ними.

Колегія зважує також на те, що спроби сторін відновити правильний погляд на стосунки з матір»ю та сім»ю відбулись вже тоді, коли дитина знаходилась у перехідному віці та в неї вже склались особисті погляди на сім»ю, коли вона вже сприйняла як сталий факт, що матері вона не потрібна, а її сім»єю є бабуся. Тому, на думку колегії, трьох з половиною місяців для змін у світогляді дитини та для відновлення довірительних відносин між матір»ю та дочкою вистачити не могло.

Між тим, матеріали справи не містять будь-яких дійсно істотних даних, які б свідчили, що матір у цей період нехтувала відносинами з дочкою, або умисно ухилялась від виконання своїх обов»язків. Не може бути ні в якому разі стиль харчування, який не влаштовував дитину, але який склався у сім»ї, свідченням відсутності піклування щодо годування дитини. Як не може бути свідченням неправильного виховання прохання матері, спрямоване до дочки, допомогти по господарству, або відсутність у матері коштів на купівлю кросівок, гаджетів у зв»язку з тим, що розпорядником сімейного бюджету є чоловік відповідача, про що сторони пояснювали в ході апеляційного розгляду справи.

Отже, встановивши всі ці обставини, колегія вважає правильними висновки суду про те, що на час подання позову ОСОБА_2 та на час ухвалення оскаржуваного рішення підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_6 не мається.

При вирішенні спору суд першої інстанції врахував складну ситуацію у взаємовідносинах між відповідачем і дитиною, дослідивши особистість ОСОБА_4, її поведінку і ставлення до дитини, та, з правомірних причин не знайшов підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.

Сама лише нерегулярна сплата аліментів, викликана нестабільним доходом у сім»ї матері, не може бути достатньою обставиною, яка вказує на її ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було з»ясовано, що ОСОБА_4 бажає спілкуватись з дочкою ОСОБА_6 і виховувати її, зокрема, вона звернулась до суду та була поновлена в батьківських правах, дочка проживала разом з нею з січня по 15 квітня 2017 року, після останнього конфлікту вона намагалась поспілкуватись з дочкою, а також звернулась до органу опіки та піклування і їй було визначено порядок побачень з дитиною.

Суд обґрунтовано прийняв до уваги ті обставини, що через конфліктні ситуації сама дитина не бажає спілкуватись з матір'ю, а також те, що між позивачем ОСОБА_2 і ОСОБА_4 існують неприязні відносини, пов'язані з різними поглядами на виховання дитини та взагалі на сімейні відносини. При цьому, суд правильно визнав, що нездатність ОСОБА_4 знайти порозуміння з дочкою, та негативне ставлення самої дочки до матері, яке було закладено та культивовано протягом тривалого часу, не може бути підставою для позбавлення матері батьківських прав, з урахуванням її бажання спілкуватись з дитиною.

При заслуховуванні думки неповнолітньої ОСОБА_6 в ході апеляційного розгляду справи з»ясовано, що вона не зовсім розуміє поняття «позбавлення батьківських прав», сприймаючи його лише як можливість мешкання з бабусею без втручання у їх сім»ю матері, але ажніяк не повне припинення відносин з нею та її родичами з боку матері, тобто із сестрою ОСОБА_9 та новонародженою в грудні 2017р. в сім»ї ОСОБА_4 дитиною.

Тому колегія вважає, що думка ОСОБА_6 може бути врахована лише в тих межах, в яких їй зрозумілі відносини, щодо яких ця думка висловлювалась дитиною, а саме, що місцем свого мешкання остання вважає місце мешкання її бабусі ОСОБА_2, що не може тягнути за собою позбавлення неповнолітньої дитини материнського піклування, яке буде в такому разі забезпечуватись в інший спосіб.

Частиною 2 ст. 29 ЦПК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Отже, набувши на сьогоднішній день п»ятнадцятирічного віку у січні 2018р. ОСОБА_6 за приписами вказаної норми сама може обрати собі місце проживання, зокрема, разом з бабусею ОСОБА_2, та для цього не потрібно і недоцільно позбавляти батьківських прав рідну матір ОСОБА_4, яка намагається налагодити спілкування з дитиною з урахуванням її можливостей ( проживання в різних місцевостях на віддаленій відстані, наявність сім»ї, де є ще одна малолітня дитина та немовля, наявне господарство, мається лише один годувальник, оскільки матір у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, супротив щодо спілкування з боку самої ОСОБА_6 та неприязні стосунки з ОСОБА_2).

Встановивши всі ці обставини, апеляційний суд вважає неспроможними доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, які не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а тому у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга не підлягає задоволенню, та оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26 лютого 2018р.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Кочеткова І.В.

Гончар М.С.