Постанова № 72387306, 15.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №335/9809/16 Головуючий у 1 інстанції Соболєва І.П.

Провадження № 22-ц/778/908/18 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

Воробйової І.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «БМ Банк» про визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «БМ Банк» про визнання недійсним кредитного договору № 17/18/240608 від 24.06.2008 року.

В позові зазначав, що 24.06.2008 року між сторонами було укладено кредитний договір № 17/18/240608, відповідно до умов якого позивачу надано кредит в сумі 136 000,00 дол. США. Позивач просив суд визнати даний договір недійсним, оскільки, при його укладенні було порушено вимоги ст.ст. 8,11 Закону України «Про захист прав споживачів» №1023-ХІІ від 12.05.1991 року (далі по тексту - ЗУ «Про захист прав споживачів») та не повідомлено позивача про умови кредитування. Окрім того позивач зазначав, що договір містить несправедливі та дискримінаційні умови. Вважає, що пункти укладеного договору містять положення, які погіршують становище позивача як споживача. Посилаючись на викладене, просив суд визнати кредитний договір № 17/18/240608 від 24.06.2008 року недійсним.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції керувався положеннями Цивільного кодексу України та дійшов висновку про те, що при вчиненні правочину сторонами було дотримано усіх передбачених ст. 203 ЦК України вимог, а тому посилання позивача на порушення його прав відповідачем при укладенні договору є безпідставними.

Судом встановлено, що 24.06.2008 року між банком та ОСОБА_3 (позичальник), було укладено кредитний договір №17/18/240608, відповідно до частини № 1 (базові умови кредитування, визначення термінів) якого, відповідач надав позивачу кредитні кошти у розмірі 136 000 дол. США, зі сплатою 15% річних, на придбання нерухомості, на строк до 23.06.2031 року.

Згідно з розділом 1 частини № 2 Договору, кредит надається банком позичальнику за умови виконання наступних умов (розділ 1 Умови надання кредиту):

1.1.3 належним чином оформлених договору поруки з дружиною - ОСОБА_5, нотаріально посвідченого договору іпотеки та страхування, в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за даним Договором...;

1.1.4 Позичальник сплатив Банку комісію за РКО при видачі кредиту в 1% від суми кредиту (у разі кредитування в іноземній валюті, комісія сплачується в національній валюті по курсу НБУ на день здійснення платежу), комісію за розгляд пакету документів 250,00 грн. ... на рахунок № НОМЕР_1, відкритий в Банку.

1.1.5 Підписанням даного Договору Позичальник підтверджує факт ознайомлення з тарифами Банку, що є невід'ємною частиною даного Договору (Додаток №2 та Додаток №3).

Графік погашення заборгованості за кредитним договором (Додаток № 1) підписаний власноруч позивачем.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором відповідачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 17/18/240608 від 24.06.2008 року, за яким позивач передав в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Літенко Л.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 24.06.2008 року за № 654. Ринкова вартість предмету іпотеки станом на 05.06.2008 року становить 826 305,00 грн. Зазначений договір посвідчений нотаріально.

24.06.2008 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки №17/18/240608, відповідно до умов якого остання зобов'язалась відповідати перед Банком за повне та своєчасне виконання позичальником ОСОБА_3 (її чоловіком), боргових зобов'язань за кредитним договором № 17/18/240608 від 24.06.2008 року у повному обсязі.

24.06.2008 року позивач, на виконання умов договору кредиту, застрахував у ЗАТ "Страхова Група "ТАС" з 25.06.2008 року 24.06.2009 року трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (Договір КСВК/13/27/28 добровільного комплексного страхування ризиків при іпотечному кредитуванні).

Цього ж дня, ОСОБА_3 уклав з ЗАТ СК "Юпітер Віснна Іншуранс Груп" Договір страхування життя позичальника № 0824-К на строк з 25.06.2008 року по 24.06.2009 року.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем вчинені усі дії, передбачені розділами 1, 2 Частини 2 Кредитного договору, з метою отримання кредиту.

Для видачі кредиту банк відкриває позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_2 та рахунок для нарахування процентів НОМЕР_3. Кредит надається шляхом видачі готівки через касу банку (п. 3.2. Кредитного договору).

При укладенні кредитного договору, позивач також був ознайомлений із умовами кредитування в ТОВ "БМ Банк", про що свідчить повідомлення від 24.06.2008 року, підписане позивачем.

25.06.2008 року позивачем сплачено 6 845,59 грн. комісії за видачу кредиту згідно тарифів банку.

Кредит ОСОБА_3 надавався, він отримав його, про що свідчить Заява про видачу готівки № 679181 від 25.06.2008 року. Проте, копія заяви в свою чергу не відповідає вимогам Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, оскільки не містить підпису позивача.

Проте, згідно виписки по особовим рахункам за період з 24.06.2008 року по 26.01.2015 року позивач частково погашав кредит.

В матеріалах справи містяться заяви на переказ готівки, які містять підпис ОСОБА_3 з призначенням платежу про погашення кредиту та відсотків згідно кредитного договору № 17/18/240608 від 24.06.2008 року, а саме за період з 20.01.2010 року по 30.01.2014 року.

17.11.2014 року позивач звернувся до Банку із заявою вх. № 30-17/79 про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором № 17/18/240608 від 24.06.2008 року у зв'язку із зменшенням доходів, ростом курсу дол. США та ситуацією в країні. У заяві позивач прохав банк - залишити лише тіло кредиту, з прощенням прострочених відсотків, штрафів, пені; - перевести кредит у гривню за мінімальним можливим курсом: - не збільшувати % ставку за кредитом. Разом із заявою про реструктуризацію заборгованості позивачем надано банку заповнений бланк заяви про реструктуризацію заборгованості (Додаток 1) та оновлену Анкету позичальника (Додаток № 12)

Відповідно до ст. ст. 626, 628, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Останні встановлені ст.ст. 1048-1052 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції керувався положеннями Цивільного кодексу України та дійшов висновку про те, що при вчиненні правочину сторонами було дотримано усіх передбачених ст. 203 ЦК України вимог, а тому посилання позивача на порушення його прав відповідачем при укладенні договору є безпідставними.

Відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.

Частиною 5 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Суд вірно зазначив, що заявляючи вимоги про визнання недійсним Договору позивачем не доведено того, що умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві.

Судом першої інтонації обґрунтовано встанволено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до нього, оскільки при підписанні даного договору ОСОБА_3 ознайомився та погодився з його умовами, а відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність в останньому несправедливих умов, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як його спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.

Відповідно додатку № 1 до кредитного договору є детальний розпис загальної вартості платежів та визначення сукупної вартості кредиту і реальної відсоткової ставки та додатками № 2,3 є тарифи на послуги та операції банку, які підписані позивачем, що свідчить про його ознайомлення з умовами кредитування та відомостями про сукупну вартість кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 1056 ЦК України, позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК України).

Наведені обставини свідчать, що до укладення кредитного договору № 17/18/240608 від 24.06.2008 року позивач був ознайомлений у письмовій формі про кредитні умови: мету кредитування, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту, строк, на який одержано кредит, строки його повернення, відповідальність за невиконання умов Договору, тощо. Волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, позивач свідомо уклав Договір на зазначених у ньому умовах. Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою Банку.

Отже, зазначені обставини свідчать, що позичальник ОСОБА_3 погодився на умови надання кредиту, останні його влаштовували, що свідчить про дотримання банком вимог ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо надання інформації про умови отримання кредиту, зміст договору відповідає зазначеним вимогам закону, при підписанні оспорюваного Договору сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, які були обумовлені та прийняті ними, волевиявлення позивача на отримання кредиту було вільним і відповідало його внутрішній волі, правочин укладено у письмовій формі та був спрямований на отримання позивачем кредиту, який ним отримано, тобто позивач мав змогу на свій розсуд погодитись чи не погодитись із запропонованими умовами, скористатись послугами іншого банку.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до нього, оскільки при підписанні даного договору ОСОБА_3 ознайомився та погодився з його умовами, а відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд дійшов до правильного висновку про відсутність в останньому несправедливих умов, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як його спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.

Судом вірно встановлено, що додатком № 1 до кредитного договору є детальний розпис загальної вартості платежів та визначення сукупної вартості кредиту і реальної відсоткової ставки та додатками № 2,3 є тарифи на послуги та операції банку, які підписані позивачем, що свідчить про його ознайомлення з умовами кредитування та відомостями про сукупну вартість кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056 ЦК України, позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а позовні вимоги не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених як ЦК України, так і Законом України "Про захист прав споживачів".

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи скаржником не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23 лютого 2018 року.

Головуючий:

Судді: