Рішення № 72400913, 19.02.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/137/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2018 Справа № 908/2326/17

м. Запоріжжя

за позовом Комунального підприємства “Водоканал” Мелітопольської міської ради Запорізької області (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Покровська, 100)

до відповідача: Державного підприємства Мелітопольський завод “Гідромаш” (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна, 191)

про стягнення 104178,81 грн.

суддя Зінченко Н.Г.

секретар судового засідання Петриченко А.Є.

За участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1, довіреність № 4 від 26.01.2018;

від відповідача – не з’явився;

Ухвалою суду від 22.11.2017 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №908/2326/17, справі присвоєно номер провадження – 4/137/17, розгляд якої призначено на 11.12.2017.

Ухвалою суду від 11.12.2017 розгляд справи відкладено, судове засідання призначено на 17.01.2018.

Законом України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.2017 № 2147-VIII Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017.

Ухвалою суду від 17.01.2018, відповідно до ч. 1 п. 9 Перехідних положень ГПК України, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог № 2498 від 15.12.2017, де позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму 92847,24 грн. боргу, 6890,45 грн. пені, суму індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 3531,60 грн. та 3% річних у розмірі 909,52 грн., відкладено розгляд справи на 19.02.2018.

У судовому засіданні 19.02.2018 справу розглянуто, прийнято та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, на підставі договору № 11 від 26.09.2011 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, ст. ст. 550, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України, просив позов задовольнити та стягнути з Державного підприємства Мелітопольський завод “Гідромаш” 92847,24 грн. заборгованості за період: березень 2017, травень 2017, червень 2017, серпень 2017, жовтень 2017, листопад 2017 та 6890,45 грн. пені, суму індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 3531,60 грн. та 3% річних у розмірі 909,52 грн.

Відповідач в жодне судове засідання не прибув, про визнання позову не заявив, відзив на позовну заяву не надав, про поважність причин неявки уповноваженого представника суд не попереджав. Однак, 19.01.2018 на адресу господарського суду Запорізької області від відповідача надійшли документи на виконання ухвали суду від 11.12.2017, що підтверджує факт повідомлення відповідача про розгляд справи в господарському суді.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; з’являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов’язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов’язки, визначені законом або судом.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд-

ВСТАНОВИВ:

26.09.2011 між Комунальним підприємством «Водоканал» Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - Водоканал) та Державним підприємством Мелітопольський завод «Гідромаш» (далі - споживач) укладено договір № 11 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (далі - договір).

Відповідно до п. 1 договору Водоканал зобов’язується надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення, а споживач зобов’язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Водоканал надає послуги з централізованого постачання холодної води згідно діючих тарифів (п.11 договору).

Згідно п. 12 договору тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються законодавством України.

Пунктом 14 договору встановлено, що розрахунок за наданні послуги Водоканал пред’являє 1 раз на місяць в кінці звітного періоду.

Споживач зобов’язаний сплатити рахунок за наданні послуги протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку (п. 15 договору).

30 пунктом договору передбачено, що цей договір укладено з 26.09.2011 по 26.09.2012 і продовжується щорічно, якщо за місяць до закінчення терміну договору одна із сторін не заявить про свою відмову від договору.

На виконання умов договору позивач у період: березень 2017, травень 2017, червень 2017, серпень 2017, жовтень 2017, листопад 2017 надав відповідачу послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення на загальну суму 92847,24 грн., про що споживачу виписувались рахунки-акти виконаних робіт за вказаний період.

Рахунки-акти підписані уповноваженим представником споживача без зауважень, дані рахунки - акти мають підписи уповноважених осіб сторін, містять печатки підприємств, внаслідок чого є підставою для оплати наданих послуг.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правові вимоги Комунального підприємства “Водоканал” Мелітопольської міської ради Запорізької області до Державного підприємства Мелітопольський завод “Гідромаш” про стягнення 92847,24 грн. боргу за договором № 11 від 26.09.2011 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, 6890,45 грн. пені, суму індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 3531,60 грн. та 3% річних у розмірі 909,52 грн., нарахованих у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором № 11 від 26.09.2011.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. Аналогічні норми містяться в ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За період: березень 2017, травень 2017, червень 2017, серпень 2017, жовтень 2017, листопад 2017 позивач надав відповідачу послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення на суму 92847,24 грн., що підтверджується виставленими рахунками – актами виконаних робіт, які були отримані відповідачем згідно із реєстрами вручення рахунків (а.с. 21-24, 69, 70). В свою чергу, відповідач не оплатив надані позивачем послуги, чим порушив умови договору.

Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків, наданий відповідачем, який підписаний уповноваженими представниками сторін та містить їх печатки. Даним актом звірки сторони погодили суму основної заборгованості в розмірі 92847,24 грн. за період: березень 2017, травень 2017, червень 2017, серпень 2017, жовтень 2017, листопад 2017.

Доказів сплати суми боргу в повному обсязі або частково відповідачем суду не надано.

Неналежне виконання відповідачем зобов’язань щодо здійснення своєчасної оплати по договору № 11 від 26.09.2011 підтверджено матеріалами справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення 92847,24 грн. основного боргу по договору № 11 від 26.09.2011 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення заявлена законно та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує п. 15 договору, який передбачає, що споживач зобов’язаний сплатити рахунок за наданні послуги протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку. В іншому випадку споживач зобов’язаний сплатити пеню у розмірі 1,0 % за кожен день прострочення платежу але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п. 15 договору).

За невиконання грошових зобов'язання за договором № 11 від 26.09.2011 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення позивачем пред’явлена до стягнення пеня в розмірі 6890,45 грн., яка розрахована за період: за зобов’язаннями березня 2017 з 15.06.2017 по 11.12.2017, за зобов’язаннями травня 2017 з 15.06.2017 по 11.12.2017, за зобов’язаннями червня 2017 з 13.07.2017 по 11.12.2017, за зобов’язаннями серпня 2017 з 12.09.2017 по 11.12.2017, за зобов’язаннями жовтня 2017 з 09.11.2017 по 11.12.2017.

Відповідно до реєстрів вручення рахунків відповідачем були отримані рахунки-акти: за березень 2017 отримано 04.04.2017, за травень 2017 отримано 01.06.2017, за червень 2017 отримано 05.07.2017, за серпень 2017 отримано 04.09.2017, за жовтень 2017 отримано 01.11.2017, за листопад 2017 отримано 01.12.2017.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Керуючись п. 15 договору та ст. 253 ЦК України вбачаться, що зобов'язання відповідача по сплаті рахунку за березень 2017 настало 12.04.2017, за травень 2017 настало 09.06.2017, за червень 2017 настало 13.07.2017, за серпень 2017 настало 12.09.2017, за жовтень 2017 настало 09.11.2017, за листопад 2017 настало 09.12.2017.

З огляду на вимоги ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок грунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати тести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

З розрахунку пені, наданого позивачем, вбачається, що позивач не вірно визначає період нарахування пені, порушуючи норми передбачені ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме визначає період нарахування пені не з дня виникнення зобов'язання, а через 2 місяці, наприклад зобов'язання по оплаті заборгованості по акту за березень 2017 виникло з 12.04.2017, а позивач розраховує пеню за період з 15.06.2017 по 11.12.2017. Оскільки суд не може виходити за межі визначеного позивачем періоду нарахування пені, суд бере за основу початкову дату вказану позивачем 15.06.2017, але обмежується шестимісячним терміном від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тому кінцевою датою має бути 12.10.2017. Аналогічного перерахунку потребує нарахування пені по акту за травень 2017. Зобов'язання по акту за травень 2017 виникло 09.06.2017, позивач заявляє період нарахування пені з 15.06.2017 по 11.12.2017, правильним періодом нарахування пені буде з 15.06.2017 по 09.12.2017. А в розрахунку пені по рахункам-актам за червень 2017, серпень 2017 та жовтень 2017 період нарахування встановлено вірно, однак за підрахунками суду сума пені по зобов’язанням за серпень 2017 та жовтень 2017 менше ніж встановлено судом, оскільки суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, сума стягнення пені по рахункам-актам за серпень 2017 та жовтень 2017 обмежується в розмірі заявленому позивачем в розрахунку, а саме 910,36 грн. та 380,29 грн. відповідно.

Таким чином, перевіривши розрахунок пені, суд прийшов до висновку, що правильною сумою нарахування пені є 6146,74 грн. за загальний період з 15.06.2017 по 11.12.2017, яка підлягає задоволенню. В іншій частині позовних вимог про стягнення пені слід відмовити.

Крім того, позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 909,52 грн. за період: з 12.04.2017 по 11.12.2017 та інфляційні втрати в сумі 3531,60 грн. за період травень-листопад 2017.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат заявлено позивачем обґрунтовано.

Судом було перевірено розрахунок 3% річних наданий позивачем за вказаний вище період та встановлено, що правильною сумою до стягнення 3 % річних за період з 12.04.2017 по 11.12.2017 є 897,03 грн. Позивач в своєму розрахунку невірно зазначає суму заборгованості по акту за червень 2017, замість 15927,97 грн. нараховує 3 % річних на суму 16927,97 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню в розмірі 897,03 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення 3 % річних слід відмовити.

Крім того, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат в розмірі 3531,60 грн. за період з 12.04.2017 по 30.11.2017.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом перевірено розрахунок позивача та встановлено, що позивачем інфляційні втрати починали нараховуватись з відповідної дати, а не за місяць та з місяця, в якому виникли зобов’язання по оплаті рахунків, що суперечить нормам діючого законодавства України.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат, судом було встановлено, що правильною сумою до стягнення є 3064,19 грн. за період з травня 2017 по листопад 2017. В іншій частині позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов’язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства “Водоканал” Мелітопольської міської ради Запорізької області, м. Запоріжжя до Державного підприємства Мелітопольський завод “Гідромаш”, Запорізька область, м. Мелітополь задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Мелітопольський завод “Гідромаш” (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна, 191, код ЄДРПОУ 00240106) на користь Комунального підприємства “Водоканал” Мелітопольської міської ради Запорізької області (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Покровська, 100, код ЄДРПОУ 03327090) 92847 (дев’яносто дві тисячі вісімсот сорок сім) грн. 24 коп. основного боргу, 6146 (шість тисяч сто сорок шість) грн. 74 коп. пені, 897 (вісімсот дев’яносто сім) грн. 03 коп. 3 % річних, 3064 ( три тисячі шістдесят чотири) грн. 19 коп. інфляційних втрат, 1581 (одну тисячу п’ятсот вісімдесят одну) грн. 21 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України “23” лютого 2018.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.