Постанова № 72388081, 22.02.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/4119/16-ц

Провадження № 22-ц/779/290/2018

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Веселов В. М.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі :

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Ясеновенко Л.В., Горейко М.Д.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Коломийської міської ради, треті особи без самостійних вимог – Головного Управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, ОСББ «ОСОБА_3, 12» про визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду під головуванням судді Веселова В.М. від 15 грудня 2017 року в м. Коломия,

в с т а н о в и в:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів, у якому вказала, що є власником квартири №4 за адресою ОСОБА_3 ринок,12 в м. Коломия. Коломийською міською радою прийнято рішення, яким їй дозволено приватизувати частину земельної ділянки, яка знаходиться біля будинку, однак приватизацію земельної ділянки не може провести, оскільки більшу частину земельної ділянки вже приватизовано сусідкою ОСОБА_2, яка має квартиру в цьому ж будинку. Вважає , що її право на отримання частини земельної ділянки порушено, оскільки вона не була належним чином повідомлена про закріплення меж земельної ділянки сусідкою і жодних документів про узгодження меж земельної ділянки в якості суміжного користувача вона не підписувала. Вказує, що ОСОБА_4, на її думку, незаконно збудувала на земельній ділянці біля будинку двоповерхову веранду, а також гараж, норми розташування його не відповідають будівельним нормам.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 15 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення є незаконним і необґрунтованим, оскільки суд неправильно встановив обставини справи, а тому неправильно застосував норми матеріального права.

Апелянт вказує на те що, Коломийська міська рада діяла не на підставі закону та всупереч правам і інтересам власників квартир, що знаходяться на площі ОСОБА_3,12. Фактично земельна ділянка на площі ОСОБА_3,12 була розділена лише між двома особами – власником квартири 19 по вул. Стуса та власником квартири №21 по вул. Стуса. За таких обставин жоден з власників квартир на площі ОСОБА_3, 12 не матиме можливості приватизувати земельну ділянку, яка обліковується за будинком на площі ОСОБА_3,12 в зв’язку з її відсутністю в тому розмірі в якому вона була закріпленою.

Проведена приватизація ОСОБА_2 земельної ділянки 58 кв.м. без погодження інших власників квартир житлового будинку № 12 на площі ОСОБА_3 та апелянта, свідчить про те що їхні права та інтереси не були враховані . Цю обставину мала врахувати і Коломийська міська рада та інші установи зокрема Відділ архітектури та містобудування Коломийської міської ради та відділ Держкомзему у м.Коломия.

Наявність накладки земельних ділянок порушує право апелянта на отримання у власність 35 кв.м. земельної ділянки, яка необхідна її для обслуговування належного її майна.

Судом не взято до уваги висновку проведеної судової експертизи, в якій експерт вказав, що земельна ділянка, яка виділена у власність ОСОБА_2 не відповідає дійсним її межам в натурі, межі земельної ділянки згідно наявних документів не відповідають дійсності.

Просить скасувати дане рішення і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити, а саме визнати незаконним та скасувати рішення Коломийської міської ради щодо земельної ділянки в м. Коломия, площею 0,0058 га, кадастровий номер 261000000:18:001:0119 та визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0058 га, кадастровий номер 261000000:18:001:0119 в м. Коломия, виданий ОСОБА_2, а також визнати гаражну будівлю ОСОБА_2 незаконною і зобов’язати її демонтувати.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, яку успадкувала після смерті матері. За життя матері позивачки Коломийською міською радою було прийнято рішення №133 від 18.04.2000 року про надання дозволу ОСОБА_5 провести добудову по затвердженому проекту до квартири №4, яка належить їй на праві приватної власності по вул. Площа Ринок,12. Однак робіт з того часу нею не проводилось за браком коштів. В подальшому позивачка звернулась до Коломийської міської ради про виділення їй земельної ділянки біля будинку для добудови кухні та санвузла до квартири №4, і 21 квітня 2016 року рішенням Коломийської міської ради №390-6/2016 позивачці було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 35.0 кв.м. на площі ОСОБА_3,12 для іншої забудови. Проте розпочати будь-які роботи позивачка не може, оскільки більша частина земельної ділянки біля квартири, в якій мешкає позивачка, вже приватизована відповідачкою ОСОБА_2, яка звела двоповерхову веранду та гараж.

Суміжні з позивачкою землекористувачі гр. ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надали згоду позивачці на розроблення технічної документації у 2016 році (а.с.52,54), про що свідчать долучені нотаріально посвідчені копії заяв вищезгаданих громадян.

У сторін є суперечка щодо меж земельної ділянки, яка продовжується тривалий час.

Згідно ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Статтею 155 ЗК України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У відповідності до ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 набула права власності на свою земельну ділянку відповідно до ст.125 ЗК України.

У відповідності до ст.198 ЗК України межі земельних ділянок погоджуються з суміжним власником та землекористувачами.

На час приватизації відповідачкою своєї земельної ділянки, остання погоджувала межі з суміжними землекористувачами, про що свідчить акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі від 31.03.2008 року (а.с.75). Після цього рішенням Коломийської міської ради від 24.12.2008 року відповідачці було передану у власність для будівництва та обслуговування житлових будинків господарських будівель та споруд земельна ділянка в розмірі 58 кв.м. і в подальшому нею отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 23.03.2009 року. Тобто на час приватизації земельної ділянки відповідачкою, позивачка ОСОБА_1 не була ні землекористувачем ні власником земельної ділянки, відповідно, ОСОБА_2 з нею не могла узгоджувати межі земельної ділянки.

Відповідачка по справі набула права власності на свою земельну ділянку в порядку, визначеному ст.ст.125,126 Земельного кодексу України.

Відповідно до положень ст.155 ч.1 ЗК України у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо користування належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Згідно роз’яснень, даних у п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», розглядаючи позови про захист прав землекористувачів земельних ділянок, суд має перевіряти законність рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його незаконність.

Суд першої інстанції встановив, що рішення Коломийської міської ради №1703-35/2008 від 24.12.2008 року (а.с.84 т.1) про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 58 кв.м. було прийняте в межах її повноважень і на даний час є чинним. Як суб’єкт права власності, міська рада має право володіти, користуватись і розпоряджатись землями комунальної власності в повному обсязі, встановленому для них нормами публічного права.

При прийнятті рішення про передачу відповідачці земельної ділянки, норми ст.141 ЗК України не було порушено, оскільки позивачка не набула права власності чи права користування на спірну земельну ділянку відповідно до ст.125 ЗК України, тому її права на земельну ділянку, передану у власність відповідачці ОСОБА_2, не порушені. У відповідності з ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати будь-яких порушень його права,навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Однак, позивачка не є власником або землекористувачем спірної земельної ділянки.

Як вбачається з представлених документів та пояснень сторін, земельна ділянка була виділена відповідачці з дотриманням чинного, на момент її виділення, законодавства. Будь-яких порушень при виділенні та наданні земельної ділянки відповідачці у власність, суд не встановив.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт видано, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема, статтями 116, 118 ЗК України. Відповідний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2014 року в справі № 6-67цс14, предметом якої був спір про визнання недійсним рішення селищної ради й державного акта на право власності на землю та про визнання права власності на земельну ділянку.

Крім цього, згідно Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року N 376, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 р. за N 391/17686 визначено, що межові знаки, встановлені з метою закріплення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), навіть до вступу даного наказу в дію, є дійсними і підлягають заміні лише при добровільному зверненні власників ділянок. А саме встановлення меж земельних ділянок по даній інструкції проводиться на підставі технічної документації по землеустрою. Місцезнаходження межових знаків підлягає до прив`язки до пунктів геодезичної сітки. Як вбачається з представленої відповідачкою технічної документації, межа земельної ділянки відповідачки була проведена ще у 2008 році.

Судом було задоволено клопотання позивачки про призначення судової земельно-технічної експертизи та ухвалою суду від 12 травня 2017 року по справі було призначено судову земельно-технічну експертизу.

У відповідності висновку проведеної у даній справі судової земельно-технічної експертизи від 07.09.2017 року, при проведенні обмірів земельної ділянки відповідачки гр.ОСОБА_2, що знаходиться в м. Коломия, вул. Стуса,19, відповідно до складеного ситуаційного плану земельної ділянки відповідно до даних Державного акту та по фактичному її користуванню встановлено, що площа земельної ділянки 0.0058 га, яка знаходиться у власності відповідачки ОСОБА_2 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №556208 від 23.03.2009 року, кадастровий номер НОМЕР_1: 18:001:0119 відповідає фактичній площі на місцевості. Згідно з п.5 висновку експерта, навіс, який знаходиться на земельній ділянці відповідачки не відповідає вимогам ДБН – споруди транспорту, автостоянки та гаражі і не може слугувати автостоянкою для зберігання легкового транспорту. Таким чином, навіс, який розташований на земельній ділянці відповідачки, не є гаражем і знаходиться виключно на приватній земельній ділянці відповідачки.

Щодо п.4 висновку про те, що частина запроектованої земельної ділянки гр.ОСОБА_1 накладається на земельну ділянку, яка є вже в приватній власності гр.ОСОБА_2, то суд першої інстанції правильно у рішенні зазначив, що земельна ділянка, яку ОСОБА_1 має намір приватизувати, не є запроектована і не перебуває у її власності, а ОСОБА_2 користується наданою їй у власність земельною ділянкою Коломийською міською радою на законних підставах і право позивачки не порушила.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції правильно зазначив у оскаржуваному рішенні про те, якщо визнати недійсним Державний акт на земельну ділянку, виданий на ім’я відповідачки, про існування якого позивачка знала з 2008 року, то відповідачка безпідставно буде позбавлена свого права власності на новостворене майно на своїй земельній ділянці, що суперечитиме ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Крім того, позивачкою не доведено суду незаконність прийняття рішення Коломийською міською радою при виділенні та наданні у власність земельної ділянки відповідачці.

Також судом було надано правову оцінку щодо твердження позивачки про порушення її права на отримання частини земельної ділянки, вказавши, що відповідачі не заперечують щодо виділення їй земельної ділянки відповідно рішення від 18.04.2000 року (а.с.7), але з врахуванням того, що є інші мешканці будинку та члени ОСББ, які також мають право на користування земельною ділянкою.

В засіданні апеляційного суду голова ОСББ «ОСОБА_3,12» вказав, що у ОСББ претензій щодо надання Коломийською міською радою ОСОБА_2 земельної ділянки у власність площею 58 кв.м. немає. Навіс у дворі будинку, споруджений на приватизованій ОСОБА_2 земельній ділянці, не є перешкодою для жителів ОСББ та позивачки і не порушує її та інших жителів прав на користування прибудинковою територією.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості рішення суду і підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 15 грудня 2017 року без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_9

ОСОБА_10