Рішення № 72385422, 23.02.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2018 р. Справа№805/541/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначала, що є внутрішньо переміщеною особою, яка за місцем фактичного проживання перебуває на обліку у відповідача на підставі пенсійної справи, яка надійшла з іншого органу Пенсійного фонду України. З 01.03.2016 року їй припинено виплату пенсії. На звернення щодо відновлення виплати пенсії - відмовлено з посиланням на те, що місце фактичного проживання не підтверджено.

Вважала, що бездіяльністю відповідача порушено її право на пенсійне забезпечення.

У зв'язку з наведеним просила:

- визнати протиправною бездіяльність Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо непоновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016 року;

- зобов'язати Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 року.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому, з урахуванням уточнення до відзиву, зазначав, що позивач перебуває на обліку у відповідача, і їй по 31.03.2016 року виплачено пенсію, а з 01.04.2016 виплату пенсії призупинено. 15.11.2017 року відповідачем отримано рішення відповідної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, відповідно до якого місце фактичного проживання позивача не підтвердилося. У зв'язку з цим позивачу відмовлено у відновленні виплати пенсії, і пенсійна справа взята на облік без проведення пенсійний виплат. Вважав, що дії відповідача відповідали вимогам законодавства. Також зазначав, що позивач у визначеному законодавством порядку не вживав заходів, спрямованих на отримання належної їй суми пенсійних виплат, і у зв'язку з цим не змогла отримати вказані виплати. На думку відповідача, позивачем не надано до суду доказів того, що вона була позбавлена права і можливості реалізувати своє право на пенсійне забезпечення. Просив в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якої зареєстровано на території проведення антитерористичної операції (м. Єнакієве Донецької обл.), а фактичне місце проживання/перебування - на території України (м. Бахмут Донецької обл.), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.10.2017 року № 1419114263.

Пенсію позивачу виплачено по 31.03.2016 року включно, що підтверджується атестатом Ізюмського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Харківської області від 14.12.2017 року та листом вказаного Управління від 15.12.2017 року.

З 01.04.2016 року їй припинено виплату пенсії.

30.10.2017 року вона звернулася до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про витребування її пенсійної справи з Ізюмського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Харківської області та подальшої виплати пенсії за місцем фактичного проживання.

В той же день відповідачем до вказаного органу Пенсійного фонду України направлено запит на передачу пенсійної справи позивача до органу Пенсійного фонду України за місцем його фактичного проживання.

15.11.2017 року відповідачем отримано додаток №2 до рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Бахмутської міської ради, яке оформлено протоколом від 14.11.2017 року №73, яким через відсутність осіб за адресою фактичного місця проживання у поновленні виплати пенсії відмовлено. У вказаному додатку містився список осіб, яких стосувалося це рішення, до якого включено і позивача.

У зв'язку з наведеним органом Пенсійного фонду України у поновленні виплати пенсії позивачу відмовлено, і пенсійна справа позивача взята на облік з нарахуванням пенсії (розпорядження від 21.02.2018 року №65522), але без проведення виплати пенсії.

10.01.2018 року відповідач письмово повідомив позивача про підстави відмови в поновленні виплати пенсії (лист від 10.01.2018 року №792/Б-01-01-08).

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно зі ст. 5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 49 вказаного Закону визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, питання щодо припинення вплати пенсії не може бути врегульовано підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, на які посилався відповідач, оскільки вказана стаття Закону, встановивши конкретні випадки, передбачає можливість інших випадків, але встановлених виключно законом.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії - не встановлені.

Отже, припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В судовому порядку виплата пенсії позивачу не припинялася.

Органом Пенсійного фонду рішення про припинення виплати пенсії з встановлених законом підстав - не приймалося.

Посилання відповідача на не підтвердження місця фактичного проживання пенсіонера як на підставу для припинення виплати пенсії та як на підставу для відмови в поновлення виплати пенсії є неприйнятними, оскільки така підстава законом не передбачена.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Посилання відповідача на те, що відбулося призупинення виплати пенсії позивача, є також неприйнятними, оскільки таке зупинення з подальшим поновленням виплати пенсії законом передбачено лише щодо пенсії по інвалідності в разі зміни групи інвалідності (ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Посилання відповідача на ч. 2 ст. 49 вказаного Закону, відповідно до якого поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати; виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону, є також неприйнятними, оскільки ч. 3 ст. 35 цього Закону регулює питання виплати пенсії по інвалідності в разі зміни групи інвалідності або відновлення працездатності, а стаття 46 Закону регулює питання виплати пенсії за минулий час.

Враховуючи наведене, орган Пенсійного фонду безпідставно не виплачує позивачу пенсію.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, і потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, які не передбачені законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікації особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.

Згідно з п. 2 ч. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

З огляду на викладене, в діях відповідача містяться ознаки дискримінації щодо позивача як внутрішньо переміщеної особи, та ознаки відсутності єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України).

Верховний суд України 06.10.2015 року ухвалив постанову в справі № 608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.07.2004 року в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, встановив, що право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».

Непоновленням виплати пенсії позивачу відповідач вчинив протиправну бездіяльність, що призвело до порушення його права на отримання пенсії, на що позивач мав законні очікування.

З огляду на наведене такі дії суб'єкта владних повноважень підлягають визнанню протиправною бездіяльністю, а порушені права - підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з дня припинення її виплати, тобто з 01.04.2016 року, а не з 01.03.2016 року, як помилково вважала позивач.

Щодо строку захисту порушеного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Порушення прав позивача - не отримання нарахованих сум пенсії - відбулося з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, і мало триваючий характер. Позивач звернувся до суду з позовом з дотриманням шестимісячного строку з дня, коли він дізнався про порушення своїх прав та інтересів відповідачем. Крім того, процесуальний строк обмежує лише строк звернення до суду з позовом, і не обмежує строк захисту порушеного права, якщо спеціальними нормами матеріального права встановлені більші строки для такого захисту (в даному випадку на підставі ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач має право захистити своє порушене право на виплату пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком). На необхідність застосування при розгляді справ щодо пенсійного забезпечення крім процесуальних строків також й положень спеціальних норм неодноразово зазначалося і в рішеннях Верховного Суду України (зокрема, в рішенні від 25.05.2016 року в справі № 21-1249а16).

Посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини «Великода проти України» від 03.06.2014 року є неприйнятними, оскільки у наведеному рішенні обставини не є тотожними обставинам у справі, що розглядається. У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. Тобто, у вказаному рішенні вирішувалось питання про прийнятність зменшення розміру пенсії, а не про можливість припинення її виплати та відмову у поновленні виплати пенсії, про що йдеться в даній адміністративній справі.

Щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2018 року сплату судового збору в сумі 704,80 грн. за подання до суду позовної заяви відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 139 вказаного Кодексу, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки сплату судового збору, що підлягав оплаті відповідно до положень цього Кодексу, відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, і судовий збір не оплачено, тому відповідно до наведених вимог процесуального законодавства при частковому задоволенні позову такий судовий збір підлягає розподілу наступним чином.

Виходячи з того, що частка задоволених позовних вимог в даній справі становить 95,53 відсотків (з 694 днів (з 01.03.2016 року по день звернення до суду з позовом - 23.01.2018 року позивач мала сплатити 704,80 грн.) задоволено 663 дні (порушені права позивача захищені з 01.04.2016 року)), тому позивач має сплатити судові витрати в сумі 31,48 грн., а решта судових витрат в сумі 673,32 грн. - підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ІПН НОМЕР_2) до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84500, Донецька обл., м.Бахмут, вул.Миру, 35) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо непоновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2016 року.

Зобов'язати Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ІПН НОМЕР_2) на користь державного бюджету України (розрахунковий рахунок: 31214206784075, отримувач коштів УК/м.Слов'янськ/22030101, код отримувача 37803368, банк отримувача ГУДКСУ у Донецькій області, код банку отримувача 834016, код класифікації 22030101) судовий збір в сумі 31 (тридцять одна) грн. 48 (сорок вісім) коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84500, Донецька обл., м.Бахмут, вул.Миру, 35, код ЄДРПОУ 37868797) на користь державного бюджету України (розрахунковий рахунок: 31214206784075, отримувач коштів УК/м.Слов'янськ/22030101, код отримувача 37803368, банк отримувача ГУДКСУ у Донецькій області, код банку отримувача 834016, код класифікації 22030101) судовий збір в сумі 673 (шістсот сімдесят три) грн. 32 (тридцять дві) коп.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 23 лютого 2018 року.

Суддя Логойда Т. В.