Постанова № 72385015, 14.02.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/4533/15-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 лютого 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючої – судді Кожух О.А.,

суддів – Куштана Б.П., Мацунича М.В.,

за участі секретаря – Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 квітня 2016 року (головуюча суддя Дергачова Н.В.) по справі за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и в :

У квітні 2015 року ПАТ «Державний ощадний банк України» (далі – Банк) звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 02.07.2008 між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит, згідно з яким, позивач надав відповідачу кредит у розмірі 49 000 доларів США зі сплатою 14,0 % річних, строком до 01.07.2018.

Для забезпечення виконання зобов’язань позичальника ОСОБА_1 передав у іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру № 3, загальною площею 68,2 кв.м, що знаходиться за адресою: площа ОСОБА_2, 13, м. Ужгород Закарпатської області.

Оскільки позичальник взяті на себе зобов’язання належним чином не виконував, Банк раніше звертався до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за цим кредитним договором, за результатом розгляду якого рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 04.12.2013 позов задоволено і стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у сумі 580 407 грн. 47 коп.

Проте судове рішення належним чином не виконується, у зв’язку з чим станом на 08.04.2015 заборгованість за кредитним договором становить 90 751,88 доларів США, з яких: 48801,30 доларів США – заборгованість за кредитом; 21936,53 доларів США – заборгованість за відсотками; 13807,43 доларів США – пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 6206,54 доларів США пеня за несвоєчасне погашення відсотків.

Посилаючись на дані обставини, позивач просив у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит від 02.07.2008 у розмірі 90 751,80 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: двокімнатну квартиру № 3, загальною площею 68,2 кв. м, житлова площа 37,0 кв.м., що знаходиться за адресою: пл. Ш.Петефі, 13, м. Ужгород Закарпатської області з визнанням за позивачем права від свого імені продати вказаний предмет іпотеки будь – якій особі на підставі договору купівлі-продажу за ціною, що буде визначена незалежним експертом – суб’єктом оціночної діяльності на момент продажу з наданням права іпотекодержателю одержання дублікатів правовстановлюючих документів, отримання витягу з реєстру прав власності, доступу до спірної квартири, отримання довідки про склад сім’ї, яка зареєстрована в указаній квартирі, здійснення оцінки нерухомого майна, замовляти виготовлення та одержувати витяг з реєстру прав власності, замовляти здійснення інвентаризації цієї квартири, одержувати копії технічного паспорта та інших правовстановлюючих документів, за потреби виготовити та одержати новий технічний паспорт та інші правовстановлюючі документи на квартиру, здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмета іпотеки.

Справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22.04.2016, яке оскаржено обома сторонами та є наразі предметом апеляційного перегляду, позов Банку задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит від 02.07.2008 № 80207/1 перед ПAT «Ощадбанк» в особі Закарпатського обласного управління AT «Ощадбанк» у розмірі 90 751,80 дол. CШA, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 02.07.2008 № 1772, укладеним між AT «Ощадбанк» та ОСОБА_1, а саме: двокімнатну квартиру № 3, загальною площею 68,2 кв.м, що знаходиться за адресою: пл. Ш.Петефі, 13, м. Ужгород, Закарпатської області, шляхом продажу на прилюдних торгах, проведених у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Реалізація предмета іпотеки здійснюється у населеному пункті за місцем його розташування. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Дане рішення суду першої інстанції було скасовано рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 09.06.2016 і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову, яким:

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит від 02.07.2008 № 80207/1 перед AT «Ощадбанк» у розмірі 744 323 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 02 липня 2008 року, укладеним між AT «Ощадбанк» та ОСОБА_1, а саме: двокімнатну квартиру № 3, загальною площею 68,2 кв.м, що знаходиться за адресою: пл. Ш.Петефі, 13, м. Ужгород, Закарпатської області з визнанням за AT «Ощадбанк» права від свого імені продати вказаний предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за ціною, що буде визначена незалежним експертом - суб’єктом оціночної діяльності, на момент продажу з наданням права іпотекодержателю одержання дублікатів правовстановлюючих документів, отримання витягу з реєстру прав власності, доступу до спірної квартири, отримання довідки про склад сім’ї, яка зареєстрована в указаній квартирі здійснення оцінки нерухомого майна, замовляти виготовлення та одержувати витяг з реєстру прав власності, замовляти здійснення інвентаризації цієї квартири, одержувати копії технічного паспорта та інших правовстановлюючих документів, за потреби виготовити та одержати новий технічний паспорт та інші правовстановлюючі документи на квартиру, здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмета іпотеки.

Відстрочено виконання рішення суду на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Однак, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2017 рішення апеляційного суду Закарпатської області від 09.06.2016 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги Банку полягають у тому, що місцевий суд, ухваливши рішення, невірно визначив спосіб реалізації предмету іпотеки.

Межі доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що розмір заборгованості, на його погляд, має утворюватися із суми боргу визначеної рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 04.12.2013 у розмірі 580407,47 грн., а також пені нарахованої у гривні за один рік (із 08.04.2014 по 07.04.2015) на вказану суму коштів у розмірі 163 915,53 грн. (загалом 744323,00 грн.),. При цьому судове рішення про звернення стягнення має бути відстрочене до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року № 1304-VII, оскільки іншого житла у відповідача немає.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали даної справи та матеріали цивільної справи № 308/9965/13-ц, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що такі підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 02.07.2008 між ВАТ «Державний ощадний банк України» (правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_1 було укладено Договір про іпотечний кредит № 80207/1, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит на придбання квартири у розмірі 49 000,00 доларів США зі сплатою 14,0% річних за користування кредитними коштами на строк до 01.07.2018(а.с. 9-11).

За рахунок кредиту ОСОБА_1 було придбано двокімнатну квартиру № 3, загальною площею 68,2 кв.м, що знаходиться за адресою: площа ОСОБА_2, 13, м. Ужгород Закарпатської області, згідно договору купівлі-продажу від 02.07.2008, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 1768.

Цю квартиру для забезпечення виконання зобов’язань позичальника ОСОБА_1 передав у іпотеку Банку за Іпотечним договором від 02.07.2008 (а.с.12-15).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Оскільки позичальник взяті на себе зобов’язання належним чином не виконував, Банк раніше звертався до ОСОБА_1 з позовом про повне дострокове стягнення заборгованості за цим кредитним договором, за результатом розгляду якого рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 04.12.2013 (справа № 308/9965/13-ц) позов задоволено і стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у сумі 580 407 грн. 47 коп. (а.с.18-21).

Відповідно до інформації, наданої Банком, за період з 06.10.2012 (дата визначення заборгованості, стягнутої рішенням від 04.12.2013) по 06.02.2018 за рахунок коштів, отриманих від Ужгородського МВ ДВС погашено 505,71 долар США, які зараховані в рахунок погашення заборгованості по відсотках. Станом на 06.02.2018 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 90 246,09 доларів США, з яких: 48801,30 доларів США – заборгованість за кредитом; 21430,82 доларів США – заборгованість за відсотками; 13807,43 доларів США – пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 6206,54 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення відсотків (а.с.243-244).

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Відповідно до роз’яснень, викладених у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет).

Правові позиції щодо можливості стягнення заборгованості в іноземній валюті викладені у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 24.09.2014 у справі за № 6-145цс14, від 10.02.2016 у справі № 6-1680 цс15.

Таким чином, визначення Банком заборгованості за тілом кредиту та відсотками у валюті кредиту є правомірною. Відтак, нарахування пені також слід проводити виходячи із суми заборгованості у валюті кредиту, а не із суми 580407 грн. 47 коп., яка встановлена рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 04.12.2013.

В той же час, Банком визначено суму пені за період з 08.04.2014 по 07.04.2015 також в іноземній валюті. Відповідно до п. 5.2 Договору про іпотечний кредит за порушення взятих на себе зобов’язань позичальник зобов’язується сплатити на корить Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент розрахунку пені від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення. Оскільки встановлення облікової ставки НБУ для іноземної валюти не передбачено, тому розмір пені слід визначити у національній валюті по курсу НБУ станом на день проведення розрахунку - 08.04.2015 (23,506 грн. за 1 долар США) - 324557,91 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, та 145891,13 грн. - пеня за несвоєчасне погашення нарахованих відсотків.

За змістом ст. 1, 7 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати за рахунок предмета іпотеки задоволення своїх вимог за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов’язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов’язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов’язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов’язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов’язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов’язанням.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 по справі № 6-1080цс15.

Отже, стягнення заборгованості за основним зобов’язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки рішення суду від 04.12.2013 про стягнення заборгованості ОСОБА_1 не виконано, Банк має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, та зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено рішенням суду. Відтак, доводи представника відповідача, що обраний позивачем спосіб реалізації іпотечного майна є позасудовим, судова колегія до уваги не бере.

В той же час, задовольняючи частково позов Банку, суд першої інстанції ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, не звернувши уваги на те, що саме іпотекодержателю належить право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки, і способом, який просив позивач, є надання іпотекодержателю права продажу предмета іпотеки від власного імені будь-якій особі-покупцеві шляхом укладення договору купівлі-продажу.

Крім того, при ухваленні рішення, місцевий суд не зазначив усіх складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, та не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Зважаючи на те, що рішення Ужгородського міськрайонного суду від 04.12.2013 відповідачем частково виконувалось, в тому числі, платежі вносились після пред’явлення даного позову, судова колегія вважає за необхідне зазначити загальний розмір заборгованості та її складові станом на 06.02.2018 - відповідно до наданої Банком інформації.

Щодо початкової ціни предмета іпотеки.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1205цс15, суд повинен зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В той же час, у постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі N 6-1907цс16 зазначено, що в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, встановленої за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

В той же час, зважаючи на те, що Іпотечним договором сторони оцінили предмет іпотеки у 342000 грн. (п. 1.1) судова колегія вважає, що ціна предмету іпотеки має бути не нижчою за вказану.

Щодо посилання апелянта на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі – Закон №1304-VII), судова колегія зазначає наступне.

Так, згідно ч.1 Закону №1304-VII, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Кредит, отриманий ОСОБА_1, є споживчим та укладений в іноземній валюті; площа квартири, яка є предметом іпотеки менше 140 кв.м. (68,2 кв.м.).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з постанови про арешт коштів боржника від 20 грудня 2013 року, адресою проживання ОСОБА_1 в цій постанові зазначено відмінну від іпотечної – квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 68). Крім того, відповідно до акта перевірки заставного майна від 06 квітня 2015 року зазначено, що майно знаходиться за адресою, яка вказана в договорі застави та не використовується іпотекодавцем в якості місця постійного проживання (а. с. 144).

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира в м. Ужгород, площу ОСОБА_2АДРЕСА_2, яка перебуває в іпотеці Банку (а.с.230-231), і ця квартира є зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зазначена у постанові державного виконавця про арешт коштів боржника, належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Ужгородської міської ради 28.07.2004 (а.с.232). Як зазначила представник ОСОБА_1, відповідач проживав ІНФОРМАЦІЯ_2 тимчасово, перебуваючи із власницею квартири у певних відносинах.

Таким чином, квартира, яка перебуває в іпотеці Банку, є місцем постійно проживання відповідача, а отже, на дані правовідносини поширюються приписи Закону №1304-VII.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що наявність Закону №1304-VII не є підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак установлений Законом №1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону №1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково та змінити рішення суду з підстав, передбачених п.п.3,4 ч.1 ст. 376 КПК України – викласти другий абзац резолютивної частини рішення в новій редакції із зазначенням способу реалізації предмета іпотеки відповідно до вимоги Банку, загального розміру заборгованості та її складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки станом на 06.02.2018, та зазначивши початкову ціну предмета іпотеки. Також слід вказати, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України №1304-VII не підлягає виконанню.

Керуючись ч. 4 ст. 258, 265, п.2 ч. 1 ст. 374, п.п.3,4 ч. 1 ст. 376, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 квітня 2016 року змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини в наступній редакції: в рахунок погашення заборгованості за Договором про іпотечний кредит № 80207/1 від 02 липня 2008 року боржника ОСОБА_5 (зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) перед ПАТ «Ощадбанк» в особі філії – Закарпатське обласне управління ПАТ «Ощадбанк» (м. Ужгород, вул. Корзо, 15, р/р 37392000000105 в АТ «Ощадбанк», МФО 312356, код ЄДРПОУ 09312190), що станом на 06.02.2018 становить 70232,12 дол. США, з яких: заборгованість за основним боргом – 48801,30 дол. США; заборгованість по нарахованих відсотках – 21430,82 дол. США; та 470449,04 грн., яких: пеня за несвоєчасне погашення кредиту за період 08.04.2014 по 07.04.2015 – 324557,91 грн.; пеня за несвоєчасне погашення нарахованих відсотків за період 08.04.2014 по 07.04.2015 – 145891,13 грн. - звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №1772 від 02 липня 2008 року, укладеного між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1, а саме: двокімнатна квартира, загальною площею 68,2 кв.м., житлова площа 37,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, шляхом надання Закарпатському обласному управлінню АТ «Ощадбанк» права від свого імені продати вказаний предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з наданням права Іпотекодержателю одержати дублікати правовстановлюючих документів, отримати витяг з реєстру прав власності, отримати довідку про склад сім’ї, здійснити оцінку нерухомого майна, замовити здійснення інвентаризації цієї квартири, одержувати копії технічного паспорта та інших правовстановлюючих документів на цю квартиру, за потреби виготовити та одержати новий технічний паспорт та інші правовстановлюючі документи на квартиру, здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмета іпотеки, та встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна, але не менше 342000 гривень, що було визначено Іпотечним договором.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 лютого 2018 року.

Головуюча:

Судді: