Постанова № 72402373, 20.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2018 р. Справа№ 910/14883/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

секретар судового засідання Драчук Р.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «А.Т.Н.»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.10.2017 (повний текст складено 28.11.2017)

у справі № 910/14883/16 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн»

до 1) Київської обласної державної адміністрації

2) Приватного підприємства «А.Т.Н.»

3) Управління інфраструктури Київської обласної

державної адміністрації

про скасування рішення та визнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн» (далі - ТОВ «Авто-Лайн», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної державної адміністрації (далі - відповідача-1) та Приватного підприємства «А.Т.Н.» (далі - ПП «А.Т.Н.», відповідача-2) про скасування рішення конкурсного комітету з підготовки та проведення обласних конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, віднесених до компетенції Київської міської державної адміністрації від 31.05.2016 в частині об'єкту конкурсу № 7 за маршрутом № 799 щодо визначення переможцем відповідача-2 та визнання недійсним договору № 2016-17-6 про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 10.06.2016, укладеного між відповідачами у справі. В обґрунтування своїх вимог зазначило про порушення приписів чинного законодавства при винесенні рішення конкурсного комітету з підготовки та проведення обласних конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, віднесених до компетенції Київської міської державної адміністрації від 31.05.2016, в зв'язку з чим було порушено права позивача, як перевізника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2016 у справі № 910/14883/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2017, позов задоволено.

Скасовано рішення конкурсного комітету з підготовки та проведення обласних конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, віднесених до компетенції Київської міської державної адміністрації від 31.05.2016 в частині об'єкту конкурсу № 7 за маршрутом № 799 відносно визнання переможцем Приватного підприємства «А.Т.Н.» .

Визнано недійсним договір № 2016-17-6 про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 10.06.2016, укладений між Київською обласною державною адміністрацією та Приватним підприємством «А.Т.Н.».

Стягнуто з Київської обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн» 1 378, 00 грн. судового збору.

Стягнуто з Приватного підприємства «А.Т.Н.» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн» 1 378, 00 грн. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.06.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 у справі № 910/14883/16 скасовано. Справу № 910/14883/16 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Скасовуючи рішення та постанову попередніх судових інстанцій, Вищий господарський суд України вказав на те, що під час розгляду даної справи суди не надали належної оцінки правовідносинам сторін, а саме чи є вони публічно-правовими, а також договору, як і не зробили висновку про те, чи є він адміністративним, адже укладений на підставі рішення конкурсного комітету.

Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, вказуючи на те, що жодних об'єктивних причин не допуску його, позивача, до участі в конкурсі відповідачем-1 - Київською обласною державною адміністрацією не наведено, а ті обставини, які обговорювались на засіданні конкурсного комітету, зокрема, утримання транспорту в неналежному технічному і санітарному стані та не забезпечення його зберігання не відповідають дійсності. Обґрунтовуючи підсудність справи господарським судам, позивач зазначав, що предметом спору є скасування рішення конкурсного комітету, на підставі якого укладено господарський договір, відтак спірні правовідносини мають господарський характер.

Заперечуючи проти позову, відповідачі 1 та 2 вказували, що рішення конкурсного комітету, утвореного відповідним органом влади для виконання покладених на нього повноважень, є управлінським в сфері транспортного обслуговування, а тому підлягає оскарженню у передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України порядку. Підставою для укладення договору на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування є рішення конкурсного комітету, яке введено в дію рішенням організатора (Управління інфраструктури Київської обласної державної адміністрації), проте позивачем не оскаржено рішення про введення в дію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Управління інфраструктури Київської обласної державної адміністрації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 залучено до участі у справі Управління інфраструктури Київської обласної державної адміністрації, як іншого відповідача, виключивши його зі складу третіх осіб.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі № 910/148883/16 позов задоволено.

Скасовано наказ Управління інфраструктури Київської обласної державної адміністрації від 10.06.2016 № 17-од в частині введення в дію рішення конкурсного комітету з підготовки та проведення обласних конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, віднесених до компетенції Київської міської державної адміністрації від 31.05.2016, щодо об'єкту конкурсу № 7 за маршрутом № 799 про визначення переможцем Приватного підприємства «А.Т.Н.» .

Визнано недійсним договір № 2016-17-6 про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 10.06.2016, укладений між Київською обласною державною адміністрацією та Приватним підприємством «А.Т.Н.».

Стягнуто з Київської обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн» 2 067, 00 грн. судового збору.

Стягнуто з Приватного підприємства «А.Т.Н.» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн» 689, 00 грн. судового збору.

Не погодившись із згаданим рішенням, ПП «А.Т.Н.» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та припинити провадження у справі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, рішення конкурсного комітету, утвореного відповідним органом влади для виконання покладених на нього повноважень, є управлінським у сфері транспортного обслуговування, а тому підлягає оскарженню у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України. На переконання апелянта, оскільки забезпечення організації пасажирських перевезень, організації проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на владні органи, спори, що виникають з приводу виконання цими органами своїх повноважень є публічно-правовими, а тому на них поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відтак згадані спори не можуть розглядатися в порядку господарського судочинство, а тому провадження у справі в частині вимог про скасування оскаржуваного рішення конкурсного комітету підлягає припиненню. Крім цього, на думку апелянта, договори про організацію перевезень на автобусному маршруті загального користування є адміністративними, відповідно також підлягають оскарженню за правилами КАСУ. Разом з цим апелянт стверджував, що рішення конкурсного комітету про визначення переможця не породжує, не змінює та не припиняє жодних прав та обов'язків позивача, адже останнього не було допущено до участі в цьому конкурсі, відтак суд першої інстанції повинен був відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судове засідання апеляційної інстанції 20.02.2018 з'явились представники позивача, відповідачів 1 та 2, представник відповідача-3 не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав. З огляду на наведене, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представника відповідача-3 за наявними у справі матеріалами.

Представник відповдіача-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та провадження у справі закрити.

Представник відповдіача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав апеляційну скаргу відповдіача-2, просив її задовольнити за наведених в ній підстав та скасувати оскаржуване рішення.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 31.05.2016 конкурсним комітетом з підготовки та проведення обласних конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, віднесених до компетенції Київської міської державної адміністрації, було прийнято рішення (далі - Рішення), оформлене протоколом № 2016-1 від 31.05.2016, про не допуск ТОВ «Авто-Лайн» до участі в конкурсі на маршруті № 799 (с. Новосілки-Київ АС «Полісся», ч/з Вишгород) на підставі п. 12 постанови КМУ від 03.12.2008 № 1081 (автомобільний перевізник не відповідає вимогам ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Цим рішенням переможцем конкурсу за цим об'єктом визнано ПП «А.Т.Н.».

Наказом Управління інфраструктури Київської обласної державної адміністрації від 10.06.2016 № 17-од «Про введення в дію рішення конкурсного комітету з підготовки та проведення обласних конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, віднесених до компетенції Київської міської державної адміністрації від 31.05.2016» згадане Рішення конкурсного комітету введено в дію.

10.06.2016 між Київською обласною адміністрацією (відповідачем-1, організатором за договором)) та ПП «А.Т.Н.» (відповідачем-2, перевізником за договором) укладено Договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування № 2016-7-6 (далі - Договір №2016-7-6), за умовами п. 1.1 якого організатор надає перевізнику право на здійснення перевезень пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування № 799 «с. Новосілки-Київ АС «Полісся» через Вишгород.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив про порушення вимог чинного законодавства України при винесенні рішення конкурсного комітету з підготовки та проведення обласних конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, віднесених до компетенції Київської міської державної адміністрації від 31.05.2016, в зв'язку з цим порушено права позивача як перевізника за відсутності підстав для недопуску його до участі у конкурсі за об'єктом № 7.

Матеріалами справи встановлено, що протокол № 2016-1 від 31.05.2016, яким оформлено оскаржуване Рішення, не містить інформації щодо причин недопуску позивача до участі в конкурсі, в п. 7 протоколу лише зазначено про недопуск ТОВ «Авто-Лайн» до участі у конкурсі на об'єкт № 7 на підставі п.п. 3 п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 № 1081 (автомобільний перевізник ТОВ «Авто-Лайн» не відповідає вимогам ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Разом з тим, згідно аудіозапису засідання конкурсного комітету позивача не допущено до участі у конкурсі за згаданим об'єктом в зв'язку з невиконанням вимог щодо утримання транспортних засобів в належному технічному і санітарному стані. Крім цього, даний аудіозапис підтверджує, що цього ж дня, в рамках цього ж конкурсу, цим же складом конкурсного комітету (п. 11 протоколу № 2016-1 від 31.05.2016) було прийнято рішення (одностайно 12 членами комітету) про допуск позивача до участі в конкурсі за об'єктом № 11 та визнання ТОВ «Авто-Лайт» переможцем конкурсу на здійснення перевезень пасажирів на автобусному маршруті «с. Ровжі - Київ АС «Полісся», рейси №№ 869/870, 871/872, 873/874, 875/876, 877/878, 879/880, 881/882, 883/884.

За приписами ст. 3 Закону України «Про автомобільний транспорт» цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Основні засади визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування визначено положеннями ст. 43 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідно до якої визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах.

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України «Про автомобільний транспорт» у конкурсі на визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування можуть брати участь автомобільні перевізники, які мають ліцензію на той вид послуг, який виносять на конкурс, на законних підставах використовують у достатній кількості сертифіковані автобуси відповідного класу, відповідають вимогам, викладеним у ст. 34 цього Закону.

Разом з тим, ч. 2 цієї статті визначено, що до участі в конкурсі не допускаються автомобільні перевізники, які:

визнані банкрутами або щодо яких порушено справу про банкрутство чи ліквідацію як суб'єкта господарювання;

подали до участі в конкурсі документи, що містять недостовірну інформацію;

не відповідають вимогам статті 34 цього Закону;

передбачають використовувати на маршрутах автобуси, переобладнані з вантажних транспортних засобів.

Утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання на підставі ст. 21 цього Закону є однією з вимог до автомобільного перевізника, які наведено ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються згідно ст. 44 цього Закону на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, порядок проведення конкурсів визначає Кабінет Міністрів України.

Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування (далі - Порядок), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України 03.12.2008 № 1081, визначено процедуру підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, який є обов'язковим для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами (організаціями), залученими на договірних умовах для організації забезпечення проведення конкурсів, конкурсними комітетами та автомобільними перевізниками.

Перелік випадків, за наявності яких перевізник не допускається до участі в конкурсі, визначено п. 12 Порядку, до яких, зокрема, відноситься й невідповідність перевізника вимогам ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Перелік документів для участі у конкурсі визначено п. 29 Порядку.

Відповідно до п. 37 Порядку достовірність інформації, викладеної у заяві та документах, визначених п. 29 цього Порядку, перевіряється організатором та/або робочим органом не пізніше ніж за два дні до дати проведення конкурсу.

Рішення про недопущення перевізника-претендента до участі у конкурсі повинен містити протокол засідання конкурсного комітету (п. 50 Порядку).

Як вище згадувалось, одночасно з прийняттям рішення про недопуск ТОВ «Авто-Лайн» до участі у конкурсі на об'єкт № 7 (маршрут № 799 (с. Новосілки-Київ АС «Полісся» ч/з Вишгород), цим же складом конкурсного комітету прийнято рішення (одностайно 12 членами комітету) про допуск позивача до участі в конкурсі за об'єктом № 11 та визнання ТОВ «Авто-Лайт» переможцем конкурсу на здійснення перевезень пасажирів на автобусному маршруті «с. Ровжі - Київ АС «Полісся», рейси №№ 869/870, 871/872, 873/874, 875/876, 877/878, 879/880, 881/882, 883/884.

Водночас, ні Законом України «Про автомобільний транспорт», ні Порядком не передбачено процедури перегляду (зміни) вже прийнятого рішення про допуск автомобільного перевізника до участі у конкурсі, що, в свою чергу, свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення конкурсного комітету процедурі конкурсу, визначеної чинним законодавством.

Матеріалами справи встановлено, що для використання на автобусному маршруті «с. Новосілки-Київ АС «Полісся» через Вишгород» позивачем запропоновано наступні транспортні засоби: БОГДАН А-09211, д.н. АА2982ІМ, БОГДАН А145, д.н. 05681КА, БОГДАН А-09211, д.н. 07759 КА, БОГДАН А-09210, д.н. 00578 КА, МАN NL 202, д.н. АІ8496СЕ, NEOPLAN N4020, д.н. АІ1990СІ, а також транспортні засоби (автобуси) NEOPLAN N4020 та МАN NL 202 не українського виробництва, які сертифіковано в Україні, що підтверджується сертифікатами відповідності. Жодних даних про недостовірність поданих позивачем документів та невиконання ним вимог щодо утримання транспортних засобів в належному технічному і санітарному стані матеріали справи не містять.

Таким чином, встановлені судом обставини щодо відсутності об'єктивних даних про недостовірність поданої позивачем інформації та допущення його до участі у конкурсі за іншим об'єктом, вказують на фактичну відсутність тих обставин, які стали підставою для прийняття рішення про недопущення позивача до участі в конкурсі за об'єктом № 7 (маршрут № 799 (с. Новосілки-Київ АС «Полісся» ч/з Вишгород), що, в свою чергу, свідчить про незаконне усунення позивача від участі в конкурсі, відповідно й незаконність конкурсу відносно нього.

З огляду на те, що рішення конкурсного комітету щодо визначення переможця конкурсу вводяться в дію наказом (постановою або іншим розпорядчим документом) організатора протягом не більш як 30 робочих днів з дня проведення конкурсу (п. 51 Порядку), а організатором на автобусному маршруті загального користування (п. 4 Порядку) є Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні держадміністрації - на міжміському і приміському маршрутах, які не виходять за межі території Автономної Республіки Крим, області (внутрішньообласний маршрут), в тому числі, які проходять від м. Києва до населених пунктів Київської області та від м. Севастополя до населених пунктів Автономної Республіки Крим, відповідно відповідачем за вимогами про скасування рішення конкурсного комітету є Київська обласна державна адміністрація.

Оскільки юридичні наслідки рішення конкурсного комітету виникають в результаті введення його в дію, яке, в даному випадку, мало місце за наказом Управління інфраструктури Київської обласної державної адміністрації від 10.06.2016 № 17-од, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню шляхом скасування згаданого наказу в частині введення в дію спірного Рішення конкурсного комітету.

Щодо вимог позивача про визнання недійсним договору №2016-17-6 про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 10.06.2016 місцевим судом враховано загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ст. 203 ЦК України).

За приписами п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі постанова пленуму № 11) правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», частини другої статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про іпотеку», частини другої статті 29 Закону України «Про страхування», статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 7-1Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» тощо.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин за приписами ч. 3 ст. 215 ЦК України може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки договір про організацію перевезень є похідною від рішення організатора конкурсу про визначення переможця дією, незаконність такого рішення свідчить про незаконність договору № 2016-17-6 про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 10.06.2016, укладеного між Київською обласною державною адміністрацією та ПП «А.Т.Н.», як такого, зміст якого суперечить законодавству (ч. 1 ст. 203 ЦК України), відтак позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи апелянта (відповідача-2) про те, що рішення конкурсного комітету, утвореного відповідним органом влади для виконання покладених на нього повноважень, є управлінським у сфері транспортного обслуговування, відповідно спори, що виникають з приводу виконання цими органами своїх повноважень є публічно-правовими, а тому на них поширюється юрисдикція адміністративних судів, як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

За приписами ст.1 ГПК України (чинного на момент звернення позивача з даним позовом до суду та прийняття оскаржуваного рішення) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 4-1 ГПК України (чинного на момент звернення позивача з даним позовом до суду та прийняття оскаржуваного рішення) господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження, передбаченого цим Кодексом.

Положеннями ст.12 ГПК України (чинного на момент звернення позивача з даним позовом до суду та прийняття оскаржуваного рішення) визначено перелік справ, що підвідомчі господарським судам.

Господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов:

- участі у спорі суб'єкта господарювання;

- наявності між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявності в законі норми, яка прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутності в законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (п. 3.1. постанова пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»).

За змістом п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 17 КАС України (чинного на момент звернення позивача до суду з даним позовом та прийняття оскаржуваного рішення) компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України (чинного на момент звернення позивача з даним позовом до суду та прийняття оскаржуваного рішення)).

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, які виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Таким чином, основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.

Виходячи з системного аналізу вищезазначених приписів, зокрема ст.ст. 1, 12 ГПК України та ст. 2 КАС України (чинних на момент звернення позивача з даним позовом до суду та прийняття оскаржуваного рішення) не вважається публічно-правовим і розглядається в порядку господарського судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування та суб'єктом приватного права - юридичною особою, в якому остання звернулася до суду за захистом не публічного, а цивільного права. В такому випадку це спір про цивільне право, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права.

З огляду на те, що предметом даного спору є скасування рішення конкурсного комітету, на підставі якого укладено господарський договір, спірні відносини мають господарський характер, склад учасників спірних правовідносин, які виникли між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом господарської діяльності в зв'язку із вчиненням цивільного правочину, відповідає вимогам ГПК України (чинного на момент звернення позивача з даним позовом до суду та прийняття оскаржуваного рішення).

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 10.05.2016 у справі № 21-713а16), де колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів є суб'єктом владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та перевізником-претендентом відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, якщо оскарження результатів конкурсу поєднано з вимогами про визнання недійсними укладених договорів на виконання пасажирських перевезень або зобов'язання укласти договір саме з позивачем, спори щодо таких позовних вимог на підставі ст. 12 ГПК України підвідомчі господарським судам.

Посилання апелянта (відповдіача-2) на судову практику, зокрема, Вищого адміністративного суду України ( постанови від 15.07.2015 у справі № К/800/17611/15, від 02.02.2016 у справі № К/800/39107/15, від 17.12.2015 у справі № К/800/38136/14, від 13.08.2015 у справі № К/800/61251/14, від 27.02.2014 у справі № К/800/26635/13 та ін.) не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують вищенаведених висновків та правової позиції колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України щодо підвідомчості господарським судам спорів за вимогами про оскарження результатів конкурсу, поєднаних з вимогами про визнання недійсними укладених на їх підставі договорів на виконання пасажирських перевезень.

Враховуючи встановлені судом обставини справи щодо незаконності рішення конкурсного комітету та спірного договору № 2016-17-6 про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 10.06.2016, а також щодо підвідомчості даного спору господарським судам, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість вимог позивача, відтак задоволення позову в частині вимог до відповідачів 1 та 2, та відмови в позові до відповідача-3, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для припинення провадження у справі (на момент прийняття оскаржуваного рішення) або його закриття (на момент перегляду справи судом апеляційної інстанції).

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 240, 269-270, 273, 275, 281-284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «А.Т.Н.» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі № 910/14883/16 - без змін.

Матеріали справи № 910/14883/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.02.2018

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук