Постанова № 72392517, 21.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

факс: 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження Головуючий в 1 інстанції - Колесник О.М.

№22-ц/796/1941/2018 Доповідач - Українець Л.Д.

Справа №753/19337/16-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі:

судді-доповідача УкраїнецьЛ.Д.

суддів Шебуєвої В.А.,

Оніщук М.І.,

за участю секретаря Федорчук Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України про стягнення індексації заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України про стягнення індексації заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

У мотивування вимог посилалася на те, що з 15.10.2013 року вона працювала на посаді завідувача сховища групи режиму секретності відділення обслуговування Адміністрації Державної прикордонної служби України.

26.03.2016 року її було звільнено із займаної посади в порядку ч. 2 ст. 36 КЗпП.

Проте, в порушення вимог чинного законодавства, відповідач в день звільнення не надав письмового розрахунку при звільненні та не виплатив належні їй грошові кошти у повному обсязі.

Останні грошові кошти у вигляді заробітної плати виплачені на її рахунок 26.08.2016 року.

Враховуючи наведене та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2016 року по 28.08.2017 року (дата звернення до суду з позовом) у розмірі 74999,08, 152 грн. 83 коп. - суму індексації з заробітної плати та 3 000 грн. - моральної шкоди. (а.с. 89-92).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_3 152 грн. 83 коп. в рахунок стягнення індексації заробітної плати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної Прикордонної служби України на користь держави 640 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначає, що її звільнено з роботи 29.03.2016 року та в день звільнення відповідач був зобов'язаний здійснити виплату всіх належних коштів, проте їй було виплачено грошові кошти в рахунок заробітної плати за березень 2016 року лише 30.03.2016 року в розмірі 2809,32 грн.

Належні їй при звільненні суми в рахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 09.03.2016 р. по 25.03.2016 р. роботодавцем було виплачено тільки 15.04.2016 р., грошові кошти в рахунок оплати листка непрацездатності серії АГС № 945713 від 29.03.2016 року (день звільнення) за період з 29.03.2016 року по 08.04.2016 року виплачено на письмову вимогу позивача від 11.04.2016 року тільки 26.08.2016 року.

Зауважує, що сума допомоги по тимчасовій непрацездатності є належною до виплати сумою при звільненні, проте судом не враховано, що ці кошти відповідачем не було виплачено на наступний день після письмової вимоги працівника при звільненні.

Крім того суд дійшов помилкового висновку про те, що допомога по тимчасовій непрацездатності не входить до структури заробітної плати.

Також дійшовши висновку про стягнення індексації заробітної плати, суд не звернув уваги, що вона входить до структури заробітної плати та в наслідок її несвоєчасної виплати вона має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до норм ст. 117 КЗпП України.

Також не погоджується з відмовою в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом міста Києва.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що відповідно до наказу за №148-ос від 15.10.2013 року ОСОБА_3 була призначена на посаду завідувача сховища групи режиму секретності відділення обслуговування Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (а.с. 6).

Відповідно до витягу наказу Коменданта Окремої комендатури охорони в забезпечення Державної прикордонної служби України від 29.03.2016 року за № 53-ОС ОСОБА_3 звільнено з посади та припинено трудовий договір у зв'язку з закінченням строку. Також в наказі зазначено про необхідність виплати грошової компенсації за 18 календарних днів невикористаних: щорічної основної відпустки та додаткової відпустки за особливий характер праці за відпрацьований робочий період з 01 вересня 2015 року по 29 березня 2016 року. (а.с. 7).

При звільненні працівника, відповідно до ст. 116 КЗпП України, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України ).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 посилалася на те, що в день звільнення не було проведено розрахунку за листом непрацездатності відкритим 29 березня 2016 року, тобто в день звільнення.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати.

Колегія суддів вважає, що в разі якщо тимчасова непрацездатність настала в останній день роботи, то допомога по тимчасовій непрацездатності має надаватися за весь період до відновлення працездатності, але з другого дня тимчасової непрацездатності особи, оскільки в перший день страхового випадку працівником відпрацьовано повний робочий день та за цей час йому виплачено заробітну плату.

Встановлено, що в день звільнення позивач перебувала на робочому місці та згідно платіжного доручення №359 від 29 березня 2016 року їй була здійснена виплата належних сум при звільненні, в тому числі заробітна плата за останній робочий день 29.03.2016 року.

У день звільнення позивач відмовилась від ознайомлення з наказом про звільнення, отримання повного розрахунку при звільненні та трудової книжки, що підтверджується Актом. (а.с.58)

06.04.2016 року позивач зверталася з письмовою заявою до відповідача, зокрема про надання довідки про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розмірів і підстав відрахувань та утримань із заробітної плати, суму заробітної плати, що належить до виплати та усіх її складників, у тому числі щомісячно, починаючи з 03.09.2013 року, та окремо з 15.10.2013 року до 29.03.2016 включно, з датою проведення виплат всіх сум (а.с.8).

12 квітня 2016 року за №11/1129 окремою комендатурою охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України позивачу надано відповідь з довідкою про доходи від 08.04.2016 року №93 з розшифровкою за видами виплат, розмірів і підстав відрахувань та утримань із заробітної плати, суму заробітної плати, що належить до виплати та усіх її складників, помісячно починаючи з вересня 2013 року по березень 2016 року (а.с.28).

Відповідно довідки головного бухгалтера-начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) військової частини 1498 заробітна за березень 2016 року була виплачена 29.03.2016 року згідно платіжного доручення №359 від 29.03.2016 року (а.с.53).

У квітні 2016 року ОСОБА_3 виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності за березень 2016 року в розмірі 936 грн. та 2246,50 грн. (а.с.29)

26 серпня 2016 року виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 29 березня 2016 року по 08 квітня 2016 року, у розмірі 602 грн. 82 коп. та 904 грн. 21 коп., що підтверджується витягом з розрахунково-платіжних відомостей. (а.с.31,97)

Оскільки заробітна плата за останній робочий день була виплачена в повному обсязі, лікарняні листи були оплачені після їх отримання відповідачем та надходження відповідних коштів, тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з не оплатою листка непрацездатності в день звільнення є необґрунтованою, оскільки як зазначалося вище в день звільнення позивач перебувала на робочому місці та їй за цей день була виплачена заробітна плата, тобто були виплачені суми належні до розрахунку при звільненні

Оплата за час тимчасової непрацездатності входить до сум належних при звільненні, проте враховуючи нарахування та виплату заробітної плати в останній робочий день (день відкриття лікарняного листа), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за час затримки оплати періоду тимчасової непрацездатності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в день звільнення позивач не надала відповідачу лікарняний лист і не оспорювала факт отримання заробітної плати за останній робочий день, як за пропрацьований день.

Отже, у відповідача не було обов"язку провести виплати позивачу в день звільнення за листком непрацездатності.

Разом з тим, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, існує заборгованість по виплаті індексації з заробітної плати в розмірі 152,83 грн., що також підтверджується листом військової частини №1498 від 20.12.2016 року, за вих. №11/3513. (а.с.94)

Задовольняючи вимогу ОСОБА_3 про стягнення індексації заробітної плати, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості даної вимоги.

Рішення суду в цій частині позивачем та відповідачем не оскаржується та набрало законної сили.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з невиплатою зазначеної суми індексації колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частинами 1,2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, вимога про стягнення індексації заробітної плати не обмежена строком звернення до суду з відповідним позовом, тоді як позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні може бути подана до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Посилання позивача на те, що про невиплату їй індексації вона дізналася з листа відповідача від 20.12.2016 року не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справи вбачається, що в день звільнення позивач відмовилася від отримання наказу про звільнення та 12.04.2016 року особисто отримала довідку про доходи з вересня 2013 року по квітень 2016 року, з деталізацією нарахувань за лютий, березень, квітень 2016 року. (а.с.28-29)

Таким чином, 12 квітня 2016 року ОСОБА_3 мала б дізнатися про порушення свого права, а саме про невиплату індексації заробітної плати та мала б звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 12 липня 2016 року, проте з позовом звернулася лише 22.10.2016 року.

У заяві про збільшення позовних вимог, поданій 01.09.2017 року ОСОБА_3 просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2016 року, з дня звільнення, по 28.08.2017 року, день звернення до суду з даною заявою. (а.с.90-91)

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати індексації, тому судом вірно відмовлено в задоволенні даної вимоги.

Також відмовляючи в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно виходив з недоведеності даної вимоги з огляду на таке.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже, закон визначає, що відшкодування моральної шкоди настає не з факту порушення його трудових прав, а за умови доведеності того, що таке порушення призвело до конкретних наслідків.

Надання таких доказів статтями 10, 60 ЦПК України покладалось на позивача.

На підтвердження того, що недоплата 152 грн., при отриманні середнього місячного заробітку 6072,87 грн., призвела до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя позивач не надала жодних доказів.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну оцінку.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

В іншій частині рішення суду не оскаржується та набрало законної сили.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 23 лютого 2018 року.

Суддя-доповідач Л.Д. Українець

Судді В.А. Шебуєва

М.І. Оніщук