Постанова № 72416138, 22.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2018 р. м.ОдесаСправа № 815/2871/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді - доповідача Косцової І.П.суддів Стас Л.В. Турецької І.О.за участю: секретаряСтефанцевої Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України про скасування наказів, поновлення на посаді, поновлення в класному чині, стягнення заробітної плати за вимушений прогул,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати накази прокурора Одеської області №421к від 16.03.2017 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», №491к від 27.03.2017 року про зміну наказу, наказ Генерального прокурора України №149к від 12.04.2017 року «Про зміну наказу прокурора Одеської області від 16.03.2017 року №421к», поновити його на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 з 27.03.2017 року, поновити в класному чині юриста 1 класу, стягнути з Прокуратури Одеської області на його користь заробітну плату за вимушений прогул.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскільки відносно нього не проводилось дисциплінарне провадження на підставі та в межах подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів чи Вищої ради правосуддя, його звільнення на підставі висновків службового розслідування проведено з порушенням процедури звільнення, а відтак, є незаконним.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Прокуратура Одеської області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не дав належної правової оцінки доводам відповідача про те, що оскільки ОСОБА_5 вчинив діяння, не сумісні з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення, відповідно до положень ч.5 ст.12 Дисциплінарного статуту прокуратури України, проводиться незалежно від часу вчинення проступку.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 працював в органах прокуратури з травня 2009 року та з грудня 2015 року був призначений на посаду прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області, наказом Генерального прокурора України №966к від 25.06.2014 року йому присвоєний класний чин юриста 1 класу, позивачем прийнята присяга працівника прокуратури 28.01.2011 року та він ознайомлений з положеннями Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури 26.12.2012 року.

Наказом прокурора Одеської області №421к від 16.03.2017 року ОСОБА_5 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області та з органів прокуратури за грубе порушення вимог ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури, ст. 15, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.

Однак, у зв'язку із знаходженням позивача на лікарняному, наказом прокурора Одеської області №491к від 27.03.2017 року змінений наказ №421к від 16.03.2017 року в частині дати звільнення позивача з 16.03.2017 року на 27.03.2017 року.

В подальшому, наказом Генерального прокурора України №149к від 12.04.2017 року змінено наказ прокурора Одеської області від 16.03.2017 року №421к та звільнено позивача із займаної посади та з органів прокуратури з позбавленням його класного чину «юрист 1 класу».

Підставою для винесення вищезазначених наказів про звільнення позивача з органів прокуратури та позбавлення його класного чину стали матеріали службового розслідування обставин притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ч.ч.1,2 ст.130 КУпАП, за результатами якого складений висновок про результати службового розслідування від 16 березня 2017 року.

З висновку службового розслідування вбачається, що прокуратурою Одеської області 14.02.2017 року з ГУ НП в Одеській області отримано інформацію про складання відносно позивача 30.01.2016 року та 03.07.2016 року протоколів про адміністративне правопорушення за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння та відмову від проходження медичного огляду. За результатами службового розслідування встановлено факти керування позивачем транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння з відмовою від проходження медичного огляду, що підтверджується, в тому числі, постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 01.03.2016 року у справі №521/4030/16, яка набрала законної сили, про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладення на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, який ним сплачений, а також постановою Приморського районного суду м. Одеси, що набрала законної сили, від 16.08.2016 року у справі №522/13833/16-п, якою позивача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Зазначені обставини, за висновком відповідача, є грубим порушенням ОСОБА_5 ст.19 Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури, ст. 15, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, а його вчинки порочать звання прокурора та є несумісними з подальшим перебуванням на службі в органах прокуратури.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки постановою апеляційного суду Одеської області від 07.07.2017 року у справі №522/13833/16-п скасовано постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16.08.2016 року, якою позивача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП за керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння та відмову від проходження медичного огляду, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто, у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення та провадження по цій справі закрито, відповідач не мав законних підстав для звільнення ОСОБА_5 з посади та з органів прокуратури та позбавляти його прокурорського чину.

Що стосується правопорушення, яке мало місце 30.01.2016 року, суд першої інстанції, з посиланням на положення ст. 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України, яким передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку, зазначив, що оскільки адміністративне правопорушення у вигляді керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, вчинене позивачем 30.01.2016 року, однак до дисциплінарної відповідальності за це порушення ОСОБА_5 притягнуто в березні 2017 року, тобто з порушенням річного строку з дня вчинення проступку, оскаржувані накази прийняті всупереч вимог чинного законодавства, а відтак, є незаконними і підлягають скасуванню з поновленням позивача в органах прокуратури, на займаній посаді та відновленням класного чину з виплатою заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.

Однак колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 19, п. 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Підставами для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності є вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Згідно із положеннями ст. 15, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28.11.2012 року №123, при виконанні службових обов'язків працівник прокуратури має дотримуватися загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності, вихованості і культури. Порушення трудової та виконавської дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для працівника прокуратури і тягнуть за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність.

Працівнику прокуратури слід не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс. Поза службою працівники прокуратури мають поводити себе коректно і пристойно.

Згідно із ст. 1-2 Дисциплінарного статуту прокуратури України Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори здійснюють вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури.

Працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.

Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.

Відповідно до положень ст. 8-10 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Дисциплінарними стягненнями є, зокрема, звільнення, яке має право застосовувати прокурор області, або звільнення з позбавленням класного чину, яке має право застосовувати Генеральний прокурор України.

В свою чергу, відповідно до п.1.2 наказу Генерального прокурора України "Про організацію роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України" від 22.09.2014 №17-гн до ганебних вчинків, скоєних прокурорами чи слідчими, відносити кримінальні, корупційні правопорушення, керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння або відмову від проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння, порушення Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що робота на посадах в органах прокуратури передбачає підвищену відповідальність перед Державою та суспільством, а тому вимоги щодо поведінки працівників прокуратури є більш суворими і в першу чергу вимагають від таких осіб суворо додержуватись та поважати вимоги закону та правила суспільного життя.

Це означає, що у разі скоєння вчинку, який можна кваліфікувати як ганебний, така особа не має права продовжувати службу в органах прокуратури, оскільки робота на таких посадах передбачає високі моральні якості та бездоганну поведінку не тільки в робочий час, а і поза межами роботи.

Як встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи, постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 01.03.2016 року по справі №521/4030/16, яка набрала законної сили, ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_5 30.01.2016 року керував транспортним засобом марки "Мазда 6" д.з. НОМЕР_1 по вул. Люстдорфська дорога, 17 в м. Одесі в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується висновком алкотестеру технічного приладу "Драгер" №145 від 30.01.2016 року (а.с.52-53).

Крім цього, постановою Приморського районного суду від 16.08.2016 року по справі №522/13833/16-п позивача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Цим судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_5 03.07.2016 року керував автомобілем марки "Мазда 6" д.з. НОМЕР_1 по вул. Сегедській в м. Одесі в стані явного алкогольного сп'яніння, проте від проходження медичного огляду відмовився у присутності двох свідків (а.с.65-66).

На момент проведення службового розслідування обидві постанови ОСОБА_5 не оскаржувались та, відповідно до положень КУпАП, набули законної сили.

З матеріалів справи також вбачається, що в подальшому, а саме 07.07.2017 року, постановою Апеляційного суду Одеської області скасовано постанову Приморського районного суду від 16.08.2016 року по справі №522/13833/16-п, провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП (за відсутності події і складу адміністративного правопорушення).

Саме з посиланням на зазначену постанову суду апеляційної інстанції у справі про адміністративне правопорушення суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність оскаржуваних наказів у справі, що розглядається.

Між тим, за приписами ч.ч.5-7 ст. 78 КАС України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Колегією суддів встановлено, що під час проведення службового розслідування від ОСОБА_5 були відібрані пояснення з приводу подій, які мали місце 30.01.2016 року та 03.07.2016 року (а.с.71-73).

Зокрема, стосовно подій 03.07.2016 року ОСОБА_5 особисто пояснив, що працівники поліції пропонували йому проїхати на вул. Толстого для проходження огляду у медичному закладі, через відсутність у патрульного екіпажу алкотестеру технічного приладу, проте він відмовився, наполягаючи на проведення огляду безпосередньо на місці. Самостійно він також не звертався до закладів охорони здоров'я для проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.

Також ОСОБА_5 пояснив, що про неправомірні на його думку дії працівників поліції він особисто розповів у Приморському районному суді м. Одеси під час розгляду адміністративної справи та суддя за результатами розгляду справи прийняв рішення про накладення на нього штрафу. Постанову суду він не оскаржував, оскільки не бачив в цьому сенсу. Про факт притягнення його до адміністративної відповідальності він не доповів керівництву прокуратури, оскільки він не представлявся працівником прокуратури та внаслідок порушення ним Правил дорожнього руху не настало негативних наслідків.

Крім цього, на оперативній нараді при керівникові Одеської місцевої прокуратури №4, яка була проведена 04.10.2016 року за участю позивача, серед іншого було обговорено питання щодо вчинків ОСОБА_5, що мали місце 30.01.2016 року та 03.07.2016 року, при цьому останній жодним чином не спростовував факт скоєння ним адміністративних правопорушень за ч.ч.1,2 ст. 130 КУпАП (а.с.78-79).

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, 03.07.2016 року, після складення відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення, керований останнім автомобіль працівниками патрульної поліції було передано громадянину ОСОБА_6, який зобов'язався доставити зазначений транспортний засіб за відповідною адресою та не передавати керування ним ОСОБА_5 (а.с.63).

Зазначені обставини, на думку судової колегії, беззаперечно підтверджують той факт, що 30.07.2016 року ОСОБА_7 відмовився від проходження медичного огляду з метою виявлення стану сп'яніння в медичному закладі, а відтак, з урахуванням попереднього вчинення ним адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП (керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння), вчинив ганебний вчинок, який є не сумісним з перебуванням на роботі в органах прокуратури.

Між тим, відповідно до ч.5 ст.12 Дисциплінарного статуту прокуратури України у разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням в органах прокуратури, його звільнення проводиться незалежно від часу вчинення проступку.

Таким чином, суд першої інстанції помилково застосував до правовідносин сторін частину 1 ст.12 Дисциплінарного статуту прокуратури України та дійшов висновку про сплив місячного строку застосування дисциплінарного стягнення, адже, як зазначено вище, діяння позивача є несумісним з перебуванням на роботі в органах прокуратури.

Що стосується доводів позивача про порушення процедури його звільнення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп.5 п.51 перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" цього Закону: дисциплінарне провадження щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року № 1795-XII.

Крім цього, відповідно до п.п.1,2 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Закону № 1697-VII цей Закон набирає чинності з 15 липня 2015 року, крім статей 21, 28-38, 42, 44-50, 62-63, 65-79 цього Закону, які набирають чинності 15 квітня 2017 року.

До затвердження всеукраїнською конференцією прокурорів Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів застосовуються положення Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 року та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123.

Таким чином, оскільки оскаржувані накази про звільнення позивача прийняті 16.03.2017 року, 27.03.2016 року та 12.04.2017 року, доводи позивача щодо здійснення дисциплінарного провадження виключно Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів, не ґрунтуються на законі, а відтак, не можуть слугувати підставою для скасування цих наказів через порушення процедури звільнення.

З огляду на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані всі обставини у справі, що мають значення для вирішення даного спору, висновки суду не відповідають положенням законодавства, що регулює спірні правовідносини, ухвалене у справі рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Прокуратури Одеської області - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України про скасування наказів, поновлення на посаді, поновлення в класному чині, стягнення заробітної плати за вимушений прогул - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_5 - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Суддя-доповідач: І.П. Косцова

Судді: Л.В. Стас

І.О. Турецька.